Рішення № 138837627, 23.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5980/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді- Крегул М.М.,

за участі секретаря судового засідання Бєлікова К.А.,

представника позивача адвоката Турецької Є.А.,

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Ужгород, у порядку загального позовного провадження цивільну справу №308/5980/24, за позовом адвоката Турецької Євгенії Андріївни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_3 та її законного представника ОСОБА_4 , до відповідача 1: ОСОБА_5 , відповідача 2: ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, стягнення моральної шкоди та судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Турецька Євгенія Андріївна , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_3 та її законного представника ОСОБА_4 , до відповідача 1: ОСОБА_5 , відповідача 2: ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, звернулася до суду із даним позовом, згідно якого просить суд: витребувати з чужого незаконного володіння нерухоме майно, а саме- квартиру в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 584 000 грн., стягнути з відповідачів солідарно судові витрати.

Позов обгрунтовує тим, що Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27.02.2024 року у справі 308/12180/18 Закарпатський апеляційний суд розглянув апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2023 року у справі за об`єднаним позовом ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 , до державного реєстратора Баранинської сільської ради Мочара Івана Івановича, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації нерухомого майна, визнання незаконними прав на задоволення в позасудовому порядку вимог іпотекодержателя і зобов`язання вчинити певні дії та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_7 та Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про усунення перешкод у користуванні власністю і вселення, -

У позові зазначає, що у справі 308/12180/18 Закарпатським апеляційним судом встановлено наступні факти та обставини.

21.09.2007 р. між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», яке змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11220102000, відповідно до умов якого ОСОБА_8 отримав кредитні кошти для особистих потреб, а саме: придбання житлової нерухомості в сумі 64800 дол. США, що еквівалентно 327240,00 грн., зі сплатою 11,90 % річних з кінцевим терміном повернення 21.09.2037 р.

21.09.2007 р. за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_8 придбав у ОСОБА_9 квартиру в АДРЕСА_1 .

Зазначає, що у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором того ж дня між ОСОБА_8 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 11220102000, за умовами якого ОСОБА_8 передав в іпотеку банку нерухомість квартиру загальною площею 65,3 кв. м, що належала іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказує , що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, а його спадкоємець малолітня донька ОСОБА_3 , прийняла у спадок квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.05.2017 р. у справі № 308/12448/13-ц, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06.11.2017 р.

Згідно з указаним рішенням , за результатами розгляду позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , в інтересах якої діє її законний представник мати ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки,було ухвалено, що в рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_8 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 перед ОСОБА_5 який є правонаступником ПАТ Укрсиббанк за договором про надання споживчого кредиту № 11220102000 від 21 вересня 2007 року яка на 11 квітня 2010 року становить 74 992.58 доларів США що по курсу НБУ станом на 02.11.2016 р. 1 918 310 грн. та звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11220102000 від 21 вересня 2007 року квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на момент смерті померлому ОСОБА_8 спадкоємцем якої є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки квартири, загальною площею 65,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну реалізації предмету іпотеки у сумі 917 400,00 грн. Також , у вказаному рішенні зазначено, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Позичальник ОСОБА_8 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, предмет іпотеки є постійним місцем проживання його спадкоємця ОСОБА_3 , житлова площа такого не перевищує межу, зазначену в Законі, а у ОСОБА_3 відсутнє інше житло.

Адвокат Турецька Є. А. у позові зазначає, що 27.02.2018 р. державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_6 за результатом розгляду заяви ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отриману 22.02.2018 р. о 14:56:41 за реєстраційним номером 26915823, прийняв рішення № 39893745 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 11220102000, виданого 21.09.2007 р. АКІБ «УкрСибанк» та посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за реєстровим № 2187; договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: б/н, виданого 11.09.2014 р., видавник ПАТ «УкрСиббанк»/ТОВ, «Факторингова компанія ФК «Факторинг», посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 11.09.2014 р. і зареєстрованого у реєстрі за № 2279; договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: б/н, виданого 11.09.2014 р., видавник: ТОВ «Факторингова компанія ФК «Факторинг», ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 11.09.2014 р. і зареєстрованого у реєстрі за № 2282. У оскаржуваному рішенні державний реєстратор указав, що спадкоємець ОСОБА_3 має у власності нерухоме майно частку квартири в АДРЕСА_2 , про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав від 27.02.2018 р., індексний номер документа 115507997.

Позивач вважає, що була порушена процедура державної реєстрації права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку зокрема щодо попереднього направлення іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушення та відчуження квартири відбулося у межах виконавчого провадження № 56346036. Тим часом , відповідач 1 не мав права відчужувати відповідачу 2 а остання , не мала права на набуття його у власність, а майно на думку позивачки та її представника підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння з якого вибуло майно всупереч його волі. У позові також зазначає що відповідачі відключили квартиру від електропостачання. Вони чітко усвідомлювали, що там проживає малолітня дитина-інвалід з матір`ю і зазначені дії вчинено для примусового виселення з житла. Позивачка несе нестерпні умови проживання та несе моральні страждання. Окрім вимоги про витребування квартири , також заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди в сумі 584 00 грн., виходячи з тривалості порушення прав, які тривають 73 місяці виходячи з розміру в мінімальної зарплати , де розмір щомісячного обрахунку моральної шкоди становить 73 місяці.

В свою чергу , відповідач ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву поданого від 07.05.2024року заперечив проти позову в повному обсязі та просив відмовити у задоволенні повністю. Доводи відзиву зводяться до того, що відповідач не погоджується з доводами позовної заяви що постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у справі 308/12180/18 встановлено преюдиційність незаконності рішення державного реєстратора а також такі висновки суд виклав у мотивувальній частині постанови посилаючись на пояснення адвоката Турецької Є.А. які були надані під ча апеляційного розгляду. у відзиві відповідач зазначає, що суд у цій справі відмовив у позові з обранням позивачем неналежног способу захисту , а тому висновки у цій справі не мають жодної преюдиційності у розумінні ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Також зазначає, що 21.09.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком (з 21.12.2009 року Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк) та ОСОБА_8 (надалі - Позичальник), укладено договір про надання споживчого кредиту №11220102000 (надалі кредитний договір), відповідно з яким позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 64 800 дол. США, та зобов`язався повернути кошти та сплатити плату за кредит на умовах, передбачених у договорі, але у будь-якому випадку повернути кредит та плату за кредит у повному обсязі не пізніше 21.09.2037 року. (п.1.2., п.1.3 кредитного договору). В забезпечення виконання кредитних зобов`язань за вказаним договором були прийняті договір іпотеки нерухомого майна №11220102000 від 21.09.2007 року. Відповідно із договором іпотеки від 21.09.2007 р., укладеного між АКІБ УкрСиббанк та ОСОБА_8 , в іпотеку була прийнята квартира АДРЕСА_3 . Згідно Витягу з Державного реєстру іпотек від 26.09.2007р. приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В., зареєстровано обтяження ПАТ УкрСиббанк - іпотеку за реєстраційним № 5725704 на нерухоме майно квартиру в АДРЕСА_1 , згідно Договору іпотеки № 11220102000 від 21.09.2007 р. року № 2187. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_8 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть від 15.04.2010 року, видане виконкомом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

У відзиві зазначено, що листом від 31 грудня 2010 року приватний нотаріус Малинич Н.А. яка завела спадкову справу померлого ОСОБА_8 повідомила, що нею доведено до відома спадкоємців претензію ПАТ Укрсиббанк та визнано останнього кредитором ОСОБА_8 .

ОСОБА_5 вказує у відзиві, що 11 вересня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ФК Факторинг та Публічним акціонерним товариством УкрСиббанк було укладено Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 21 вересня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського МНО Балаж М.В. за № 2188. Договір про відступлення права вимоги посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. за № 2279. Як наслідок, перехід права вимоги за зобов`язаннями, які виникли у ОСОБА_8 / Боржника на підставі Кредитного договору №11220102000 від 21.09.2007 року та договору іпотеки до нового кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ФК Факторинг, що є підставою для процесуального правонаступництва у зв`язку із заміною кредитора.

Також 11 вересня 2014 року між ОСОБА_5 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія ФК Факторинг було укладено Договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 21 вересня 2007 року посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського МНО Балаж М.В. за № 2188. Договір про відступлення права вимоги посвідчено приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В. за № 2282. Як наслідок відбувся перехід прав та вимог за зобов`язаннями, які виникли у ОСОБА_8 / Боржника на підставі Кредитного договору №11220102000 від 21.09.2007 року та договору іпотеки до нового кредитора ОСОБА_5 . Зазначає, що відповідно, у державний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено записи про укладений договір відступлення права вимоги.

30 квітня 2015 року ОСОБА_5 надіслав на адресу Іпотекодавця та її законного представника вимогу про іпотечне застереження в якій описав про загальний розмір заборгованості за кредитом від 21.09.2007 р. № 11221079000 станом на 30 квітня 2015 року складає 75 453 дол. США 43 цнт. (сімдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три долари США 42 цнт.), що за курсом НБУ 2104.68 гривні за 1 долар США еквівалентно 1 588 044,20 грн. з яких: 62 305 ,10 дол. США заборгованість за кредитом, що по курсу НБУ становить 1 311 322,97 грн. 13 148,32 дол. США заборгованість за процентами, нарахованими по квітень 2010 року що по курсу НБУ становить 276 730.00 грн. Зокрема вказує, що з довідки ДП Укрпошта від 29.05.2015 р. та повідомлень про вручення поштових повідомлень № 8801803190889 та 8801803190870 вбачається, що адресатами отримано 04.05.2015 р. повідомлення про іпотечне застереження від 30.04.2015 р.

ОСОБА_5 у відзиві також посилається на те, що 27 лютого 2018 року державний реєстратор Баранинської сільської ради Мочар І.І. провів державну реєстрацію переходу прав прощо прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав № 39893745 з відкриттям розділу, а в подальшому , 11 травня 2018 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Йосипчук К.П. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру Свідоцтво видано на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Крегул І.І. про передачу майна боржника стягувачу. Свідоцтво зареєстровано у реєстрі нотаріальних дій за № 375.

Зазначає що позивачка оскаржувала у позасудовому порядку шляхом подачі до Міністерства юстиції України правомірність набуття права власності ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки що містить іпотечне застереження. Наказом Мінюсту від 02.10.2018 р. №3585/7 скаргу ОСОБА_4 на дії державного реєстратора залишено без задоволення. Доказів про оскарження відмови Мінюсту у задоволенні скарги у порядку ст. 37 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень матеріали справи не містять.

Також відповідач посилається на те, щ рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_8 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 перед ОСОБА_5 який є правонаступником ПАТ Укрсиббанк за договором про надання споживчого кредиту № 11220102000 від 21 вересня 2007 року яка на 11 квітня 2010 року становить 74 992.58 доларів США що по курсу НБУ станом на 02.11.2016 р. 1 918 310 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11220102000 від 21 вересня 2007 року квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на момент смерті померлому ОСОБА_8 спадкоємцем якої є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Встановлено спосіб реалізації предметі іпотеки квартири шляхом її продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження визначивши початкову вартість такої в сумі 917 400.00 грн.

В решті задоволення вимог, відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено повністю.

Дане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2017 року. Ухвалою судді Верховного суду від 14 грудня 2018 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Органу опіки та піклування було відмовлено.

У відзиві ОСОБА_5 також наводить свої міркування, що позивачка ОСОБА_3 є спадкоємцем Іпотекодавця за договором іпотеки ОСОБА_8 який помер у 2010 році. Спадщину нею прийнято проте спадкові права на нерухоме майно у встановленому порядку шляхом видачі свідоцтва за правилами ст. 1296 ЦК України не оформлено. Вступ у спадщину та набуття права на нерухоме майно не є тотожними а отже позивачка не є власником майна у розумінні ст. 328, 388 ЦК України та не вправі вимагати його витребування у добросовісного набувача а її відповідальність обмежується у межах спадкового майна квартири по АДРЕСА_1 . Станом на дату реєстрації права власності у лютому 2018 р. нею грошове зобов`язання не було виконано. Після набуття права вимоги за іпотечним договором ОСОБА_5 . ОСОБА_3 , як законний представник малолітньої, вчиняла дії з метою відчуження іншого майна у період дії ЗУ Про мораторій на звернення стягнення майна. У відзиві також вказує, що малолітня ОСОБА_3 була зареєстрована у квартирі по АДРЕСА_2 , проживала там з батьками а у подальшому успадкувала частину квартири яку як стверджує у позовних заявах відчужила після 11 вересня 2014 року тобто тоді коли ОСОБА_5 набув право вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Позивачка в особі законного представника пред`являючи позов про витребування квартири та стягнення моральної шкоди не зазначила у чому полягають вимоги до відповідача ОСОБА_5 . Враховуючи , шо ОСОБА_5 на момент подачі позову є неналежним власником то вимога до нього не підлягає до задоволення.

Представником Відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Шпуганич В.П 15.05.2024року подано відзив на позов , у якому просить відмовити у задоволенні позову, доводи якого зводяться до того, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом виданий приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Йосипчук К.П. за № 375.

21.09.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», що змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11220102000, відповідно до умов якого позичальник ОСОБА_8 отримав кредитні кошти для особистих потреб, а саме, придбання житлової нерухомості, в сумі 64 800 дол. США, що еквівалентно 327 240.00 грн., зі сплатою 11.90 % річних з кінцевим терміном повернення 21.09.2037 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором , того ж дня, між ОСОБА_8 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 11220102000, за умовами якого ОСОБА_8 передав в іпотеку банку нерухомість - квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. На момент смерті, зобов`язання ОСОБА_8 за вищевказаним кредитним договором залишились не виконаними і згідно з наданою банком довідкою-розрахунком заборгованість за кредитним договором станом на 21.06.2013 року становить 75 453,43 дол. США, що еквівалентно 603 099.18 грн., з яких: 62 305.10 дол. США - заборгованість за кредитом; 13 148.32 дол. США - заборгованість за процентами, нарахованими по 30.04.2010 року, та на момент проведення реєстрації Іпотекодержатель ПАТ Укрсиббанк своєї згоди на реєстрацію місця проживання у предметі іпотеки квартирі по АДРЕСА_1 не давав.

Зазначає, що реєстрація місця проживання проведена з порушенням та за відсутності документів на власність та з урахуванням ст. 12 ЗУ Про іпотеку а також п. 2.4.9. Договору іпотеки № 11220102000 є недійсною та не несе правових наслідків для учасників справи.

Матеріали справи № 308/12448/13-ц не містили належних та допустимих доказів, якими підтверджується факт належності відповідачу ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник відповідча вважає, що з матеріалів справи слідує, що вказану квартиру було придбано ОСОБА_8 за рахунок коштів, отриманих з використанням банківського кредиту, про що свідчить укладений 21.09.2007 року кредитний договір № 11220102000, згідно з умов якого кредитні кошти отримані для особистих потреб (п. 1.4. договору), а саме, придбання житлової нерухомості, та укладений цього ж дня договір купівлі-продажу квартири. У даній справі у спірних правовідносинах на думку відповідача, підлягають врахуванню висновки викладені Ужгородським міськрайонним судом у рішенні від 11 травня 2017 року у справі № 308/12448/13-ц.

Представник відповідача ОСОБА_10 вказує на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_8 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 перед ОСОБА_5 який є правонаступником ПАТ Укрсиббанк за договором про надання споживчого кредиту № 11220102000 від 21 вересня 2007 року яка на 11 квітня 2010 року становить 74 992.58 доларів США що по курсу НБУ станом на 02.11.2016 р. 1 918 310 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11220102000 від 21 вересня 2007 року квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на момент смерті померлому ОСОБА_8 спадкоємцем якої є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено спосіб реалізації предметі іпотеки квартири шляхом її продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження визначивши початкову вартість такої в сумі 917 400.00 грн. В решті задоволення вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено повністю. Дане рішення залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06 листопада 2017 року. Ухвалою судді Верховного суду від 14 грудня 2018 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Органу опіки та піклування було відмовлено.

Зазначає такожож , що Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2023 року скасовано , і у задоволенні об`єднаних позовів ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати по справі. Постанова набула законної сили 27.02.2024 р. і в касаційному порядку за даними сайту Судова влада України не оскаржувалась.

У відзиі ОСОБА_10 зазначає, що у справі № 308/12448/13-ц. судом відмовлено у позові, внаслідок обраного позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Крім того , суд у мотивувальній частині зазначив, що у судовому засіданні представник позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 адвокат Турецька Є.А., пояснила, що інформаційна довідка індексний номер документа 115507997 від 27.02.2018 р. є сфальсифікованою. Вказана обставина суперечить фактичним обставинам так як встановлено що 27.02.2018 р. державний реєстратор прав на нерухоме майно Мочар І.І. за результатом розгляду заяви ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отриману 22.02.2018 р. о 14:56:41 за реєстраційним номером 26915823, прийняв рішення № 39893745 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 11220102000, виданого 21.09.2007 р. АКІБ «УкрСибанк» та посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за реєстровим № 2187; договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: б/н, виданого 11.09.2014 р., видавник ПАТ «УкрСиббанк»/ТОВ, «Факторингова компанія ФК «Факторинг», посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 11.09.2014 р. і зареєстрованого у реєстрі за № 2279; договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: б/н, виданого 11.09.2014 р., видавник: ТОВ «Факторингова компанія ФК «Факторинг», ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 11.09.2014 р. і зареєстрованого у реєстрі за № 2282.

ОСОБА_2 у відзиві наголосив на тому, що зазначене рішення, яким спір по суті спір не вирішено, у позові не відмовлено , не може мати ознак преюдиційності. Окрім того, у справі 308/12448/13-ц не приймала участі відповідач по даній спрві ОСОБА_1 .

Представник відповідача ОСОБА_1 вказує на те , що у 2017 році існувало рішення Ужгородського міськрайонного суду про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру по АДРЕСА_1 . та після того, 27 лютого 2018 року державний реєстратор Баранинської сільської ради Мочар І.І. провів державну реєстрацію переходу прав прощо прийнято рішення про державну реєстрацію речових прав № 39893745 з відкриттям розділу.

Зокрема, у вересні 2018 року ОСОБА_3 в особі законного представника подавала скаргу в якій не погоджувалася з рішенням Мінюсту обгрунтовуючи рішення про відмову у задоволенні позову будучи обізнаним з рішенням суду від 11.05.2017 р. яке набуло законної сили 06.11.2017 р. Однією з підстав для відмови у позові було те , що факти викладені у скарзі не знайшли свого підтвердження так як ОСОБА_3 мала у власності інше житло а тому ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті на даний випадок не поширюється.

Рішення Мінюсту про відмову у задоволенні скарги у судовому порядку не оскаржувалось, а тому, вказані обставини при розгляді справи у питання законності рішення державного реєстратора та набуття власності ОСОБА_5 мають значення при оцінці доводів позивачки чи мав право ОСОБА_5 відчужувати належну йому квартиру у травні 2018 р. ОСОБА_1 .

ОСОБА_2 зазначає, що у матеріалах справи наявні письмові докази того, що на момент набуття ЗУ Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті у позивачки, малолітньої ОСОБА_3 перебувало у власності нерухоме майно частина квартира в АДРЕСА_2 і ці факти нею не оскаржуються. Спірним у даному випадку є те, коли майно перестало перебувати у власності позивачки як вона зазначає тобто після 2015 року.

Зазначає, що матеріали справи № 308/12448/13-ц не містили належних та допустимих доказів, якими підтверджується факт належності відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Натомість, з матеріалів справи слідує, що вказану квартиру було придбано ОСОБА_8 за рахунок коштів, отриманих з використанням банківського кредиту, про що свідчить укладений 21.09.2007 року кредитний договір № 11220102000, згідно з умов якого кредитні кошти отримані для особистих потреб (п. 1.4. договору), а саме, придбання житлової нерухомості, та укладений цього ж дня договір купівлі-продажу квартири. У справі 308/12448/13-ц суд встановив, що ОСОБА_3 , позивачка у справі є спадкоємцем квартири , а не її власником у розумінні вимог ст. 328 ЦК України ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та її обтяжень. Суди першої та апеляційної інстанції у справі 308/12180/18 взагалі не досліджували, чи є позивачка ОСОБА_3 власником квартири , а тому , вважає доводи позивачки про преюдиційність даних рішень якими спір не вирішено по суті не мають жодного доказового значення. Щодо заперечень на витребування квартири з володіння відповідачки зазначає , що нерухоме майно набуто попереднім власником на підставі цивільно правової-угоди кредитного та іпотечного договору. Факт порушення основного зобов`язання, правонаступництва та розміру заборгованості встановлено судовими рішеннями. Грошове зобов`язання позивачкою чи її законним представником не виконано. Внаслідок застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки всі інші вимоги до позичальника чи його правонаступника вважається недійсними (ст. 36 ЗУ Про іпотеку). ОСОБА_1 набула право власності на квартиру в рахунок погашення заборгованості за договором позики, який укладено з дотриманням вимог чинного законодавства. Внаслідок невиконання грошового зобов`язання, власник квартири ОСОБА_5 , погодився передати в рахунок його боргу перед нею. Таке рішення про передачу, не суперечить вимогам ЗУ Про виконавче провадження внаслідок чого, приватний виконавець склав акт та постанову про передачу майна стягувачеві. На підставі вказаних документів приватний нотаріус Йосипчук К.Й. видала ОСОБА_11 свідоцтво про право власності на майно та провела його державну реєстрацію. У ситуацій за якої у ОСОБА_11 буде витребовано майно, ОСОБА_5 як кредитор не отримає задоволення своїх вимога позивачка отримає квартиру та не повертатиме борг, порушує баланс інтересів сторін і становитиме непропорційне втручання у майно власника ОСОБА_11 . У справі також підлягають дослідженню обставини які призвели до того , що станом на вересень 2014 року у власності малолітньої ОСОБА_3 перебувала частина квартири по АДРЕСА_2 , також квартира була відчужена, спадкові права у встановленому порядку позивачка не оформила що позбавляє її права на витребування майна власником якого вона не була і не являється. Вважає , що належним способом захисту порушеного права має бути вимога до ОСОБА_5 , з яким у позивачки були договірні відносини. Таким правом позивачка скористалася пред`явивши до ОСОБА_5 позов у справі 308/4092/21 про стягнення збитків на суму 917 000 грн. Що стосується доводів про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивачки моральної шкоди в сумі, яка обчислена в сумі 584 000 грн. то у відзиві азначає , що відключення електроенергії відбулося з березня 2018 року. однак, вважає , що позивачка не врахувала, що власником квартири ОСОБА_1 є з 08 травня 2018 року. та позивачка не довела, що вона фактично проживає у квартирі з 2018 року і не мала змоги користуватися послугами енергопостачання. Позивачка також у встановленому порядку не надала жодних доказів з якого часу відбулось відключення електропостачання квартири, та що вона проживає у м. Ужгороді, у період з 2018 по 2024 рр., зокрема , чим вона займається на протязі періоду за який нарахована моральна шкода а саме в якому навчальному закладі навчається, де працює і чи працює по місцю проживання її законний представник ОСОБА_4 . Предствник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шпуганич В.П. у відзиві зазначає про відсутність складових, а саме : причинного зв`язку між діями і настанням моральної шкоди, о тому просить у позові відмовити у повному обсязі.

Інші відзиви до суду не надходили.

Від предстаника позиввача адвоката Турецької Є.А. надійшли письмові пояснення від 01.07.2026 р.

Від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Шпуганич В.П. надіййшли письмові пояснення у від 17.07.2026 р.

Процесуальні рішення у справі

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 квітня 2024 року відкрито провадження, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 17 вересня 2024 року зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №308/4092/21 за позовом ОСОБА_3 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник адвокат Турецька Євгенія Андріївна, до першого відповідача акціонерного товариства «Укрсиббанк», другого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ФК Факторинг», третього відповідача ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, про визнання недійсними договорів уступки права вимоги.

Ухвалою суду від 14 лютого 2025 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 25 липня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначчено справу до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 , її законний представник ОСОБА_4 та представаник адвокат Турецька Є.А. просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав та мотивів наведених у позовній заяві та додаткових пояснень.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шпуганич В.П. у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних в повному обсязі , та просив відмовити у задоволенні таких з підстав та обгрунтувань наведених у поданому до суду відзиві на позов та пояснень.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися вчасно та належним чином.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Нормами частин 1-3 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК Українипередбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У судовому засіданні встановлено, що 21.09.2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», що змінило найменування на ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11220102000, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти для особистих потреб, а саме, придбання житлової нерухомості, в сумі 64800 дол. США, що еквівалентно 327240,00 грн., зі сплатою 11.90 % річних з кінцевим терміном повернення 21.09.2037 року.

21.09.2007 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу ОСОБА_8 купив у ОСОБА_9 квартиру в АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні встановлено, що у забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, того ж дня, між ОСОБА_8 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений договір іпотеки № 11220102000, за умовами якого ОСОБА_8 передав в іпотеку банку нерухомість - квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., що належить іпотекодавцю на праві власності та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На час укладення вказаних договорів ОСОБА_8 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , що стверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 від 12.02.1993 року.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 21.09.2007 року ОСОБА_4 було надано в нотаріальну контору згоду на купівлю та в подальшому на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_8 квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер, що стверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 15.04.2010 року і після його смерті відкрилася спадщина, в тому числі на квартиру в АДРЕСА_1 .

На момент смерті зобов`язання ОСОБА_8 за вищевказаним кредитним договором залишились не виконаними і згідно з наданою банком довідкою-розрахунком заборгованість за кредитним договором станом на 21.06.2013 року становить 75453,43 дол. США, що еквівалентно 603099,18 грн., з яких: 62305,10 дол. США - заборгованість за кредитом; 13148,32 дол. США - заборгованість за процентами, нарахованими по 30.04.2010 року.

З матеріалів справ вбачається, що 22.07.2010 року банк звернувся до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. з претензією про пред`явлення вимог до спадкоємців.

Згідно з листом приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. від 13.07.2011 року банк повідомлено про те, що 30.05.2010 року нотаріусом заведена спадкова справа № 05/2010, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_8 є його малолітня донька ОСОБА_3 .

Встановлено, що згідно з Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11.05.2017 р. у справі № 308/12448/13-ц, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 06.11.2017 р. за результатами розгляду позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , в інтересах якої діє її законний представник мати ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалено , що у рахунок погашення заборгованості, що виникла у ОСОБА_8 померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 перед ОСОБА_5 який є правонаступником ПАТ Укрсиббанк за договором про надання споживчого кредиту № 11220102000 від 21 вересня 2007 року яка на 11 квітня 2010 року становить 74 992.58 доларів США що по курсу НБУ станом на 02.11.2016 р. 1 918 310 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 11220102000 від 21 вересня 2007 року квартиру, загальною площею 65,3 кв.м., житловою площею 40,1 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на момент смерті померлому ОСОБА_8 спадкоємцем якої є ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено спосіб реалізації предмета іпотеки квартири, загальною площею 65,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну реалізації предмету іпотеки у сумі 917 400,00 грн. Також у вказаному рішенні зазначено, що рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Позичальник ОСОБА_8 отримав споживчий кредит в іноземній валюті, предмет іпотеки є постійним місцем проживання його спадкоємця ОСОБА_3 , житлова площа такого не перевищує межу, зазначену в Законі, а у ОСОБА_3 відсутнє інше житло.

Із вказаного вище рішенням суду також встановлено , що 18.03.2011 року ОСОБА_3 видано свідоцтво про права на спадщину за законом після смерті померлого ОСОБА_8 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з: частки квартири, що знаходиться в АДРЕСА_2 .

27.10.2015 року до приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А із заявою звернулася малолітня ОСОБА_3 , в інтересах та від імені якої діє мати ОСОБА_4 , щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за померлим батьком ОСОБА_12 .

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Малинич Н.А. від 27.10.2015 року № 119/01-14, ОСОБА_3 , в інтересах та від імені якої діє її мати ОСОБА_4 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії щодо видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за померлим батьком ОСОБА_8 , у зв`язку із наявністю арешту, накладеного 13.11.2008 року № 8185657 на вищевказану квартиру.

Судом встановлено, що Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду № 2-2986 від 17 травня 2010 р. заяву ОСОБА_9 звадоволено, а ухвалу суду від 13.11.2008 р. про забезпечення позову скасовано. Ухвала суду набрала законної сили 24 травня 2010 року.

З мотивувальної частини рішення від 11.05.2017 р. № 308/12448/13ц вбачається, що 10.11.2014 року приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. посвідчила договір дарування частини квартири в АДРЕСА_2 , дарувальник малолітня ОСОБА_3 обдарований ОСОБА_13 .

Зокрема, з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 24.10.2017 р вбачається , що квартира в АДРЕСА_2 перебуває у власності ОСОБА_13 , частина, підстава: договір купівлі-продажу, серія та номер: б/н, виданий 14.05.2015, видавник: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 21309248 від 14.05.2015 16:27:15, приватний нотаріус Балаж Марина Василівна, Ужгородський міський нотаріальний округ, Закарпатська обл. Також вказані обставини були предметом перевірки державного реєстратора Баранинської сільської ради Мочар І.В. , при проведенні реєстрації переходу права власності та Мінюсту за результатами розгляду скарги на рішення державного реєстратора.

З матеріалів справи , а саме - повідомлення про іпотечне застереження від 30 квітня 2015 року Іпотекодержатель ОСОБА_5 , яке направлено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вабчається , що Іпотекодержатель повідомив про розмір заборгованості за кредитом від 21.09.2007 р. № 11221079000 яка станом на 30 квітня 2015 року складає 75 453 дол. США 43 цнт. (сімдесят п`ять тисяч чотириста п`ятдесят три долари США 42 цнт.), що за курсом НБУ 2104.68 гривні за 1 долар США еквівалентно 1 588 044,20 грн. з яких: 62 305 ,10 дол. США заборгованість за кредитом, що по курсу НБУ становить 1 311 322,97 грн. 13 148,32 дол. США заборгованість за процентами, нарахованими по квітень 2010 року що по курсу НБУ становить 276 730.00 грн. та попередив у разі невиконня вказаної вимоги має намір набути право власності на квартиру в АДРЕСА_1 у порядку ст. 37 ЗУ Про іпотеку

Із наявних в матеріалах справи копій довідки ДП Укрпошта від 29.05.2015 р. та повідомлень про вручення поштових повідомлень № 8801803190889 та 8801803190870 вбачається, що адресатами отримано 04.05.2015 р. повідомлення про іпотечне застереження від 30.04.2015 р., що спростовує доводи позивачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , що відповідач ОСОБА_5 не дотримався процедури позасудового звереннян стягнення на предмет іпотеки.

Встанолено, що 27.02.2018 р. державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_6 за результатом розгляду заяви ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, отриману 22.02.2018 р. о 14:56:41 за реєстраційним номером 26915823, прийняв рішення № 39893745 про проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_5 на підставі договору іпотеки № 11220102000, виданого 21.09.2007 р. АКІБ «УкрСибанк» та посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Балаж М.В. за реєстровим № 2187; договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: б/н, виданого 11.09.2014 р., видавник ПАТ «УкрСиббанк»/ТОВ, «Факторингова компанія ФК «Факторинг», посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 11.09.2014 р. і зареєстрованого у реєстрі за № 2279; договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки, серія та номер: б/н, виданого 11.09.2014 р., видавник: ТОВ «Факторингова компанія ФК «Факторинг», ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д.В. 11.09.2014 р. і зареєстрованого у реєстрі за № 2282.

Як вбачається з матеріалів справи, у оскаржуваному рішенні, державний реєстратор указав, що спадкоємець ОСОБА_3 має у власності нерухоме майно частку квартири в АДРЕСА_2 , про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав від 27.02.2018 р., індексний номер документа 115507997.

Встановлено, що Постановою приватного виконавця виконавчого округу Закарпатської області Крегул І.І. від 10 травня 2018 року у виконавчому провадженні № 56346036 з примусового виконання виконавчого напису № 473 від 04.05.2018 р. передано стягувачу ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_4 .

11 травня 2018 року приватнийй нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Йосипчук К.Й. видала ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на квартиру квартиру АДРЕСА_4 реєстраційний номер нерухомого майна у Державному реєстрі прав 1496054621101. Реєстраційни номер у нотаріуса 375.

Таким чином, державна реєстрація права власності у Державному реєстрі проведена приватним нотаріусом Йосипчук К.О. , що підтверджується Витягом від 11.05.2018 р. № 123624280. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 41052287 від 11.05.2018 17:28:58, приватний нотаріус Йосипчук Катерина Петрівна, Ужгородський міський нотаріальний округ, Закарпатська обл. Документи, подані для державної реєстрації: Свідоцтво, серія та номер: 375, виданий 11.05.2018, видавник: Приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Йосипчук К.П.

Зокрема, Постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 22 листопада 2023 року скасовано, у задоволенні об`єднаних позовів ОСОБА_3 , законним представником якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - відмовлено. Вирішено питання про судові витрати по справі.

Судом становлено, що Наказом Мінюсту від 02.10.2018 р. № 3585/7 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_3 від 23.07.2018 р. , оскільки, у скарзі відсутні обставини, якими скаржник обгрунтовує свої вимоги.

Як вбачається, з Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09 грудня 2024 року у справі № 308/4092/21 у задоволенні позову ОСОБА_3 , інтереси якої представляє законний представник ОСОБА_4 , в інтересах якої діє представник - адвокат Турецька Євгенія Андріївна, до першого відповідача акціонерного товариства Укрсиббанк, другого відповідача товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія ФК Факторинг», третього відповідача ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Ужгородської міської ради, про визнання недійсними договорів уступки права вимоги, - відмовлено повністю. Судові витрати покладено на позивача. Рішення суду набрало законної сили 16 січня 2025 року.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На переконання суду, у Постанові Закарпатського апеляційного суду від 27.02.2024 у справі № 308/12180/18 не визначено преюдиційність рішення для вирішення спору даної справи, оскільки , відмова у позові внаслідок неналежного способу захисту порушеного права , не створює преюдицію для суду , який розглядає справу у вимогах належного позивача до належного відповідача і про належний предмет спору. Окрім того , суд приймаючи до уваги надані копії рішення судів у справі 308/12448/13-ц, 308/12180/18 та 308/4092/21 та враховує їх в частині сторін , які приймали участь у їх розгляді, що такі не мають преюдиційного значення для іншіх учасників. Зокрема, рішенням суду від 11.05.2017 р. у справі 308/12448/13-ц встановлено кредитора та боржника, розмір заборгованості та інші обставини зокрема факт відчуження після набуття новим кредитором права вимоги за кредитним та іпотечним договором у період дії ЗУ Про мораторій на звернення майна громадян наданого на забезпечення кредитних зобов`язань та в частині оцінки добросовісності позивача у цій справі.

Судом тако ж не можуьть бути прийняті до уваги доводи представника позивача , як підставу для задоволення вимоги про витребування квартири з чужого незаконного володіння з посиланням на висновки Верховного суду ву справі 206/4841/20, що відступити право вимоги за кредитом можна лише фінансовій установі, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить закону. Оскільки, право вимоги за кредитом у даній справі було відступлене фізичній особі, а відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа. З наведених вище норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки, такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ , так як такі доводи суперечать рішенню суду під час розгляду спору між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 у справі № 308/12448/13 ц від 11.05.2017 р.

Як вбачається, Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 09 грудня 2024 р. у справі 308/4092/21 відмовлено у визнанні недійсним договоірв відступлення права вимоги від 11 вересня 2014 року. між АКБ Укрсиббанк та ФК Факторинг та ФК Факторинг та ОСОБА_5 .

Щодо доводів позивачки, про те, що квартира в АДРЕСА_1 , є єдиним її місццем проживання, суд враховує наступне.

Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець , має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Тобто , реєстрація місця проживання ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_14 у квартирі по АДРЕСА_1 з 14.04.2010 року відбулася всупереч вимогам договору іпотеки , а саме п. 2.4.9. Договору іпотеки № 11220102000 (обов`язки Іпотекодавця, ненадавати дозвіл на реєстрацію в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди Іпотекодержателя) та прямій забороні, що міститься у Законі № 898-IV.

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 міститься висновок про те, що " Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки доньки іпотекодавця у житловому будинку, який є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу".

Вказані вище обставини, суд також врахововує в частині вимог про відшкодування моральної шкоди.

Що стосується вимоги до ОСОБА_1 про витребування квартири з чужого незаконного володіння.

Як вбачається з норм ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 зазначено, що добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) вказано, що з огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому , за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні, передусім, перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/ недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

У справі , що розглядається встановлено що нерухоме майно набуто попереднім власником на підставі цивільно правової-угоди кредитного та іпотечного договору. Факт порушення основного зобов`язання, правонаступництва та розміру заборгованості встановлено судовими рішеннями. Грошове зобов`язання позивачкою чи її законним представником не виконано. Внаслідок застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки всі інші вимоги до позичальника чи його правонаступника вважається недійсними (ст. 36 ЗУ Про іпотеку).

Судом встановлено , що Відповідаячка 2 ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок погашення заборгованості за договором позики який укладено з дотриманням вимог чинного законодавства.

Обставни незаконності кредитного та іпотечного договору, підстав для заміни кредитора позивачкою та її представником доказів в судовому засіданні не надано , а судом в ході розгляду справи такі не здобуто.

Як встановлено у судовому засіданні , внаслідок невиконання грошового зобов`язання, власник квартири ОСОБА_5 погодився передати належну йому у травні 2018 року квартиру на користь ОСОБА_15 .

Отже, як встановлено у судовому засіданні , право власності ОСОБА_1 набула у порядку виконання виконавчого напису приватним виконавем виконавчого округу Закарпатської області Крегул І.І. №53646036 , відкритого на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Кшшкіна Д.В. від 04.05.2018 р. за № 473 про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 заборгованості в сумі 100 000 грн. та 2000 грн. витрати на його вчинення.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1403-VIII Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Позивачем не доведено у судовому засіданні , що під час набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру були наявні першкоди на набуттяя права влансостіна майно, зоккрема: арешта майна , перебування боржника у реєстрі боржників чи інші обставини, які перешкоджають переходу права власності на майно. Отже , доведеним є ті обставини, що відповідачка ОСОБА_1 керувалася наявними даними Державного реєстру реових прав на нерухоме майно.

Таким чином, доводи позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та її представника , що відповідач 1 ОСОБА_5 не мав права передавати , а відповідач 2 ОСОБА_1 не мала права набувати у власність квартиру за адресою : АДРЕСА_1 , є необгрунтованими та недоведеними .належними та допустими доказами

Зокрема, додаткові доводи предстаника позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , та її представника про те, що відповідач ОСОБА_5 не може мати статус кредитора за кредитгним договором , а отже , не мав права набувати право власності на нерухое майно квартиру за адресою : АДРЕСА_1 , суд не може приймати до уваги , оскільки , вказані обставни були предметом оцінки доводів у справі 308/12448/13-ц. , де суд , згідно з долученої Ухвали суду від 28.10.2016 р замінив первісного кредитора та задовольнив вимоги заявника ОСОБА_5 і визнав порушення ОСОБА_3 умов кредитнорго та іпотечного догвоору від 21.09.2007 р. перед новим кредитором, та встановив розмір зобов`язання та спосіб реалізації предмета іпотеки.

Положеннями ст. ст. 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язаннями у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов`язанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Судом встановлено, що судове рішення Ужгородського міськрайонного сцду від 11.05.2017 р. справа № 308/12448/13-ц боржником ОСОБА_8 , ОСОБА_4 не виконувалося добровільно.

Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. У цьому Рішенні вказано: "Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Здійснюючи право власності, зокрема шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними.

У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) "використала / використали право на зло", наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Відчуження об`єктів нерухомого майна, власником яких є іпотекодавець та які не є предметом іпотеки, з метою умисного створення обставин, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі дії мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є зловживанням цивільними правами.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зловживання процесуальними правами та зловживання матеріальними (цивільними) правами. Вказані правові конструкції відрізняються як по суті, так і за правовими наслідками щодо їх застосування судом. При зловживанні процесуальними правами суд має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання, позов, чи застосувати інші заходи процесуального примусу. Натомість правовим наслідком зловживання матеріальними (цивільними) правами може бути, зокрема, відмова у захисті цивільного права та інтересу, тобто відмова в позові (постанова Верховного Суду від 03 червня 2020 року, справа № 318/89/18 (провадження № 61-128св19). Висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносин міститься у постанові Верховного суду від 08 липня 2020 року у справі № 214/5314/17 провадження № 61-41433св18 які суд враховує при розгляді даної справи.

Суд погоджується з доводами відповідачки ОСОБА_1 та її представника про те, що законний представник , який від імені та в її інтересах захищав її цивільні права та інтереси по відношненню до попереднього кредитора, відповідача ОСОБА_5 та у вимогах про витребування квартири діяв недобросовісно на шкоду кредитору.

Щодо вимог про витребування квартири заявленої до відповідача ОСОБА_5 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц). Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (подібні за змістом виснивки містяться у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19).

Враховуючи викладене, та те, що квартира в м. Ужгород починаючи з 11 травня 2018 року передано у власність від ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , то підстав для задоволення вимоги у частині витребування квартири , суд не вбачає за підставним , оскільки , ОСОБА_5 є неналежним відповідачем у даному спорі .

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

При верненні з позовом позивачка в особі представника надала відповідь Ужгородського МРЕМ ПАТ Закарпаттяобленерго від 04.07.2018 р. за № 622/535-17 в якій ОСОБА_4 повідомлено що до Закарпаттяобленерго звернувся новийй власник з документами які підтверджують право власності на житлову квартиру за адресою АДРЕСА_1 та з яким укладено договір про користуванняя електричною енергією. Зважаючи на вищенаведене та оскільки Ви не являєтесь споживачем Ужгородського МРЕМ ПрАТ Закарпаттяобленерго за адресою АДРЕСА_1 товариство не вбачає законних підстав для надання відповіді по суті.

Отже, звертаючись до суду позивачка не обгрунтувала у чому саме вина відповідачки ОСОБА_1 , через відсутністьу квартирі електропостачання. Розглядаючи вказану справу, перевіривши доводи позивачки про наявність моральної шкоди та її розмиір та доводи відповідяки , яка проти позову запеерчує та доводить відсутність вини останньої, суд враховує що між позивачкою та відповідачкою існує спір щодо скасування права власності на квартиру та повернення такої квартири позивачці. Отже , відповідачка не має договірних чи позадоговірних обов`язків забезпечувати квартиру в якій позивачка та законний представник проживає всупереч її волі комунальними та іншими благами, та нести відповідальність , як власник за дії третіх осіб.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

В контексті вказаної практики суд вважає обґрунтування цього рішення достатнім.

Щодо судових витрат по справі

При подачі позову позивачка надала підтвердження про звільнення від сплати судового збору. У позові позивачка в особі представника зазначила , що орієнтовні витрати за надання правничої допомоги складають 15 000 грн, однак доказів понесених витрати під час розгляду справи суду не подано, до закінчення судових дебатів, про витрати доказів не долучено.

Відповідач ОСОБА_5 у відзиві зазначив що судові витрати по справі становлять 20 000 грн.

Разом з тим, до ухвалення рішення заяв про розмір витрат та їх докази не додано, що позбавляє суд надати оцінку понесених витрат відповідачем .

Відповідачка ОСОБА_1 у відзиві зазначила, що орієнтовні витрати за наданян правничої допомоги в суді першої інстанції становлять 20 000 грн. Однак , доказів понесених витрат суду не надано, що позбавляє суд можливості ухвалити рішення в частині розподілу судових витрат за надання правничої допомоги по справі.

Виходячи з вимог ст. 141 ЦПК України, беручи до уваги те , що суд приходить до висновку про відмоу у задоволенні позову адвоката Турецької Євгенії Андріївни , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_3 та її законного представника ОСОБА_4 , до відповідача 1: ОСОБА_5 , відповідача 2: ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про витребування з чужого незаконного володіння нерухоме майно, а саме- квартиру в АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 584 000 грн. , то судові витрати по справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 10, 12,13, 18, 81, 141,142,200,206, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову адвоката Турецької Євгенії Андріївни , яка діє в інтересах позивача ОСОБА_3 та її законного представника ОСОБА_4 , до відповідача 1: ОСОБА_5 , відповідача 2: ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_6 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради, про витребування з чужого незаконного володіння нерухомого майна, стягнення моральної шкоди та судових витрат - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, а саме до Закарпатського апеляційного суду

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_5 ). законний представик ОСОБА_4 адреса : АДРЕСА_1 ).

Відповідач-1: ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_6 ).

Відповідач-2: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_7 ).

Третя особа: ОСОБА_6 , ( 89425 держ.реєстратор адреса : АДРЕСА_8 ).

Третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ужгородської міської ради (код ЄДРПОУ 04053699, місцезнаходження: м.Ужгород, вул. Поштова 3, Закарпатської області).

Час та дата виготовлення повного тексту рішення 31.07.2026 року о 16 год. 50 хв..

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області М.М. Крегул