Рішення № 138846797, 07.08.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/3020/26

Провадження № 2/650/3286/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року селище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі головуючого судді Сікори О. О., за участю секретаря Завістовської Л.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Великоолександрівської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області про визнання права власності на квартиру,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати за нею право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що з 1994 року проживає у вказаному житловому приміщенні. Підставою для вселення назвала ордер № 185 від 22 червня 1994 року, виданий відкритим акціонерним товариством «Білокриницький вапняний завод». З часу отримання ордера вона відкрито та безперервно проживає у житлі, утримує його у належному стані, однак право власності у встановленому законом порядку не оформлено.

Позивачка послалася на довідку комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради від 30 березня 2026 року № 2167/5, відповідно до якої право власності на квартиру станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано, а також на довідку Великоолександрівської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області від 27 березня 2026 року № 371 про її проживання за зазначеною адресою з 22 липня 1994 року.

У первісній редакції позовної заяви ОСОБА_1 також посилалася на набувальну давність, передбачену статтею 344 ЦК України. Після залишення позовної заяви без руху у заяві про усунення недоліків позивачка прямо зазначила, що не заявляє вимоги про набуття права власності за набувальною давністю та не посилається на статтю 344 ЦК України як на самостійну підставу набуття права власності. Уточнені вимоги обґрунтувала статтями 15, 16, 328 ЦК України та неможливістю оформлення права власності у позасудовому порядку через відсутність правовстановлюючих документів.

Ухвалою Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 18 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків. На виконання ухвали позивачка подала заяву про усунення недоліків та уточнену редакцію позовної заяви. Після усунення недоліків позов прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито та постановлено розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Від позивачки надійшла заява про розгляд справи без її участі, у якій вона підтримала заявлені вимоги та просила їх задовольнити.

Відзив відповідача у встановлений судом строк до суду не надійшов.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо немає клопотання будь-якої зі сторін про інше. Оскільки розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, оцінивши їх окремо та у сукупності, суд дійшов таких висновків.

З копії ордера № 185, виданого у 1994 році відкритим акціонерним товариством «Білокриницький вапняний завод» на ім`я ОСОБА_1 , вбачається, що їй, із сім`єю у складі однієї особи, надано право зайняти одну кімнату житловою площею 22 кв. м у квартирі АДРЕСА_2 . Підставою видачі ордера зазначено рішення адміністрації заводу.

Крім того, матеріали справи містять копію ордера № 10, виданого Білокриницькою селищною радою Великоолександрівського району Херсонської області на ім`я ОСОБА_1 на право отримання однієї кімнати загальною житловою площею 22,0 кв. м у квартирі АДРЕСА_2 . Номер кімнати у цьому ордері не зазначено. Ордер видано на підставі рішення виконавчого комітету Білокриницької селищної ради від 25 квітня 2007 року № 32. Відомості про інших членів сім`ї на зворотному боці ордера відсутні.

Відповідно до довідки комунального підприємства «Херсонське бюро технічної інвентаризації» Херсонської обласної ради від 30 березня 2026 року № 2167/5 в архівних матеріалах щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , наявна тільки технічна документація, а право власності на цей об`єкт станом на 31 грудня 2012 року не зареєстровано.

Довідкою Великоолександрівської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області від 27 березня 2026 року № 371 підтверджено, що ОСОБА_1 з 22 липня 1994 року по теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У цій же довідці зазначено, що погосподарський облік на територіях селищ міського типу не здійснювався.

Разом з тим матеріали справи не містять рішення органу приватизації про передачу позивачці у власність квартири або кімнати, свідоцтва про право власності, договору відчуження, документа про правонаступництво чи будь-якого іншого правовстановлюючого документа, з яким закон пов`язує виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірне житло.

Також не подано рішення адміністрації підприємства, на підставі якого був виданий ордер № 185, рішення виконавчого комітету Білокриницької селищної ради від 25 квітня 2007 року № 32, документів про передачу будинку від підприємства до комунальної власності, відомостей про його теперішнього власника та балансоутримувача, технічного паспорта квартири, поверхового плану й експлікації, відомостей про кількість кімнат у квартирі, її загальну та житлову площу, а також про інших осіб, які можуть мати право користування або право на приватизацію цього житла.

Статтями 12, 13, 76-81 ЦПК України встановлено засади змагальності та обов`язок кожної сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статей 15, 16 ЦК України судовому захисту підлягає порушене, невизнане або оспорюване цивільне право чи інтерес. Обраний спосіб захисту має відповідати змісту права, характеру його порушення та забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність його набуття чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Наведена норма визначає загальні засади набуття права власності, однак сама по собі не є юридичним фактом, який створює право власності на конкретне майно. Для задоволення позову особа повинна довести конкретну передбачену законом підставу, за якою право власності вже виникло або може бути набуте саме у заявлений спосіб.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Позов, передбачений статтею 392 ЦК України, має підтверджувальний характер. Рішення суду за таким позовом не створює право власності, а підтверджує право, яке позивач набув раніше на законній підставі. Тому передумовою застосування статті 392 ЦК України є доведення позивачем факту набуття права власності до звернення до суду. У цій справі такого факту не встановлено.

На час видачі ордерів правове регулювання надання житла передбачало, що ордер є підставою для вселення у надане жиле приміщення та укладення договору найму. Ордер посвідчував право зайняти зазначене у ньому житло і користуватися ним, але не передавав житло у приватну власність наймача.

Отже, копії ордерів № 185 та № 10 підтверджують законність вселення і користування позивачкою визначеним жилим приміщенням. Вони не є документами про набуття права власності та не доводять, що відповідач або інша особа не визнає вже існуюче право власності ОСОБА_1 .

Правові, економічні та організаційні основи приватизації житла державного і комунального житлового фонду визначаються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Пунктом 1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13 січня 2026 року № 4751-IX «Про основні засади житлової політики» передбачено, що положення про втрату чинності Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» набирає чинності через один рік із дня припинення або скасування воєнного стану в Україні. Оскільки на час розгляду справи воєнний стан триває, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» є чинним і підлягає застосуванню.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду полягає у відчуженні квартир, одноквартирних будинків, жилих приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах і одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно зі статтями 5, 8 цього Закону передача займаних квартир або кімнат у власність громадян здійснюється уповноваженими органами приватизації на підставі заяви громадянина та передбачених законодавством документів. Передача оформляється рішенням відповідного органу, а право власності посвідчується свідоцтвом. Орган приватизації не має права відмовити мешканцям квартир або кімнат у приватизації займаного ними житла, крім випадків, установлених законом. Спори, що виникають при приватизації, вирішуються судом.

Пунктами 18-23 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, визначено перелік документів, які подаються до органу приватизації, порядок їх перевірки та прийняття рішення про передачу житла у власність.

Таким чином, якщо позивачка законно займає житло державного або комунального житлового фонду і має право на його приватизацію, реалізація цього права повинна відбуватися у спеціальному порядку шляхом звернення до належного органу приватизації. Суд не може підміняти такий орган, самостійно здійснювати передачу житла з державної чи комунальної власності та визнавати право власності до проходження встановленої законом процедури.

У постанові від 12 березня 2020 року у справі № 483/731/19, провадження № 61-1845св20, Верховний Суд зазначив, що передача приватизованого житла у власність відбувається на підставі рішення органу приватизації та оформляється свідоцтвом про право власності. Належним способом захисту в разі порушення права при приватизації є не визнання права власності на квартиру на підставі статті 392 ЦК України, а визнання безпідставною відмови органу приватизації передати житло у власність із покладенням на нього обов`язку оформити приватизацію.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 296/8558/21, провадження № 61-1311сво23, дійшла висновку, що визнання суб`єктивного права на приватизацію та зобов`язання уповноваженого органу вчинити дії щодо розгляду заяви про передачу квартири у приватну власність є належним і ефективним способом захисту. Якщо уповноважений орган зволікає з прийняттям рішення, його може бути зобов`язано вжити визначених законодавством заходів та розглянути відповідну заяву.

У цій справі позивачка не заявляє вимог про визнання права на приватизацію, визнання протиправною відмови або бездіяльності органу приватизації чи зобов`язання розглянути її заяву та прийняти рішення. Доказів подання належної заяви про приватизацію, її прийняття уповноваженим органом, письмової відмови, повернення документів або бездіяльності такого органу суду не надано.

Посилання позивачки на те, що подання заяви фактично виявилося неможливим через відсутність правовстановлюючих документів, не підтверджене жодним письмовим доказом. Відсутність у наймача документа про право власності на житло сама по собі не свідчить про неможливість звернення із заявою про приватизацію, оскільки право власності наймача має виникнути саме в результаті такої процедури.

Суд також враховує невідповідність заявленого позивачкою об`єкта права змісту наданих ордерів. Обидва ордери стосуються однієї кімнати площею 22 кв. м у квартирі АДРЕСА_3 , тоді як позивачка просить визнати право власності на всю квартиру. Технічного паспорта, експлікації, поверхового плану, відомостей про загальну площу квартири та кількість кімнат у ній не подано. Тому суд позбавлений можливості встановити, чи є надана позивачці кімната єдиним жилим приміщенням квартири, чи квартира є комунальною, а також чи не поширюються права інших осіб на решту приміщень.

Видача першого ордера підприємством та зазначення у ньому місця роботи позивачки самі по собі не доводять, що спірне житло було включене до числа службових. Матеріали справи не містять рішення компетентного органу про віднесення квартири або кімнати до службових жилих приміщень чи про виключення її з такого фонду. Тому суд не має підстав робити висновок про наявність або відсутність службового статусу житла лише за формою та реквізитами ордера.

Водночас, якщо спірне житло має чинний статус службового, воно не підлягає приватизації до його виключення з числа службових у встановленому законом порядку. Якщо ж такого статусу немає і житло належить до державного або комунального житлового фонду, питання набуття його у власність повинно вирішуватися за процедурою приватизації, а не шляхом безпосереднього визнання права власності на підставі статей 328, 392 ЦК України.

Щодо набувальної давності суд ураховує, що в уточненій редакції позову ОСОБА_1 прямо відмовилася від посилання на статтю 344 ЦК України як на самостійну правову підставу. Разом із тим навіть за умови застосування цієї норми тривалість проживання, утримання житла та сплата комунальних платежів не були б достатніми для набуття права власності.

Позивачка вселилася у житло на підставі ордера, тобто за волею особи, яка розпоряджалася відповідним житловим фондом, і від початку знала, що отримала житло у користування, а не у власність. Таке володіння є титульним та не відповідає ознакам добросовісного безтитульного заволодіння чужим майном, необхідним для застосування статті 344 ЦК України.

Аналогічний у частині правового значення ордера висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 643/13004/23, провадження № 61-13512св24, щодо службової квартири: користування службовим житлом, наданим працівнику або членам його сім`ї на підставі ордера, не є безтитульним, а тривале проживання, утримання житла, проведення ремонтів та оплата комунальних послуг не створюють права власності за набувальною давністю.

Довідка бюро технічної інвентаризації про відсутність реєстрації права власності станом на 31 грудня 2012 року також не підтверджує права власності позивачки. Вона засвідчує лише відсутність відповідного запису в архівних матеріалах БТІ на визначену дату. Відсутність реєстрації не означає відсутності власника, не перетворює майно на безхазяйне та не є підставою для виникнення права власності у фактичного користувача.

Крім того, матеріали справи не дають можливості встановити, хто є власником будинку та спірного жилого приміщення, на якому правовому титулі воно перебувало у ВАТ «Білокриницький вапняний завод», чи було передане у комунальну власність територіальної громади, хто є правонаступником підприємства та який орган на цей час уповноважений вирішувати питання приватизації. Сам факт видачі у 2007 році нового ордера селищною радою може свідчити про зміну суб`єкта управління житловим фондом, однак без рішення виконкому та документів про передачу майна такий висновок ґрунтувався б на припущенні.

Отже, позивачкою не доведено, що Великоолександрівська селищна військова адміністрація є власником спірної квартири, органом приватизації саме цього житлового фонду або особою, яка не визнає вже набуте позивачкою право власності. Не доведено також факту порушення відповідачем права позивачки у зв`язку з розглядом заяви про приватизацію, оскільки таку заяву та рішення за нею суду не подано.

Застосування судом принципу «суд знає закони» не надає суду повноважень змінювати предмет позову та замість вимоги про визнання права власності вирішувати незаявлені вимоги про визнання права на приватизацію, оскарження відмови чи бездіяльності органу приватизації або зобов`язання такого органу прийняти рішення. Це суперечило б принципам диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

Оцінюючи зібрані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачка довела факт законного вселення у житло та тривалого користування ним, однак не довела набуття права власності на всю квартиру на будь-якій із передбачених законом підстав. Відсутність оформленого права власності за наведених обставин не може бути усунута шляхом застосування статті 392 ЦК України, а тому заявлений позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позову понесені позивачкою витрати зі сплати судового збору покладаються на неї.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, статтями 15, 16, 328, 344, 392 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Великоолександрівської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області про визнання права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , - відмовити.

Судові витрати, понесені позивачкою у зв`язку зі сплатою судового збору, залишити за нею.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Великоолександрівська селищна військова адміністрація Бериславського району Херсонської області, код ЄДРПОУ 44709581, місцезнаходження: Херсонська область, Бериславський район, селище Велика Олександрівка, вулиця Свободи, 161.

Суддя О. О. Сікора