Рішення № 138831623, 07.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 рокуСправа №160/26561/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області в якій позивач просить:

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області № 007854 від 13 серпня 2025 року про застосування до ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржуваною постановою до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону, що, як зазначено у постанові, підтверджується актом № ОАР 007075 від 25 липня 2025 року. Позивач вказує, що копія такого акта йому не надавалася і не надсилалася для ознайомлення.

Позивач наголошує, що у спірному випадку він використовував транспортний засіб для перевезення вантажу для власних потреб, а не на комерційній основі. Об`єктивною стороною правопорушення, за яке застосовано штраф, визначено відсутність протоколу повірки та адаптації тахографа, водночас порядок такого облаштування та повірки визначено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385, дія якої поширюється лише на суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів. Отже, законодавець, передбачивши відповідний обов`язок, не визначив процедури його дотримання для окремої категорії осіб, до якої належить і позивач, а тому позивач не мав законної можливості такий обов`язок виконати.

З посиланням на практику Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) та «Волков проти України» (заява № 21722/11) позивач зазначає, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та сприятимуть юридичній визначеності, а вимога «якості закону» передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особі адекватну вказівку щодо обставин та умов втручання державних органів у її права. З огляду на наведене позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, після усунення недоліків позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позиція відповідача зводиться до того, що державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення вантажів на території України, а рейдову перевірку проведено з дотриманням Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року №1567; позивача належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи про порушення. Відповідач вважає, що визначений статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним і охоплює також інші документи, передбачені законодавством, до яких належить інформація на паперовому носії режимів праці та відпочинку водія з діючого та повіреного тахографа, а також протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу. Оскільки транспортний засіб мав повну масу понад 3,5 тонни, він, на переконання відповідача, безальтернативно підлягав обладнанню діючим та повіреним тахографом згідно з пунктом 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 7 червня 2010 року № 340. Відповідач також зазначає, що під час рейдової перевірки водій пред`явив товарно-транспортну накладну №14 від 25 липня 2025 року, в якій автомобільним перевізником зазначено ФОП ОСОБА_1 , а власником транспортного засобу згідно зі свідоцтвом про реєстрацію є інша особа, у зв`язку з чим твердження позивача про перевезення вантажу для власних потреб відповідач вважає безпідставним. На обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 820/4624/17, від 14 грудня 2023 року у справі № 340/5660/22 та від 22 лютого 2023 року у справі № 240/22448/20.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа-підприємець.

25 липня 2025 року о 12 год. 00 хв. у Криворізькому районі Дніпропетровської області посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку транспортного засобу, за результатами якої складено акт № ОАР 007075 від 25 липня 2025 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Згідно зі змістом зазначеного акта під час перевірки виявлено порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме відсутня інформація з паперового носія режимів праці та відпочинку водія ОСОБА_1 за 25 липня 2025 року з діючого та повіреного тахографа. Відповідальність за вказане порушення визначено за абзацом третім частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 цього Закону. В акті зазначено, що водій ознайомлений, від підпису відмовився.

13 серпня 2025 року виконувач обов`язків начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Дяденчук Д.В., розглянувши справу про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 , виніс постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 007854, якою постановив стягнути з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф у сумі 17000 гривень за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом третім частини першої статті 60 цього Закону, що підтверджується актом № ОАР 007075 від 25 липня 2025 року.

Оскаржувану постанову надіслано позивачу супровідним листом та вручено йому 28 серпня 2025 року, що підтверджується даними відстеження поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 0601182230697.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України від 5 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статтею 1 якого визначено, що автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Частиною першою статті 34 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Згідно з частиною першою статті 50 Закону № 2344-III договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо).

Відповідно до статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Абзацом третім частини першої статті 60 Закону № 2344-III визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Із наведених норм слідує, що відповідальність, передбачена частиною першою статті 60 Закону № 2344-III, застосовується виключно до автомобільних перевізників, а не до власників чи користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору із замовником про перевезення вантажу надає відповідну послугу, тобто здійснює перевезення на комерційній основі, а тому статус перевізника не може визначатися лише на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24 січня 2025 року у справі № 520/11723/23 та у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 140/6098/22, в якій Верховний Суд виснував, що відповідальність за порушення вимог законодавства у сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники, а не інші особи (власники транспортних засобів, водії тощо).

Стосовно обов`язку, невиконання якого поставлено позивачу у вину, суд зазначає таке.

За змістом статті 18 Закону № 2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані, зокрема, організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 7 червня 2010 року № 340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення № 340), яке встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку (пункт 1.2 Положення № 340).

За правилами пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Водночас пунктом 1.4 Положення № 340 передбачено, що це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Відповідно до пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385), ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Саме Інструкцією № 385 визначено порядок перевірки та адаптації тахографів до транспортних засобів пунктами сервісу тахографів і передбачено обов`язок водія транспортного засобу, обладнаного тахографом, мати при собі протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнені тахокарти або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа.

Отже, обов`язок обладнання транспортного засобу діючим та повіреним тахографом, ведення обліку режимів праці та відпочинку водія і пред`явлення відповідних документів під час перевірки покладається на автомобільного перевізника, який здійснює перевезення як послугу на договірних умовах із замовником за плату, і не поширюється на перевезення, що здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

Судом встановлено, що транспортним засобом під час рейдової перевірки 25 липня 2025 року керував особисто ОСОБА_1 , якого в акті № ОАР 007075 від 25 липня 2025 року зазначено водієм. Отже, спірне перевезення здійснювалося без використання праці найманих водіїв.

Договору про перевезення вантажу, укладеного позивачем із замовником такої послуги, матеріали справи не містять. Доказів того, що позивач на час проведення рейдової перевірки надавав послугу з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником за плату, тобто діяв на комерційній основі як автомобільний перевізник у розумінні статті 1 та частини першої статті 33 Закону № 2344-III, відповідачем не надано.

При цьому, доказування правомірності свого рішення за приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено на суб`єкта владних повноважень, який повинен довести фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує правову підставу ухвалення рішення. За такого правового регулювання будь-які сумніви щодо наявності підстав для притягнення особи до відповідальності повинні тлумачитися на її користь.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що дія Положення № 340 та Інструкції № 385 на спірне перевезення не поширювалася, а тому обов`язку мати та пред`являти посадовим особам контролюючого органу під час рейдової перевірки 25 липня 2025 року інформацію з паперового носія режимів праці та відпочинку водія з діючого та повіреного тахографа, а так само протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, у позивача не виникло. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 2 жовтня 2025 року у справі № 460/4580/23.

Суд також звертає увагу, що порядок перевірки та адаптації тахографів визначено Інструкцією № 385 лише для суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення, а іншої процедури виконання відповідного обов`язку для осіб, які здійснюють перевезення за власний рахунок для власних потреб, законодавством не встановлено. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) наголосив, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності. У рішенні у справі «Волков проти України» (заява № 21722/11) Європейський суд з прав людини вказав, що вислів «згідно із законом» стосується також якості закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе. Покладення на особу відповідальності за невиконання обов`язку, процедури дотримання якого для неї не визначено, наведеним вимогам не відповідає.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Системно проаналізувавши наведені приписи законодавства та зважаючи на взаємний і достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 007854 від 13 серпня 2025 року не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому її належить визнати протиправною та скасувати, а позов - задовольнити повністю.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати. За змістом абзацу першого частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 007854 від 13 серпня 2025 року, винесену стосовно фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова