Рішення № 138829348, 07.08.2026, Центральний районний суд м. Миколаєва

Справа № 490/5272/26

н\п 2/490/4038/2026

Центральний районний суд м. Миколаєва

вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08

e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Зубко Б.Г., розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обгрунтування позову позивачка зазначила, що 14.11.1983 року «Заводом імені 61 Комунара» на підставі спільного рішення адміністрації та заводського комітету профспілки №34 від 11.11.1983 року, громадянину ОСОБА_4 видано ордер №66 на право поселення в квартиру АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 , який є наймачем. Відповідно до ордера до складу сім`ї наймача входили: дружина ОСОБА_5 , донька ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 .

На теперішній час, відповідно до Витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №19.04-06/28784/2026 від 11.05.2026 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 3 особи, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Проте, з лютого 2024 року по теперішній час відповідач у вказаній квартирі не проживає, не сплачує комунальні послуги, не отримує кореспонденцію за даною адресою, його особистих речей в кімнатах немає, квартирою він взагалі не цікавиться.

Відповідно до договору №98 від 12.08.2024 року найму житла в будинках державного комунального фонду, який укладено між КЖЕП Центрального району м. Миколаєва та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 виданого відділом обліку та розподілу житла ММР на підставі рішення ВК ММР №996 від 23.09.2011 року «Про переоформлення особового рахунку», про надання ОСОБА_1 (наймачу) та членам її сім`ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач не бере жодної участі в утриманні житлового приміщення та не сплачує кошти за надання житлово-комунальних послуг. Весь тягар утримання квартири несе одноособово позивачка.

Реєстрація відповідача створює для позивачки певні труднощі, пов`язані з реалізацією прав на приватизацію вказаної квартири.

Отже перелічені факти дають позивачці підстави порушити у судовому порядку питання про визнання відповідача такою особою, що втратила право проживання у житловому приміщенні. Відповідач не проживає у приміщенні більш ніж 6 (шість) місяців без поважних причин, які визнаються такими в силу діючого законодавства України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.

09.06.2026 року матеріали справи передано на розгляд судді.

Ухвалою судді від 12.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, почато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали та призначено проведення підготовчого засідання на 06.07.2026 року.

06.07.2026 року підготовче судове засідання відкладено на 07.08.2026 року у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів належного повідомлення відповідача.

13.07.2026 року до суду надійшла заява відповідач ОСОБА_2 , в якій останній просив розгляд справи проводити без його участі, зазначив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі.

07.08.2026 року позивачка ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

07.08.2026 року третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_3 подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі, обставини наведені позивачкою підтримує, позов просив задовольнити.

В підготовче засідання 07.08.2026 року учасники справи не з`явились.

Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).

За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Зважаючи на те, що всі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явилися, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи доходить до наступних висновків.

14 листопада 1983 року «Заводом імені 61 Комунара» (м. Миколаїв) на підставі спільного рішення адміністрації та заводського комітету профспілки №34 від 11.11.1983 року, громадянину ОСОБА_4 видано ордер №66 на право поселення в квартиру, за адресою: АДРЕСА_2 на ім?я ОСОБА_4 , який є наймачем. Відповідно до ордера до складу сім?ї наймача входили: дружина - ОСОБА_5 , донька - ОСОБА_6 та син - ОСОБА_7 , що підтверджуться наявною в матеріалах справи копією ордеру №66 від 14.11.1983 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23.08.2001 року Міським відділом реєстрації актів громадянського стану обласного управління юстиції, м. Миколаїв, актовий запис №1802. Його батьками є: батько ОСОБА_9 , матір ОСОБА_10 .

Відповідач ОСОБА_2 є рідним сином позивачки ОСОБА_10 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 18.04.2011 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, актовий запис №1510.

Після смерті ОСОБА_4 особовий рахунок на житлове приміщення переоформлений на ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом №300 від 23.09.2011 року, виданим Відділом обліку та розподілу житла Миколаївської міської ради.

З моменту переоформлення рахунку оплата житлово-комунальних послуг здійснюється виключно ОСОБА_10 , що підтверджується квитанціями про оплату за 2025-2026 роки.

29.01.2019 року Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , про що 29.01.2019 року складено відповідний актовий запис №31. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 », що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 , виданого 29.01.2019 року.

Відповідно до договору №98 від 12.08.2024 року найму житла в будинках державного комунального фонду, який укладено між КЖЕП Центрального району м. Миколаєва та ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 виданого відділом обліку та розподілу житла ММР на підставі рішення ВК ММР №996 від 23.09.2011 року «Про переоформлення особового рахунку», про надання ОСОБА_1 (наймачу) та членам її сім`ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у безстрокове користування квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні №19.04-06/28784/2026 від 11.05.2026 року за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано 3 особи, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Проте, з лютого 2024 року по теперішній час відповідач у вказаній квартирі не проживає, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом від 30.03.2026 року, підписаного головою правління ОСББ «Парусний 7А» та посвідченого свідками: ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 року в справі №761/5115/17.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Суд застосовує при вирішенні цього спору житлове законодавство, зокрема положення Житлового кодексу України в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин.

Правовідносини, які виникли між позивачкою та відповідачем, врегульовані нормами ЦК України та ЖК України.

Відповідно до Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13.01.2026 (який набрав законної сили 15.02.2026) Житловий кодекс України втратив чинність, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Суд також враховує зміни житлового законодавства, зокрема набрання чинності Законом України «Про основні засади житлової політики». Водночас спірні правовідносини у даній справі виникли значно раніше - на момент вселення членів сім`ї до спірного житлового приміщення та подальшого фактичного проживання сім`ї у квартирі. Отже, правовідносини щодо користування спірним житловим приміщенням виникли та тривали у період дії положень Житлового кодексу України, які регулювали порядок користування житлом державного та комунального житлового фонду. Враховуючи принцип незворотності дії законів у часі, закріплений у статті 58 Конституції України, а також те, що спірні житлові правовідносини сформувалися за дії зазначених норм, суд застосовує положення статей Житлового кодексу України для оцінки прав та обов`язків сторін у даній справі.

Частиною 1 ст. 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Відповідно до частини 4 статті 9 ЖК України, ніхто не може бут виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим примушенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом.

Згідно ст. 64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

За змістом ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім`ї не потребує згоди інших членів сім`ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців.

Згідно статті 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням або на підставі положень ст. 71 ЖК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено: «відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв`язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Процесуальний закон покладає обов`язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України саме на позивача. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення».

Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення, як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 24.10.2018 року у справі №490/12384/16-ц (провадження №61-37646св18); від 22.11.2018 року у справі №760/13113/14-ц (провадження №61-30912св18); від 26.02.2020 року у справі №333/6160/17 (провадження №61-7317св19); від 18.03.2020 року у справі №182/6536/13-ц (провадження №61-23089св19), від 09.09.2020 року у справі №755/16152/16-ц (провадження №61-11414св19), від 16.06.2021 року в справі №289/2299/18 (провадження №61-17608св20), 11.10.2021 року в справі №203/1665/19-ц (провадження №61-11593св21).

За правилами частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами глави 5 ЦПК України, а саме частини 1 статті 79 ЦПК України, частини 1 статті 80 ЦПК України, частини 6 статті 81 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що стороною позивачки надано достатні докази того, що відповідач тривалий час без поважних причин не проживає в квартирі АДРЕСА_1 , не несе витрат за житлово-комунальні послуги.

За встановлених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню, а саме слід визнати відповідача, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою зняття його з реєстрації.

У відповідності до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Таким чином, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, виходячи з принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, з урахуванням визнання відповідачем позовних вимог суд приходить до висновку про задоволення позову.

Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Вирішуючи відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, враховуючи відсутність клопотання позивачки щодо розподілу судових витрат, суд вважає, судові витрати віднести на рахунок позивачки.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 259, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: невідомий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на боці позивача: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: невідомий) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Саламатін