Рішення № 138826484, 21.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:760/20088/24

Провадження №: 2/755/344/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Мовчан А.С.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяв про зміну предмету позову, просить суд:

- припинити право власності ОСОБА_3 на 1/8 частки двокімнатної квартири, загальною площею 54,10 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частки двокімнатної квартири, загальною площею 54,10 кв.м., житловою площею 31,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- виплатити ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 268 500,00 грн, внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна) Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві, в якості компенсації вартості 1/8 частки нерухомого майна.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона отримала у спадщину нерухоме майно від бабусі ОСОБА_4 та дідуся ОСОБА_5 . На момент смерті як бабусі, так і дідуся, позивачка проживала разом з ними за адресою: АДРЕСА_1 , так як бабуся була призначена її опікуном після смерті матері. Зазначає, що за заповітом після смерті бабусі, та згодом частково за заповітом та за законом після смерті дідуся, позивачка успадкувала на праві спільної часткової власності частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується: свідоцтвом про право на спадщину за заповітом на частину квартири від 16.06.2006, зареєстровано в реєстрі за № 1у-1207; свідоцтвом про право на спадщину за законом на 1/12 частку квартири від 10.10.2009, зареєстровано в реєстрі за № 2-2057; свідоцтвом про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири від 10.10.2009, зареєстровано в реєстрі за № 2-2055; свідоцтвом про право на спадщину за законом на 1/12 частку квартири від 19.12.2018, зареєстровано в реєстрі за № 2-1900; свідоцтвом про право на спадщину за законом на 1/24 частку квартири від 18.01.2019, зареєстровано в реєстрі за № 2-56. Іншим співвласником цієї квартири, а саме частки в розмірі 1/8, є ОСОБА_3 , рідний дядько позивачки, який успадкував її як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_5 . Але разом з цим, відповідач з самого початку отримання у власність частки квартири у розмірі 1/8 не приймає участі в утриманні квартири, не проживає в ній, не зареєстрований, та у позивачки взагалі відсутній з ним зв`язок. В свою чергу, позивачка з 2006 року зареєстрована та проживала в цій квартирі, здійснювала утримання квартири шляхом сплати за всі комунальні послуги та несла інші необхідні витрати. Враховуючи незначний розмір частки квартири, власником якої є відповідач, технічне виділення в натурі цієї частки з майна є неможливим. Крім того, відповідач не є членом сім`ї позивачки, а отже спільне проживання є також неможливим. Більше того, так як з відповідачем 18 років відсутній зв`язок, вирішити у досудовому порядку питання користування або розпорядження квартирою, яка перебуває в спільній частковій власності сторін, не вбачається можливим. Таким чином, зважаючи на тривалу відсутність зв`язку з відповідачем, відсутність з його боку будь-яких дій щодо користування, володіння, та розпорядження своєю часткою квартири, позивачка вважає за можливе звернутись до суду з позовом про припинення права власності відповідача та виплатити йому кошти в розмірі вартості його частини квартири.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.03.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки, витребувано з Сьомої київської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи №225, заведену після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

14.04.2025 з Сьомої київської державної нотаріальної контори на виконання ухвали суду від 03.03.2025 надійшли витребувані докази, а саме належним чином засвідчена копія спадкової справи № 225, заведена після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 .

Ухвалою постановленою в судовому засіданні 27.05.2025 без оформлення окремого процесуального документу задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про прийняття заяви про зміну предмету позову, що була подана до суду 09.09.2024.

12.09.2025 від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшов лист по направлення документів на його адресу місця проживання, та додатково відповідач зазначив, що заперечує проти позовних вимог.

В підготовчому судовому засіданні 20.10.2025 представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 зобов`язалася направити відповідачу копію заяв по суті справи, на підтвердження чого в подальшому подала до суду поштові квитанції.

08.12.2025 від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява, в якій останній заперечував проти задоволення позовних вимог.

В підготовчому судовому засіданні 16.02.2026 представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 заявила клопотання про витребування доказів та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва постановленою в судовому засіданні 16.02.2026 без оформлення окремого процесуального документу задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1. про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.02.2026 клопотання представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задоволено та витребувано з Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відомості щодо наявності актових записів про одруження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також актових записів про народження, де батьком зазначений ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

01.04.2026 з Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла відповідь на виконання ухвали суду від 16.02.2026.

У підготовчому судовому засіданні 23.04.2026 представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 заявила клопотання про зміну предмета позову та клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою постановленою в судовому засіданні 23.04.2026 без оформлення окремого процесуального документу задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.04.2026 прийнято в межах розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності - заяву про зміну предмету позову від 21.04.2021.

01.06.2026 від відповідача ОСОБА_3 надійшов електронний лист, у якому він зазначив, що заперечує і не надає дозволу на те, щоб його позбавили частки у спільному майні.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

17.07.2026 від представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи та письмові пояснення.

Ухвалою постановленою в судовому засіданні 21.07.2026 без оформлення окремого процесуального документу задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про долучення документів та письмових пояснень до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги з підстав викладених в позові. Додатково суду пояснила, що відповідач є рідним дядьком позивачки. Після смерті матері, опікуном позивачки стала бабуся (матір відповідача), з якою, разом з дідусем, ОСОБА_2 проживала у спірній квартирі. Відповідач в 90-х роках виїхав до США і вони не спілкувалися та позивачці не відомі відомості щодо нього.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. В чому числі шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду, про причини не явки не повідомив.

Відтак, суд, вислухавши позицію представника позивачки, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають ураховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, по захист якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц та від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20).

Крім того, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 58 постанови від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, пункті 23 постанови від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 та підпункті 8.49 постанови від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 08.08.2006 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відміткою в паспорті серії НОМЕР_1 (т.1, а.с.10-11).

Згідно витягу з Розпорядження Дарницької районної державної адміністрації міста Києва від 30.05.1997 № 250, ОСОБА_4 , яка проживає в АДРЕСА_1 , призначено опікуном над неповнолітньою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та над її майном у зв`язку зі смертю матері ОСОБА_6 , свідоцтво про смерть НОМЕР_2 від 22.01.1997. Батько дитини ОСОБА_7 дає згоду на встановлення опіки (т.1, а.с.13).

05.05.2006 ОСОБА_2 видана довідка про те, що вона дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 2000 року по теперішній час (т.1, а.с.15).

12.04.2006 мешканці будинку АДРЕСА_3 : ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , підписали акт, яким засвідчили той факт, що ОСОБА_2 , 1983 р.н., дійсно проживає з 2000 року по теперішній час в квартирі АДРЕСА_4 (т.1, а.с.16).

16.06.2006 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Гавриленко А.М. видано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким ОСОБА_2 успадкувала частини квартири АДРЕСА_4 , після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зареєстровано в реєстрі за № 1у-1207 (т.1, а.с.19). Вказане підтверджується витягом про реєстрації в Спадковому реєстрі № 5420355 від 16.06.2006 (т.1, а.с.21-22).

Право приватної власності ОСОБА_2 на 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі № 144253 (т.1, а.с.20).

10.10.2009 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким спадкоємцем частки майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його онука ОСОБА_2 , бо її мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадкове майно, на яке в указаній частці видано це свідоцтво, складається з 1/6 частини квартири АДРЕСА_4 . На 1/12 частину квартири видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 . Зареєстровано в реєстрі за № 2-2057 (т.1, а.с.23). Вказане підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 21780032 від 10.10.2009 (т.1, а.с.25-26).

Право приватної власності ОСОБА_2 на 1/12 частини квартири АДРЕСА_4 підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі № 86555 (т.1, а.с.24).

10.10.2009 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким спадкоємцем 1/3 частки майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є її онука ОСОБА_2 , бо її мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадкове майно, на яке в указаній частці видано це свідоцтво, складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_4 . На 1/6 частину квартири видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 . Зареєстровано в реєстрі за № 2-2055 (т.1, а.с.27). Вказане підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 21780009 від 10.10.2009 (т.1, а.с.29-30).

Право приватної власності ОСОБА_2 на 1/6 частини квартири АДРЕСА_4 підтверджується реєстраційним написом на правовстановлюючому документі № 86552 (т.1, а.с.28).

19.12.2018 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким спадкоємцями майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є її чоловік ОСОБА_5 , на частку спадщини; її онука ОСОБА_2 , на частку спадщини, бо її мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина, на яку в указаній частці видано це свідоцтво складається з частини квартири АДРЕСА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частку квартири 10.10.2009 за реєстровим № 2-2055 видано ОСОБА_2 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частку квартири видано ОСОБА_2 . Зареєстровано в реєстрі за № 2-1900 (т.1, а.с.31). Вказане підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 54551538 від 19.12.2018 (т.1, а.с.32-33).

Право приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/12 частини квартири АДРЕСА_5 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 150208923 від 19.12.2018 (т.1, а.с.34).

18.01.2019 державним нотаріусом Сьомої київської державної нотаріальної контори Конончук Т.В. видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, за яким спадкоємцями майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_3 , на частку спадщини; та його онука ОСОБА_2 , на частку спадщини, бо її мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Спадщина складається з частки квартири АДРЕСА_4 . Свідоцтво про право на спадщину на 1/12 частку квартири 10.10.2009 за реєстровим № 2-2057 видано ОСОБА_2 . Свідоцтво про спадщину на 1/24 частку квартири видано ОСОБА_2 . Зареєстровано в реєстрі за № 2-56 (т.1, а.с.35). Вказане підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 54786980 від 18.01.2019 (т.1, а.с.36-37).

Право приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/24 частини квартири АДРЕСА_5 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 153054375 від 18.01.2019 (т.1, а.с.38).

ОСОБА_2 надано платіжні інструкції, що підтверджують сплату нею комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , за період 2022-2024 років (т.1, а.с.39-55).

26.01.2026 судовим експертом ТОВ «НІСЕ» Стасюк М.Ю. складено висновок за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 10687, згідно якого, з технічної точки зору, відповідно до діючих вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва, здійснити поділ в натурі двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 31,8 кв.м., між двома співвласниками, відповідно до їх часток (розмір частки ОСОБА_3 у спільному майні складає 1/8) не вбачається можливим. Двокімнатна квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 31,8 кв.м., є неподільною (т.2, а.с.5,20).

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Статтею 316 ЦК України передбачено що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частинами першою, другою статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до статті 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-68цс14, відповідно до статті 365 ЦК України, зокрема пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Отже, обов`язковими умовами для припинення права особи на частку в майні є наявність однієї з умов, визначених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України та умови, вказаної в пункті 4 частини 1 цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 виснувала, що відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності.

У вказаній справі, в якій заявлено вимоги про припинення права на частку у спільній власності та визнання права власності, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що лише відмова у задоволенні вимоги позивача про припинення права власності на частку у праві спільної власності на нерухоме майно (визнати право на яку за собою позивач просив суд) є підставою для відмови у задоволенні вимоги про визнання права власності позивача на цю частку (пункт 64).

У постановах Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 760/8958/15-ц, від 01.06.2023 у справі № 344/2399/21, від 11.12.2023 у справі № 442/7979/21, від 10.01.2024 у справі № 344/6767/14-ц зазначено, що висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку.

Верховний Суд України у постанові від 13.01.2016 у справі № 6-2925цс15 вказав, що у справі за позовом одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачеві частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники-відповідачі; чи сплачують інші співвласники, які володіють та користуються майном, матеріальну компенсацію позивачеві за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію у рахунок визнання за ними права власності на спільне майно, та чи не становитиме це для них надмірний тягар. У цій справі також було заявлено вимогу про визнання права власності.

Слід також зазначити, що правомірність дій суду при встановленні вказаних вище обставин оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Так, у постанові від 23.11.2016 у справі № 6-1943цс16 Верховний Суд України погодився із висновками колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених в ухвалі від 13.07.2016, зокрема щодо наявності підстав для припинення права спільної часткової власності на частину нежитлового приміщення, визнання за позивачем права власності на зазначене майно та стягнення на користь відповідача грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку суду. Разом з тим, позовних вимог про визнання права власності на спірну частину нерухомого майна у зазначеній справі заявлено не було.

Згідно з приписами частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Аналіз зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчить про те, що державний реєстратор одночасно зі здійсненням реєстрації припинення речового права проводить державну реєстрацію набуття відповідного права чи обтяження шляхом виконання судового рішення про одночасне визнання такого речового права або шляхом відновлення попереднього запису про речові права.

Результат тлумачення приватно-правових норм, тобто діяльності зі з`ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним. Верховний Суд вже звертав увагу на те, що загальні засади (принципи) цивільного права є фундаментальними, й інші джерела правового регулювання, насамперед акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту цих засад (принципів). Останні мають пряму дію, а тому їх слід ураховувати, здійснюючи, зокрема, тлумачення приписів актів цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, постанова Верховного Суду від 18.04.2022 в справі № 520/1185/16-ц).

Суди не можуть дозволяти, щоб їх використовували як інструмент нерівності й несправедливості.

Речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами.

Ефективність юридичного засобу захисту прав людини - це така його властивість, яка полягає у теоретичній спроможності та реальній здатності цього засобу забезпечити досягнення його соціальної мети - захистити право людини.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, з огляду, зокрема, на безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/16981/17).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд припинити право власності відповідача на 1/8 частки квартири, та визнати за нею право власності на цю частку, шляхом виплати відповідачу в якості компенсації вартості 1/8 частки нерухомого майна, що внесена на депозитний рахунок суду. Натомість відповідач ОСОБА_3 заперечував щодо припинення його права власності на частку в спільному майні. Отже метою поданого позову, є набуття права власності на частку у нерухомому майні, яка є незначною та належить іншому співвласнику.

Стаття 365 ЦК України регулює правовідносини щодо припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Водночас реалізація співвласником свого суб`єктивного права, передбаченого зазначеною статтею (подання відповідного позову з доведенням обставин, передбачених частиною першою статті 365 ЦК України, внесення вартості частки відповідача на депозитний рахунок суду), спрямована не лише на припинення правовідношення спільної власності (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України), а саме на набуття відповідного права за рахунок припинення права власності іншого співвласника, що передбачене пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України (визнання права).

Набуття права власності позивачкою на припинену частку відповідача у спільному майні в порядку статті 365 ЦПК України відповідає визначеній частиною п`ятою статті 11 ЦК України підставі виникнення цивільних прав та обов`язків.

Крім того, визнання права застосовується не лише у разі наявності порушення такого права, а також у разі його невизнання чи оспорення, що узгоджується з частиною першої статті 15 та статтею 392 ЦК України.

Право ОСОБА_2 на набуття права власності на незначну частку ОСОБА_3 у праві спільної власності на неподільну річ, поданий зокрема з тих підстав, що відповідач не приймає участі в утриманні квартири, не проживає та не зареєстрований в ній. Більше того, вирішити у досудовому порядку питання користування або розпорядження квартирою, яка перебуває в спільній частковій власності сторін, не вбачається можливим, оскільки у позивачки відсутній зв`язок із відповідачем.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

З урахуванням наведеного, суд вважає, що вимога про визнання за позивачкою права власності на раніше належну відповідачу незначну частку у праві спільної власності на неподільне майно є тією вимогою, яка забезпечує досягнення мети поданого позову, а задоволення такої вимоги призводить до остаточного вирішення спору між сторонами.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини 1-3 статті 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Згідно положень частини 1 статті 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Як убачається з матеріалів справи, позивачкою до позову було долучено звіт про оцінку майна, складений суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «ОК «ЗОЛОТИЙ ЛЕВ» 27.02.2024, ринкова вартість двокімнатної квартири, загальною площею 54,10 кв.м., житловою площею 31,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 1 389 000 грн (т.1, а.с.56,70).

В подальшому позивачкою долучено висновок судового експерта Стасюк М.Ю. складений 08.04.2026 за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження № 08/04/26, згідно якого ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,1 кв.м., житловою площею 31,8 кв.м., станом і в цінах на 27.02.2024, визначена за наданими документами, складала 2 148 000,00 грн (т.2, а.с.54,63).

Згідно з пунктом 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Андрій Руденко проти України» від 21.12.2010, заява № 35041/05, норми ЦК України відображають конституційну гарантію попередньої компенсації за будь-яке позбавлення власності. Вимога попереднього платежу є не просто технічною складовою процедури відчуження майна, яка встановлена законом, а є основною вимогою, на якій має ґрунтуватися рішення суду про позбавлення особи майна.

Позивачем внесено на депозитний рахунок суду компенсацію вартості 1/8 квартири АДРЕСА_4 , в сумі 268 500,00 (двісті шістдесят вісім тисяч п`ятсот) гривень, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №19 від 22.02.2025 на суму 173 625,00 грн (т.1, а.с.135) та платіжною інструкцією №9421-2516-9017-2477 від 14.07.2026 на суму 94 875,00 грн (т.2, а.с.97).

Згідно з вимогами частини 5 статті 319 ЦК України, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідач, як співвласник квартири, має рівні з іншими співвласниками права щодо об`єкта спільної часткової власності - виходячи з належної йому частки.

Судом встановлено, що спільне користування співвласниками спірним майном є неможливим; річ є неподільною; припинення права на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачу, який спірною квартирою не користується, тривалий час не цікавився спірним майном та не утримує його; тягар утримання спірного майна несе позивачка; докази, які б свідчили, що припинення права власності відповідача на частку у квартирі може завдати істотної шкоди його інтересам, відсутні. Крім того, позивачка внесла на депозитний рахунок 268 500,00 грн (вартість 1/8 частки спірної квартири), що відповідає реальній ринковій вартості 1/8 частки квартири. Ринкова вартість спірного об`єкта нерухомого майна не спростована іншими належними, достатніми та допустимими доказами.

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку що спірна квартира є неподільною в розумінні частини 2 статті 183 ЦК України, частка відповідача є незначною і її виділ в натурі є не можливим, як і спільне володіння та користування квартирою сторонами у справі, припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його правам та інтересам, а тому визнає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 та вбачає визначені законом підстави для задоволення позову.

Інші доводи сторін, наведені ними у заявах по суті справи, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58 (sad) принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 183, 316, 317, 319, 321, 356, 358, 365 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 13, 76-82, 89, 209, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , остання відома адреса місця проживання в Україні: АДРЕСА_1 , місце проживання АДРЕСА_6 ) про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/8 частки двокімнатної квартири, загальною площею 54,10 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/8 частки двокімнатної квартири, загальною площею 54,10 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В рахунок компенсації вартості 1/8 частки двокімнатної квартири, загальною площею 54,10 кв.м, житловою площею 31,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виплатити ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 268 500,00 (двісті шістдесят вісім тисяч п`ятсот) гривень, що внесені ОСОБА_2 на депозитний рахунок для зарахування коштів, внесених у вигляді застави (частки майна) Територіального управління Державної судової адміністрації в місті Києві (код отримувача за ЄДРПОУ 26268059, банк отримувача ДКСУ м. Київ, код банку отримувача МФО 820172), згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №19 від 22.02.2025 на суму 173 625,00 грн та платіжної інструкції №9421-2516-9017-2477 від 14.07.2026 на суму 94 875,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 03.08.2026.

Суддя: