Рішення № 138855716, 19.06.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/22754/25

провадження № 2/753/7779/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2026 року Дарницький районний суд міста Києва в складі головуючого судді Каліушка Ф.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РАДА» (далі по тексту - позивач, ТОВ «РАДА» ) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 27 341,41 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ТОВ «РАДА» є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує будинок АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , відповідно до договору дарування №6659 від 26.07.2018, виданого ПН КМНО Коберник Є.В., що підтверджується довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №445551226 від 29.09.2025. Таким чином відповідач є споживачем наданих позивачем житлово-комунальних послуг. Проте, відповідач перестала здійснювати оплату житлово-комунальних послуг, у зв`язку із чим за період з 01.12.2021 по 31.08.2025 за нею утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 16 369,40 грн. Враховуючи те, що відповідачі в добровільному порядку заборгованість не сплачує, позивач був змушений звернутись з даним позовом до суду за захистом своїх прав та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за надані житлово-комунальні послуги, з урахуванням штрафних санкцій.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 05.11.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вищевказана ухвала суду разом з позовними заявами та доданими до них документами направлялись за зареєстрованою адресою місця проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_3 , однак вказані документи повернулись на адресу суду з вказівкою у довідці про причини повернення/досилання «адресат відсутній за вказаною адресою».

Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

За п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Отже, зважаючи на викладене вище, відповідач вважається належним чином повідомленою про розгляд даної справи, однак, будь-яких процесуальних документів, зокрема заяв із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та письмового відзиву на позов на адресу суду нею не направлено. Крім того, від позивача також не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а відтак розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «РАДА» є житлово-експлуатаційною організацією, яка обслуговує будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 21.11.2005.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , відповідно до договору дарування №6659 від 26.07.2018, виданого ПН КМНО Коберник Є.В., що підтверджується довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно №445551226 від 29.09.2025.

З матеріалів справи вбачається, що договір про надання житлово-комунальних послуг між позивачем та відповідачем не укладався.

Відсутність договірних відносин між сторонами не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №463/6799/18.

Статтею 322 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (далі по тексту - ЗУ «Про житлово-комунальні послуги») визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Аналіз цього Закону дає підстави для висновку, що він належить до нормативного акта спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Разом з тим, ст. 4 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг, крім цього Закону, базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

За змістом ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Статтею 162 ЖК України визначено, що плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 ЗУ ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом та оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач зобов`язаний здійснювати оплату за житлово-комунальні послуги щомісячно, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладання відповідного договору. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

Згідно з частиною 2 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

Отже, за змістом вищенаведених норм закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користуються ними.

Крім того, порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Згідно зі ст. 14 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; друга група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території; третя група - житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін).

Відповідно до ст. 179 ЖК України, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог «Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями», які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що позивач безперебійно надавав та надає житлово-комунальні послуги, а відповідач в свою чергу споживає їх, однак не належним чином сплачує кошти за надані послуги, у зв`язку із чим за нею утворилась заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01.12.2021 по 31.08.2025 за нею утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 16 369,40 грн., що підтверджується наявним розрахунком в матеріалах справи та перевіреним судом.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які звернення відповідача до позивача з приводу неналежного надання їй житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з диспозицією зазначеної статті цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За таких обставин, вбачається, що відповідачі зобов`язані сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

За приписами стст. 525, 526, 527, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що правовідносини, які передбачають обов`язок споживача оплатити фактично надані житлово-комунальні послуги та право замовника послуг вимагати відповідної плати, є за своєю правовою природою грошовим зобов`язанням, тому за прострочення його виконання підлягають застосуванню наслідки, передбачені ч.2 ст.625 ЦК України щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних від простроченої суми (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 30 жовтня 2013 року у справі за № 6-59цс13).

Відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022 (Указ затверджено Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на час розгляду справи не скасований.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24 лютого 2022 року.

Виключень з переліку житлово-комунальних послуг постанова не містить, а тому застосовується і до правовідносин сторін у цій справі.

Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово-комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у новій редакції та зазначено, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у зв`язку з неоплатою їх в не повному обсязі стосується виключно територій де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій, до яких м. Київ, в якому знаходиться об`єкт нерухомого майна відповідача, не відноситься.

Відповідно до розрахунку заборгованості наданий позивачем, сума штрафних санкцій, яка складається з інфляційної складової боргу та 3% річних нараховується з лютого 2022 року по серпень 2025.

Беручи до уваги наведене та перевіривши наданий позивачем розрахунок суми штрафних санкцій, суд дійшов висновку, що сума штрафних санкцій на підставі ст. 625 ЦК України підлягає стягненню з відповідача за період з січня 2024 по серпень 2025, що складається 3% річних у розмірі 861,07 грн. та інфляційної складової боргу у розмірі 3 068,15 грн., тобто за період, який виключає проміжок часу з 24 лютого 2022 року по 30 грудня 2023 року.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачами всупереч вимог ст. 81 ЦПК України не надано суду доказів щодо відсутності заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг перед позивачем.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Згідно положень чч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).

Відповідно до чч. 4 - 6 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правничу допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій тощо).

Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Судом встановлено, що 18.08.2023 між ТОВ «РАДА», в особі директора Гіневської-Гайдай М.О. та адвокатом Фоменком Д.А. укладено договір №18/08/23/Р про надання правничої допомоги, відповідно до умов якої адвокат надає клієнту правничу допомогу, а клієнт зобов`язується оплатити гонорар адвоката за надання правничої/правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До позовної ТОВ «РАДА» долучено: - договір №18/08/23/Р про надання правничої допомоги від 18.03.2023; додаткову угоду №23 до договору №18/08/23/Р про надання правничої допомоги від 18.03.2023; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордер на надання правничої допомоги.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК).

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

З урахуванням критеріїв співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин даної справи, суд вважає, що зазначені представником ТОВ «РАДА» витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. є достатньо обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.

Судові витрати відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 2 247,99 грн.

На підставі викладеного та керуючись стст. 4, 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РАДА» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Анни Ахматової, буд. 3, код ЄДРПОУ 30300272) заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 16 369,40 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3 068,15 грн., 3% річних у розмірі 861,07 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 247,99 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

СУДДЯ: Федір КАЛІУШКО