Рішення № 138839795, 07.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/6997/25

№ 2/183/2354/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судових засідань Григорьєвої В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Пашкевич І.А.,

законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 ,

представника третьої особи Половинки В.А.,-

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року неповнолітній ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити його батьківських прав.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що він є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .

Його батьки ОСОБА_5 (раніше Тутова, Сивокобильська) та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 07 серпня 2007 року, та проживали однією сім`єю до березня 2011 року. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2012 року у справі № 2-4757/2011 їх шлюб було розірвано.

Від шлюбу подружжя має сина, позивача по справі ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає зі своєю матір`ю, відповідач ніякої участі в утриманні та вихованні спільного сина вже багато років не приймає.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2013 року по справі № 183/4831/13-ц з відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, до досягнення ним повноліття.

Відповідач, починаючи з 2013 року, жодного разу не бачив своєї дитини, сином не цікавився, жодної участі в житті дитини не приймав та не приймає, не сплачує аліментів на його утримання, не піклується про його здоров`я, не цікавиться його успіхами у навчанні або ж іншими досягненнями.

Тобто, відповідач повністю ігнорує дитину та тривалий час не виконує свої батьківські обов`язки. Місце проживання відповідача достеменно невідоме, починаючи з 2016 року він постійно проживає на території Російської Федерації, жодного разу після припинення сімейно-шлюбних відносин відповідач не з`являвся у житті дитини, така байдужість батька до власного сина негативно впливає на розвиток дитини, як складову виховання, відповідачем створені умови, які шкодять інтересам дитини.

Така поведінка батька шкодить інтересам дитини, а його відношення до сім`ї виключає виховання в умовах поваги та любові.

Не маючи іншого виходу, діючи, насамперед в своїх інтересах, позивач, досягши відповідного віку, звернувся до суду з означеним позовом.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року було відкрите провадження у справі та призначено підготовче засідання у справі (а.с.43).

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026 року зобов`язано орган опіки та піклування Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області надати суду висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно дитини ОСОБА_1 (а.с. 72).

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2026 року витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію про перетин державного кордону України громадянином України ОСОБА_2 (а.с. 73).

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 червня 2026 року закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті (а.с. 49).

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, надав суду пояснення про те, що його батько, починаючи з 2013 року з ним не спілкується, не бере ніякої участі у його вихованні та утриманні. Йому достеменно відомо, що ОСОБА_2 являвся військовослужбовцем Збройних Сил України, однак наразі проживає на території Російської Федерації, зі своїм батьком він не бачився з дитинства, останній раз спілкувався телефоном приблизно у 2016 році. Батько взагалі не приймає участі у його житті, не допомагає взагалі нічим, тому позивач наполягав на задоволенні позову.

Законний представник неповнолітнього - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримала, надала пояснення про те, що після припинення сімейно-шлюбних відносин з ОСОБА_2 вона не перешкоджала батькові у спілкуванні з сином, навпаки наполягала на тому, щоб він більше приймав участі у житті сина, однак батько дитини не цікавився життям сина взагалі, не сплачував аліменти на його утримання, не спілкувався з ним, останній раз виходив на зв`язок у 2016 році, після цього виїхав до Російської Федерації, і жодного разу не поцікавився життям своєї дитини.

Відповідач відзив на позов не подав, повторно в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причина неявки суду не відома, тому суд, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провів заочний розгляд справи.

Представник третьої особи - Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані докази, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється сином ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , про що свідчить свідоцтво про його народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

ОСОБА_2 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 04 серпня 2007 року (а.с. 15) по 28 лютого 2012 року.

25 травня 2012 року ОСОБА_7 зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 (а.с. 16).

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10), разом з ним за цією адресою зареєстрована і ОСОБА_3 , а також її новостворена сім`я (а.с. 11)

Суд переконався, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня року по справі № 183/4831/13 з відповідача на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини від заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 02 липня 2013 року до досягнення дитиною повноліття, однак на виконанні виконавчі листи про стягнення аліментів з тутова ОСОБА_9 Самарівському відділі державної виконавчої служби у Самарівському районі Дніпропетровської області не перебували (а.с. 18).

ОСОБА_2 на території Малолюбашинської сільської ради не зареєстрований та ніколи там не проживав, із сином не спілкується, не приймає участі у його вихованні, про що свідчить довідка Малолюбашинської сільської ради (а.с. 21).

В свою чергу, ОСОБА_3 позитивно характеризується на території Малолюбашинської сільської ради (а.с. 24).

Суду надано достатньо доказів про те, що батько дитини ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по утриманню та вихованню дитини, збереженню її здоров`я. Тривалий час батько не спілкується з сином, не проявляє батьківської турботи, про що свідчать матеріали, що були предметом дослідження під час складання висновку органу опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та під час розгляду справи в суді.

Так, згідно характеристики Мирненського ліцею Рівненського району Рівненської області, де навчається ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після розлучення батьків, ОСОБА_10 виховується у повній сім`ї, матір дитини приділяє належну увагу вихованню сина, а біологічний батько ОСОБА_2 ніколи не підтримував зв`язок з ліцеєм та класним керівником , жодного разу не відвідував батьківські збори (а.с. 25).

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_2 на даний час проживає на території країни агресора, про що свідчить відеозапис інтерв`ю з каналу «ЮТУБ», який був досліджений безпосередньо в судовому засіданні, де ОСОБА_2 позиціонує себе, як колишній військовослужбовець Збройних Сил України, який не погодився з політикою, яку проводить держава Україна щодо захисту свого суверенітету та незалежності, в тому числі під час широкомасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані наступними нормами закону, а саме.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України "Про охорону дитинства").

У частині сьомій статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зробив висновок, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У статті 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У даному випадку, з позовом про позбавлення батьківський прав звернувся син, який досяг чотирнадцяти років.

Відповідно до статті 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно з пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття та ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно з пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3, ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідність харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Виключний перелік підстав позбавлення батьківських прав, визначений статтею 164 Сімейного кодексу України. Мати (батько) можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона (він): не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини й протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України, такий перелік має виключний характер.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних матір та батька. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку в особистості потребує любові і розуміння, вона повинна, коли це можливо, рости під опікую і відповідальністю своїх батьків, і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (Конвенція ООН про права дитини) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до статті 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до частини 1 статті 3 Конвенції Про права дитини від 20 листопада 1989 року, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

В судовому засіданні знайшло своє підтвердження, що від виконання обов`язків з виховання дитини, визначених ст. 150 СК України, відповідач свідомо ухиляється.

Поряд з цим, статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 76 ЦПК України, докази встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до п.4 ч.2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В свою чергу, відповідачем по справі суду не надано жодного належного та допустимого в розумінні ст.ст. 76-81 ЦПК України доказу на спростування обставин, викладених в позові.

Відповідно до висновку Орган опіки та піклування Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області третя особа вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 83-84).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду наголосила, що передбачена ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України обов`язковість висновку органу та піклування у відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися, у разі якщо з тих чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за наявними доказами.

Тому беручи до уваги письмові докази, наявні у матеріалах справи, що свідчать про безучасність батька у житті власної дитини, його систематичне ухилення від сплати аліментів, а також пояснення матері, надані нею у судовому засіданні, та пояснення самого неповнолітнього ОСОБА_1 , суд вважає, що вказаний висновок, є таким що підлягає взяттю до уваги при постановлені судового рішення.

Суд вважає, що поданий органом опіки та піклування висновок узгоджується з матеріалам справи, батько протягом тривалого часу не спілкується з сином, не приймає участі у його вихованні, не дбає про його потреби, не дає тої любові, якої потребує дитина, не піклується про його фізичний та психологічний розвиток, не цікавиться станом його здоров`я.

Таким чином, за результатами розгляду справи, встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту відповідає приписам ст.16 ЦК України та є ефективним для захисту прав дитини, відповідає його законним інтересам.

Відповідно до ч.6 ст.164 СК України рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили необхідно надіслати органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи Орган опіки та піклування Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа орган опіки та піклування Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області, ЄДРПОУ 04386226, місцезнаходження: вул.Соборна, 10, с.Мала Любаша, Рівненський район, Рівненська область,

Суддя О.В. Сорока