Рішення № 138857100, 10.02.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 932/12611/24

(2/199/485/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

10.02.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі: головуючого судді Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання Кріпаченко М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про встановлення факту постійного проживання без реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

11 грудня 2024 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач через свого представника із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що 09 серпня 1996 року вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 , якому 12 червня 1996 року видано ордер на зайняття сім`єю з двох осіб житлової площі гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . Членом сім`ї зазначено і позивача. В подальшому та членам її сім`ї неодноразово надавались ордери на вселення до зазначеного гуртожитку, де позивач була зареєстрована в періоди з 19 грудня 1996 року по 19 грудня 1997 року, з 10 вересня 1998 року по 10 вересня 1999 року, з 19 вересня 2000 року по 19 вересня 2001 року, щ 23 грудня 2004 року по 23 грудня 2005 року, з 24 листопада 2005 року по 24 листопада 2007 року, з 10 грудня 2007 року по 10 грудня 2008 року. На теперішній час позивач мешкає у гуртожитку без реєстрації на підставі договору найму від 01 січня 2009 року, займаючи кімнату № НОМЕР_1 у вказаному гуртожитку. З метою реалізації свого права на приватизацію займаної житлової площі гуртожитку позивач звернулась до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, з листів якої дізналась, що з 10 грудня 2008 року позивач не значиться зареєстрованою у вказаній кімнаті гуртожитку, хоча фактично там весь час проживає, на її ім`я відкрито особовий рахунок, вона сплачує житлово-комунальні послуги, має виданий на її ім`я ордер від 10 грудня 2007 року. За таких обставин, з метою реалізації свого права на приватизацію житла, неможливості підтвердити факт свого постійного проживання в позасудовому порядку, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд встановити факт її постійного проживання без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 в період з 10 грудня 2008 року по теперішній час.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024 року позовну заяву направлено за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 24 вересня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 08 січня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

В останнє судове засідання позивач, її представник не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, натомість від представника позивача в останнє судове засідання недійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача та про підтримання позовних вимог. В ході розгляду справи позивач, її представник позовні вимоги також підтримували.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, натомість від представника відповідачів в останнє судове засіданні надійшла заява про розгляд справи за відсутності фіксування судового засідання, де також вказано про заперечення проти задоволення позовних вимог. В ході розгляду справи від відповідачів надійшов спільний відзив на позов (представник представляє обох співвідповідачів), в якому представник відповідачів просила відмовити у задоволення позову, пославшись на те, що позивач не залучила до участі справі сина, який має право на приватизацію кімнати гуртожитку, в позові відсутні відомості про чоловіка позивача. Послалась представник і на неподання позивачем доказів заявленого факту постійного проживання у гуртожитку.

У відповіді на відзив представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги, пославшись на те, що результати розгляду справи не зачіпають прав та інтересів інших осіб, оскільки метою встановлення юридичного факту є подальша можливість приватизації житлового приміщення, що вже входить до компетенції відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради. Позивач з грудня 1996 року по теперішній час на законних підставах проживала у гуртожитку по АДРЕСА_1 , була впевнена, що зареєстрована у кімнаті АДРЕСА_3 зазначеного гуртожитку. Відповідач не посилається і не надає доказів на наявність в нього повноважень діяти в інтересах інших осіб, а тому є незрозумілим посилання у відзиві на інших членів сім`ї. Посилання відповідача на недоведеність заявленого факту є передчасним.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, надали суду заяви, в яких просили здійснити розгляд справи за їх відсутності, зазначили про відсутність заперечень проти задоволення позовних вимог та про своє не проживання тривалий час у гуртожитку, де наразі мешкає лише позивач.

За таких обставин, керуючись нормами ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за фактичної явки учасників справи, а також без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису у відповідності до положень ст.247 ч.2 ЦПК України.

Вислухавши учасників прави в ході розгляду справи, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач була зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 з 02 серпня 1990 року по 02 грудня 1994 року за прізвищем матері, з 02 грудня 1994 року по 17 грудня 1996 року самостійна реєстрація, що підтверджується копією довідки №596 від 18 квітня 2024 року КП «Жилсервіс-5» ДМР.

Судом також встановлено, що позивач була зареєстрована тимчасово у гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 в період з 19 грудня 1996 року по 19 грудня 1997 року, без виписки та перереєстрації з 10 вересня 1998 року по 10 вересня 1999 року, без виписки та перереєстрації з 19 вересня 200 року по 19 вересня 2001 року, без виписки та перереєстрації з 23 грудня 2004 року по 23 грудня 2005 року, з 24 листопада 2005 року по 24 листопада 2007 року, з 10 грудня 2007 року по 10 грудня 2008 року, після чого була знята з реєстрації без паспорту 10 грудня 2008 року. На теперішній час позивач мешкає одна без реєстрації на підставі договору найму від 01 січня 2009 року та відповідно акту-приймання паспортної документації від ТОВ «Промсервіс-Дніпро» від 01 вересня 2016 року за адресою АДРЕСА_2 , де на ім`я позивача відкрито особовий рахунок для обліку та оплати житлово-комунальних послуг. Викладене підтверджується копією довідки №1111 від 06 серпня 2024 року КП «Жилсервіс-5» ДМР, копією договору на проживання у гуртожитку від 01 січня 2009 року, копіями ордерів на житлову площу гуртожитку від 18 вересня 2000 року, 21 листопада 2005 року, 10 грудня 2007 року, копією паспорту, свідоцтва про народження та про укладення шлюбу, копією виписки з будинкової книги, копією узагальненої довідки.

23 травня 2024 року позивач звернулась до відповідача Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради із заявою та пакетом документів, у відповідь на що отримала листа від 02 липня 2024 року, в якому вказаний відповідач вказав, що відповідно до рішення виконавчого комітету міської ради від 23 квітня 2013 року №179 «Про врегулювання питань щодо надання житлової площі та проживання в гуртожитках комунальної власності територіальної громади м. Дніпра» (зі змінами) питання надання житлової площі та упорядкування проживання у гуртожитках вирішується комісією з питань надання житлової площі в гуртожитках на підставі повного пакету документів, перелік яких затверджено зазначеним рішенням, оприлюдненим на офіційному вебсайті Дніпровської міської ради. У поданому позивачем пакеті документів відсутні довідки з попередніх місць реєстрації за період з грудня 2008 року по теперішній час. Копія листа наявна в матеріалах справи.

Як вбачається зі змісту копії витягу з реєстру територіальної громади від 23 лютого 2024 року позивач станом на вказану дату не має зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання.

В той же час, як слідує зі змісту копії акту про проживання від 06 грудня 2004 року, позивач з 10 грудня 2008 року по теперішній час постійно проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_2 . Дійсність вказаного акту та достовірність засвідчених ним фактичних обставин підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків сусіди позивача за гуртожитком ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , яким і було складено означений акт.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 жовтня 2024 року у справі №199/8106/24 (провадження №2-о/199/328/24) відмовлено у відкритті провадження по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, територіальна громада в особі Дніпровської міської ради, Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про встановлення факту, що має юридичне значення. Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 звернулась в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , правомірно вселена та користується житловою кімнатою АДРЕСА_5 , з 19.12.1996 по теперішній час; факту того, що ОСОБА_1 у період з 10 грудня 2008 року по теперішній час, постійно проживала без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 . Зі змісту даної заяви вбачається спір про право на приватизацію житлового приміщення. Копія ухвали наявна в матеріалах справи.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція), ЦК України, ЖК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, §37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Нормою ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Частиною 1 ст.29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.

За змістом ст.ст.1, 2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України «Про житловий фонд соціального призначення»), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» визначено, що громадяни та члени їхніх сімей, на яких поширюється дія цього Закону, мають право на приватизацію жилих приміщень у гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад і можуть бути приватизовані відповідно до цього Закону за рішенням місцевої ради. Приватизація жилих приміщень у гуртожитках здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та прийнятих відповідно до нього нормативно-правових актів з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частинами 4, 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них.

За змістом ст.ст.129, 130 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання особи у житлі, що підлягає приватизації, а також у службовому житлі підтверджує право на проживання особи в цьому житлі.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.

Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову, керуючись наступним.

Юридичні факти це життєві обставини чи факти, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин. Однак не всі життєві обставини є юридичними фактами. Життєві факти (обставини) стають юридичними фактами внаслідок визнання їх такими державою і закріплення в законі. У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Статтею 315 ЦПК України визначено перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які підлягають розгляду судом у порядку окремого провадження. Даний перелік не є вичерпним, і у судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення.

В той де час, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду (ч.4 ст.315 ЦПК України).

Частиною 6 ст.294 ЦПК України передбачено, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відтак, за наявності спору про право, встановлення факту, що має юридичне значення, стає предметом судового розгляду у порядку позовного провадження.

Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то в ході її розгляду на підставі аналізу змісту поданих стороною позивача доказів, а також показів допитаних в судовому засіданні свідків, які узгоджуються із наявними у справі письмовими доказами, підтверджено дійсність заявленого позивачем до встановлення факту, а саме проживання позивача з 10 грудня 2008 року по теперішній час за адресою АДРЕСА_2 без реєстрації у встановленому законом порядку місця проживання. За таких обставин, враховуючи, що встановлення заявленого юридичного факту необхідно заявнику для подальшої реалізації права на приватизацію займаного житлового приміщення гуртожитку, враховуючи, що позивачу раніше було відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою про встановлення такого ж юридичного факту, але в окремому провадженні, через наявність спору про право, що і зумовило звернення позивача до суду саме із даним позовом, суд приходить до висновку про правомірність, обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог, а отже і наявність підстав для їх задоволення.

При цьому заперечення сторони відповідачів проти позову суд оцінює критично та не приймає до уваги, оскільки у таких запереченнях не наведено і не доведено обставин, які могли б бути підстави для відмови у задоволенні позову. Крім того, такі заперечення не спростовують висновків суду щодо можливості задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.47, 124 Конституції України, ст.8 Конвенції, ст.ст.11, 15, 16, 29 ЦК України, ст.ст.9, 129, 130 ЖК України, ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.1, 2, 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», 5 Розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_6 ) до територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 38114671; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 16), треті особи ОСОБА_2 (адреса місця проживання: АДРЕСА_7 ), ОСОБА_3 (адреса місця проживання: АДРЕСА_7 ), про встановлення факту постійного проживання без реєстрації задовольнити.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Новоархангельськ Новоархангельського району Кіровоградської області, РНОКПП НОМЕР_2 , у період з 10 грудня 2008 року по теперішній час без реєстрації у встановленому законом порядку місця проживання за адресою АДРЕСА_2 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко