Рішення № 138855775, 07.08.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5698/26

Справа №754/2631/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07 серпня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Панченко О.М.

при секретарі судового засідання Сарнавському М.О.

за участі представника позивача - Бугери С.Ю.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, -

УСТАНОВИВ:

Представник позивача ТОВ «Він Фінанс» звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення суми інфляційних втрат, 3% річних та пені в розмірі 184 716 грн. 17 коп., судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказує на те, що 11.08.2008 між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та гр. ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 559-056/08Р. Відповідно до п. 1.1. З метою своєчасної оплати Позичальником вартості автомобіля, що купується за договором купівлі-продажу автомобіля від 05.08.2008 р., а також з метою оплати страхових платежів згідно з договорами страхування автомобіля, укладання яких здійснюється на підставі і з урахуванням вимог п. 6.1.11 даного договору, Банк надає Позичальнику кредит в іноземній валюті в загальну суму 16674 (шістнадцять тисяч шістсот сімдесят чотири) долара США. 1.2. Кредит надається Позичальникові терміном з 11.08.2008 до 11.08.2015 зі сплатою 13,99 (тринадцять цілих дев`яносто дев`ять сотих) відсотків річних. 3.1. Для забезпечення зобов`язання щодо погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування коштами, пені за несвоєчасну сплату відсотків, а також відшкодування збитків у зв`язку з порушенням даного договору, Позичальник передає в заставу Банку належний йому на праві власності Автомобіль. 10.1. За порушення термінів погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування коштами Позичальник сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної процентної ставки, зазначеної в п. 1.2 даного договору, що діяла в період прострочення, від суми заборгованості за весь період прострочення. 31.05.2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 2, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 559-056/08Р від 11.08.2008, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Додатком до договору є реєстр кредитних договорів, відповідно до якого зазначена сума заборгованості на дату укладання договору факторингу та становить 381524,71 грн. (по курсу валют станом на 31.05.2017, що становив 26,35 за 1 долар США). 25.07.2024 на загальних зборах учасників ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ЄДРПОУ 38750239) протоколом № 1706 було вирішено змінити найменування ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» на ТОВ «ВІН ФІНАНС» (ЄДРПОУ 38750239). Наказом № 55-к від 25.07.2024 на виконання Протоколу № 1706 від 25.07.2024 внесено зміни про перейменування до облікових та інших документів Товариства. Докази, що підтверджують зміну назви Товариства на ТОВ «ВІН ФІНАНС», додаються, в тому числі виписка з ЄДР № 140801500422 від 26.07.2024. Тому, відповідно до укладеного договору станом на дату звернення до суду, право вимоги за кредитним договором № 559-056/08Р від 11.08.2008 року належить ТОВ «ВІН ФІНАНС». Таким чином, Товариство вважає за доцільне користуватись обсягом прав, якими був наділений попередній кредитор. Станом на 20.01.2026 заборгованість за кредитним договором не погашена та становить 392 618,28 грн., що дорівнює заборгованості станом на 31.05.2017 (укладання договору факторингу). Рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних та пені (подвійної ставки НБУ) виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Ухвалою суду від 23.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 05.05.2026 року, що занесена до протоколу судових засідань підготовче провадження у справі закрито, призначено розгляд справи по суті.

29.04.2026 року від відповідача у справі до суду надійшов відзив на позовну заяву в якій просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримала позовні вимоги та просила суд про їх задоволення. На запитання головуючої у справі про те, що рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, зазначила про те, що рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості не існує, таке посилання було зазначено в позові помилково.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні, щодо задоволення позову заперечив, із підстав наведених у відзиві на позов.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст. ст.13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Згідно з ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права уразі його порушення, не визнання або оспорення (ч. 1 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина 2 ст.16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Судом встановлено, що 11.08.2008 між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та гр. ОСОБА_1 укладено кредитний договір N?559-056/08Р (надалі - Кредитний договір N?559-056/08Р).

Зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов?язку (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов?язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов?язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов?язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов?язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У главі 50 ЦК України визначено підстави припинення зобов?язання, а в частині першій статті 598 цієї глави обумовлено, що зобов?язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов?язання визначені, зокрема, в статтях 599, 600, 601, 604-609 ЦК України. За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов?язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов?язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов?язки сторін зобов?язання.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов?язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов?язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов?язання (частина друга статті 615 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов?язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов?язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов?язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження №14-446цс18).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов?язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов?язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов?язань. Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі N? 686/21962/15-ц (провадження N? 14-16цс18).

У випадку порушення учасником правовідносин умов правочину внаслідок невиконання взятих на себе обов?язків інша сторона має можливість захистити свої права (зокрема, у судовому порядку), а регулятивні правовідносини трансформуються в охоронні, тобто такі, що захищені судовим рішенням.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

? натуральним є зобов?язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

? конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов?язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов?язанні не має права на нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов?язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

У зазначеній справі, дійшовши висновку про натуральний характер зобов?язання, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимога кредитора не може бути захищена в судовому порядку у зв?язку зі спливом позовної давності.

Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №?757/44680/15-ц висловив правовий висновок про правильне застосування норм права, згідно якого натуральним є зобов?язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Конструкція ст. 625 ЦК України, щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов?язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Кредитор в натуральному зобов?язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов?язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Аналогічна позиція Верховним Судом висловлена у постановах по справах №569/12918/16-ц від 02 вересня 2020 року, №442/398/15-ц від 18 березня 2020 року, №390/880/16-ц від 11 грудня 2019 року, №554/9126/20 від 13 березня 2023 року.

У постанові від 13 березня 2023 року по справі N?554/9126/20 Верховний Суд також вказав, що пред?явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності.

Кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Наявність або відсутність у зобов`язання ознак натурального прямо впливає на можливість чи неможливість стягнення сум застосування ст. 625 ЦК України у межах 3-річної позовної давності до моменту пред`явлення позову.

Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні заявленої вимоги пред`являє тільки позов про стягнення 3% річних без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних, оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності.

Тому, кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення заявленої вимоги.

В свою чергу, 2016 року Первісним кредитором - Публічним акціонерним товариством Комерційний банк " Правекс- Банк" - подано позовну заяву до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №?559-056/08 Р від 11.08.2008 р., який ухвалою від 06 червня 2016 року по справі № 754/12729/15-ц залишено без розгляду. Публічним акціонерним товариством Комерційний банк " Правекс Банк" позовних заяв до суду більше подано не було.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович було здійснено виконавчий напис №84895 від 03.06.2021 вчинений приватним нотаріусом про стягнення коштів за кредитним договором №559-056/08 Р від 11.08.2008р. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС».

06.10.2025року по справі № 754/10838/25 Деснянським районним судом м. Києва винесено рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 84895 від 03.06.2021 вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (Остапенко Євген Михайлович, місцезнаходження: м. Київ, вул.. Мала Житомирська, 6/5) про стягнення з позивача ( ОСОБА_1 , РНОКП НОМЕР_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ) на користь відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», ЄДРПОУ 38750239, місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8) 392618,28 грн.. Підстави визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню у судовому рішенні зазначено: «Суду не надано і судом не здобуто конкретних правових доказів, які б свідчили, що приватний нотаріус вчинив виконавчий напис саме на підставі документів, що підтверджували безспірність суми, вказаної у виконавчому написі нотаріуса.

Також суду не надано і судом не здобуто будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили, що нотаріусу надавались документи, які б у свою чергу свідчили про безспірність суми коштів саме в сумі, яка вказана у виконавчому написі нотаріуса. З урахуванням викладеного, позовні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню є обґрунтованими.»

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору №559-056/08Р: Кредит надається Позичальникові Терміном з 11.08.2008 до 11.08.2015року.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст.261 ЦКУ). Позивач знав про порушення свого права щодо повернення кредиту з 11.08.2015року.

Тобто, позовна давність щодо стягнення заборгованості з Відповідача за Кредитним договором 3559-056/08P спливла 12.08.2018 року.

Обставини цієї справи, врахувавши ухвалу суду від 06 червня 2016 року по справі 3754/12729/15-ц про залишення без розгляду позовної заяви кредитора, рішення суду від 06.10.2025року по справі № 754/10838/25 та сплив позовної давності щодо вимог про стягнення основної суми заборгованості, свідчать, що основна вимога позивача, яка виникла на підставі кредитного договору, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (оскільки пропущено строки позовної давності), а тому між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст.625 ЦК України.

Твердження Позивача, що Рішення суду не виконувалось Відповідачем у період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення не відповідає дійсності, оскільки таке рішення відсутнє.

Крім того, на даний момент виконавчих листів на виконанні у органах виконавчої служби немає, позовні заяви про стягнення основної суми заборгованості також відсутні, інших якихось спорів щодо стягнення основної суми заборгованості чи виконання стягнення по основній сумі заборгованості відсутнє.

Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах виконавчої служби в сукупності з вищезазначеними обставинами (рішення судів та сплив позовної давності) унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

У зв`язку із цим вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних не ґрунтуються на вимогах закону, а відтак є безпідставними.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі №554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) сформульовано висновки щодо застосування статті 625 ЦК України в натуральному зобов?язанні та зазначено таке.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої цієї статті свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер і інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Натуральним зобов?язанням (obligatio naturalis) є зобов?язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов?язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред?являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.

Законодавець у пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов?язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред?явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є за своєю суттю замінником належного виконання зобов?язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред?явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.

Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов?язанні має бути й стосовно трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов?язанні. Пред?явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються три проценти річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред?явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред?явити позов про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред?явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

Обов?язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов?язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N? 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. ЄСПЛ у своїй практиці широко тлумачить наведений принцип, основним у якому є доступ до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання.

У своїй практиці ЄСПЛ сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» («Bellet v. France»), «Ільхан проти Туреччини» («Ilhan v.Turkey»), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

ЄСПЛ у своїй практиці наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих завдань, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред?явлення позову до суду та в подальшому виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку право на стягнення основної суми заборгованості вважається остаточно втраченим. Держава більше не зможу забезпечити реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово. У такому випадку за загальним правилом відсутність рішення про стягнення боргу не припиняє самого зобов?язання борг як цивільно-правовий обов?язок формально продовжує існувати), але реалізація цього зобов`язання неможлива через примусове виконання.

Кредитор не може пред`явити виконавчий документ на виконання, звернутися до суду про той самий борг (строк пропущено), вимагати виконання через державні механізми. Боржник уже не зобов?язаний повертати борг через примус і може посилатися на остаточну втрату можливості виконання рішення.

Однак це не виключає можливого погашення боргу боржником добровільно, що не буде вважатися безпідставно отриманим майном.

У такій ситуації зобов?язання не є заявленим у класичному розумінні, оскільки позовна давність застосовується до звернення з позовом.

Водночас втрата права на подання позову, припинення можливості його реалізації через пропуск строку позовної давності свідчить про неможливість захисту такої вимоги в примусовому порядку.

У зв?язку з пропуском строку позовної давності право стягувача на примусове виконання судового рішенн є остаточно втраченим, а можливість прийняття такого рішення - припиненою.

3 наведеного вбачається, що хоча формально позовна давність не застосовується, фактично зобов?язання втрачає юридичну примусовість, вимога за цим зобов?язанням стає такою, що не може бути захищена в примусовому порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку позовної давності щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад установлений законом строк, що порушило б принцип правової визначеності як один з основоположних аспектів верховенства права.

Сплив строків позовної давності для звернення до суду є законним правом боржника уникнути притягнення до цивільно-правової відповідальності після закінчення певного періоду.

Ці строки забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав боржників.

Суд повинен гарантувати право на справедливий суд як стягувачу, так і боржнику, оскільки має враховувати не лише майнові інтереси стягувача, а й захищати права та інтереси боржника, який у такому випадку правомірно протягом тривалого періоду міг розраховувати на відсутність загрози примусового виконання рішення та притягнення до відповідальності за його невиконання.

Отже, зобов?язання зі сплати боргу, яке не засвідчене судовим рішенням про його примусове стягнення, а можливість прийняття такого рішення втрачена, не може вважатися припиненим у матеріально-правовому сенсі (може бути виконаним добровільно боржником).

Проте таке зобов?язання вважається тим зобов?язанням, вимоги за яким позбавлені примусового захисту, проте добровільне виконання яких визнається належним.

У такому випадку до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не можна застосовувати правила частини другої статті 625 ЦК України.

За протилежним (іншим) підходом буде складатися нерозумна ситуація, за якою після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу і припинення можливості його реалізації, зокрема у зв?язку з пропуском позовної давності, за обставин неможливості виконання захисту основної вимоги (про стягнення основної суми боргу) кредитор зберігатиме можливість постійно подавати вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на не виконувану вимогу, що суперечитиме принципу правової визначеності.

Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 11 лютого 2026 року у справі №754/511/23 (провадження № 14-63цс25).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом - рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов?язання не може вважатися натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред?явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання.

За таких обставин аргументи Позивача про те, що невиконання божником грошового зобов?язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних та пені (подвійної ставки НБУ) виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов?язання до моменту його усунення, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред?являти вимоги до боржника про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на не виконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності.

У свою чергу, посилання Позивача на правові позиції, що міститься у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/13238/18; від 30 березня 2016 у справі №б-2168цс15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 та 27 квітня 2018 року у справах №910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 та на інші постанови Верховного Суду є безпідставним, оскільки судове рішення про стягнення з Відповідача основної суми заборгованості за Кредитним договором №559-056/08 відсутнє.

А зазначені вище справи, щодо яких прийнято правові висновки Верховним Судом, стосуються справ, у яких існує рішення про стягнення основного боргу. Таким чином, вказані правові висновки не можуть бути застосовані до спірних відносин у зв?язку з відсутністю судового рішення чи іншого документу, відповідно до якого може бути застосоване примусове стягнення боргу.

Слід відзначити, що доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов?язань, в т.ч. ухвалення судового рішення, чи після ухвалення судового рішення, та фактичного не повернення коштів, в т.ч. в рамках відкритого виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного судового рішення, стороною позивача суду не надано.

Так, пред?явивши даний позов, позивачем не доведено достатніми доказами наявність протиправного невиконання (неналежного виконання), в т.ч. судового рішення, за яким на користь позивача були стягнуті кошти з огляду на неналежне виконання відповідачем договірних зобов?язань, а тому пред?явлені позовні вимоги за наведених в позові підстав є передчасними, а тому достатні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача трьох відсотків річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, - відсутні.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у позові представник позивача посилається на те, що 31.05.2017 року між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами № 2, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 559-056/08Р від 11.08.2008, укладеним між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 , перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Додатком до договору є реєстр кредитних договорів, відповідно до якого зазначена сума заборгованості на дату укладання договору факторингу та становить 381 524,71 грн., тоді як нижче по тексту позову представник позивача вказує на те, що станом на 20.01.2026 заборгованість за кредитним договором не погашена та становить 392 618,28 грн., що дорівнює заборгованості станом на 31.05.2017 (укладання договору факторингу).

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та пені, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуюча: О.М. Панченко