Ухвала суду № 138826502, 22.05.2026, Оболонський районний суд міста Києва

22.05.2026 Справа № 756/6452/23

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/6452/23

1-кп/756/479/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.05.2026 місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя ОСОБА_1 ,

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 04.05.2023 №758/3273/23,

за участю учасників судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ,

представник потерпілого ТОВ «РІАЛ ІСТЕЙТ Ф.К.А.У.» ОСОБА_6 ,

обвинувачений ОСОБА_3 ,

захисник ОСОБА_4 ,

в с т а н о в и в:

У провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42022102070000421 від 19.10.2022 за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 3641 КК України.

До суду надійшло клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 04.05.2023 №758/3273/23 на транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY (д.н.з. НОМЕР_1 , vin-код транспортного засобу: НОМЕР_2 ), який на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Обґрунтовуючи вимоги клопотання, захисник вказує про те, що підставою накладення арешту на транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY, який на праві власності належить обвинуваченому ОСОБА_3 було забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки на момент застосування такого заходу забезпечення кримінального провадженні останньому було повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України. Натомість, відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_3 стороною обвинувачення інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 1 КК України, санкцією якого не передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна, при цьому обставини кримінального провадження свідчать про те, що вказаний автомобіль не може бути предметом спеціальної конфіскації відповідно до положень статей 961, 962 КК України. Крім того, іншим судовим рішенням слідчого судді від 03.03.2023 (справа № 758/1834/23) накладено арешт на чотири об`єкти нерухомого майна ОСОБА_3 , загальна вартість якого перевищує вимоги цивільного позову у кримінальному провадженні, а тому подальше застосування заходу забезпечення щодо транспортного засобу буде непропорційним втручанням у право власності обвинуваченого ОСОБА_3 .

У судовому засіданні захисник ОСОБА_4 підтримав клопотання про скасування арешту майна та просив задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання свого захисника.

Прокурор ОСОБА_7 посилаючись на доводи, викладені у письмовому запереченні, просила відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту.

Представник потерпілого ТОВ «РІАЛ ІСТЕЙТ Ф.К.А.У.» адвокат ОСОБА_6 підтримала позицію прокурора та також просила відмовити у задоволенні клопотання.

Заслухавши позиції учасників кримінального провадження, вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду, а суд при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу або обмеженню і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами. Зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.

Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Судовим розглядом встановлено, що ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 04.05.2023 №758/3273/23, накладено арешт на транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY (д.н.з. НОМЕР_1 , vin-код транспортного засобу: НОМЕР_2 ), який на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі №461/233/17-ц (провадження №14-326цс18) зазначає, що у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК України; зняття арешту з майна, накладеного в рамках кримінального провадження, розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у представника власника майна права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Оскільки Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), то рішення цього Суду є обов`язковими для застосування. Це закріплено як положеннями ст. 9 КПК України, так і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до яких суди застосовують практику ЄСПЛ як джерело права. Це стосується не лише рішень ЄСПЛ стосовно України, оскільки розглядаючи справи, ЄСПЛ перевіряє, чи дотримані принципи, які випливають з його рішень з аналогічних питань, навіть якщо вони ухвалені стосовно інших держав (рішення ЄСПЛ у справі «Опуз проти Туреччини» від 09.06.2009). Тобто висновки цього Суду, зроблені у рішеннях стосовно іншої держави, повинна враховувати й держава, у правовій системі якої існує така сама принципова проблема.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004). При цьому, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999).

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

- чи є втручання законним; - чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; - чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Відповідають вони і нормам національного законодавства.

Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (рішення у справах «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008; у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982; у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999; у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, у справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 у справі «Фрізен проти Російської Федерації» від 24.03.2005, у справі «Коновалов проти Російської Федерації» від 24.05.2007).

Для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути «пропорційним», тобто повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на яку спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи на принципах «пропорційності», «справедливої рівноваги» (рішення у справах «АГОСІ проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986, «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 26.11.2009).

Із аналогічних правовідносин висловив свою позицію ЄСПЛ у справі «Христов проти України» від 19.02.2009, згідно якої суд повинен встановити підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар».

Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справах «Прессос Компанія Нав`єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 20.11.1995, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, Амюр проти Франції» від 25.06.1996, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Малама проти Греції» від 01.03.2001, «Україна-Тюмень проти України» від 20.05.2010, «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982).

Зі змісту ухвали слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 04.05.2023 №758/3273/23 вбачається, що підставою накладення арешту на транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY (д.н.з. НОМЕР_1 , vin-код транспортного засобу: НОМЕР_2 ), який на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було забезпечення конфіскації майна як виду покарання, оскільки на момент застосування заходу забезпечення кримінального провадженні ОСОБА_3 було повідомлено про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів», а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону (рішення у справах «Амюр проти Франції» від 25.06.1996, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Малама проти Греції» від 01.03.2001). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справах «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).

Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999, «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

На даний момент, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №42022102070000421 від 19.10.2022 за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 3641 КК України, перебуває на розгляді в суді. Санкція статті 3641 КК України, яку інкриміновано ОСОБА_3 , не передбачає додаткового покарання у виді конфіскації майна, що було підставою для накладення арешту на майно.

Суд не приймає доводи прокурора про те, що подальше застосування заходу забезпечення щодо транспортного засобу марки TOYOTA CAMRY (д.н.з. НОМЕР_1 , vin-код транспортного засобу: НОМЕР_2 ), який на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно для забезпечення заявленого цивільного позову у кримінальному провадженні, оскільки така підстава не була метою накладення арешту.

При вирішенні питання усунення негативних наслідків для власників майна суд враховує, що ЄСПЛ у рішенні у справі «П`єрсак проти Бельгії» від 01.10.1982 зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов`язку відновлення status quo ante. Крім того, у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» від 31.10.1995 ЄСПЛ застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (рішення у справах «Маестрі проти Італії» від 17.02.2004, «Ассанідзе проти Грузії» від 08.04.2004, «Ілашку та інші проти Молдови та Російської Федерації» від 08.07.2004).

Таким чином, з огляду на вимоги доцільності і співмірності втручання держави в право власності ОСОБА_3 , подальше обмеження його права на мирне володіння, розпорядження та користування належним йому майном, буде непропорційним втручанням у право власності, яке захищено нормами національного законодавства, вимогам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що може призвести до недотримання співрозмірності обмеження права власності, які не відповідають завданням кримінального провадження, не виправдовує цілі, що переслідуються його застосуванням та обгрунтованої потреби, що виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи ОСОБА_3 , а тому з метою подолання стану невизначеності, задля відновлення прав власника майна гарантованих ст. 41 Конституції України, враховуючи те, що мета, яка переслідувалась при накладенні арешту на транспортний засіб, перестала існувати, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення вимог клопотання та скасування арешту майна.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 98, 100, 107, 131, 132, 171-173, 175, 331, 395 КПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Подільського районного суду міста Києва від 04.05.2023 №758/3273/23, на транспортний засіб марки TOYOTA CAMRY (д.н.з. НОМЕР_1 , vin-код транспортного засобу: НОМЕР_2 ), який на праві власності належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її постановлення. Заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України.

Суддя ОСОБА_1