Рішення № 138833225, 05.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 рокусправа № 380/145/26зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Петровської А.М.,

представника позивача Радковського Т.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕРНЯ БУДИНКІВ «КВІТКА» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення

у с т а н о в и в :

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕРНЯ БУДИНКІВ «КВІТКА» (код ЄДРПОУ 40402461, адреса: 79024, Львівська область, Львівський район, м.Львів, вулиця Старознесенська, 24-26) до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області (код ЄДРПОУ 43968090, адреса: 79026, Львівська область, Львівський район, м.Львів, вулиця Стрийська, 35) у якій просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07 форми «В4».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Товариство не реалізовувало зазначені вище об`єкти нерухомості безпосередньо кінцевим покупцям (фізичним та юридичним особам), а кошти, які залучалися через форвардний контракт, є базовим активом, а не вартістю за сам об`єкт нерухомості у класичному юридичному розумінні. Укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок Пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494), деривативні контракти (форварди) фіксували зобов`язання щодо продажу майнових прав на нерухомість у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу. Позивач вказує, що базовим активом виступали майнові права на майбутню нерухомість, а після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, власник майнових прав отримував можливість зареєструвати первинне право власності на нерухомість (квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення). Також зазначає, що майнові права на нерухомість не слід ототожнювати з правом власності на таку, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент передачі майнових прав, а тому не може існувати й право власності на нього, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому. Позивач вказує, що фактична вартість об`єкта нерухомості складається з двох сум: суми базового активу (майнових прав) та суми за купівлю фінансового інструменту (деривативного контракту) (плати за право придбання базового активу). Звертаємо увагу суду, що діюче податкове законодавство встановлює лише загальні норми, якими закріплено визначення термінів «звичайна ціна» та «ринкова ціна», встановлено договірний характер формування звичайної ціни, а також презумпцію відповідності звичайної ціни ринковій. Також зазначає, що вартість майна та вартість майнових прав не тотожні, адже останні передаються покупцеві до фактичного створення об`єкта нерухомості, а покупець таких прав фактично виступає інвестором, який несе додаткові ризики, пов`язані з завершенням будівництва та введенням об`єкта будівництва в експлуатацію і, як наслідок, можливістю оформити в майбутньому право власності на об`єкт нерухомості. Щодо розміщеної Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛУН УКРАЇНА» реклами на виконання договору від 26.10.2018 №LU_26_10_2018, то позивач наголошує, що будь-які дані, надані приватними структурами чи неуповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни. Вважає, що контролюючий орган зробив висновки в акті перевірки, використавши інформацію стороннього джерела, що не є уповноваженим державним органом, та у невизначений законодавством та Умовами користування сервісами ЛУН спосіб, що обумовлює цілком об`єктивний висновок про хибність та документальну непідтвердженість висновку контролюючого органу про завищення Товариством суми від`ємного значення ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за вересень 2025 року.

18.02.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що діяльність фонду та забудовника не була незалежною, а здійснювалась у межах єдиного економічного центру прийняття рішень. Вказує, що операції із придбання деривативу та майнових прав були нерозривно пов`язані та становили єдиний економічний процес придбання квартири.

Відповідач зазначає, що фактична ціна продажу квартир штучно розщеплювалася між пов`язаними суб`єктами, що дозволяло забудовнику мінімізувати суму податку на додану вартість. Також вказує, що саме ТОВ «Квітка» укладало договори на розміщення реклами житлових комплексів, зокрема із платформою ЛУН, самостійно формувало рекламні матеріали, визначало ціни продажу, організовувало відділи продажу та безпосередньо взаємодіяло з покупцями.

Відповідач зазначає, що використання деривативних контрактів мало не інвестиційний чи фінансовий характер, а використовувалося виключно як інструмент перерозподілу доходів між пов`язаними особами з метою зменшення податкових зобов`язань забудовника, сама структура операцій не мала самостійної господарської мети, окрім мінімізації податкового навантаження.

Відповідач вважає, що контролюючий орган при визначенні податкових зобов`язань виходив не лише із формального змісту договорів, а із реального змісту господарських операцій, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, закріпленому у податковому законодавстві та підтвердженому судовою практикою.

23.02.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому проти аргументів відповідача заперечив. Відповідь на відзив обґрунтована тим, що аналіз структури операцій з купівлі-продажу деривативів та майнових прав при реалізації позивачем нерухомості у вказаних об`єктах будівництва контролюючий орган не проводив. Дотримання порядку сплати податку на додану вартість за фактом настання першої події, як це закріплено у статті 187 ПК України, як і реальність відповідних господарських операцій, контролюючий орган у акті перевірки не заперечував. Позивач підкреслює, що контролюючий орган обмежений виключно тими порушеннями, що зафіксовані в акті, і не має права в суді наводити нові докази або обставини, не відображені в ньому. Контролюючий орган не може «доповнювати» акт новими доказами під час судового розгляду, намагаючись обґрунтувати свою правоту. Щодо використання контролюючим органом інформації про вартість нерухомості в Україні з сайту «ЛУН» (https://un.ua/), як доказу порушення позивачем податкового законодавства, то у позовній заяві наведені аргументи щодо безпідставності висновків відповідача у цій частині.

04.08.2026 суд отримав додаткові пояснення представника відповідача, у яких зазначено, що аргументи позивача щодо пропуску контролюючим органом строків, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, є безпідставними. Так, перебіг строку давності був зупинений у період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року на підставі пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із запровадженням карантину, тобто на 1200 календарних днів. Крім того, з 17 березня 2022 року до 01 серпня 2023 року перебіг строків також був зупинений відповідно до пункту 102.9 статті 102 ПК України у зв`язку з дією воєнного стану. Отже, при обчисленні строку давності, передбаченого статтею 102 ПК України, контролюючий орган обґрунтовано врахував законодавчо встановлене зупинення перебігу такого строку, а тому станом на дату прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.12.2025 строк, визначений пунктом 102.1 статті 102 ПК України, не сплив, а контролюючий орган не пропустив передбачені законом строки для проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань платника податків.

У судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

У судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив суд відмовити у позові повністю.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 12.01.2026 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

02.02.2026 суд отримав клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи.

04.03.2026 суд отримав заперечення представника позивача щодо долучення доказів.

Ухвалою від 16.03.2026 суд витребував додаткові докази.

21.05.2026 суд отримав від ТОВ «ЛУН» витребувані докази.

03.06.2026 суд отримав заяву представника позивача про розподіл майбутніх судових витрат.

17.06.2026 суд отримав клопотання представника відповідача про долучення доказів.

27.07.2026 суд отримав клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи.

04.08.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до частини першої статті 227 КАС України призначив його проголошення на 05.08.2026.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

У період з 18.11.2025 по 26.11.2025 посадовими особами Головного управління ДПС у Львівській області на підставі направлень від 18.11.2025 № 12281, 12282, відповідно до наказу від 14.11.2025 №6398-ПП, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2. п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.8. п. 78.1 ст. 78, п.п.69.2 ст.69, підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю Майстерня будинків «Квітка» (код за ЄДРПОУ-40402461) з питань декларування за вересень 2025 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі яке визначене з урахуванням від`ємного значення з податку на додану вартість, задекларованого у попередніх звітних періодах.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 відповідно до висновків якого Товариство, зокрема порушило п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, а саме: завищено суму від`ємного значення ПДВ, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) за вересень 2025 року в сумі 6 933 641 гривень.

26.12.2025 на підставі вказаного акта перевірки Головне управління ДПС у Львівській області прийняло податкове повідомлення-рішення №59810/13-01-07-07 форми «В4», яким визначено суму завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду 6 933 641 грн.

Вважаючи згадане податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.

Правове регулювання відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, здійснюється відповідно до Податкового кодексу України (надалі за текстом - ПК України).

Відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначає стаття 200 ПК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 ст. 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами вищеназваної статті ПК України сума бюджетного відшкодування залежить від показників податкового зобов`язання та податкового кредиту.

В акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 зазначено, що завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного періоду (показник рядка 19 Декларації) за вересень 2025 року на загальну суму 6 933 641 грн допущено позивачем внаслідок заниження податкових зобов`язань з ПДВ на загальну суму 20230058грн, у зв`язку включенням до їх складу вартості майнових прав, які нижчі за звичайні ринкові ціни на порушення п. 185.1 ст. 185, п.186.1 ст.186, п.187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188 ПК України

Згідно з пп. «а» п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю.

Підпунктом «а» п. 186.1 ст.186 ПК України встановлено, що місцем постачання товарів є фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту).

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

За операціями з першого постачання житла (об`єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта житлової нерухомості застосовується касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з п.188.1 ст.188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

За визначеннями, що містяться в абзацах 1-3 пп. 14.1.71. п. 14.1 ст. 14 ПК України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф`ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає форвардній або ф`ючерсній ціні на дату укладення такого контракту.

Відповідно до пп. 14.1.219. п. 14.1 ст. 14 ПК України ринкова ціна - ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Крім того, правовідносини, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення регулюються Законом України «Про ціни і ціноутворення» від 21.06.2012 №5007-VI (надалі за текстом - Закон №5007-VI).

Згідно з частиною десятою статті 10 Закону №5007-VI суб`єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни; державні регульовані ціни.

Як вбачається із змісту статті 11 згаданого Закону вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Аналіз зазначених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що діюче податкове законодавство встановлює лише загальні норми, якими закріплено визначення термінів «звичайна ціна» та «ринкова ціна», встановлено договірний характер формування звичайної ціни, а також презумпцію відповідності звичайної ціни ринковій.

Верховний Суд у постанові від 18.12.2025 у справі № 320/35831/24 виснував, що ринкова ціна (вартість) - це економічна категорія, що відображає у грошовому вимірі цінність товару на ринку, для визначення чого враховується низка умов та факторів, зокрема, взаємодія попиту та пропозиції. Вона відображає середню ціну, за якою здійснюються угоди на ринку за певний період, тобто середню ціну, що склалася на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів.

Суд встановив, що згідно з даними акта перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461, на підставі наданих до перевірки документів позивач виступав замовником у двох об`єктах будівництва, а саме: «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на вул.Пасічній у м. Львові» (місце розташування об`єкта: Львівська обл., Львівський район, Львівська територіальна громада, м. Львів (станом на 01.01.2021), вулиця Пасічна) та «Багатоквартирний житловий будинок з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по вулиці Личаківській, 79 у місті Львові» (місце розташування об`єкта: 4610137200:06:002:0014, 79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 79).

В акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 контролюючий орган вказав, що за період з 01.03.2019 по 30.03.2025 позивач нараховував податкові зобов`язання з ПДВ від суми зарахованих коштів від покупців як оплату за майнові права за об`єкти нерухомості (квартири, машино-місця, комори, тощо) у згаданих об`єктах будівництва.

Згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних (ЄРПН), оборотно-сальдових відомостей за рахунком 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» встановлено, що позивачем за періоди:

- з 01.03.2023 по 30.03.2025 реалізовано квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на вул. Пасічній у м. Львові на загальну площу 3291,2 м.кв. та загальний обсяг 57444195 грн в т.ч. ПДВ 9 574 032 гривень з цінами за м.кв. від 13 559 грн до 61 198 гривень;

- з 01.03.2019 по 31.07.2023 реалізовано квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 на загальну площу 1153,3 м.кв. та загальний обсяг 10818002 грн в т.ч. ПДВ 1 803 000 гривень з цінами за м.кв. від 7 990 грн до 29 516 гривень.

Також в акті перевірки від 03.12.2025 №55242/13-01-07-07/40402461 зазначено, що, досліджуючи платформу, що спеціалізується на пошуку та аналізі інформації про нерухомість в Україні сайт «ЛУН», з яким позивач уклав Договір від 26.10.2018 №LU_26_10_2018 про надання рекламних послуг в мережі Інтернет, встановлено, що мінімальні ціни за м.кв. значно вищі за ціни, які позивач включав до складу податкових зобов`язань з ПДВ, а саме: - в об`єкті будівництва ЖК SOLOWAY за адресою вул.Пасічна,150, м Львів ціна за м.кв. від 37 600 грн до 57 750 гривень; в об`єкті будівництва «Клубний будинок на Личаківській» за адресою вул.Личаківська, 79, м. Львів від 36 050 грн до 42 000 гривень.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що позивач порушив норми ПК України.

Позивач як на підставу для обґрунтування дотримання вимог податкового законодавства посилається на те, що квартири, комори, машино-місця, нежитлові приміщення та приміщеннями комерційного призначення в об`єктах будівництва за адресами: вул.Личаківська, 79, м. Львів та вул. Пасічній у м. Львові, які були об`єктом проведеної податкової перевірки, реалізовувались не через набуття покупцем права власності на майно, а як базовий актив (через укладення деривативних контрактів (форвардів)), а також через продаж майнових прав на такі об`єкти нерухомого майна.

На підтвердження таких аргументів позивач долучив до позовної заяви копії деривативних контрактів (форвардів), укладених позивачем як продавцем з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494) як з покупцем.

Відповідно до згаданих договорів базовим активом є майнові права на об`єкти нерухомості, які стануть об`єктом нерухомого майна після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію відповідного об`єкта будівництва.

Під майновими правами на об`єкт нерухомості сторони домовились розуміти речове право на набуття у майбутньому права власності на об`єкт нерухомості (під вiдкладальною умовою), яке є складовою частиною об`єкта нерухомості як об`єкта цивільних прав, яке підлягає відчуженню продавцем згідно з договором купiвлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомості.

Суд зауважує, що умовами укладених деривативних контрактів (форвардів) закріплювалась ціна саме ціна базового активу на момент укладення відповідного деривативного контракту (форварду), яка, як це вказано у самих деривативних контрактах (форвардах), визначена Сторонами на момент укладення з урахуванням всіх тих факторів, що є визначальними при ціноутворенні на ринку, зокрема кон`юнктури ринку, тощо та чинного на момент укладення деривативного контракту законодавства України.

Також до позовної заяви позивач долучив договори купівлі-продажу майнових прав, із аналізу умов яких, суд встановив, що зазначені деривативні контракти (форварди) Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494), продавало третім особам як фінансові інструменти за договорами купівлі-продажу фінансових інструментів (деривативного контракту (форварду)).

В результаті між позивачем та такими третіми особами (покупцями фінансового інструмента) укладались договори купівлі-продажу майнових прав відповідно до пункту 3.3 яких: право власності на майнові права переходить від продавця до покупця після підписання актy прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості. Право власності на об`єкт нерухомості переходило до покупця після здійснення державної реєстрації права власності, у встановленому чинним законодавством України порядку.

В такий спосіб позивач приймав до виконання відповідний деривативний контракт (форвард).

Саме шляхом укладення вказаних договорів позивач відчужив квартири, комори, машино-місця та нежитлові приміщення багатоквартирного житлового будинку з вбудованим паркінгом та приміщеннями комерційного призначення на АДРЕСА_2 (окрім квартир АДРЕСА_3 , комори №49 та нежитлових приміщень №№112, 151) та комори №№ 18, 21, 24, а також машиномісця №№ 2, 3 та 6 багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 .

Аналізуючи зміст як деривативних контрактів (форвардів), так і укладених в подальшому на їх підставі договорів купівлі-продажу майнових прав, суд звертає увагу на те, що до форвардний контракт фактично є можливістю його покупця вимагати укладення договору щодо майбутньої нерухомості чи вимагати від забудовника вчинення певних дій щодо передачі нерухомості чи майнових прав на нерухомість. Предметом форвардного контракту є базовий актив, який власник зобов`язується передати покупцю через певний час.

Відповідно до пункту 1 Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1999 №632 (чинне у спірний період), базовий актив - це товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов`язань за деривативом.

Базовим активом у випадку продажі об`єкта нерухомості в новобудові виступатимуть майнові права на такий об`єкт.

Зазначене дозволяє суду зробити висновок, що фактично після того, як інвестор в будівництво житла придбав деривативний контракт, він набуває права на купівлю базового активу (майнових прав на об`єкт нерухомості). Після цього деривативний контракт (форвард) пред`являється до виконання і як наслідок - укладається договір купівлі-продажу майнових прав.

Отже, надані до суду деривативні контракти засвідчують зобов`язання щодо продажу майнових прав на квартиру у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

Також до матеріалів справи позивач долучив копію нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 18.06.2019, відповідно до умов якого останній продав нежитлові приміщення №11, позначені на плані літерою «А», загальною площею 107,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (сімдесят дев`ять) (п.1 Договору).

Відповідно до Довідки про балансову вартість нежитлових приміщень №13-18/06 станом на 18.06.2019 балансова вартість таких становила 863 200,00 гривень 00 копійок, без ПДВ, тоді як ціна предмету продажу за домовленістю Сторін становила - 1 726 400,00 гривень 00 копійок, без ПДВ.

Щодо квартир АДРЕСА_3 , комори №49 та нежитлових приміщень №№112, 151 у багатоквартирному житловому будинку з вбудованим паркінгом та приміщенням комерційного призначення на АДРЕСА_2 та квартир, комор №№12, НОМЕР_1 , машиномісць №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 у багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , то позивач уклав договори купівлі-продажу майнових прав з третіми особами, копії яких містяться у справі.

Суд звертає увагу на те, що предметом усіх таких договорів були саме майнові права на об`єкти нерухомості, які надавали їх покупцеві у майбутньому правомочність набути у власність відповідний об`єкт нерухомості після здійснення повної оплати та отримання підтверджуючих документів від продавця.

Також суд проаналізував умови Договору купівлі-продажу майнових прав від 03.01.2017 №03/01-17/Л та встановив, що квартири АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 у багатоквартирному житловому будинку з приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом по АДРЕСА_1 , відчужені товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив» (ідентифікаційний код юридичної особи: 19334672), яке діяло від свого імені в інтересах і за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу «Відродження Галичини» (код ЄДРІСІ 2331494) (Покупець).

Предметом таких договору також були майнові права на об`єкти нерухомості.

При цьому, суд зауважує, що такий договір укладено сторонами ще у 2017 році та погоджено плановий термін введення в експлуатацію IV кварталі 2019 року. Тобто істотні умови договору досягнуті сторонами на етапі початку будівництва, що об`єктивно визначало вартість відповідних майнових прав.

Суд звертає увагу на те, що майнові права на нерухомість не слід ототожнювати з правом власності на таку, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент передачі майнових прав, а тому не може існувати й право власності на нього.

Визначення майнового права як «права очікування» та повноваження власника таких прав закріплено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 2610/22985/2012, від 16 жовтня 2019 року у справі № 761/5156/13-ц та постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 520/4555/17, від 26 січня 2022 року у справі №761/3462/13-ц, від 08 червня 2022 року у справі № 947/25597/19, від 21 червня 2022 року у справі № 947/25617/19, від 30 квітня 2025 року у справі № 761/40506/16-ц, від 08 січня 2025 року у справі № 363/641/22.

З таких підстав, враховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, суд висновує, що майно та майнові права є окремими об`єктами оцінки та, відповідно, мають відмінну ринкову вартість.

Аналізуючи згадані законодавчі норми та умови, укладених позивачем договорів, суд дійшов висновку, що ринкова вартість об`єкта нерухомості та ціна базового активу відрізняються, не тотожні також вартість майна та вартість майнових прав. Фактична вартість об`єкта нерухомості складається з двох сум: суми базового активу (майнових прав) та суми за купівлю фінансового інструменту (деривативного контракту) (плати за право придбання базового активу). Особливістю ж майнових прав є те, що такі передаються покупцеві до фактичного створення об`єкта нерухомості, а покупець таких прав фактично виступає інвестором, який несе додаткові ризики, пов`язані з завершенням будівництва та введенням об`єкта будівництва в експлуатацію і, як наслідок, можливістю оформити в майбутньому право власності на об`єкт нерухомості.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 240/8292/24.

Як вбачається з акта перевірки всупереч зазначеному відповідач помилково ототожнює базовий актив та майнові права із фактичною вартістю об`єкта нерухомості.

Водночас, обґрунтовуючи висновки акта перевірки та порушення податкового законодавства, яке ставиться у вину позивачу, відповідач посилається на дані платформи, що спеціалізується на пошуку та аналізі інформації про нерухомість в Україні сайт «ЛУН» (https://lun.ua/).

Щодо використання контролюючим органом даних сайту «ЛУН» у світлі спірних правовідносин, суд зауважує, що ТОВ «ЛУН УКРАЇНА» надає рекламні послуги в мережі інтернет (основний вид діяльності 73.11 Рекламні агентства), а розміщена ним реклама не є показником звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не може бути підставою для визначення звичайної ринкової ціни.

Розміщена на сайті ТОВ «ЛУН УКРАЇНА» реклама призначена виключно сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо відповідних об`єктів нерухомості.

Згідно із статею 83 ПК України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

ДФС України у листі №22286/6/99-99-15-03-02-15 від 13.10.2016 для отримання переліку офіційних джерел, які містять інформацію про ринкові ціни (ціни, що склалися на ринку товарів/послуг) рекомендує звертатися до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України як до головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує зокрема, формування та реалізацію державної цінової політики та формування державної політики з контролю за цінами та державних органів статистики.

Суд акцентує увагу на тому, що дані, надані приватними структурами чи неуповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

На те, що відомості з інтернет ресурсів не є належним джерелом визначення ринкових цін, адже такі отримані податковим органом з стороннього джерела, що не є уповноваженим державним органом, та у невизначений законодавством спосіб наголошував Верховний Суд у постановах від 21.11.2024 у справі №640/18265/21, від 17.12.2025 у справі № 300/6615/24.

Верховний Суд у постановах від 16.12.2019 (справа №200/12345/18-а) та від 07.11.2022 у справі № 320/5251/19 зазначив, що у справах, в яких спір стосується визначення бази оподаткування податком на додану вартість з дотриманням вимоги пункту 188.1 статті 188 ПК щодо звичайних цін як мінімального рівня, якому повинна відповідати база оподаткування, особливо важливе значення має факт доведення реалізації самостійно виготовлених товарів/послуг за цінами, які не відповідають ринковим. Цей факт має доводити особа, яка вважає, що ціна товарів (послуг), визначена в договорі, не відповідає ринковим.

Станом на день розгляду справи суд отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУН Україна» копії документів щодо розміщення рекламних оголошень ТОВ «Майстерня будинків «Квітка» про продаж об`єктів нерухомості за адресами: м. Львів, вул. Пасічна, 150 (ЖК SOLOWAY) та м. Львів, вул. Личаківська, 79 (Клубний будинок на Личаківській) за період з 01.03.2019 по 30.03.2025.

Проаналізувавши отримані документи, суд зазначає, що такі не спростовують відповідних висновків та не є належним джерелом визначення ринкових цін щодо об`єктів, зазначених у акті перевірки, а саме: м. Львів, вул. Пасічна, 150 (ЖК SOLOWAY) та м. Львів, вул. Личаківська, 79 (Клубний будинок на Личаківській) за період з 01.03.2019 по 30.03.2025, з огляду на таке.

З поданих таблиць неможливо ідентифікувати уповноважену особу (керівника) позивача, якою надана інформація, встановити дати (періоди) формування відповідної ціни на об`єкти нерухомості, відсутні дані щодо курсу валют, назви об`єктів будівництва за проектною документацією, вид будівництва та його місце розташування. Не видається можливим встановити також відповідність такої інформації періоду, який був предметом податкової перевірки.

До того ж, відсутні дані щодо зміни цін, тоді як у акті перевірки контролюючий орган вказує саме на аналіз історії зміни мінімальної ціни згаданих об`єктів будівництва, відсутнє порівняння цін на подібні об`єкти на ринку нерухомості.

Отже, такі документи не є належними та достатніми доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Щодо аргументів відповідача про те, що діяльність фонду та забудовника не була незалежною, а здійснювалась у межах «єдиного економічного центру прийняття рішень», а операції із придбання деривативу та майнових прав були нерозривно пов`язані та становили єдиний економічний процес придбання квартири, то суд зауважує, що укладення деривативних контрактів (форвардів) з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив», а, в подальшому, договорів купівлі-продажу фінансових інструментів (деривативного контракту (форварду)) на індивідуально визначений об`єкт нерухомості не суперечить чинному законодавству.

Належних та достатніх доказів неправомірності укладених позивачем договорів відповідач не надав, такі договори в судовому порядку недійсними не визнавались, здійснювалися дієздатними особами і за своїм змістом не суперечать інтересам держави, що дає підстави вважати, що такі мали реальний характер.

До того ж, у акті перевірки відсутня оцінка реальності господарських операцій позивача як з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Актив», так і з фізичними (юридичними) особами (покупцями).

Суд також акцентує увагу на тому, що відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745 (надалі за текстом - Порядок № 727) акт документальної перевірки має містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного законодавства, законодавства з єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

В акті документальної перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів.

Обов`язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків).

За правилами п. 4 розділу ІІІ Порядку № 727 Описова частина акта (довідки) документальної перевірки складається так, зокрема: у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно зазначити інформацію щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документи та інформацію, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформацію щодо наявності пом`якшуючих обставин або обставин, що обтяжують або звільняють від фінансової відповідальності платника податків; у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів.

З аналізу зазначених положень Порядку № 727 суд висновує, що акт документальної перевірки повинен містити всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового законодавства, які повинні бути викладені чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів.

Отже, детальне відображення в акті змісту виявлених порушень з боку платника податків є обов`язковою умовою вчинення податковим органом подальших дій щодо притягнення такого платника до фінансової відповідальності, застосування механізмів примусового стягнення податку, а також слугує гарантією дотримання прав платника. Факти податкових порушень, не зафіксовані в акті перевірки, не можуть слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності.

Аналогічна правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 серпня 2024 року по справі № 824/995/19-а, від 15 лютого 2023року по справі № 420/2114/22 та від 11 листопада 2021 року по справі № 420/1878/19.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2025 року у справі № 400/9035/21 наголошує, що акт документально перевірки є не лише одним із основних носіїв податкової інформації, але й також - доказом у адміністративній справі щодо оскарження податкових повідомлень-рішень відповідно до норм статті 72 КАС України, оскільки такі рішення контролюючого органу приймаються безпосередньо на підставі такого акта.

При цьому практика Верховного Суду встановлює вимогу про посилання саме на первинні документи у разі встановлення порушень податкового законодавства, зокрема постанови Верховного Суду від 20.12.2019 № 822/6112/15, від 19.11.2019 №1570/5355/2012, від 28.08.2021 № 804/9107/16.

Отже, правові та фактичні підстави прийняття податкового повідомлення-рішення мають бути сформульовані саме в акті перевірки. Суб`єкт владних повноважень не може в суді посилатися на нові обставини, які не були підставою для прийняття оскаржуваного податкового-повідомлення рішення. Оцінка фактів та підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення має відбуватися виключно у межах тих обставин, які були предметом перевірки, та зазначені у акті про проведення такої.

Суд звертає увагу, що докази, що підтверджують наявність факту порушення, повинні бути наведені у описовій частині акта перевірки, тоді як отримання контролюючих органів додаткової інформації (доказів) щодо діяльності платника податку, не узгоджується з визначеними Податковим кодексом України процедурними механізмами щодо порядку проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення. Податковим кодексом України не передбачено право контролюючого органу після проведення документальної перевірки та прийняття податкового повідомлення-рішення впродовж необмеженого часу збирати, опрацьовувати та використовувати інформацію, щодо діяльності платника податку, яка була предметом перевірки.

При цьому саме на контролюючий орган покладено обов`язок надати суду достатні докази, зокрема документи, на обґрунтування зафіксованих в акті перевірки висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, а суд зобов`язаний оцінити такі докази на предмет належності, допустимості, достовірності та на підставі їх аналізу в сукупності з іншими доказами дійти вмотивованого висновку про наявність чи відсутність з боку господарюючого суб`єкту порушень законодавства.

Щодо аргументів позивача про порушення відповідачем строків давності для нарахування податкових зобов`язань, суд зазначає таке.

Відповідно до положень пункту 102.1 статті 102 ПК України, у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, контролюючий орган має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених згаданим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені).

Разом із тим позивач не врахував, що законодавець неодноразово змінював порядок перебігу строків давності під час карантину та воєнного стану.

Так, абзацом одинадцятим пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачено, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця, в якому завершується дія карантину, зупиняється перебіг строків давності, встановлених статтею 102 ПК України.

Водночас Законом України № 2120-IX від 15.03.2022 пункт 102.9 статті 102 ПК України було викладено в редакції, згідно з якою на період дії воєнного стану зупиняється перебіг строків, визначених Податковим кодексом України.

Крім того, відповідно до пункту 69.9 підрозділу 10 розділу XX ПК України в редакції Закону України № 2260-IX від 12.05.2022 з 27.05.2022 поновлено перебіг окремих строків, зокрема строків проведення перевірок та визначення грошових зобов`язань.

Отже, перебіг строку давності, передбаченого статтею 102 ПК України, був зупинений щонайменше на 801 день, що не заперечується самим позивачем.

Щодо застосування статті 102 ПК України Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2023 року у справі №240/34220/22 сформував правову позицію, згідно з якою Законом України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 18 березня 2020 року, до ПК України внесено зміни, зокрема, підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» доповнено пунктами 52-1 52-5.

Відповідно до абзацу десятого пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України на період з 18 березня по 31 травня 2020 року зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 згаданого Кодексу.

Законом № 591-IX до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України внесені зміни, які набрали чинності 29 травня 2020 року. Згідно з внесеними змінами в абзаці десятому слова та цифри «по 31 травня 2020 року» замінено цифрами та словами « 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року №2120-IX (набрав чинності з 17 березня 2022 року) статтю 102 доповнено пунктом 102.9 такого змісту: « 102.9. На період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених цим Кодексом, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

В подальшому пункт 102.9 статті 102 виключено на підставі Закону № 3219-IX від 30 червня 2023 року, який набрав чинності 01 серпня 2023 року.

Отже, в період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року, строк давності, передбачений статтею 102 ПК України, був зупинений з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а в період з 17 березня 2022 року по 01 серпня 2023 року - у зв`язку з дією правового режиму воєнного, надзвичайного стану.

З огляду на викладене, відповідач може реалізувати владні управлінські функції, враховуючи норми щодо зупинення строку давності, передбаченого статтею 102 ПК України.

Так, перебіг строку давності зупинений у період з 18 березня 2020 року по 30 червня 2023 року на підставі пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України у зв`язку із запровадженням карантину, тобто на 1200 календарних днів.

Крім того, з 17 березня 2022 року до 01 серпня 2023 року перебіг строків також був зупинений відповідно до пункту 102.9 статті 102 ПК України у зв`язку з дією воєнного стану.

Отже, при обчисленні строку давності, передбаченого статтею 102 ПК України, контролюючий орган обґрунтовано врахував законодавчо встановлене зупинення перебігу такого строку, а тому станом на дату прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.12.2025 строк, визначений пунктом 102.1 статті 102 ПК України, не сплив, а відповідач не пропустив передбачені законом строки для проведення перевірки та визначення грошових зобов`язань платника податків.

З таких підстав, суд відхиляє аргументи позивача щодо пропуску відповідачем строків, визначених статею 102 ПК України.

Суд також відхиляє аргументи позивача про те, що відповідач не мав права досліджувати господарські операції, які відбулися до 19.10.2020, виходячи з таких міркувань.

Так, предметом перевірки у спірних правовідносинах було невизначення окремих податкових зобов`язань за березень 2019 року, а встановлення правомірності формування від`ємного значення ПДВ, яке переносилося платником податків до наступних податкових періодів та впливало на показники декларацій, поданих у межах строку давності. Від`ємне значення ПДВ є накопичувальним показником, який формується протягом кількох податкових періодів та переноситься до складу податкового кредиту наступних звітних періодів.

Тому перевірка правильності формування від`ємного значення станом на березень 2025 року об`єктивно потребувала дослідження джерел його виникнення, у тому числі господарських операцій попередніх періодів. Сам факт дослідження документів за 2019 2020 роки не свідчить про визначення контролюючим органом грошових зобов`язань за межами строку давності, встановленого статтею 102 ПК України, оскільки такі документи аналізувалися виключно з метою встановлення правомірності формування показників податкової звітності, які були задекларовані платником у періодах, що підлягали перевірці.

З урахуванням встановлених обставин у справі та доказів, поданих на їх обґрунтування, суд висновує, що оскаржене податкове повідомлення - рішення не відповідає критеріям правомірності, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

V. Судові витрати

Відповідно до положень статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у розмірі 26624,00грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕРНЯ БУДИНКІВ «КВІТКА» до Головного управління Державної податкової служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 26.12.2025 №59810/13-01-07-07.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Львівській області код ЄДРПОУ 43968090, адреса: 79026, Львівська область, Львівський район, місто Львів, вулиця Стрийська, 35 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕРНЯ БУДИНКІВ «КВІТКА» код ЄДРПОУ 40402461, адреса: 79024, Львівська область, Львівський район, місто Львів, вулиця Старознесенська, 24-26 судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 26624,00грн (двадцять шість тисяч шістсот двадцять чотири гривні 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 07 серпня 2026 року.

Суддя Гулик Андрій Григорович