Рішення № 138857098, 21.05.2026, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 203/1359/25

(2/199/599/26)

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

21.05.2026 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра

у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,

при секретарі судового засідання - Кріпаченко М.Д.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - служба у справах дітей Костопільської міської ради, служба у справах дітей Маріупольської міської ради, про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

03 березня 2025 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що сторони мають спільну дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання стосунків сторін продовжила проживати разом з позивачем. З початку 2019 року стосунки між дитиною та відповідачем припинені повністю, станом на 23 січня 2025 року у відповідача наявна заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини в розмірі 38249,03 гривень. За таких обставин, посилаючись на те, що відповідач фактично самоусунувся від участі у вихованні у вихованні та утриманні спільної дитини сторін, не цікавиться життям своєї дитини, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно спільної дитини сторін.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2025 року позовну заяву направлено до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська для розгляду по суті за підсудністю.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою зобов`язано службу у справах дітей Костопільської міської ради надати суду висновок щодо розв`язання спору сторін в порядку ст.19 СК України.

Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 29 травня, 21 серпня, 09 вересня, 16 жовтня, 23 жовтня, 08 грудня 2025 року, 26 січня, 09 лютого 2026 року, задоволено клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 26 серпня 2025 року, постановленою без складення окремого документу, однак із занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 13 лютого 2026 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, службу у справах дітей Маріупольської міської ради, у якої витребувано висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору сторін в порядку ст.19 СК України.

В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у ньому підстав та обставин, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся, правом на подання відзиву не скористався.

Треті особи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись, на ухвалу суду про витребування доказів, а саме висновку органу опіки та піклування служба у справах дітей Костопільської міської ради листами від 21 травня 2025 року, 08 січня 2026 року повідомила, що оскільки відповідач не проживає на території Костопільської міської ради Рівненської області, вказана третя особа не може надати запитуваний судом висновок, просила витребувати такий висновок у служби у справах дітей Маріупольської міської ради. В свою чергу служба у справах дітей Маріупольської міської ради листом від 29 квітня 2026 року повідомила суд, що через окупацію м. Маріуполя діяльність Маріупольського міського центру соціальних служб призупинена, а Комісія з питань захисту прав дитини при виконкомі Маріупольської міської ради не функціонує, відтак надати запитуваний судом висновок вказана третя особа також не може.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи по суті за наведеної явки учасників справи в заочному порядку відповідно до Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України.

Вислухавши позивача, допитавши свідка, а також дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьками якої є сторони по справі, що підтверджується копією свідоцтва про народження.

24 травня 2022 року позивач зареєструвала шлюбу з ОСОБА_4 , внаслідок чого змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

З 09 вересня 2022 року позивач та спільна дитина сторін є внутрішньо переміщеними особами, переїхали та проживають разом за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копіями довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, копією довідки Маломидського старостинського округу.

Згідно копії психолого-педагогічної характеристики від 03 лютого 2025 року спільна дочка сторін є ученицею 1 класу Маломидського ліцею, де характеризується позитивно, мати дитини (позивач) приймає активну участь у навчанні та вихованні дитини, в той час як батько (відповідач) з приводу будь-якої інформації про дитину в начальний заклад не звертався, з керівництвом ліцею і класним керівником ні письмово, ні усно не контактував.

26 вересня 2024 року Костопільським районним судом Рівненської області за наслідками розгляду по суті цивільної справи №564/2240/24 було ухвалено заочне рішення, яким вирішено стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання їх спільної дитини ОСОБА_3 в розмірі частини від заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 04 червня 2024 року і до досягнення дитиною повноліття. Копія рішення суду, яке набрало законної сили 31 жовтня 2024 року, наявна в матеріалах справи.

Відповідно до копії розрахунку по аліментам у виконавчому провадженні НОМЕР_4 від 23 січня 2025 року станом на вказану дату розмір заборгованості відповідача перед позивача зі сплати аліментів, призначених вищевказаним заочним рішенням суду, становить 38249,03 гривень.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 підтвердив твердження сторони позивача про те, що відповідач останні декілька років дитиною сторін не цікавиться, не спілкується із нею, не намагається зв`язатись із дитиною, жодної участі у матеріальному забезпеченні дитини, її освіті, турботі про здоров`я не приймає.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини).

Так, відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Аналогічна за змістом норма міститься в ст.27 Конвенції про права дитини.

Згідно ст.51 Конституції України, ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та праці.

За змістом ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.141 СК України кожна дитина має право на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні.

За змістом ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.155 СК України батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Нормою ст.164 ч.1 п.2, ч.ч.2-4 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, в тому числі, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. З цієї підстави мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Згідно ст.165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про прав дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.

Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.

Так, батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо своєї дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК України. Тлумачення п.2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. При цьому, батьки, питання про позбавлення батьківських прав яких вирішується судом із вказаної підстави, мають бути повнолітніми. За змістом, характером та значенням як для батька (матері), так і для дитини правових наслідків позбавлення батьківських прав, передбачених ст.166 СК України, позбавлення батьківських прав є винятковою мірою. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. При цьому за положенням ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, який підлягає застосуванню лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені в ході розгляду справи факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно також враховувати, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний наведеному вище правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02 листопада 2020 року по справі №552/2947/19, від 11 вересня 2020 року по справі №357/12295/18, від 11 вересня 2020 року по справі №371/693/18, від 29 квітня 2020 року по справі №522/10703/18, від 13 квітня 2020 року по справі №760/468/18, від 11 березня 2020 року по справі №638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року по справі №461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року по справі №409/1865/17-ц, від 29 січня 2020 року по справі №756/1967/16-ц. Судова практика щодо застосування положень ст.164 СК України є усталеною. Крім того, схожий підхід до вирішення питання про позбавлення батьківських прав роз`яснено в п.п.15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.

Передбачена частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо. Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року по справі №523/19706/19.

Отже, аналізуючи встановлені судом фактичні обставини виховання та утримання спільної дитини сторін з урахуванням на наведені вище правові позиції та висновки, суд приходить до висновку, що в ході розгляду справи знайшли своє повне підтвердження заявлені позивачем підстави для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав, а саме триваюче та систематичне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків без поважних причин. Відповідач остаточно перестав належним чином виконувати свої батьківські обов`язки вже тривалий час, що виявилось у фактичному його самоусуненні від виконання своїх батьківських обов`язків у вигляді як матеріального утримання спільної малолітньої дитини сторін, так і участі в житті цієї дитини, вихованні, забезпеченні її житлом, здобутті повної середньої освіти, розвитку здібностей тощо, що є проявом байдужості відповідача до долі своєї дитини, спільної з позивачем. Про умисний характер такого ухилення явно свідчить його тривалість, відсутність перешкод з боку позивача для участі відповідача у вихованні дитини, а також ставлення відповідача до розгляду даної справи в суді. Таким чином, відсутність бажання та реальних кроків з боку відповідача, зокрема і в ході розгляду даної цивільної справи, з метою виправлення виниклої ситуації щодо його ставлення до власної дитини, відсутність дій з боку відповідача задля налагодження зв`язку та взаєморозуміння із дитиною дозволяють суду дійти безсумнівного висновку, що подальше збереження правового зв`язку між малолітньою дитиною та її батьком - відповідачем по справі завдасть в майбутньому цій дитині неспівмірно більше негативного впливу, ніж припинення такого правового зв`язку внаслідок позбавлення відповідача батьківських прав.

Відтак, суд, послуговуючись якнайкращими інтересами дитини, які (інтереси) переважають над інтересами її батька - відповідача, підсумовуючи все вищевикладене, вважає за можливе задовольнити даний позов в повному обсязі.

При цьому не є перешкодою для задоволення позову відсутність у справі висновку органу опіки та піклування саме про доцільність позбавлення відповідача його батьківських прав відносно спільної дитини сторін, оскільки судом було вчинено всіх залежних від нього дій задля витребування вказаного висновку, який не було надано жодною із третіх осіб у справі, які є органами опіки та піклування. При цьому ненадання висновку органу опіки та піклування кожної із третіх осіб мотивовано письмово посиланням на неможливість надання такого висновку з об`єктивних причин.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат по справі, які складаються зі сплаченого позивачем при зверненні до суду судового збору, керуючись положеннями ст.ст.133, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені останньою при зверненні до суду судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,2 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст.51 Конституції України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 27 Конвенцією про права дитини, ст.ст.7, 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165, 166, 180-183, 192 СК України, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-82, 89, 95, 133, 141, 142, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ), треті особи - служба у справах дітей Костопільської міської ради (ЄДРПОУ 44032686; адреса місцезнаходження: 35000, Рівненська область, Рівненський район, м. Костопіль, вул. Незалежності, 7), служба у справах дітей Маріупольської міської ради (адреса місцезнаходження: 87555, м. Маріуполь, пр. Миру, 70), про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) батьківських прав відносно його малолітньої дитини - дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження Серія НОМЕР_3 від 03 жовтня 2019 року).

У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір в розмірі 1211,2 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя А.М. Авраменко