Ухвала суду № 138853827, 10.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

10 серпня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/986/26

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера про забезпечення позову (вх. № 11639/26 від 06.08.2026 р.) у справі № 915/986/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера до Товариства з обмеженою відповідальністю Схід-Захід-Енерго про стягнення коштів у загальному розмірі 4256595,75 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Схід-Захід-Енерго про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 4256595,75 грн., з яких: 990000,60 грн. сума передоплати за договором; 2487297,41 грн. пеня за умовами п. 9.3, та п.9.4 договору; 132000,08 грн. штраф за умовами п. 9.3 договору; 647297,66 грн. 15% річних за умовами п.9.4 та п.9.7 договору.

В обґрунтування позову заявник посилається на порушення відповідачем умов договору підряду № 6Н-2022 від 24.01.2022 р. в частині виконання робіт за договором в порядку та строку, передбачені договором. Як зазначає позивач, 10.06.2026 ним було направлено відповідачу повідомлення-вимогу вих.№ 218-02/1-8 від 10.06.2026 про розірвання договору у зв`язку з порушенням строків виконання робіт та повернення раніше сплачених коштів (передоплати) по договору підряду № 6Н-2022 від 24.01.2022 зі сплатою штрафних санкцій. Разом з цим, позивач зауважує, що вказане повідомлення було повернуто поштовим оператором із зазначенням закінчення встановленого терміну зберігання. Враховуючи викладене, позивач вважає, що сума попередньої оплати у розмірі 990000,60 грн. підлягає поверненню. Також за порушення виконання відповідачем зобов`язання позивачем на підставі умов п. 9.3., 9.4., 9.7. договору нараховано відповідачу пеню у розмірі 2487297,41 грн. та штраф у розмірі 132000,08 грн., а також 15% річних у розмірі 647297,66 грн., які заявлено до стягнення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.06.2026 р. вказану позовну заяву (вх. № 10679/26 від 24.07.2026 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера залишено без руху, оскільки заявником в порушення приписів ч. 7 ст. 162, ч. 7 ст. 164 ГПК України не зазначено рахунку позивача в банку або небанківському надавачі платіжних послуг та не надано відповідний документ, що підтверджує наявність такого рахунку. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

31.07.2026 від представника позивача - Тубальцевої Л.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про усунення недоліків (вх. 11204/26), в якій зазначені реквізити банківського рахунку позивача в АТ Банк Альянс та надано відповідну довідку про наявність відкритих рахунків у позивача.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.08.2026 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера (вх. № 10679/26 від 24.07.2026 р.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/986/26 за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 07 вересня 2026 року о 10:00.

06.08.2026 р. від представника позивача - Тубальцевої Л.О. до господарського суду через підсистему Електронний суд ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову (вх. №11639/26), в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно і грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Схід-Захід-Енерго» в сумі 4256595,75 грн., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали суду про забезпечення позову. Вказана заява обґрунтована наступним.

Так, позивач зауважує, що підставою звернення до суду стало те, що ТОВ «Схід-Захід-Енерго» не виконало належним чином свої зобов`язання щодо виконання робіт з технічного переоснащення внутрішньо-цехової трансформаторної підстанції за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Самойловича, 35, по договору підряду № 6Н-2022 від 24.01.2022 року, а також не повернуло суму отриманої передоплати.

На думку позивача, оскільки заборгованість виникла ще з 2022 року, та відповідач на протязі чотирьох років не виконує своє зобов`язання належним чином та в повному обсязі, а також не повернув суму отриманої передоплати на підставі вимоги позивача, це свідчить про те, що відповідач свідомо уникає виконання зобов`язань.

Відтак, на переконання позивача, ще до вирішення справи по суті відповідач може вчинити дії, направлені на неможливість виконання рішення, а саме може вивести грошові кошти з банківських рахунків.

Таким чином, на думку позивача, є всі підстави вважати, що відповідач і надалі буде вчиняти дії з метою уникнення відповідальності та несплати суми заборгованості, внаслідок чого є нагальна необхідність у вжитті заходів забезпечення позову.

Так, позивач вказує, що у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника

Також позивач вважає, що єдиним дійсним засобом, який дозволить йому реалізувати право на звернення до суду із захистом своїх порушених прав є забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача у розмірі, що підлягають сплаті. На думку позивача, обраний засіб забезпечення позову не призведе до блокування господарської діяльності відповідача, оскільки відповідне забезпечення не стосується накладення арешту на всі грошові кошти, а тільки на ті, що є заборгованістю відповідача.

При цьому на переконання позивача, обраний позивачем спосіб забезпечення позову щодо накладення арешту на майно та грошові кошти співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжиття судом заходу забезпечення позову дасть змогу забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Разом з цим, позивач просить суд не застосовувати зустрічне забезпечення, оскільки вважає, що відсутні підстави для його застосування.

Розглянувши вказану заяву позивача про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначає про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. При використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами (п. 8.4. 8.6. постанови).

У пунктах 46-48 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (у тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Як було зазначено вище, в обґрунтування підстав забезпечення позову заявник зазначає, що відповідач свідомо уникає виконання зобов`язань адже заборгованість виникла ще з 2022 року, та відповідач на протязі чотирьох років не виконує своє зобов`язання належним чином та в повному обсязі, а також не повернув суму отриманої передоплати на підставі вимоги позивача. Так, на переконання позивача, ще до вирішення справи по суті, відповідач може вчинити дії направлені на неможливість виконання рішення, а саме може вивести грошові кошти з банківських рахунків.

Наразі згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами у відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова КГС ВС від 17.03.2021 у справі № 914/784/20).

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Таким чином, суд вважає, що заявником не наведено фактичних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, в розумінні статей 76, 77 ГПК України, які б свідчили про не правомірність дій відповідача, порушення ним прав позивача та вчинення відповідачем дій спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, а також імовірність утруднення або унеможливлення виконання в майбутньому судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. Сам по собі факт можливості відповідача розпоряджатися коштами не є доказом ризику ухилення від виконання судового рішення за конкретно цим позовом з огляду на його підстави і предмет. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2025 р. у справі №916/3385/25.

Щодо посилання позивача на правову позицію, що викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22 суд звертає увагу на наступне.

Так, у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 міститься висновок про те, що вжиття заходів забезпечення позову передбачає доведення стороною обставин вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язань після пред'явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив те, що наведений у зазначеній постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об`єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).

Також відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, при вирішенні питання про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Окремо Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові виходила з того, що жодних обмежень стосовно застосування такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно (грошові кошти) лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. При цьому, як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

В даному випадку доводи заявника ґрунтуються виключно на його сумнівах щодо можливої недобросовісної поведінки відповідача та не доведені доказами на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог, відтак заявником не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може будь-яким чином ускладнити чи унеможливити захист його прав чи законних інтересів. Заявник лише допускає припущення того, що відповідач може здійснити відчуження майна іншим особам та не наводить доказів здійснення відповідачем реальних дій, направлених на таке відчуження. Крім того, заявником не доведено того, що відчуження належного відповідачу майна може бути здійснено відповідачем саме з метою уникнення виконання грошових зобов'язань перед позивачем.

Таким чином, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Морський спеціалізований порт Ніка-Тера про забезпечення позову у справі № 915/986/26 (вх. № 11639/26 від 06.08.2026 р.) відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Ухвалу підписано 10.08.2026 року.

Суддя Ільєва Л.М.