Ухвала суду № 138861661, 10.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

10 серпня 2026 року м. Київ справа №320/30233/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Дудін С.О., розглянувши позовну заяву Дочірнього підприємства державної компанії «Укрспецекспорт» - державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємством «Спецтехноекспорт» до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Дочірнє підприємство державної компанії «Укрспецекспорт» - державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємством «Спецтехноекспорт» з позовом до Оболонського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Оболонського відділу Державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо стягнення з Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекcпорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» (ЄДРПОУ - 30019335) 1 515 670, 91 грн, виконавчого збору у виконавчому провадженні № 76355931 від 12.11.2024;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекcпорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» 1 515 670, 91 грн.

Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Досліджуючи питання правомірності обраної позивачем юрисдикції розгляду та вирішення даного спору, суд зазначає таке.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п.24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У відповідності до частини п`ятої статті 125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Особливості провадження у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця визначено статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначено у розділі X Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Законом України від 07.04.2026 №4833-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» частину першу статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції. Відповідні зміни набрали чинності 24.04.2026.

Так, відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.

Водночас, згідно з частиною другою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмежовують порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця залежно від характеру виконавчого документа: у разі виконання судового рішення такі рішення, дії чи бездіяльність підлягають оскарженню до суду, який видав виконавчий документ, тоді як адміністративним судам підсудні відповідні спори, що виникають у зв`язку з виконанням рішень інших органів (посадових осіб).

Такий порядок узгоджується із положеннями Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 339-1 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

При цьому, відповідно до частини першої статті 340 ГПК України, така скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Таким чином, системний аналіз наведених норм свідчить, що право учасника виконавчого провадження на звернення до адміністративного суду, передбачене частиною першою статті 287 КАС України, має субсидіарний характер та реалізується за умови, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження.

Водночас, у разі ж оскарження рішень державного виконавця, прийнятих під час виконання судового рішення, такий спеціальний порядок прямо встановлений частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та відповідними нормами процесуального закону, за правилами якого ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою головного державного виконавця Оболонського ВДВС від 12.11.2024 ВП №76355931 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу №910/18507/23, виданого 07.10.2024 Господарським судом м. Києва.

Постановою головного державного виконавця Оболонського ВДВС від 12.11.2024 ВП №76355931 з позивача стягнуто виконавчий збір у сумі 34048,34 доларів США та 18572,21 грн.

Постановою головного державного виконавця Оболонського ВДВС від 08.05.2026 ВП №76355931 закінчено виконавче провадження у зв`язку з фактичним виконанням постанови №76355931 від 12.11.2024 про стягнення 34048,34 доларів США та 18572,21 грн виконавчого збору.

У цій постанові зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 0,00 грн, сума стягнутого виконавчого збору - 1515670,91 грн.

Із змісту зазначеної постанови вбачається, що вона прийнята саме у виконавчому провадженні, відкритому на виконання наказу Господарського суду м. Києва №910/18507/23.

Підставою звернення до суду з цим позовом є незгода позивача зі стягненням з нього виконавчого збору у сумі 1515670,91 грн.

Отже, оскаржувані позивачем дії щодо стягнення з нього виконавчого збору у сумі 1515670,91 грн вчинені не у самостійному виконавчому провадженні з виконання рішень інших органів або посадових осіб, а безпосередньо у виконавчому провадженні, відкритому з метою примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва.

За таких обставин, враховуючи характер виконавчого документу, на виконання якого відкрито відповідне виконавче провадження №76355931, та положення частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд доходить висновку, що оскарження позивачем дій зі стягнення виконавчого збору за постановою державного виконавця, прийнятою у межах виконання судового рішення у господарській справі, має здійснюватися до суду, який видав відповідний виконавчий документ (наказ), у порядку, встановленому господарським процесуальним законодавством.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що сама по собі та обставина, що предметом оскарження є дії щодо стягнення виконавчого збору за постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, не є достатньою для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративного суду. Визначальним для застосування частини першої або другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є характер рішення, у процесі примусового виконання якого державним виконавцем прийнято таку постанову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною шостою статті 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження у справі, роз`яснивши при цьому позивачеві, що розгляд цих вимог повинен здійснюватися за правилами ГПК України, судом, яким видано виконавчий документ, у даному випадку Господарським судом м. Києва.

Керуючись статтями 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі.

Роз`яснити позивачу, що розгляд зазначених позовних вимог має здійснюватися у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Копію ухвали суду надіслати позивачу (його представнику).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Суддя Дудін С.О.