Рішення № 138829194, 06.08.2026, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 945/2951/25

Провадження № 2/945/695/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

06 серпня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Лопіної О.О., за участю секретаря судового засідання Швець Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

До Миколаївського районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява АТ «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 26.02.2021 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору та отримання кредитної картки, на підставі якої відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40% на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 21.12.2025 року у нього утворилася заборгованість у сумі 49 396,55 грн, яка складається з наступного: 33 483,95грн заборгованість за кредитом, 15 912,60 грн - заборгованість по відсоткам. У зв`язку з тим, що відповідач у добровільному порядку не вчиняє дій, спрямованих на повернення кредитних коштів та процентів, АТ «Акцент-Банк» просить стягнути з останнього вказану суму боргу.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області 18.02.2026 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву у 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження.

Розпорядженням керівника апарату суду № 342 від 29.06.2026 було призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_2 відповідно до рішення Вищої ради правосуддя № 1224/0/15-26 від 18.06.2026.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 головуючим суддею по даній справі визначено суддю Лопіну О.О.

Ухвалою судді Миколаївського районного суду Миколаївської області від 02.07.2026 року справу прийнято до провадження, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням та викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, повідомлений належним чином, у позові зазначив про розгляд справи без участі представника позивача, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлявся шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився у судове засідання, про причини неявки не повідомив, не подав відзив і представник позивача не заперечує проти порядку заочного розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку про наявність підстав для заочного розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2021 року відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, відповідно до якої погодився з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування основними умовами обслуговування і кредитування, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Кредит надано шляхом перерахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідача.

Відповідач користувався кредитними коштами та частково погашав заборгованість за кредитним договором. Однак, внаслідок того, що щомісячні платежі за кредитним договором вносилися несвоєчасно та не в повному обсязі, станом на 21.12.2025 у відповідача утворилася заборгованість за кредитним договором б/н від 26.02.2021 року у розмірі 49 396,55 грн, з яких: 33 483,95 грн загальний залишок заборгованості за тілом кредиту; 15 912,60 грн- заборгованості по процентам, що підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджується кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

У ч. 3 ст. 12, ст. ст. 76 - 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є показання свідків, письмові докази, речові і електроні докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач не використав можливість і право реалізувати свої процесуальні права, заперечувати проти позову, надати докази у підтвердження своїх заперечень, на виклик суду не прибув.

Небажання відповідача надати відзив та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, з`являтися на виклик суду, дає суду право обмежитись доказами, наданими позивачем.

Встановленим судом фактам відповідають цивільно-правові відносини щодо виконання зобов`язань, зокрема, за договором позики.

У статті 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, у відповідності з яким сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити відсотки за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 526, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У силу ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналізуючи вище наведені норми матеріального права та надані позивачем докази, суд дійшов до висновку, що між сторонами у справі було укладено кредитний договір шляхом підписання анкети-заяви.

Позивач АТ «Акцент-Банк» виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку. Натомість, відповідач свої зобов`язання за вказаним договором порушив, кредитні кошти не повернув.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 26.02.2021 процентна ставка не зазначена.

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім основної заборгованості за кредитом (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі, розмір і порядок нарахування процентів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент- Банк" і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент- Банк" і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент - Банк" Тарифи користування кредитною карткою розумів відповідач; ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету - заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг в А - Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірі і порядку нарахування.

Крім цього, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (https://a-bank/com/ua/terms) неодноразово змінювалися самим позивачем в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяги з Умов та правил надання банківських послуг у будь - яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті - заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент- Банк" і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент-Банк" Тарифи користування кредитною карткою «Зелена» не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем копії Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент- Банк" і Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент - Банк" Тарифи користування кредитною карткою, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь - яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті - заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року № 342/180/17.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент- Банк" і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ "Акцент Банк" Тарифи користування кредитною карткою не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду (постанова № 342/180/17 від 03.07.2019 року) зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем, АТ «Акцент - Банк» дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Також безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір, у вигляді Анкети - заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Посилання банку на те, що позичальник був ознайомлений з паспортом споживчого кредиту, який містив розмір процентної ставки, не можуть бути підставою для стягнення заборгованості за відсотками, оскільки підписання паспорта споживчого кредиту споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, адже у паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін та його змісту.

Крім того, у самому паспорті зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної у цьому паспорті та зберігає чинність та є актуальною до 01.07.2021.

Так, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 відступив від висновку Верховного Суду про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом, викладений у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц, від 18 листопада 2020 року у справі №313/346/20 та від 26 грудня 2019 року у справі №467/555/19. При цьому Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що суду потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

У Паспорті споживчого кредиту, на який посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, зазначено, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеній у цьому Паспорті.

За такого, не можна вважати, що сторонами узгоджені конкретні умови кредитування, зазначені у наданому банком Паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка».

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості.

Водночас, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625,1048 ЦК України банк, звертаючись із позовом, не пред`являв.

Анкета-заява від 26.02.2021 року також не містить визначення домовленості сторін про сплату комісії, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті комісії, а відтак, суми надходжень, які Банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.

Звертаючись до суду з цим позовом Банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості та виписку по особовому рахунку, в якій міститься повна інформація про рух коштів на рахунку, відображення всіх операцій за кредитним договором за даними балансу, суми надходжень та їх розподілення на погашення складових заборгованостей, та з якої вбачається, що заборгованість за тілом кредиту частково сформована за рахунок списання Банком з кредитного ліміту нарахованої комісії.

Водночас Банк про стягнення заборгованості за комісією у позові не просив.

Позивачем не надано доказів про наявність у нього права погашати заборгованість за комісією за користування кредитом шляхом відповідного збільшення розміру заборгованості за тілом кредиту.

Тому розмір неповернутого кредиту при зарахуванні вказаної суми до повернення тіла кредиту буде становити 30 681,50грн ( 33 483,95-2 802,45).

Зважаючи на те, що фактично отримані та використані позичальником кошти не повернуті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 30 681,50 грн заборгованості за кредитним договором від 26.02.2021року.

Фактичне використання кредитної картки позичальником, що свідчить про визнання ним наявності між сторонами справи відповідних правовідносин, не дає суду можливість задовольнити позовні вимоги в цій справі в частині стягнення боргу за відсотками, оскільки відсутні погоджені сторонами умови для нарахування таких платежів. При цьому наявність правовідносин між сторонами під сумнів судом не ставиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог на 62,11 %, згідно з положеннями ч.1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 1 652,69 грн понесеного судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 204, 207, 526, 549, 599, 610, 611, 627, 629, 634, 638, 1048, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 12, 81, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за кредитним договором від 26.02.2021 року у сумі 30 682,50 грн. та 1 653,74 грн судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з положеннями ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Відповідно до ст. 289 ЦПК України заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк», ЄДРПОУ 14360080, юридична адреса: 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, 11.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ; зареєстрована: АДРЕСА_1 .

Суддя Олена ЛОПІНА