Рішення № 138853775, 10.08.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 Справа № 914/1375/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Король М.Р., розглянувши справу

за позовом: Державного підприємства «УКРВАКЦИНА» Міністерства охорони здоров`я України»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Айті Імпульс»

про: стягнення 180 275,32 грн.,

без виклику учасників,

ВСТАНОВИВ

11.05.2026р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Державного підприємства «УКРВАКЦИНА» Міністерства охорони здоров`я України» до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Айті Імпульс» про: стягнення 180 275,32 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Дана ухвала суду була надіслана позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети, про отримання котрих матеріали справи містять відповідні довідки, підписані відповідальним працівником.

Крім того, процесуальний документ щодо розгляду спору у даній справі офіційно оприлюднений у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, та знаходиться у вільному доступі.

Таким чином, судом було вчинено всіх можливі за даних обставин дій щодо належного повідомлення учасників справи про спір, що розглядається. Зважаючи на зазначене, учасники справи належним чином були повідомлені про відкриття судового провадження у даній справі.

У період з 13.07.2026р. по 31.07.2026р. суддя Король М.Р. перебувала у відпустці.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що 23.02.2022 року ним перераховано ТзОВ «Осоіл», яке 07.07.2025р. перейменовано в ТзОВ «Айті Імпульс», грошові кошти у розмірі 245250,00 гри в якості оплати дизельного палива в кількості 7 500 л. Проте, зобов`язання з поставки палива ТзОВ «Осоіл» (нова назва - ТзОВ «Айті Імпульс») виконано не було.

Всього відповідачем поставлене дизельне паливо та повернуто гроші на загальну суму 139 784,00 грн. Залишок неповернутих коштів складає 105 466,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача. За порушення строків повернення коштів позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 57 980,96 грн. та три проценти річних у сумі 16 828,36 грн.

Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд цієї справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.

При цьому, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, суд встановив наступне:

23.02.2022 року позивачем перераховано ТзОВ «Осоіл», яке 07.07.2025р. перейменовано в ТзОВ «Айті Імпульс», грошові кошти у розмірі 245 250,00 гри в якості оплати дизельного палива в кількості 7 500 л.

Проте, зобов`язання з поставки палива ТзОВ «Осоіл» (нова назва - ТзОВ «Айті Імпульс») виконано не було.

У зв`язку з цим, 09.06.2022р. позивачем на адресу відповідача направлено лист № 01.05.20-09/275 з вимогою щодо виконання зобов`язання з поставки палива або повернення сплачених грошових коштів.

Після направлення даного листа відповідачем:

-02.12.2022р. повернуто грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн (згідно копії заключної виписки банку за період з 02.12.2022р. по 02.12.2022р.);

-13.01.2023р. повернуто грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн (згідно копії заключної виписки банку за період з 13.01.2023р. по 13.01.2023р.);

-30.11.2023р. поставлено дизельне паливо па суму 30 504,00 грн (згідно копії видаткової накладної №148 від 30.11.2023р.);

-31.12.2023р. поставлено дизельне паливо на суму 29 594,00 грн (згідно копії видаткової накладної №160 від 31.12.2023р.);

-18.01.2024р. поставлено дизельне паливо на суму 19 596,00 грн (згідно копії видаткової накладної №2 від 18.01.2024р.)

Всього відповідачем поставлене дизельне паливо та повернуто гроші на загальну суму 139 784,00 грн. Залишок неповернутих коштів складає 105 466,00 грн.

У зв`язку з неповерненням коштів в повному обсязі 03.07.2025р. та 27.10.2025р. позивачем направлено повторно на адресу відповідача претензії №01.05.20-09/278, №01.05.20-05/428 з вимогою повернення грошових коштів у розмірі 105 466,00 грн.

Як ствердив позивач, станом на дату пред`явлення позовної заяви, грошові кошти у сумі 105 466,00 грн. відповідачем не повернуті, відповідь на претензії не надано.

За порушення строків повернення коштів позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційні втрати у сумі 57 980,96 грн. та три проценти річних у сумі 16 828,36 грн. за період з 17.06.2022р. по 06.05.2026р.

Вказане стало підставою для звернення позивача до господарського суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За приписами частини першої ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018р. у справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися, як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Виходячи з аналізу наведених норм та встановлених судом обставин, суд приходить висновку, що здійснивши оплату товару - дизельного палива, правовідносини сторін здійснювались на підставі договірних зобов`язань, укладених у спрощений спосіб. Тобто, встановлені обставини підтверджують схвалення своїми діями укладення договору купівлі-продажу (поставки) товару. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.03.2018р. у справі № 904/5844/17.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст.691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною першою ст.693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

В силу вимог ст.662 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 105 466,00 грн або повернення вказаної суми позивачу.

За змістом частини другої ст.693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі № 910/12382/17.

Крім того, Верховний Суд України в постанові від 17.06.2021р. у справі № 711/5065/15-ц зазначає, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Відповідно до частини другої ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зі змісту зазначеної норми права слідує, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019р. у справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020р. у справі № 910/10958/19.

Оскільки відповідачем не було поставлено товар позивачу, позивач 09.06.2022р. скерував відповідачу лист- вимогу про повернення суми попередньої оплати, про отримання якої свідчать подальші дії відповідача.

Однак, як встановлено судом, досудова вимога виконана постачальником частково, у зв`язку із цим строк для повернення суми попередньої оплати в розмірі 105 466,00 грн. є таким, що настав.

З огляду на викладене вище, зважаючи на те, що станом на момент розгляду справи в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 105 466,00 грн або повернення вказаної суми позивачу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що позивачем правомірно визначено період, однак суми нарахування визначено невірно, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.

А саме, за розрахунком суду, до стягнення з відповідача підлягає 56 247,63 грн. інфляційних втрат та 16 804,35 грн. три відсотки річних.

За приписами ст.ст. 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі № 390/34/17.

Частинами першою та другою ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити суми заборгованості.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Сплачена позивачем сума судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією №YB9959 від 05.05.2026р. на суму 3 328,00 грн.

Відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у справі виник з вини відповідача, судовий збір слід покласти на нього повністю, а саме у сумі 3 328,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Айті Імпульс» (адреса: 79070, Україна, Львівська обл., місто Львів, вулиця Хуторівка, будинок 42; ідентифікаційний код 40242647) на користь Державного підприємства «УКРВАКЦИНА» Міністерства охорони здоров`я України» (адреса: 01021, Україна, місто Київ, вулиця Грушевського Михайла, будинок 7; ідентифікаційний код 21508100) заборгованість у сумі 105 466,00 грн., 56 247,63 грн. інфляційних втрат, 16 804,35 грн. три відсотки річних та 3 328,00 грн. судового збору.

3.У задоволенні решти суми позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Суддя Король М.Р.