Рішення № 138837706, 07.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

07 серпня 2026 р. Справа № 120/6768/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Вінницькій області

про визнання протиправним та скасування вимог, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю вимог про сплату боргу від 04.01.2020 року № Ф-990-51-У та від 03.09.2021 року № Ф-990-51-У.

Ухвалою від 23.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

27.05.2025 від представника позивача надійшли матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою суду від 02.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання позову на відзив.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначив, що позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 12.04.2005 по 22.05.2019 та був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. У період здійснення підприємницької діяльності у позивача виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим контролюючим органом сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки), які були направлені позивачу у встановленому законом порядку та набули статусу узгоджених. У зв`язку з несвоєчасною сплатою вже існуючої недоїмки контролюючим органом відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» прийнято рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені. Крім того, відповідач вказав, що відповідно до частини четвертої статті 6 Закону №2464-VI припинення державної реєстрації фізичної особи-підприємця не звільняє особу від виконання обов`язків та відповідальності щодо діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою-підприємцем. Зняття з обліку платника єдиного внеску здійснюється лише після проведення остаточного розрахунку, а тому наявність запису про припинення підприємницької діяльності сама по собі не припиняє обов`язок щодо погашення існуючої заборгованості, а також сплати штрафних санкцій і пені. З огляду на викладене відповідач вважає, що оскаржувані рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Законом №2464-VI, а тому просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебував на обліку в Гайсинській ДПІ ГУ ДПС у Вінницькій області, як фізична особа-підприємець з 12.04.2005 р. по 22.05.2019 р.: на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку першої групи) з 01.01.2012р. по 01.10.2016 р. та з 01.04.2017 р. по 21.05.2019 р. (4 кв. 2016 р. та 1 кв. 2017 р. - загальна система оподаткування).

Як зазначив представник податкового органу, у якості платника єдиного внеску фізична особа підприємець ОСОБА_1 взятий на облік 06.06.2005 року в управлінні Пенсійного фонду України в Гайсинському районі, в реєстрі страхувальників за №0204033931, а з 01 жовтня 2013 року у зв`язку з набранням чинності законами України від 04 липня 2013 року №404- VII „Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи та №406-VII „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи переданий як платник єдиного внеску до органів Міністерства доходів і зборів України (відтепер - Державна Податкова служба України) з боргом у сумі 429,85 грн.

ОСОБА_1 22.05.2019 року припинив підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Податковий орган вказав, що статус фізичної особи - підприємця: 11 - припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).

Представник позивача вказав, що згідно з розрахунками, наданими Головним управлінням ДПС у Вінницькій області у відповідь на адвокатський запит, до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.01.2020 року №Ф-990-51-У включена сума заборгованості з єдиного внеску за період з 21.09.2019 по 31.12.2019 року, а до вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2021 № Ф-990-51-У включена сума заборгованості з єдиного внеску за період з 19.04.2019 по 02.08.2021 року.

У зв`язку з неправомірним нарахуванням єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період після припинення підприємницької діяльності, 23.04.2025 року представником позивача було подано скаргу до Державної податкової служби України щодо оскарження вищезазначених вимог про сплату боргу (недоїмки).

Однак, рішенням ДПС України від 13.05.2025 року було відмовлено у задоволенні скарги, чим фактично підтверджено правомірність нарахування єдиного внеску після припинення підприємницької діяльності.

Позивач вважає вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.01.2020 року №Ф-990-51-У, видану Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, в частині нарахування заборгованості з єдиного внеску за період з 23.05.2019 по 31.12.2019 року та відповідних штрафних санкцій і пені та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2021 року № Ф-990-51-У, видану Головним управлінням ДПС у Вінницькій області, в частині нарахування заборгованості з єдиного внеску за період з 23.05.2019 по 02.08.2021 року та відповідних штрафних санкцій і пені протиправними, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, регулює Закон України від 15.05.2003 року №755 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі Закон №755). Державна реєстрація проводиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр).

До 01.07.2004 року питання державної реєстрації фізичних осіб-підприємців регулювались Законом України «Про підприємництво» та постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №740 «Про порядок державної реєстрації суб`єктів підприємницької діяльності». Скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи здійснювалось шляхом виключення його з Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до Закону України №1774-VIII від 06.12.2016р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зі змінами та доповненнями (далі Закон №2464), які набули чинності з 01.01.2017 року зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями. а саме: базою нарахування єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців, які здійснюють діяльність на загальних підставах є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст. 7 Закону №2464).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VI), платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI для фізичних осіб підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб.

При цьому законодавець встановив імперативне правило, відповідно до якого сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за відповідний місяць.

Таким чином, перебування особи у статусі фізичної особи підприємця породжує обов`язок щодо сплати єдиного внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Згідно з п.п.2 п.2 розділу VII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 із змінами та доповненнями (далі Інструкція №449) за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум, які допустили зазначене порушення починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до Інструкції №449.

Судом встановлено, що позивач перебував на обліку як фізична особа підприємець у контролюючому органі з 12.04.2005 року по 22.05.2019 року, а як платник єдиного внеску перебував на обліку з 06.06.2005 року.

Отже, протягом зазначеного періоду позивач мав статус платника єдиного внеску та був зобов`язаний виконувати передбачені Законом №2464-VI обов`язки.

Щодо посилань позивача на припинення підприємницької діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону №2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою підприємцем.

Отже, припинення підприємницької діяльності не має наслідком анулювання чи припинення вже існуючих обов`язків особи щодо сплати єдиного внеску, який виник за період перебування особи у статусі фізичної особи підприємця.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи не є підставою для списання чи припинення існуючої заборгованості зі сплати єдиного внеску.

Закон №2464-VI прямо передбачає, що після припинення підприємницької діяльності фізична особа відповідає за виконання обов`язків, які виникли під час здійснення нею підприємницької діяльності.

Крім того, відповідно до абзацу одинадцятого частини першої статті 5 Закону №2464-VI зняття з обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця здійснюється контролюючим органом після проведення передбачених законодавством перевірок та проведення остаточного розрахунку.

Аналогічні положення містяться у пункті 8 розділу IV Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 №1162.

Таким чином, сам факт внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності не означає автоматичного припинення статусу платника єдиного внеску до моменту проведення остаточного розрахунку та закриття інтегрованої картки платника.

Судом встановлено, що станом на дату формування вимог про сплату боргу, за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону №2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій.

При цьому частиною дванадцятою статті 9 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Також відповідно до частини шістнадцятої статті 25 Закону №2464-VI строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та пені не застосовується.

Судом встановлено, що контролюючим органом було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.01.2020 №990-51 у сумі 10529,69 грн., а після часткового погашення позивачем заборгованості вимогу від 03.09.2021 №990-51 на суму 10046,84 грн.

Суд звертає увагу, що доводи позивача про неправомірність саме нарахування єдиного внеску після припинення підприємницької діяльності не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом не здійснювалося нарахування позивачу єдиного внеску за період після припинення ним підприємницької діяльності. Суми, які зазначені у вимогах про сплату боргу (недоїмки), включають заборгованість, що виникла за період перебування позивача у статусі фізичної особи підприємця, а також застосовані до нього фінансові санкції у вигляді штрафу та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Тобто, предметом спору у цій справі, є не виникнення у позивача нового обов`язку зі сплати єдиного внеску після припинення підприємницької діяльності, а правомірність стягнення заборгованості та фінансових санкцій, які виникли внаслідок невиконання ним обов`язку зі сплати єдиного внеску у період, коли він був зареєстрований як фізична особа підприємець та мав статус платника єдиного внеску.

Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України №2464-VI сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій.

При цьому, відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів має право звернутися до суду або в порядку, встановленому законом, вживати заходів щодо стягнення недоїмки, штрафів та пені.

Як встановлено судом, у зв`язку з наявністю у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску контролюючим органом були прийняті рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, а саме:

рішення від 05.08.2019 №0049035106, яким нараховано штрафні санкції та пеню у розмірі 764,49 грн.

рішення від 11.11.2019 №0085495106, яким нараховано штрафні санкції та пеню у розмірі 314,21 грн.

рішення від 29.03.2021 №0026252406, яким нараховано штрафні санкції та пеню у розмірі 1449,87 грн;

рішення від 07.07.2021 №0059852406, яким нараховано штрафні санкції та пеню у розмірі 1335,36 грн.

Вказані рішення прийняті контролюючим органом не у зв`язку з фактом припинення позивачем підприємницької діяльності, а у зв`язку із порушенням ним строків сплати єдиного внеску, обов`язок щодо сплати якого виник у період здійснення ним підприємницької діяльності.

Таким чином, посилання позивача на припинення ним підприємницької діяльності як на підставу для визнання протиправними дій відповідача є безпідставним, оскільки припинення статусу фізичної особи підприємця не звільняє особу від відповідальності за порушення обов`язку зі сплати єдиного внеску, який виник до моменту державної реєстрації припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону №2464-VI фізична особа у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності продовжує виконувати обов`язки та несе відповідальність, передбачену законом, щодо діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою підприємцем.

Отже, сам факт припинення підприємницької діяльності позивача не є підставою для скасування нарахованих штрафних санкцій та пені, оскільки вони є наслідком несвоєчасного виконання обов`язку, який виник у позивача у період перебування його на обліку як платника єдиного внеску.

Посилання позивача на те, що після припинення підприємницької діяльності він не повинен сплачувати єдиний внесок, є необґрунтованими, оскільки такі доводи фактично ототожнюють припинення статусу фізичної особи-підприємця із припиненням усіх зобов`язань, що виникли під час здійснення підприємницької діяльності.

Разом з тим, законодавством передбачено, що припинення підприємницької діяльності не звільняє особу від виконання податкових та інших обов`язків, які виникли у період такої діяльності.

Відповідно до статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори у строки та розмірах, встановлених законодавством.

Згідно зі статтею 36 Податкового кодексу України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податків обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору у порядку і строки, визначені законодавством.

Таким чином, припинення підприємницької діяльності не припиняє виконання обов`язків, які виникли до моменту такого припинення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що нарахування позивачу сум єдиного внеску здійснено правомірно, оскільки такі суми виникли за період, коли позивач мав статус фізичної особи підприємця та був платником єдиного внеску.

Доказів протиправності дій контролюючого органу або неправильності розрахунку заборгованості позивачем суду не надано.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позову не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на встановлені у справі обставини, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів та доказів, наданих позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Враховуючи, що у задоволенні вимог відмовлено, підстави для присудження судових витрат на користь позивача відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ ВП 44069150)

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: