Рішення № 138863386, 10.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10846/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Гур`євої К.І.,

представника позивача: Мастістого І.А.,

представника відповідача: Коперсака М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства Одеський припортовий завод (місце проживання: 66481, Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, буд. 3; реєстраційний номер облікової картки платника податків 00206539) до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 15/1; код ЄДРПОУ 4410432) про визнання протиправним та скасування рішення №706/34-00-04-03-02/00206539 від 29.09.2025 року, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства Одеський припортовий завод до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення №706/34-00-04-03-02/00206539 від 29.09.2025 року про застосування штрафних фінансових санкцій та нарахування пенсі за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Ухвалою від 17.04.2026 року Одеським окружним адміністративним судом провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 05.05.2026 року.

Підготовче засідання 05.05.2026 року відкладено згідно заяви представника відповідача на 13.05.2026 року, а потім на 26.05.2026 року.

04.05.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

13.05.2026 року (вх.№ ЕС/51867/326) представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду.

26.05.2026 року від представника позивача надійшли заперечення на клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду.

З огляду на це, підготовче засідання 26.05.2026 року відкладено на 16.06.2026 року.

Ухвалою суду від 16.06.2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом Акціонерного товариства Одеський припортовий завод (місце проживання: 66481, Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, буд. 3; реєстраційний номер облікової картки платника податків 00206539) до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 15/1; код ЄДРПОУ 4410432) про визнання протиправним та скасування рішення №706/34-00-04-03-02/00206539 від 29.09.2025 року відмовлено.

Також 16.06.2026 року судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.07.2026 року, а потім на 21.07.2026 року.

У судовому засіданні 21.07.2026 року визнано неявку позивача до судового засідання без поважних причин, відкладено судове засідання на 05.08.2026 року.

У судовому засіданні 05.08.2026 року представники сторін підтримали власні позиції, викладені у письмових заявах по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним рішенням №706/34-00-04-03-02/00206539 від 29.09.2025 року до позивача застосовано штрафні фінансові санкції та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальній сумі 17 043 044,42 грн. Позивач вважає, що підстав для застосування таких санкцій немає, оскільки:

по-перше, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з терміном сплати за період 10.08.2023 по 12.09.2025 року не додавалось;

по-друге, у спірному рішенні не вказано, яке саме порушення було допущено позивачем;

по-третє, рішення не містить детального розрахунку штрафних санкцій;

по-четверте, позивач не заперечує наявність недоїмки з оплати єдиного соціального внеску, разом з тим, стверджує, що внаслідок впливу форс-мажорних обставин був позбавлений можливості виконати свій податковий обов`язок, а тому у його діях відсутня вина;

по-п`яте, на можливість сплати сум ЄСВ вплинуло введення воєнного стану та необхідність забезпечення безпечності подальшого зберігання хімікатів, наявних у позивача;

по-шосте, наразі позивач перебуває у процесі можливої приватизації, а тому зацікавлене у формуванні сприятливих умов для залучення інвестицій.

04.05.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому податковий орган заперечив проти позовних вимог, наголосивши:

по-перше, згідно з даними інтегрованих карток платника (ІКП за 2023, 2024, 2025 роки), заборгованість зі сплати ЄСВ утворилася з серпня 2023 року та систематично наростала внаслідок подання Позивачем податкових розрахунків без подальшої сплати. Контролюючим органом були проведені відповідні нарахування штрафу та пені, що відображено в особових рахунках (операції в ІКП з кодами 281, 28S, 951). Таким чином, факт наявності недоїмки, її розмір та період прострочення є доведеними та визнаються самим Позивачем;

по-друге, оскільки Позивач не сплатив ЄСВ у строки, визначені частиною 8 статті 9 Закону № 2464 (не пізніше 20 числа наступного місяця), у Відповідача виник обов`язок застосувати санкції. Розрахунок штрафу (14 086 819,18 грн) та пені (2 956 225,24 грн) здійснено автоматизованою системою на підставі даних інтегрованих карток;

по-третє, саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо вона вплинула на неможливість виконання особою певного зобов`язання за договором чи обов`язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв`язок має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити. Позивач не надав суду жодних належних доказів щодо неможливості виконання обов`язку зі сплати ЄСВ за період 2023-2025 років. Надані ним листи, протоколи нарад, звіти про фінансові результати свідчать лише про складне фінансове становище, однак не доводять об`єктивної неможливості перерахувати ЄСВ;

по-четверте, позивач не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнними діями та неможливістю сплатити ЄСВ. Фактично підприємство продовжувало діяльність (перевантаження зерна згідно з договором №1045/6-ЗВ-2022 від 21.11.2022), отже мало змогу розподіляти доходи на сплату ЄСВ;

по-п`яте, твердження Позивача, що рішення не містить належної мотивації, є формальним. У рішенні № 706/34-00-04-02-02/00206539 від 29.09.2025 зазначено: підстава (частина 10 та пункт 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464), період (з 10.08.2023 по 12.09.2025), суми недоїмки, на підставі яких розраховано штраф і пеню. Відсутність детального опису обставин не є обов`язковою вимогою, оскільки рішення приймається за результатами автоматизованого розрахунку на підставі податкових розрахунків, поданих самим Позивачем.

Розглянувши наявні матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Акціонерного товариства Одеський припортовий завод Одеському окружному адміністративному суду.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Акціонерне товариство Одеський припортовий завод (реєстраційний номер облікової картки платника податків 00206539) є суб`єктом господарювання, здійснює нарахування та виплату заробітної плати, інших доходів, у зв`язку із чим є платником єдиного соціального внеску.

У періоді з 10.08.2023 по 12.09.2025 року позивачем було сформовано та подано податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, однак, і це не заперечується сторонами, фактична сплата сум ЄСВ, визначена у таких розрахунках, сплачена не була.

Станом на 11.06.2026 року відповідно до інтегрованої картки платника (ІКП), що ведеться органом ДПС, згідно з Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, заборгованість АТ «Одеський припортовий завод» за платежем 71010000 ЄДИН. ВНЕС., НАРАХ. РОБОТ. НА СУМИ:ЗАРОБ. ПЛАТИ, ВИНАГ. ЗА ДОГОВ. ЦПХ, ДОП. ПО ТИМЧАС. НЕПР. Складає 54 270 904, 61 грн.

З огляду на це, рішенням №706/34-00-04-03-02/00206539 від 29.09.2025 року до позивача застосовано штрафні фінансові санкції та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у загальній сумі 17 043 044,42 грн., а саме:

застосовано штраф в розмірі 14 086 819,18 грн. (20%);

нараховано пеню на суму недоїмки в розмірі 2 956 225,24 грн. (1%).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VI) визначено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» ( 108/95-ВР ), та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги або компенсації відповідно до законодавства (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Частиною 11 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

За приписами частини 12 статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статті 25 Закону № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) сум єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Згідно з частиною 10 статті 25 Закону № 2464-VI на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу. При цьому в силу частини 13 статті 25 Закону № 2464-VI нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Одними з доводів позивача у позовній заяві було те, що:

по-перше, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з терміном сплати за період 10.08.2023 по 12.09.2025 року не додавалось;

по-друге, у спірному рішенні не вказано, яке саме порушення було допущено позивачем.

Натомість, вказані відомості спростовуються як самим позивачем, який самостійно наголосив на складанні та подачі податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску з терміном сплати за період 10.08.2023 по 12.09.2025 року, а також дослідженням змісту спірного рішення, яке прямо посилається на пункт 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI та частину 10 статті 25 Закону № 2464-VI.

З огляду на вказане, відповідні доводи суд відхиляє.

Як встановлено судом під час здійснення судового розгляду справи, станом на 11.06.2026 року відповідно до інтегрованої картки платника (ІКП), що ведеться органом ДПС, згідно з Порядком ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, заборгованість АТ «Одеський припортовий завод» за платежем 71010000 ЄДИН. ВНЕС., НАРАХ. РОБОТ. НА СУМИ:ЗАРОБ. ПЛАТИ, ВИНАГ. ЗА ДОГОВ. ЦПХ, ДОП. ПО ТИМЧАС. НЕПР. Складає 54 270 904, 61 грн.

Вказана недоїмка формувалась з 2023 року, частково погашена платежами у 2025 році, що відображено у наданих відповідачем ІКП по відповідному платежу.

Хронологія нарахувань штрафних санкцій та пені також надана відповідачем.

Позивач наголосив, шо рішення не містить детального розрахунку штрафних санкцій, однак такий розрахунок наявний та був наданий представником відповідача.

При цьому, після отримання вказаного розрахунку позивач не спростував наведених у ній калькуляцій та жодним іншим чином не заперечив сформовану суму штрафних санкцій та пені.

Наказом МФУ від 20.04.2015 №449 затверджено Інструкцію «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 2 ч. 2 Розділу VII Інструкція № 2464-VI розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних ІКС.

Частиною 5 Розділу VII Інструкція № 2464-VI визначено, що документи, які є підставою для нарахування пені: документи, що підтверджують суму єдиного внеску та строк його сплати,- звіт платника, що містить відомості про суми нарахованого єдиного внеску (з додатним значенням); вимога про донараховані суми єдиного внеску за актами документальних перевірок або повідомленням-розрахунком; рішення суду.

За перевіркою ІКП за період 2023-2025 роки та розрахунку суми штрафної санкції судом не встановлено невідповідностей, позивач на порушення з боку податкового органу в цій частині не наголосив. З огляду на це, суд не вбачає підстав для висновку про наявність порушень з боку відповідача щодо визначення розміру штрафних санкцій та пені згідно пункту 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI та частини 10 статті 25 Закону № 2464-VI.

Стосовно доводів позивача про вплив форс-мажорних та інших обставин на можливість сплати ЄСВ вчасно суд наголошує на такому.

Верховним Судом у постанові від 12.12.2024 (справа № 380/839/24) від 14.01.2025 (справа № 440/17191/23) з посиланням на постанови Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22 зазначено, що усталеною є практика Верховного Суду, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановленого) характеру. У разі їх виникнення сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку.

Верховний Суд неодноразово вказував (постанови від 05 грудня 2023 року у справі №917/1593/22, від 18 січня 2024 року у справі № 914/2994/22, від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 тощо), що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватись судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

У постановах від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16 Верховний Суд зазначив, що має встановлюватися (доводитися) вплив обставин непереборної сили, засвідчених відповідними сертифікатами ТПП України, на неможливість платника податку належним чином виконувати свої зобов`язання і на зміну його економічного стану цими форс-мажорними обставинами. Ці фактори мають перебувати у причинно-наслідковому зв`язку.

Суд погоджується із позицією відповідача про те, що форс-мажорні обставини не можна трактувати широко та вважати їх такими, що за самої лише наявності обставин вони спричиняють перепони у виконанні суб`єктами їх обов`язків.

На переконання суду, позивачем не було надано доказів наявності форс-мажорних обставин, які б прямо перешкоджали сплаті єдиного соціального внеску у встановлений законодавством строк. Дійсно, згідно фінансових результатів за рік позивач протягом досліджуваного періоду був збитковим, натомість законодавство не визначає це як належну підставу не здійснювати оплату обов`язкових платежів.

Згідно постанови КГС ВС від 13 вересня 2023 року у справі № 910/7679/22, лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором.

Лист ТПП від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» і не є доказом настання форсмажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні.

З огляду на це, суд вважає, що посилання позивача на військовий стан, збитковість чи можливість приватизувати частину майна лише описують господарську діяльність позивача, однак не відображають правових фактів, із якими податкове законодавство може пов`язати звільнення позивача від відповідальності за порушення, передбачені пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону № 2464-VI та частиною 10 статті 25 Закону № 2464-VI.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 року по справі № 160/3364/19 : «кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу», у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі № 520/2261/19, відповідно до якої: «Доводи скаржниці про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС поклав обов`язок доказування на позивачку, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимог».

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати з суб`єкта владних повноважень суд не стягує.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Акціонерного товариства Одеський припортовий завод (місце проживання: 66481, Одеська область, м. Южне, вул. Заводська, буд. 3; реєстраційний номер облікової картки платника податків 00206539) до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 15/1; код ЄДРПОУ 4410432) про визнання протиправним та скасування рішення №706/34-00-04-03-02/00206539 від 29.09.2025 року - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.