Рішення № 138853774, 29.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 Справа № 914/3117/25

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Знетиняк Д.В.,

розглянувши матеріали справи за позовом: Заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі

позивача: Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт, с. Рясне-Руське Яворівського району Львівської області

про: про витребування земельної ділянки

Представники сторін:

від прокуратури: Машталяр Ю.А. - прокурор Львівської обласної прокуратури

від позивача: Пилип`як Х.І.- представник згідно повноважень, які містяться в матеріалах справи

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області в систему Електронний суд поступила позовна заява заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради до відповідача: Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт про витребування земельної ділянки.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2025, справу № 914/3117/25 розподілено для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2025, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.11.2025.

28.10.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему Електронний суд відзив на позовну заяву з додатками за вх. № 28545/25. У вказаному відзиві відповідач просить суд: залишити без розгляду позов керівника Франківської окружної прокуратури м.

Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Обслуговуючого кооперативу Гаражно будівельний кооператив Автосвіт про витребування земельної ділянки у справі №914/3117/25 на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України у зв`язку з відсутністю повноважень прокурора на звернення до суду; Залишити без розгляду позов керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до Обслуговуючого кооперативу Гаражно будівельний кооператив Автосвіт про витребування земельної ділянки у справі №914/3117/25 на підставі пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України у зв`язку з відсутністю процесуальної дієздатності Львівської міської ради; Відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельного кооперативу Автосвіт про витребування земельної ділянки у справі №914/3117/25 в повному обсязі.

30.10.2025 прокурором подано на адресу суду в систему Електронний суд відповідь на відзив з додатками за вх. № 28806/25.

31.10.2025 за вх. № 28913/25 представником відповідача подано на адресу суду в систему Електронний суд заяву, відповідно до якої просить суд позовну заяву прокурора у справі №914/3117/25 залишити без руху з підстав, викладених у даній заяві.

10.11.2025 за вх. № 29895/25 від прокуратури на адресу суду в систему Електронний суд надійшли письмові заперечення на клопотання про залишення позовної заяви без руху з додатками.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.11.2025, підготовче судове засідання призначено на 10.12.2025.

13.11.2025 представником відповідача подано на адресу суду в систему Електронний суд додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 30343/25.

Крім того, 14.11.2025 від представника відповідача на адресу суду в систему Електронний суд надійшли додаткові пояснення з додатками за вх. № 30407/25, у яких відповідач просить суд залишити без руху позовну заяву у справі №914/3117/25 з підстав несплати судового збору. А також, відмовити в задоволенні позовних вимог заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова до обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельного кооперативу Автосвіт про витребування земельної ділянки у справі № 914/3117/25 в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 10.12.2025, продовжено строк підготовчого провадження у справі № № 914/3117/23 на тридцять днів, у відповідності до ч. 3 ст. 177 ГПК України, з ініціативи суду.

10.12.2025 в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 14.01.2026.

Судове засідання, призначене на 14.01.2026 не відбулося, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Долінської О.З. з 08.01.2026 по 16.01.2026 включно.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.01.2026, підготовче судове засідання призначено на 18.02.2026.

16.02.2026 прокурором подано на адресу суду в систему Електронний суд додаткові пояснення у даній справі з додатками за вх. № 4333/26.

18.02.2026 в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 18.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.03.2026, серед іншого, відмовлено у задоволенні клопотання Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт про залишення позову без розгляду, заявленого відповідачем у відзиві на позовну заяву за вх. № 28545/25 від 28.10.2025. Також, судом відмовлено у задоволенні заяви Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт за вх. № 28913/25 від 31.10.2025 та заявленого клопотання відповідачем у додаткових поясненнях за вх. № 30407/25 від 14.11.2025 про залишення позовної заяви без руху. Судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/3117/25 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 15.04.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.04.2026, розгляд справи по суті призначено на 19.05.2026.

19.05.2026 в судовому засіданні, відповідно до ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 16.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.06.2026, розгляд справи по суті призначено на 29.07.2026.

Рух справи та причини відкладення розгляду даної справи відображено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.

29.07.2026 прокурор в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив за вх. № 28806/25 від 30.10.2025, додаткових поясненнях від 16.02.2026 за вх. № 4333/26 та поясненнях, наданих в судовому засіданні. Просив позовні вимоги задоволити повністю.

29.07.2026 представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, підтримав доводи прокурора щодо задоволення позовних вимог, просив позов задоволити повністю.

29.07.2026 представник відповідача в судове засідання з розгляду справи по суті не з`явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № № 914/3117/25.

Позиція прокурора.

Прокурор обґрунтовує позов незаконністю безоплатного набуття відповідачем у приватну власність земельної ділянки з кадастровим номером 4610137500:11:015:0051 площею 0,0965 га., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2211908846101, номер запису про право власності: 39411691. На його переконання, рішення Рясне-Руської сільської ради від 12.11.2020 №4832 прийняте з порушенням статей 41, 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України та статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Прокурор зазначає, що спірна ділянка розташована в межах міста Львова. За Генеральним планом міста Львова, вона належить до території багатоповерхової житлової забудови, а за планом зонування Шевченківського району розташована в межах функціональної зони Ж-4 - зони багатоквартирної житлової забудови. До меж опрацювання містобудівної документації села Рясне-Руське ця ділянка не входила. Тому Рясне-Руська сільська рада не мала затвердженої містобудівної документації, яка визначала б можливість і розмір передачі цієї ділянки для гаражного будівництва.

Також прокурор покликається на невідповідність категорії та виду цільового призначення земельної ділянки вимогам статті 41 Земельного кодексу України. Земельну ділянку було сформовано із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення як землі запасу з кодом КВЦПЗ 16.00, тоді як землі для колективного гаражного будівництва належать до земель житлової та громадської забудови.

На думку прокурора, матеріали відведення не містять обґрунтування потреби трьох членів кооперативу у земельній ділянці саме площею 0,0965 га. Крім спірної ділянки, на підставі одинадцяти інших рішень сільської ради кооператив безоплатно набув ще одинадцять земельних ділянок для тих самих цілей; загальна площа дванадцяти ділянок становить близько 6,8 га. Це, разом зі змістом статутних видів діяльності відповідача, на переконання прокурора, спростовує набуття землі виключно для задоволення мінімальних гаражних потреб членів кооперативу та свідчить про недобросовісність набувача.

Прокурор вважає віндикаційний позов належним і ефективним способом захисту, оскільки право власності відповідача зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Підстави представництва інтересів держави прокурор пов`язує з тим, що Львівська міська рада, будучи компетентним органом, після повідомлення про порушення самостійно з відповідним позовом не звернулася.

Позиція позивача.

Львівська міська рада позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Позивач погодився з доводами про незаконність безоплатної передачі ділянки кооперативу та про необхідність її повернення у комунальну власність Львівської міської територіальної громади.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву за вх. № 28545/25 від 28.10.2025 відповідач посилається на те, що з аналізу змісту позовної заяви вбачається, що основним аргументом прокурора на обґрунтування позовних вимог є твердження про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:11:015:0051, яка перебуває у власності ОК «ГБК «Автосвіт», як вважає прокурор, була незаконно відчужена у зв`язку з відсутністю затвердженої містобудівної документації, а також формальним перебуванням цієї земельної ділянки в межах м. Львова, а не територіальної юрисдикції Рясне-Руської сільської ради.

Проте, як зазначає відповідач, вказані твердження не відповідають повному змісту та юридичному значенню фактичних обставин, які свідчать про те, що спірна земельна ділянка була передана у комунальну власність Рясне-Руської сільської ради на законних підставах відповідно до адміністративних рішень органів державної влади.

Відповідач зазначає, що юридичні наслідки набуття Рясне-Руською територіальною громадою права комунальної власності на вказану земельну ділянку, зокрема через передання її Рясне-Руській сільській раді, є такими, що остаточно визначили зміну титулу володіння майном. Відтак, усі повноваження щодо управління цим майном, у тому числі й функції з володіння, користування, розпорядження, захисту від посягань третіх осіб, належать (належали) саме Рясне-Руській сільській раді як власнику у публічно-правовому сенсі.

Відповідач вказує на те, що звертаючись із заявою про надання земельної ділянки, він мав усі законні підстави вважати, що Рясне-Руська сільська рада є належним суб`єктом повноважень, а передача відбувається з дотриманням встановленого законом порядку. Спростування законності відповідного правового титулу лише на підставі територіального сумніву щодо фактичного розташування ділянки (м. Львів чи село Рясне-Руське), на думку відповідача, не може вважатися належною та достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача.

Відповідач зазначає, що у даній справі вбачається нелегітимність мети у вигляді безоплатного позбавлення майна відповідача, як добросовісного набувача.

Посилається також на наступне.

З урахуванням фактичних обставин, спірна земельна ділянка на момент її передачі у власність перебувала у комунальній власності територіальної громади Рясне-Руської сільської ради на підставі належним чином прийнятих та реалізованих актів органів публічної влади. Право відповідача виникло за умов прозорості, відкритості та з дотримання встановлених процедур.

Вважає, що у ситуації, коли особа діяла сумлінно, покладаючись на наявний статус об`єкта та повноваження суб`єкта владних повноважень, що його передавав, - не може йтися про наявність правопорушення чи зловживання, і тим більше - не може ставитися під сумнів чинність права, що виникло за таких умов, виключно через можливі пізніші оцінки належності тієї чи іншої території. Добросовісність набуття майна, відповідність зовнішніх ознак волевиявлення органу владних повноважень та правова визначеність речового права, яке виникло внаслідок такої дії, виключають можливість його зворотнього перегляду. На думку відповідача, саме стабільність правового статусу та передбачуваність наслідків, є тими чинниками, що охороняються законом у цивільному обороті.

Зміщення акценту відповідальності - з органу, що на думку позивача, допустив помилку, на особу, яка діяла у межах правового простору, визначеного цим самим органом, - є несумісним із принципами належного врядування, юридичної визначеності та добросовісності в цивільному обігу.

На думку відповідача, вчинення дій, що полягають у штучному ініціюванні судових спорів з метою скасування рішень (правопопередника) та протиправного витребування нерухомого майна, що в законному порядку було передано та набуто кінцевим набувачем суперечить його попередній поведінці та є зловживанням правом.

На підставі наведеного, з урахуванням долученої судової практики у справі, відповідач просить суд у задоволені позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, подані суду, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, заслухавши пояснення учасників справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.

Ухвалою Львівської міської ради від 14.02.2019 №4647 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки № 2 площею 7,6991 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0010), у тому числі площею 2,2757 га у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.2).

Згідно з пунктом 3 вказаної ухвали, вирішено передати зазначену у пункті, зокрема 1.2 цієї ухвали, земельну ділянку № 2 площею 7,6991 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0010) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.03.2019 зареєстровано право комунальної власності Львівської міської ради на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:015:0010.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність», до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято зокрема земельну ділянку площею 7,6991 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0010, КВЦПЗ - 16.00).

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 29.11.2019 зареєстровано право державної власності за Львівською обласною державною адміністрацією на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 15.12.2019 №1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких зокрема земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність», прийнято у комунальну власність, зокрема, земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0010.

03.01.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №3432 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл зокрема на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:015:0010 площею 7,6991 га на 6 земельних ділянок, зокрема земельну ділянку № 4 площею 3,1117 га.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3693 від 28.04.2020 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо поділу земельної ділянки загальною площею 7,6991 га, на 6 земельних ділянок, серед яких, зокрема, земельна ділянка № 4 площею 3,1117 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0020).

13.05.2020 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку площею 3,1117 га кадастровий номер 4610137500:11:015:0020.

11.09.2020 Рясне-Руською сільською радою Яворівського району Львівської області прийнято рішення №4194 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (при поділі)», яким надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу, зокрема, земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:015:0020, площею 3,1117 га.

19.10.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4378 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,1117 га на земельні ділянки, серед яких, зокрема, земельна ділянка площею 0,0965 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0051).

11.11.2020 за вх. № 1789 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» про передачу у власність обслуговуючого кооперативу 10 земельних ділянок: площею 0,0983 га, площею 0,0983 га, площею 0,0983 га, площею 0,0983 га, площею 0,0983 га, площею 0,0965 га, площею 0,0941 га, площею 0,1034 га, площею 0,1000 га, площею 3,2914 га.

12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4832 земельну ділянку площею 0,0965 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0051), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою), передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» (надалі ОК «ГБК «Автосвіт») для будівництва та обслуговування гаражів КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадянам, або юридичним особам).

24.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «Автосвіт» на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0051.

Вказане також підтверджується інформацією Відділу №1 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, наданого листом № від 08.05.2023 за вих. №32-13-0.91-1390/15-23, який долучено прокурором до матеріалів справи.

Згідно інформації Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування ЛМР (а.с. 87-90, том 1), земельна ділянка з кадастровим номером: 4610137500:11:015:0051 розташована в межах м. Львова, відповідно до відкоригованого Генерального плану м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради 30.09.2010 № 3924, знаходиться в межах території багатоповерхової житлової забудови (5, 9, 14, 15 поверхів).

Відповідно до Плану зонування території Шевченківського району м. Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 21.05.2015 № 4657 вказана земельна ділянка розташована в межах функціональної зони Ж-4 зона багатоповерхової квартирної забудови (9-16 пов.)

Ухвалою Львівської міської ради № 6 від 29.12.2020 вирішено визначити Львівську міську територіальну громаду правонаступником усього майна, прав та обов`язків, зокрема Рясне-Руської територіальної громади, територія якої включена до території Львівської міської територіальної громади.

Ухвалою Львівської міської ради № 7 від 29.12.2020 ухвалено припинити шляхом приєднання до Львівської міської ради юридичні особи, зокрема Рясне-Руську сільську раду.

У позовній заяві прокурор просить суд витребувати з незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0051, площею 0,0965 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2211908846101, номер запису про право власності: 39411691 та судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.

Оцінка суду.

Щодо порушення інтересів держави та наявності підстав для звернення прокурора.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частинами 1, 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновку, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2)у разі відсутності такого органу.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді щодо визначення поняття "інтереси держави" висловлено позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів (пункт 4 мотивувальної частини).

Верховний Суд у справі №804/4585/18 (постанова від 05.11.2019) сформулював правову позицію, відповідно до якої "інтереси держави" є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом; надмірна формалізація поняття "інтереси держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 804/4585/18, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17).

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під "нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій", у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17).

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів. Відповідна правова позиція викладена також в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 11.04.2019 у справі № 904/583/18, від 13.02.2019 у справі № 914/225/18, від 21.05.2019 у справі № 921/31/18.

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся. Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема: повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також іншими документами, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Велика Палата Верховного Суду у постанові по справі №912/2385/18 від 26.05.2020 прийшла до висновку про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Окремо слід вказати, що Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18 дійшов висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування.

Згідно частиною 3 статті 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Як закріплено у статтях 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст.ст. 1, 3, 6-8, 13, 14, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності при вирішені земельних питань, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме усіх можливих законних засобів і способів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю.

Отже, як зазначив прокурор, правовідносини, пов`язані з витребуванням земельної ділянки з чужого незаконного володіння становлять суспільний, публічний інтерес, а бездіяльність Львівської міської ради, такому суспільному, публічному інтересу не відповідає.

Як зауважив прокурор, за таких обставин у даній справі суспільним, публічним інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про витребуванням земельної ділянки з чужого незаконного володіння є задоволення суспільної потреби у відновленні правомочностей Львівської міської ради як власника земельної ділянки та захист суспільних інтересів загалом.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Як зазначено у позовній заяві, у спірних правовідносинах, які становлять предмет даного позову, органом, який має здійснювати захист інтересів держави є Львівська міська рада. У разі нездійснення або здійснення неналежним чином органом місцевого самоврядування відповідних повноважень, прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Згідно із ч.5 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Позивачем є Львівська міська рада, яка у відповідності до статті 12 Земельного кодексу України, наділена повноваженнями у галузі земельних відносин, зокрема, розпоряджатися землями територіальних громад, передавати земельні ділянки комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надавати земельні ділянки у користування із земель комунальної власності, вилучати земельні ділянки із земель комунальної власності.

Отже, саме Львівська міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:015:0051, площею 0,0965 га.

З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у вказаних правовідносинах, Франківською окружною прокуратурою м. Львова, у порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру, повідомлено Львівську міську раду листом за вих. № 14.51/04-14-4342вих-25 від 10.06.2025 про порушення інтересів територіальної громади м. Львова внаслідок протиправного набуття у власність Обслуговуючим кооперативом «Гаражно - будівельний кооператив «Автосвіт» земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:015:0051.

22.06.2025 Юридичним департаментом Львівської міської ради у листі №2901-вих-90438 надано інформацію про те, що Львівська міська рада позбавлена можливості виступати самостійним позивачем у судових справах із позовними вимогами про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, які вибули з власності територіальної громади на підставі рішень Рясне-Руської сільської ради.

Окрім того, як вказав прокурор, протягом тривалого часу інтереси територіальної громади залишаються порушеними та не захищеними, оскільки відповідний позов на даний час не пред`явлено, що у свою чергу свідчить про неналежне здійснення Львівською міською радою захисту інтересів територіальної громади м. Львова.

Відтак, як зазначено у позовній заяві, підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради шляхом подання позову, є факт протиправного вибуття земельної ділянки із комунальної власності, що призводить до заподіяння шкоди інтересам територіальної громади, при тривалому незверненні до суду уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

На виконання вимог статті 23 Закону України Про прокуратуру, окружною прокуратурою листом №14.51/04-14-7266вих-25 від 26.09.2025 повідомлено Львівську міську раду про звернення із позовом до суду в її інтересах до Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Автосвіт ".

Щодо способу захисту.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування. Зазначені правові позиції неодноразово висловлювались Великою Палатою Верховного Суду і Верховним Судом та узагальнено викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16) (п.9.21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.201 8 у справі №338/180/1 7 (провадження №14-144цс18), від 11.09.201 8 у справі №905/1926/1 6 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження №12-14звг19)).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (п.9.23).

Як встановлено судом, право власності відповідача - Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Автосвіт 24.11.2020 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер відомостей про речове право 39411691, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2211908846101) земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0051, яка утворилась внаслідок поділу земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:11:015:0020.

Відтак, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у даній справі має бути віндикаційний позов. Такий спосіб захисту є найбільш ефективним засобом (способом), оскільки призводить до потрібних результатів, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, а саме у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.02.2025 року у справі №914/1334/22, колегія суддів зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, ч.2 ст. 52 ЗК України). Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18).

Прокурором обрано спосіб захисту шляхом витребування майна у недобросовісного набувача, як слідує з підстав позову.

Щодо суті спору.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3)вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних (а так само інших зобов`язальних) відносин, і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У такому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною правочину, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, визначених частиною першою статті 388 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

ВП ВС у п.81,82 постанови від 18 лютого 2026 року у справі №911/969/24 зазначила, що Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).

У країнах загального права діє доктрина estoppel, відповідно до якої сторона не може посилатися на право або вимогу, якщо її попередня поведінка створила в іншої сторони обґрунтоване уявлення про відмову від такого права або про інший правовий стан, і ця інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку. У німецькому праві споріднені висновки випливають із принципу добросовісності (Treu und Glauben) та доктрини Verwirkung, згідно з якою право не підлягає судовому захисту, якщо управнена сторона протягом тривалого часу не здійснювала його, створивши тим самим у зобов`язаної сторони обґрунтоване переконання, що таке право більше не буде реалізоване. Французький принцип loyaute contractuelle, що вимагає від сторін послідовної, чесної та передбачуваної поведінки під час здійснення договірних прав і обов`язків (при цьому Касаційний суд Франції прямо застосовує принцип nul ne peut se contredire au detriment d'autrui - ніхто не може суперечити собі на шкоду іншому). Таким чином, висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц (пункт 51), від 01.04.2020 у справі №610/1030/18 (пункт 46.1)).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках.

Критерії правомірності втручання держави у право власності закладені у статті 1 Першого протоколу до Конвенції (далі - Перший протокол) та утворюють "трискладовий тест", за допомогою якого має відбуватися оцінка відповідного втручання.

У статті 1 Першого Протоколу містяться три норми: 1)кожна особа має право мирно володіти своїм майном; 2)позбавлення власності є допустимим винятково в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; 3)держава має повноваження вводити у дію закони, необхідні для здійснення контролю за користуванням майном: а)відповідно до загальних інтересів; б)для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "East/West Alliance Limited v. Ukraine").

Зміст "трискладового тесту" для оцінки відповідності втручання у право власності європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1)законність вручання; 2)легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) справедлива рівновага між інтересами захисту права власності та загальними інтересами (дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою та уникнення покладення на власника надмірного тягаря). Невідповідність втручання у право власності хоча б одному із зазначених критеріїв свідчить про протиправність втручання навіть у разі дотримання національного законодавства та (або) присудження власнику компенсації.

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі "Fressoz and Roire V. France" ЄСПЛ зазначає, що "необхідність" будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Відсутність такого мотивування - прояв свавілля держави. У цьому рішенні ЄСПЛ вказав на неприпустимість свавільного втручання держави у права людини без нагальної на то потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Вирішувати питання про пропорційність чи непропорційність обмеження прав людини має суд, адже судова влада - політично нейтральна гілка влади, покликана урівноважувати інші гілки влади у цьому напрямі.

Обмеження прав повинно відповідати легітимній меті. Така мета зумовлена потребою захистити певні найбільш важливі для держави блага та принципи. Втручання у права має відповідати вимогам співмірності.

Співмірність означає, що характер та обсяг втручання держави у права має бути не самоціллю, а засобом для захисту необхідного суспільного блага. Таке тлумачення не повинно бути самоціллю, воно має бути необхідним - безальтернативним та достатнім - а не надмірним. Співмірність є найбільш складним критерієм для вирахування та встановлення. Обмеження прав часто є законним і відповідає легітимній меті, але характер такого обмеження є надмірним.

Таким чином, можна зазначити, що лише при дотриманні всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а відтак правомірним, справедливим та виправданим. У свою чергу, з позиції ЄСПЛ, суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку конкретно вирішувати питання пропорційності з урахуванням контекстуальних обставин справи. В одному випадку обмеження є пропорційним, а в іншому - те саме обмеження пропорційним не вважатиметься.

У практиці ВС сформовані такі критерії недобросовісності: 1) порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю; 2) якщо не порушуються імперетавні норми, про те дії є зловживанням права, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність; 3) заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У постанові ВП ВС від 18.01.2023 у справі №488/2807/17 зазначено, що вирішуючи питання про витребування земельної ділянки, суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності, насамперед, володільця цього майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права. Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обовязків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі №923/196/20(пункт 40)).

Земельний кодекс України, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, у статті 41 встановлював, що гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам земельні ділянки для гаражного будівництва можуть передаватись виключно у разі наявності затвердженої містобудівної документації та відповідно встановлення останньою можливості передачі земельної ділянки для будівництва гаражів.

Відповідно до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. До видів містобудівної документації відносяться: генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (ст. 17 вищевказаного Закону). При цьому, план зонування та детальний план території розробляються на основі та уточнюють генеральний план.

Як встановлено судом, 12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4832 земельну ділянку площею 0,0965 га (кадастровий номер 4610137500:11:015:0051), Львівська область, м.Львів, (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» для будівництва та обслуговування гаражів КВЦПЗ 16.00 землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, що не надані у власність або користування громадянам, або юридичним особам).

Згідно з даними Державного реєстру прав на нерухоме майно, 24.11.2020 зареєстровано право приватної власності ОК «ГБК «Автосвіт» на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0051.

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010, для будівництва індивідуальних гаражів та для колективного гаражного будівництва надаються земельні ділянки з кодом КВЦПЗ 02.05 та 02.06 відповідно, що належать до земель категорії землі житлової та громадської забудови.

Відтак, гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови.

Водночас, рішенням Рясне-Руської сільської ради № 4832 від 12.11.2020, відповідачу передано у власність земельну ділянку за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, яким присвоєно код КВЦПЗ 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Відповідно до статті 22 Закону України Про кооперацію земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданих йому в оренду або придбаних ним у власність. Землі загального користування дачного кооперативу безоплатно передаються йому у власність із земель державної або комунальної власності відповідно до закону.

Кооперативи придбавають земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України.

Суд дійшов висновку про те, що має місце порушення імперативної норми права статті 41 Земельного кодексу України, що виключає добросовісність набувача земельної ділянки Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив " Автосвіт ".

Згідно з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Обслуговуючий кооператив обслуговуючий кооператив «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» зареєстровано 19.10.2020.

Відповідно до п. 2.1 Статуту обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», метою кооперативу є задоволення потреб його членів та мешканців прилеглих територій шляхом здійснення будівництва гаражів та супутніх споруд для обслуговування автотранспорту та провадження господарської діяльності на збудованих об`єктах.

Основними видами діяльності відповідача відповідно до п. 2.2. Статуту, зокрема є: -будівництво та експлуатація автозаправних станцій, пунктів по ремонту та обслуговуванню автотранспортних засобів, автосервісів тощо; -капітальне будівництво промислових та громадських споруд, пусконалагоджувальні роботи, постачання устаткування та обладнання; -будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж; - будівництво інших будівель та споруд; - виробництво та реалізація будівельних матеріалів; - здійснення операцій з нерухомістю, втому числі оренда, купівля-продаж, обмін житла та нежитлових приміщень; - посередницькі послуги з купівлі, продажу або надання в оренду нерухомого майна; - надання в оренду та управління власним або орендованим нерухомим майном; - здійснення усіх видів операцій з нерухомим майном; - організація готелів, кемпінгів, мотелів та інших закладів, призначених для тимчасового проживання громадян та відпочинку; - надання інфраструктури та послуг для розміщення (хостингу); - технічне обслуговування, ремонт автотранспортних засобів; - ремонт, відновлення, продаж, оренда та сервісне обслуговування автомобілів, а також надання транспортно-експедиторських послуг; - оптова та роздрібна торгівля паливо-мастильними матеріалами; - організацію навчання водінню автомобілів з метою одержування прав водіїв усіх категорій; - надання транспортних засобів для розважальних цілей; - внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; - охоронна діяльність; - надання інформаційних послуг; - надання допоміжних комерційних послуг; - оптова та роздрібна торгівля; - громадське харчування; - організація громадського харчування через власні бари, їдальні, кафе, ресторани тощо; - надання послуг іноземним суб`єктам господарської діяльності, в тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; - інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України; - інші види діяльності, які кооператив має право здійснювати відповідно до чинного законодавства.

Крім того, п. 1.11 Статуту передбачено право кооперативу засновувати інші юридичні особи.

Відтак, аналізом положення установчого документа Відповідача- Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт», встановлено, що останній не має на меті здійснення виключно гаражного будівництва для забезпечення потреб його членів, а є юридичною особою, створеною з метою отримання прибутку.

Системне тлумачення ст. 41 Земельного кодексу України у поєднанні з іншими положеннями Земельного кодексу України (зокрема ст. 134 Земельного кодексу України - щодо продажу земельних ділянок на конкурентних засадах) дає підстави для висновку про винятковість можливості передання гаражно-будівельним кооперативам земельних ділянок безоплатно у власність.

Тобто таке передання повинно бути обумовлене особливими (виключними) цілями, що випливають зі змісту діяльності гаражно-будівельного кооперативу та кооперативу в цілому задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів - та конкретного предмету (напрямку) його діяльності.

Отже, якщо мова йде про отримання гаражно-будівельним кооперативом у власність земельних ділянок в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, такі ділянки повинні надаватись виключно за наявності дійсної необхідності у задоволенні мінімальних обґрунтованих потреб членів гаражно- будівельного кооперативу у паркомісці (гаражі), та ці ділянки повинні надаватись безоплатно у власність лише з цією метою.

При вирішенні питання щодо передання безоплатно у власність гаражно- будівельного кооперативу земельної ділянки, яку такий кооператив просить передати для гаражного будівництва в порядку ст. 41 Земельного кодексу України, наявність у суб`єкта звернення статусу, що відповідає передбаченим даною статтею положенням (гаражно-будівельний кооператив) не є достатньою підставою для передання безоплатно у власність кооперативу земельної ділянки будь-якого розміру. Натомість, заявник повинен довести та обґрунтувати, а орган, що здійснює розпорядження земельною ділянкою, повинен перевірити наявність чи відсутність тих обставин, що членам гаражно-будівельного кооперативу для задоволення їх мінімальних потреб у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу (гараж) необхідні відповідні (конкретно заявлені) земельні ділянки, тобто документація із землеустрою повинна містити в тому числі, належне обґрунтування (розрахунок) щодо необхідності виділення членам кооперативу земельних ділянок відповідної площі.

Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №910/9373/17.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про кооперацію» при створенні кооперативу складається список членів та асоційованих членів кооперативу, який затверджується загальними зборами.

Як встановлено судом, установчими зборами та Статутом ОК «ГБК «Автосвіт» визначено лише 3 засновників: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які після державної реєстрації кооперативу автоматично набули статусу його членів (п. 1.8.1. Статуту).

Водночас, матеріали реєстраційної справи відповідача не містять списку членів ОК «ГБК «Автосвіт», отже його членами є лише 3 особи засновники.

При цьому, при визначенні розміру земельної ділянки, необхідної для здійснення гаражного будівництва в розрахунку на 1 члена, необхідно взяти до уваги ст. 121 Земельного кодексу України, згідно з якою норма безоплатної приватизації землі на 1 особу для будівництва індивідуальних гаражів становить - не більше 0,01 гектара.

Отже, виходячи з кількості членів ОК «ГБК «Автосвіт», кооператив міг претендувати на отримання земельної ділянки площею не більше 0,03 га.

Відтак, як підтверджується матеріалами справи, проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу, заява ОК «ГБК «Автосвіт» та рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення 3 членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Автосвіт» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості тощо), обґрунтувань розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,0965 га (по 0,032 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу.

Крім того, необхідно зазначити, що при набутті у власність спірної земельної ділянки відповідачем порушено також вимоги ст. 116 ЗК України, відповідно до якої безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Доказів про членство в кооперативі інших осіб як на час надання земельних ділянок, так і в подальшому під час розгляду справи суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18 вказано, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону. Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 916/1533/21 зазначено, що у спорах про витребування лісогосподарських земельних ділянок добросовісність набувачів підлягає обґрунтованому сумніву з огляду на те, що вони не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону.

У постанові Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №369/1457/22 суд, аналізуючи добросовісність дій відповідача при набутті у власність земельної ділянки, зазначив, що відповідачка, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям права власності на земельну ділянку, повинна була знати про її належність до земель оборони. ОСОБА_1 повинна була враховувати можливі обмеження щодо використання таких земель, неможливість їх набуття в рамках цивільно-правової угоди, а отже мала можливість утриматися від її укладення.

Суд дійшов висновку, що враховуючи стислі терміни розгляду питання про створення кооперативу, його реєстрації, звернення до органу місцевого самоврядування про виділення значної кількості земельних ділянок на трьох осіб без обґрунтування такої необхідності та відсутності списку членів кооперативу, прийняття відповідного рішення без проходження процедури його погодження, суперечить меті та завданням створення кооперативу, а відтак такі дії оцінюються як зловживанням правом, де відсутня добросовісність отримання земельних ділянок саме з метою задоволення потреб кооперативу і для статутних цілей і мети його створення. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента.

Суд, аналізуючи питання добросовісності чи недобросовісності набуття майна, звертає увагу на теоретичні та практичні аспекти розуміння цих понять, зазначений у судові практиці та доходить висновку: 1)порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю; 2)якщо не порушуються імперативні норми, про те дії є зловживанням права, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність; 3)заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про те, що позов у даній справі є обґрунтований, підтверджений матеріалами справи, не спростований відповідачем, з огляду на що підлягає задоволенню повністю. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували добросовісне набуття відповідачем права власності на земельні ділянки для задоволення потреб гаражно-будівельного кооперативу.

Крім того необхідно зазначити, що статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на справедливий суд) хоч і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін та інші проти України рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року) (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

За таких обставин суд зазначає, що судом надано відповіді на всі істотні доводи, які викладені сторонами у заявах по суті спору.

Судові витрати.

При зверненні до суду із позовною заявою було сплачено судовий збір в розмірі 7 699,14 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2485 від 24.09.2025.

Таким чином, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку покласти витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 699,14 грн на відповідача, оскільки позов у даній справі підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 233, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння Обслуговуючого кооперативу «Гаражно- будівельний кооператив «Автосвіт» (81085, Львівська область, Яворівський район, село Рясне-Руське, вул. Л.Українки, 9; код ЄДРПОУ № 43874892 43874892) у комунальну власність Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ № 04055896) земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:015:0051, площею 0,0965 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2211908846101, номер запису про право власності: 39411691.

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Гаражно- будівельний кооператив «Автосвіт» (81085, Львівська область, Яворівський район, село Рясне-Руське, вул. Л.Українки, 9; код ЄДРПОУ № 43874892 43874892) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Т. Шевченка, 17/19; код ЄДРПОУ 02910031) 7 699,14 грн понесених витрат на сплату судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 07.08.2026.

Суддя Долінська О.З.