Ухвала суду № 138853361, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/12462/25

За заявою Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (місто Київ)

про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/12462/25

за позовом Керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва (місто Київ) в інтересах держави в особі Київської міської ради (місто Київ)

до: 1. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (місто Київ)

2. Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (місто Київ)

3. Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (місто Київ)

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 та зобов`язання повернення нерухомого майна,

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Суддя Усатенко І.В.

Суддя Кирилюк Т.Ю.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Голосіївської окружної прокуратури міста Києва інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича та Комунального закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 та зобов`язання повернути нерухоме майно.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.ст. 8, 53, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2, 5, 10, 15, 79, 80 Закону України "Про освіту", ст.ст. 3, 17 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту", ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 327 Цивільного кодексу України, обґрунтовані тим, що договір оренди нерухомого майна, яке належить до комунальної власності №3570 від 23.02.2022 не відповідає вимогам частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" в частині використання комунального майна не за цільовим призначенням, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України та як наслідок, зобов`язання орендаря повернути орендоване нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, № 3570 від 23.02.2022, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем та Навчально-науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України на орендне користування нежитловим приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б; зобов`язано Фізичну особу-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київському професійному коледжу автотранспортних технологій" (код 26125035) за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлове приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно- Корчуватська, 78, літ. Б; розподілено судовий збір із покладенням його в рівних частинах на всіх відповідачів на користь Київської міської прокуратури (платник судового збору).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 залишено без змін.

29.06.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла заява Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/12462/25.

Наявність виключних обставин заявником обґрунтована визнанням такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, за рішенням № 6-р(II)/2025 Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024(59/24).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями заяву передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Ващенко Т.М., суддів Усатенко І.В. та Кирилюк Т.Ю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2026 відкрито провадження у справі № 910/12462/25 за виключними обставинами, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання у справі №910/12462/25 за виключними обставинами на 04.08.2026.

20.07.2026 прокурором подано відзив на заяву про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/12462/25, в якому він просить залишити означену заяву без розгляду у зв`язку із пропуском встановленого п. 4 ч. 1 ст. 320 ГПК України строку.

22.07.2026 до суду надійшли пояснення Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича щодо поданої заяви.

31.07.2026 від Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

03.08.2026 прокурором подано додаткові пояснення по справі.

У судовому засіданні 04.08.2026 прокурор заперечив проти відкладення судового засідання.

В обґрунтування поданого клопотання про відкладення судового засідання Фізична особа-підприємець Скуз Ігор Васильович посилається на перебування його представника - адвоката Журавльова Максима Миколайовича, у щорічній відпустці з 01.08.2026 по 14.08.2026.

Пунктом 2 частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Частиною 1 статті 325 ГПК України визначено, що заява про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за нововиявленими або виключними обставинами.

Суд звертає увагу на те, що відпустка представника заявника не є поважною причиною для відкладення судового засідання, а заявник не був позбавлений можливості направити іншого представника. Крім того, ордер на надання правничої допомоги заявнику виданий Адвокатським об`єднанням "Київська юридична консультація", і доказів відсутності в об`єднанні іншого адвоката, який може прибути в судове засідання, суду не надано.

За таких обставин протокольною ухвалою від 04.08.2026 суд відмовив у задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича про відкладення судового засідання.

Прокурор у судовому засіданні 04.08.2026 проти задоволення заяви про перегляд рішення за виключними обставинами повністю заперечував. Представники інших учасників судового провадження не з`явились, та їх неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Розглянувши матеріали заяви, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги заявника та заперечення проти них, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

З поданої заяви вбачається, що Фізична особа-підприємець Скуз Ігор Васильович посилається на те, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 р. № 6-р(II)/2025 (справа №3-28/2024(59/24)) у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді), суд, серед іншого ухвалив: Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

За твердженням заявника, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, визнано такими. що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(ІІ)/2025 від 03.12.2025 року.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Судом встановлено, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) ухвалено:

1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 року № 6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) оприлюднено на офіційному вебсайті Конституційного Суду України в день його ухвалення, та 09.01.2026 оприлюднено в Офіційному віснику України (офіційне видання від 09.01.2026 - 2026 р., № 3, стаття 244, код акта 136662/2025).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності, № 3570 від 23.02.2022, укладений між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація), Фізичною особою-підприємцем Скузом Ігорем Васильовичем та Навчально-науковим центром професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України на орендне користування нежитловим приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б; зобов`язано Фізичну особу-підприємця Скуза Ігоря Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київському професійному коледжу автотранспортних технологій" (код 26125035) за актом приймання-передачі нерухоме майно - нежитлове приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно- Корчуватська, 78, літ. Б; розподілено судовий збір із покладенням його в рівних частинах на всіх відповідачів на користь Київської міської прокуратури (платник судового збору).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі №910/12462/25 залишено без змін.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026, та набрало законної сили 23.04.2026.

Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець Скуз Ігор Васильович звернувся із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі №910/12462/25, та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2026 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №910/12462/25.

Таким чином, як на час ухвалення рішення Господарського суду міста Києва, так і на час його перегляду в апеляційному порядку, Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 року № 6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) вже було оприлюднено на офіційному вебсайті Конституційного Суду України, відповідно, це рішення було відомим як учасникам справи, так і судам.

При цьому судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи №910/12462/25 надавалась оцінка повноваженням прокурора на звернення до суду з даним позовом з огляду на положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Суд звертає увагу заявника на те, що ні до ухвалення рішення Господарським судом міста Києва, ні під час його перегляду в апеляційному порядку Фізична особа-підприємець Скуз Ігор Васильович на відповідне Рішення Конституційного Суду України не посилався, тож враховуючи межі розгляду справи, не отримав висновків суду щодо повноважень прокурора на звернення з даним позовом у контексті визнання неконституційними окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У той же час лише непосилання учасників справи чи суду під час розгляду справи на висновки Конституційного Суду України, які вже існували на час ухвалення судового рішення, не свідчить про можливість його перегляду за виключними обставинами.

Так, перегляд рішення з підстав неконституційності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка вже була встановлена на час ухвалення такого рішення, може призвести до фактично повторного розгляду справи та переоцінки вже встановлених судами обставин.

Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 320 ГПК України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Наведеним положенням процесуального закону запроваджено правовий механізм перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв`язку з виключними обставинами, якими є, зокрема, визнання Конституційним Судом України неконституційним закону або його окремих положень, застосованих судом під час розгляду справи, при умові якщо рішення суду ще не виконане.

Разом з тим, принцип правової визначеності, який невід`ємно притаманний принципу верховенства права, закріплений в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і на чому неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (зокрема у § 58 рішення у справі "Маркс проти Бельгії" від 13.06.1979, заява №6833/74), дозволяє не вдаватися до перегляду судових рішень, які мали місце до прийняття рішення ЄСПЛ як рішення прецедентного або загального характеру, яке формує певну правову позицію. До таких рішень загального характеру належать і рішення конституційних судів. При цьому, як визнає ЄСПЛ, публічне право окремих країн обмежує можливість прийняття конституційними судами рішень, які мають зворотну дію у часі (див. § 58 рішення у справі "Маркс проти Бельгії").

Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Разом з цим, пунктом 1 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, як виняток з цього загального підходу, визначено, що встановлена Конституційним Судом України, зокрема, неконституційність закону чи його окремих положень є підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у тому разі, якщо це судове рішення набрало законної сили, однак ще не виконане.

Застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню, тобто вирішення судом спірного питання визнається за істину.

Дія принципу res judicata передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Вирішуючи господарський спір, суд застосовує правовий акт, а у випадку, якщо доходить висновку, що правовий акт суперечить Конституції України, не застосовує його з дотриманням порядку, встановленого частиною шостою статті 11 Господарського процесуального кодексу України, і, вирішивши таким чином спір, встановлює стан правової визначеності у відносинах між сторонами.

За судовим рішенням, яке не потребує виконання, такий стан і наслідки, передбачені судовим рішенням, встановлюються одразу з набранням рішенням сили. Разом з тим, відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання, зокрема, судових рішень. Наслідки, передбачені судовим рішенням, яке потребує виконання, остаточно настають після виконання цього судового рішення. Саме з виконанням судового рішення реально поновлюються права особи, яка зверталась з відповідним позовом до суду, і яка за наслідками виконання цього судового рішення отримує визначеність у правовому статусі, на який може покладатись, реалізуючи свої права та обов`язки.

Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Виняток нормою пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України встановлено для випадків, коли рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 було виконано 19.06.2026.

Так, ФОП Скуз І.В. (орендар) на виконання вказаного судового рішення 19.06.2026, спірне нерухоме майно - нежитлове приміщенням на першому поверсі навчальної майстерні загальною площею 94,3 кв. м, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 78, літ. Б повернув Комунальному закладу професійної (професійно-технічної) освіти "Київський професійний коледж автотранспортних технологій" (балансоутримувач), про що сторонами було складено відповідний акт приймання-передачі нерухомого майна.

Разом з цим, виконання судового рішення про визнання недійсними правочинів (договорів, угод) не вимагає від учасників справи та/або уповноважених органів вчинення певних заходів щодо їх фактичного виконання, а визначені цим рішенням наслідки настають для сторін з моменту набрання законної сили таким судовим рішенням, тобто фактично виконання рішення суду вичерпується фактом набранням ним законної сили, тому перегляд такого рішення на підставі пункту 1 частини 3 статті 320 Господарського процесуального кодексу України суперечитиме принципу res judicata.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026, вимоги про перегляд якого у зв`язку з виключними обставинами заявлено у даній справі, є фактично виконаним, тому не може бути переглянуте у зв`язку з виключними обставинами відповідно до пункту 1 частини 3 статті 320 ГПК України.

Суд також звертає увагу заявника на те, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим та остаточним у всіх його частинах, у тому числі в частині прямої вказівки про те, що це рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні означеної заяви.

Інші доводи і твердження учасників справи судом відхилено як такі, що не спростовують встановлених вище обставин та не впливають на результат розгляду заяви.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 234, 235, 320-323 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Скуза Ігоря Васильовича про перегляд за виключними обставинами рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2026 у справі № 910/12462/25.

Ухвала набирає законної сили 04.08.2026 та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повна ухвала складена 10.08.2026.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Суддя І.В. Усатенко

Суддя Т.Ю. Кирилюк