Рішення № 138837707, 07.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

07 серпня 2026 р. Справа № 120/6085/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю податкових повідомлень-рішень:

№0007152-2412-0223-UA05120090000060589 від 05.02.2025 року,

№0007153-2412-0223-UA05120090000060589 від 05.02.2025 року;

№0101777-2412-0223-UA05120090000060589 від 20.03.2025 року;

№0007157-2412-0223-UA05120090000060589 від 05.02.2025 року;

№0919048-2410-0250-UA05120090000060589 від 28.06.2024 року

№0082999-2412-0223-UA05120090000060589 від 12.03.2025 року.

Ухвалою від 09.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою від 20.05.2025 продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви, встановлених ухвалою суду про залишення позовної заяви без руху від 09.05.2025.

26.05.2025 від представник позивача надійшли матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 30.05.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив та у поданому відзиві зазначив, що відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПКУ), платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та нежитлової нерухомості. Згідно рішення Козятинської міської ради №293 від 28.05.2021 року та листів Козятинської міської ради №238 від 04.07.2022 року, №294 від 13.07.2023 року ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 01.01.2021 року за кодом 1271-найменування Будівлі нежитлові інші, за кодом 1271.1 Будівлі для тваринництва, ставка податку за 1кв.метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) для фізичних осіб становить 1%.

Фізичній особі ОСОБА_1 Хмільницьким відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Вінницькій області за допомогою програмного забезпечення ІС Податковий блок проведено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до п.п. 54.3.3 п.54.3 ст.54, п.п. 266.7.3 п.266.7 ст.266 ПКУ: за 2022 рік податкове повідомлення рішення № 0007152-2412-0223-UA 05120090000060589 від 05.02.2025 року на суму - 46648,33грн. - за 2023 рік податкове повідомлення рішення №0007153-2412-0223-UA 05120090000060589 від 05.02.2025 року на суму - 48083,67грн. -за 2024 рік податкове повідомлення рішення № 0101777-2412-0223-UA 05120090000060589 від 20.03.2025 року на суму - 50954,33грн.

Фізичній особі ОСОБА_2 Хмільницьким відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Вінницькій області за допомогою програмного забезпечення ІС Податковий блок проведено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до п.п. 54.3.3., п.54.3. ст.54, п.п. 266.7.3., п.266.7. ст.266 ПКУ: -за 2022 рік податкове повідомлення рішення № 0007157-2412-0223-UA 05120090000060589 від 05.02.2025 року на суму - 46648,33 грн. -за 2023 рік податкове повідомлення рішення № 0919048-2410-0250-UA 05120090000060589 від 28.06.2024 року на суму - 72125,50 грн. -за 2024 рік податкове повідомлення рішення № 0082999-2412-0223-UA 05120090000060589 від 12.03.2025 року на суму - 50954,33грн.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є засновниками селянського фермерського господарства ВІА «Сокілець», з відсотками часток статутного капіталу або відсотків права голосу відповідно 49,7 та 50,3, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 29.04.2025 року.

Відповідно до пункту 2. Статуту СФГ ВІА «Сокілець», предметом діяльності Господарства є: 2.4.1. вирощування, виробництво, заготівля (в т. ч. закупівля) сільськогосподарської продукції, її зберігання, переробка і реалізація (оптова і роздрібна) готової продукції, 2.4.2. задоволення суспільних потреб у продукції (товарах), роботах і послугах; 2.4.3. активізація підприємницької діяльності, збільшення обсягів виробництва товарів (робі, послуг); 2.4.4. розвиток виробництва та вирішення соціальних завдань суспільства; 2.4.5. здійснення інших видів діяльності у відповідності з метою діяльності господарства, не заборонених законодавством. 2.5. Предмет (вид) економічної діяльності фермерського господарства: вирощування зернових та технічних культур; вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів; овочівництво; надання послуг у рослинництві; рибництво; надання послуг у рибництві; рибальство; надання послуг у рибальстві; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; оптова торгівля фруктами та овочами; декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників: тваринництво та ін.

З 19.06.2020 року, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі договору дарування частки нежитлових будівель та споруд від 19.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Кондратьєвим В.Ю., реєстровий №363, є співвласниками об`єкту нерухомого майна - будівлі корівника№1, позначеного на плані літерою «А», прибудови «А1», прибудови «а», будівлі корівника №3- «Б» , складу - «МІ», прибудови - «м», прибудови «мі», ЗАВ - №1, загальною площею 2153 кв. метри, який розташований за адресою: Вінницька область, Козятинський район, с. Сокілець, вулиця Котляревського, буд. 45.

Як зазначив представник позивачів, СФГ ВІА «Сокілець» є сільськогосподарським виробником і використовує вказані будівлі, які є спорудами сільськогосподарського призначення, безпосередньо для зберігання сільськогосподарської продукції та Інших цілей, пов`язаних з веденням фермерського господарства, тобто вказаними вище рішеннями нараховано податок на будівлі, які є будівлями сільськогосподарського призначення.

Як зазначає представник позивачів, Хмільницьким відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб ГУ ДПС у Вінницькій області за допомогою програмного забезпечення ІС Податковий блок Безбаху В.А. та ОСОБА_2 проведено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у відповідності до п.п. 54.3.3., п.54.3. ст.54, п.п. 266.7.3., п.266.7. ст.266 ПКУ:

-за 2022 рік податкове повідомлення рішення №0007152-2412-0223-UA 05120090000060589 від 05.02.2025 року на суму - 46648,33грн.

-за 2023 рік податкове повідомлення рішення №0007153-2412-0223-UA 05120090000060589 від 05.02.2025 року на суму - 48083,67грн.

-за 2024 рік податкове повідомлення рішення №0101777-2412-0223-UA 05120090000060589 від 20.03.2025 року на суму - 50954,33грн.

-за 2022 рік податкове повідомлення рішення №0007157-2412-0223-UA 05120090000060589 від 05.02.2025 року на суму - 46648,33 грн.

-за 2023 рік податкове повідомлення рішення №0919048-2410-0250-UA 05120090000060589 від 28.06.2024 року на суму - 72125,50 грн.

-за 2024 рік податкове повідомлення рішення №0082999-2412-0223-UA 05120090000060589 від 12.03.2025 року на суму - 50954,33грн.

Вважаючи зазначені рішення протиправними, позивачі звернулись до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Згідно ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, але не виключно, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За п.41.1 ст.41 ПК України вбачається, що податкові органи є контролюючими органами. В свою чергу податковий орган (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) здійснює контроль щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Статтею 266 ПК України закріплені особливості оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно п.п.266.1.1 п.266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За приписами пп.пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 статті ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до положень ст. 121 Земельного кодексу України (у відповідній редакції, далі - ЗК України) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство.

Згідно з ст. ст. 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009-XII (який втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство» №973-IV, прийнятим 19.06.2003, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 зазначеного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Так, відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі №922/989/18, на яку, зокрема, робила посилання Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.06.2024 року у справі №320/6885/23, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/92/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17.

Верховний Суд у постановах від 22 квітня 2020 року у справі №540/2206/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 17 лютого 2021 року у справі №820/3707/17 зазначав, що правовий аналіз цієї норми зумовлює висновок, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, при цьому, провівши правовий аналіз зазначеної вище норми права, суд дійшов висновку, що застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у абз. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, законодавець ключовими критеріями обрав сукупність дотримання трьох обов`язкових умов: 1) віднесення будівлі до класу будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства; 2) власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником; 3) вказані будівлі не здаються в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду при вирішенні даної справи.

Отже, в силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє має й нести обов`язки щодо сплати відповідного земельного податку. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак плату вносить засновник цього господарства.

Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 19.09.2024 у справі №320/6885/23.

Окрім того, підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, основними умовами, які дають підстави платнику податку не враховувати належні йому об`єкти нерухомого майна у складі об`єктів оподаткування по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на підставі підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ, є: належність власника таких об`єктів до сільськогосподарських товаровиробників; належність будівель та споруд до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) ДК 018-2000; ненадання власниками таких об`єктів в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.04.2023 у справі №380/18104/21.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд НК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507 (чинного в період, за який позивачеві нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні, будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

Загальні підходи до визначення поняття сільськогосподарського виробника сформульовані у постановах Верховного Суду від 01.04.2021 у справі №820/6752/16, від 17.02.2021 у справі №820/3707/17, від 24.04.2020 у справі №540/2206/19, від 10.04.2020 у справі №823/1751/17 та ряду інших.

У цих постановах Верховний Суд зауважив, що відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Разом із тим, визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року № 2238-III, під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно з абз. 2 ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Зміст наведених норм дає підстави вважати, що поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечить його визначенню, наведеному у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів відповідно до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Вказане свідчить, що в розумінні п.п. «ж» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України право на пільгу зі сплати податку мають особи (як юридичні, так і фізичні), які безпосередньо займаються сільськогосподарською діяльністю, тобто, зайняті у процесі виробництва, переробки власновиробленої сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є засновником селянського фермерського господарства ВІА «Сокілець» (код ЄДРПОУ 31187832), яке зареєстроване в Єдиному державному реєстрі 25.04.2001 року, основним видом економічної діяльності ФГ є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань

Частиною другою ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що відповідачем нараховано позивачам податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на підставі податкових повідомлень-рішень, ухвалених без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивачів.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області, зокрема:

№0007152-2412-0223-UA05120090000060589 від 05.02.2025 року,

№0007153-2412-0223-UA05120090000060589 від 05.02.2025 року;

№0101777-2412-0223-UA05120090000060589 від 20.03.2025 року;

№0007157-2412-0223-UA05120090000060589 від 05.02.2025 року;

№0919048-2410-0250-UA05120090000060589 від 28.06.2024 року

№0082999-2412-0223-UA05120090000060589 від 12.03.2025 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області 1456,86 грн. (одна тисяча чотириста п`ятдесят шість гривень 86 копійок) сплаченого судового збору.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області 1697,28 грн. (одна тисяча шістсот дев`яносто сім гривень 28 копійок) сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. К. Василенка, 21, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: