Ухвала суду № 138854137, 10.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

про передачу за підсудністю

"10" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2755/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши матеріали позовної заяви по справі

за позовом Львівського обласного центру зайнятості (79039, м. Львів, вул. Бортняньского, буд. 11 А) до Фізичної особи-підприємця Нагайцевої Олександри Олександрівни ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 250000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Львівський обласний центр зайнятості звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Нагайцевої Олександри Олександрівни про стягнення 250000,00 грн. та судові витрати.

Крім того, позивач просить суд здійснювати розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Позов обґрунтовано тим, що 27.05.2024 між державним центром зайнятості та ФОП Нагайцевою О.О. було укладено договір про надання мікрогранту в розмірі 250000,00 грн., які було зараховано банком на рахунок отримувача та отримувачем фактично використано.

Разом з тим, в обґрунтування позовної заяви зазначено, що на виконання вимог порядку, Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості 09.01.2025 був здійснений моніторинг та контроль виконання умов укладеного договору про надання мікрогранту, шляхом виїзного огляду місця провадження господарської діяльності отримувача мікрогранту ФОП Нагайцевої О.О. за адресою м. Львів, вул. Мечнікова, 16 щодо дотримання нею умов договору. За результатом виїзного огляду складено акт №27 від 09.01.2024, у якому підтверджено, що кошти мікрогранту використано за призначенням, створено два робочих місця, на які працевлаштовано двох працівників.

Крім того, зазначено, що з метою проведення моніторингу щодо використання коштів мікрогранту Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості 19.12.2025 ФОП Нагайцевій О.О. було надіслано повідомлення №1350.05-11/26 щодо необхідності проведення виїзного огляду з метою здійснення моніторингу та контролю виконання умов договору про надання мікрогранту за фактичним місцем провадження діяльності та місцезнаходженням офісу (м. Львів, вул. Дашка Ігоря, буд.3, прим.12 та м. Львів, вул. Мечнікова, буд.16). З метою забезпечення проведення моніторингу Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості ФОП Нагайцевій О.О. було надіслано повідомлення №1350.06-691/26 від 20.03.2026 про необхідність проведення перевірки за поточним місцем проживання, яке було вказано отримувачем гранту у заяві №МVW927 ( АДРЕСА_2 ).

У зв`язку з відсутністю можливості встановити наявність придбаного обладнання (абз. 4, 5 п. 21 Порядку) та підтвердити факт здійснення підприємницької діяльності, ФОП Нагайцевій О.О. надіслано претензійну вимогу Львівського обласного центру зайнятості №12.2-2006/26 від 13.05.2026 про повернення коштів мікрогранту. Відповідь на претензійну вимогу від 13.05.2026 № 12.2-2006/26 до Львівського обласного центру зайнятості станом на сьогоднішній день не надійшла.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд зазначає про наступне.

Статтями 55 та 124 Конституції України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Приписами частини 1 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у абзаці першому підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 12.11.2011 №9-рп/2011.

Суд зазначає, що юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.

Так, приписи статті 30 ГПК України встановлюють правила виключної підсудності господарських спорів. У розумінні наведеної норми процесуального права виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.04.2022 у справі №917/1212/21 та від 16.08.2019 у справі №916/142/19.

Відповідно до частини 3 статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

З огляду на викладене, суд звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 та враховує, що до спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір стосується як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном, застосовується виключна підсудність. Словосполучення "з приводу нерухомого майна" у частині 3 статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Тобто, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Відповідно до частини 1 статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно тощо, а тому відповідні позови пред`являються до суду за місцезнаходженням такого майна.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №910/10647/18, постановах Верховного Суду від 11.07.2019 у справі №462/7217/18, від 17.10.2019 у справі №461/6956/17, від 25.05.2020 у справі №643/4648/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17 звертає увагу, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Із матеріалів позовної заяви вбачається та позивачем в обґрунтування позову зазначено, що з допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг "Дія", з метою отримання коштів мікрогранту, відповідачем - ФОП Нагайцевою О.О. було подано до уповноваженого банку заяву №MVW927 від 12.04.2024 та проєкт бізнес плану щодо відкриття салону з зазначенням адреси поточного місця проживання: АДРЕСА_3 . та зазначенням адреси фактичного місця провадження діяльності: Львівська обл., м. Львів, вул. Дашка Ігоря, буд. 3, прим. 12.

Позивачем зазначено, що 27.05.2024 між державним центром зайнятості та ФОП Нагайцевою О.О. було укладено договір про надання мікрогранту в розмірі 250000,00 грн., які було зараховано банком на рахунок отримувача та отримувачем фактично використано.

Позивачем подано договір оренди (майнового найму) нежитлового приміщення від 27.06.2024 між ФОП Супрунчук Вадимом Володимировичем (орендодавець) та ФОП Нагайцевої Олександри (орендар).

Відповідно до пункту 1.1. договору орендодавець зобов`язується надати за цим договором у тимчасове користування (оренду) нежитлового приміщення загальною площею 42.26 метрів, розташоване за адресою: м. Львів, вул. Мечникова, 16 для здійснення комерційної діяльності, що відповідає чинному законодавству України - надання послуг перукарнями та салонами краси.

Разом з тим, в обґрунтування позовної заяви зазначено, що на виконання вимог порядку, Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості 09.01.2025 був здійснений моніторинг та контроль виконання умов укладеного договору про надання мікрогранту, шляхом виїзного огляду місця провадження господарської діяльності отримувача мікрогранту ФОП Нагайцевої О.О. за адресою м. Львів, вул. Мечнікова, 16 щодо дотримання нею умов договору. За результатом виїзного огляду складено акт №27 від 09.01.2024, у якому підтверджено, що кошти мікрогранту використано за призначенням, створено два робочих місця, на які працевлаштовано двох працівників.

Крім того, зазначено, що з метою проведення моніторингу щодо використання коштів мікрогранту Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості 19.12.2025 ФОП Нагайцевій О.О. було надіслано повідомлення №1350.05-11/26 щодо необхідності проведення виїзного огляду з метою здійснення моніторингу та контролю виконання умов договору про надання мікрогранту за фактичним місцем провадження діяльності та місцезнаходженням офісу (м. Львів, вул. Дашка Ігоря, буд.3, прим.12 та м. Львів, вул. Мечнікова, буд.16). З метою забезпечення проведення моніторингу Львівською філією Львівського обласного центру зайнятості ФОП Нагайцевій О.О. надіслано повідомлення №1350.06-691/26 від 20.03.2026 про необхідність проведення перевірки за поточним місцем проживання, яке було вказано отримувачем гранту у заяві №МVW927 ( АДРЕСА_2 ).

У зв`язку з відсутністю можливості встановити наявність придбаного обладнання (абз. 4, 5 п. 21 Порядку) та підтвердити факт здійснення підприємницької діяльності, ФОП Нагайцевій О.О. надіслано претензійну вимогу Львівського обласного центру зайнятості №12.2-2006/26 від 13.05.2026 про повернення коштів мікрогранту. Відповідь на претензійну вимогу від 13.05.2026 № 12.2-2006/26 до Львівського обласного центру зайнятості станом на сьогоднішній день не надійшла.

На підставі наведеного позивачем наголошено, що відповідачем порушено свої зобов`язання щодо виконання вимог Порядку та договору про надання мікрогранту, що має наслідком повернення відповідачем отриманої суми мікрогранту на підставі пп. 8, 9, 11 п.2 розділу VI, п. 6, 8 розділу VII договору про надання мікрогранту та п. 20, 21 Порядку.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені правові висновки Верховного Суду, фактичні обставини справи, враховуючи, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань в частині дотримання вимог Порядку та договору про надання мікрогранту щодо провадження господарської діяльності отримувача мікрогранту за адресою місцезнаходження нерухомого майна у м. Львів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що дана позовна заява підлягає розгляду з дотриманням правил виключної підсудності Господарським судом Львівської області.

Згідно із статтею 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заява №29458/04) зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the UnitedKingdom) від 21.02.1975 р., заява №4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави (рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16.06.2001 року, заява №28249/95, § 53).

Таким чином, складова верховенства права, закріплена у пункті 1 статті 6 Конвенції, передбачає, зокрема, розгляд справи належним судом, в даному випадку - судом, до виключної підсудності якого віднесено розгляд господарського позову.

Між тим, суд наголошує, що статтею 279 ГПК України передбачено скасування судового рішення, яким закінчено розгляд справи у випадку прийняття такого рішення з порушенням правил підсудності. Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 310 ГПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо судове рішення ухвалено з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі №918/572/19, від 12.10.2021 у справі №910/6902/20.

Таким чином, передання справи за виключною підсудністю не призводить до порушення прав позивача на доступ до суду та справедливий судовий розгляд, а є безумовною гарантією того, що рішення у справі буде ухвалене належним судом, а законне та обґрунтоване рішення не буде в подальшому скасоване судом вищої інстанції, лише з підстав недотримання норм процесуального права щодо підсудності.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Відповідно до частини 9 статті 176 ГПК України, якщо буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 27, 30, 31, 176, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Матеріали позовної заяви Львівського обласного центру зайнятості до фізичної особи-підприємця Нагайцевої Олександри Олександрівни про стягнення 250000,00 грн. передати за виключною підсудністю до Господарського суду Львівської області (79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалу підписано 10.08.2026 р.

Суддя Сальнікова Г.І.