Рішення № 138820852, 23.06.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року Справа № 915/1040/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Сулейманової С.М.,

представника позивача: Врадій Л.М. (у судовому засіданні 17.06.2026 в режимі ВКЗ),

представників відповідачів: не з`явилися,

представників третіх осіб: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: фізичної особи-підприємця Садло Валентини Петрівни,

до відповідача-1: Державної інспекції архітектури та містобудування України,

відповідача-2: Вознесенської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1) ОСОБА_1 ,

2) ОСОБА_2 ,

про: визнання права власності на самочинно збудований магазин з кафетерієм,-

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець Садло Валентина Петрівна звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Державної інспекції архітектури та містобудування України та Вознесенської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати за нею право власності на самочинно збудований магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 01.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 06.08.2025. Залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачки - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки останні є суміжними землекористувачами та власниками сусідніх об`єктів нерухомого майна (житлових будинків) зі спірним самочинно збудованим позивачем магазином з кафетерієм, а тому рішення у даній справі може вплинути на їх права або обов`язки.

Державна інспекція архітектури та містобудування України у відзиві заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись зокрема, на те, що позивачка не надала належних і допустимих доказів, що самочинне будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією; що об`єкт самочинного будівництва за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1); що самочинно збудований об`єкт не порушує прав та інтересів інших осіб, зокрема прав та інтересів власників (користувачів) сусідніх земельних ділянок тощо.

Позивачка у відповіді на відзив зазначила, що на підтвердження безпечної експлуатації магазину нею подано звіт про проведення технічного обстеження об`єкта, складений експертом Онча В.М., згідно якого встановлено відповідність вимогам безпечної експлуатації та можливості подальшої безпечної експлуатації вказаного магазину. В той же час щодо відповідності об`єкту архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та інших нормам і правилам позивач має намір заявити окреме клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи.

ОСОБА_1 та Жогло Віра Миколаївна у письмових поясненнях не заперечували проти задоволення вимог позивачки та вказували, що самочинно збудований позивачкою магазин з кафетерієм не порушує їх прав, як власників сусідніх житлових будинків.

Ухвалою суду від 06.08.2025 за письмовим клопотанням позивачки у даній справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України. На вирішення судової будівельно-технічної експертизи поставлено наступні питання: 1) До якого об`єкту, за класом наслідків, належить магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше вул.Тімірязєва), 1-А? 2) Чи велось будівництво магазину з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в АДРЕСА_1 , з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших необхідних нормам і правил? Якщо вимоги норм і правил не дотримані, то зазначити, які вимоги норм та правил порушені, в чому полягають порушення, чи є вони істотними? 3) Чи відповідає містобудівний документації на місцевому рівні магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше вул.Тімірязєва), 1-А? Якщо не відповідає, то в чому полягають невідповідності? Провадження у справі зупинено до одержання результатів експертизи.

Ухвалами від 12.12.2025, 29.01.2026 та 12.02.2026 суд задовольняв клопотання експертної установи про організацію проведення експертизи та надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи, у зв`язку з чим судом щоразу провадження у справі поновлювалось та зупинялось.

Ухвалою суду від 13.04.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 08.05.2026 у зв`язку з надходженням висновку експерта №СЕ-19/115-25/14482-БТ від 30.03.2026, в якому судовий експерт дійшов наступних висновків:

1) магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше - вул.Тімірязєва), 1-А, належить до класу наслідків (відповідальності) СС1 - незначні наслідки;

2) магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше - вул.Тімірязєва), 1-А, збудовано з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших необхідних нормам і правил;

3) магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше - вул.Тімірязєва), 1-А, відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Плану зонування території (зонінг) м.Вознесенська, Миколаївської області.

Вознесенська міська рада не скористалась наданим їй ст.ст.161, 165 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростувала.

Ухвалою суду від 08.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2026.

У судовому засіданні 17.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

У судовому засіданні 23.06.2026 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 16.05.2003 Садло Валентина Петрівна здійснює підприємницьку діяльність, зокрема, з роздрібної торгівлі в спеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.20, 21).

Садло Валентина Петрівна була власником земельної ділянки загальною площею 0,0572 га в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше вул.Тімірязєва), 1, яка призначена для обслуговування належного на праві власності Садло Валентині Петрівні житлового будинку, що підтверджується виданим Вознесенською міською радою державним актом на право приватної власності на землю (а.с.22).

Рішенням Виконавчого комітету Вознесенської міської ради №153 від 26.11.2003 приватному підприємцю Садло Валентині Петрівні надано дозвіл на установку павільйону розміром 3,0 х 7,0 м, по вул.Тімірязєва, 1 (а.с.23).

Позивачка вказує, що у 2004 році нею такий об`єкт торгівлі був розширений та побудований магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м з прилеглою територію для обслуговування магазину, якому була присвоєна адреса: м.Вознесенськ, вул.Тімірязєва, 1-А.

Також позивачка вказує, що будівництво магазину фактично здійснювалося на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та без отримання дозволу на будівництво.

В подальшому, Виконавчим комітетом Вознесенської міської ради надано приватному підприємцю Садло Валентині Петрівні дозвіл №61 від 18.02.2005 на розміщення об`єктів торгівлі - магазину «Анюта» по вул.Тімірязєва, 1-А (а.с.24).

Позивачка зазначає, що магазин збудовано без дозвільних документів, а також в зв`язку зі змінами в законодавстві, вона не могла своєчасно оформити право користування земельною ділянкою, на якій розташований магазин, та відповідно здати його в експлуатацію, як вимагалося на той час чинним законодавством.

Рішенням Вознесенської міської ради Миколаївської області №31 від 21.04.2006 Садло Валентині Петрівні був наданий дозвіл на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по вул.Тімірязєва, 1-А приблизною площею 0,0123 га для надання в оренду на 5 років за рахунок земель запасу міської ради (земель не наданих у власність чи користування) та приблизною площею 0,0038 га для зміни цільового призначення за рахунок земель (вул.Тімірязєва, 1) під розміщення павільйону для комерційних послуг (а.с.25) та рішенням Вознесенської міської ради №20 від 15.04.2011 такі проекти землеустрою були затвердженні (а.с.32).

11.09.2012 Вознесенською міською радою видано Садло Валентині Петрівні державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0038, кадастровий номер 4810200000:12:023:0008, яка знаходиться за адресою: м.Вознесенськ, вул.Тимірязєва, 1, цільове призначення - будівництво та обслуговування будівель торгівлі (а.с.34).

Земельна ділянка площею 0,0123 га, кадастровий номер 4810200000:12:023:0009, яка знаходиться за адресою: м.Вознесенськ, вул.Тимірязєва, 1-А, Вознесенською міською радою передана в оренду фізичній особі-підприємцю Садло Валентині Петрівні строком на 5 років за договором оренди земельної ділянки від 11.11.2016, який в подальшому за додатковою угодою від 29.10.2021 поновлено на 5 років (а.с.37-46).

Право власності та оренди на вказані земельні ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідними витягами (а.c.35, 36, 47).

Позивачка вказує, що побудований нею магазин з кафетерієм розташований на таких земельних ділянках.

Також позивачка вказує, що право власності на магазин з кафетерієм за нею не зареєстровано.

Державна інспекція архітектури та містобудування України у відповіді №5872/03/18-24 від 12.11.2024 на звернення позивачки, вказала, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил, згідно ст.376 Цивільного кодексу України вважаються самочинним будівництвом. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. При цьому відповідно до п.10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він прийметься в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта (а.с.58).

На письмові звернення позивачки щодо безпечної експлуатації вказаного магазину з кафетерієм Відділом архітектури та містобудуння Управління комунальної власності Вознесенської міської ради у листі №1400 від 13.11.2008 повідомлено про його відповідність діючим на той час ДБН 360-92** (а.с.64); Відділенням державного пожежного нагляду Вознесенського районного відділу м.Вознесенська у листі №1027 від 04.11.2008 повідомлено про відповідність магазину будівельним нормам та правилам пожежної безпеки (а.с.65); Вознесенською районною санітарно-епідеміологічною станцією у листі №1780 від 06.11.2008 повідомлено про відповідність магазину санітарним нормам (а.с.66); Відділом контролю технегенно-екологічної безпеки та природокористування №77 від 13.10.2008 повідомлено про відповідність об`єкту екологічним нормам (а.с.67).

06.09.2023 Комунальним підприємством «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» виготовлено технічний паспорт на магазин з кафетерієм, розміщений в місті Вознесенську Миколаївської області по вулиці Свободи, 1-А (а.с.77-79).

Для проведення технічного обстеження об`єкта самочинного будівництва магазину кафетерію, на замовлення позивачки експертом Комунального підприємства «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації» Онча В.М. (кваліфікаційний сертифікат серії АЕ №004198 від 26.04.2016) виготовлено звіт про проведення технічного обстеження об`єкта - магазин з кафетерієм в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи, 1-А (а.с.68-87).

У такому звіті, зокрема, зазначено, що на підставі поданих документів (технічний паспорт) встановлено, що об`єкт був збудований у 2004 році; проектна та робоча документація у замовника відсутня, попередні обстеження об`єкта не проводились. За результатами технічного обстеження об`єктів встановлено відповідність вимогам безпечної експлуатації та можливості подальшої безпечної експлуатації вказаного магазину.

Позивачка вказує, що самочинне будівництво не порушує права інших осіб, суміжних землекористувачів, які є власниками сусідніх житлових будинків - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ).

Позивачка вважає, що оскільки самочинно збудований нею магазин кафетерій відповідає вимогам безпечної експлуатації, земельна ділянка, на якій він розташований, частина знаходиться у її власності та частина передана їй в оренду, права інших осіб не порушуються, то існують підстави для визнання за нею права власності на нього у судовому порядку.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права є його визнання.

Статтею 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У частині 4 ст.373 Цивільного кодексу України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч.3 ст.375 Цивільного кодексу України).

Відповідно до змісту ч.4 ст.375 Цивільного кодексу України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Із змісту статті випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: (1) земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; (2) повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; (3) при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил.

За приписами ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ч.7 ст.376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

За приписами ч.3 ст.375 Цивільного кодексу України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Верховний суд у постанові від 25.08.2020 по справі №760/21223/17-ц зазначив, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

Крім того, Верховний Суд наголосив, що на підставі ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч.3 ст.375 Цивільного кодексу України).

Згідно п.17 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13.04.2011, замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації щодо самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.

З цього випливає, що прийняти в експлуатацію за рішенням суду можна лише об`єкт, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

У свою чергу, суд ухвалює рішення відповідно до ч.3 ст.376 Цивільного кодексу України в порядку процесуального законодавства на підставі поданих доказів.

Тому для визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва суду необхідно перевірити: 1) чи є земельна ділянка у власності (користування) позивача та відповідає чи цільове призначення земельної ділянки збудованому об`єкту; 2) чи велося будівництво з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією; 3) чи є збудований об`єкт таким, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1); 4) чи відсутні порушення прав та інтересів інших осіб.

З наявних у матеріалах даної справи доказів судом встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4810200000:12:023:0008 та 4810200000:12:023:0009, відповідно знаходяться у власності та користуванні позивачки.

Цільове призначення таких земельних ділянок, відповідно, будівництво та обслуговування будівель торгівлі, землі роздрібної торгівлі та комерційних послуг.

Висновком судового експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №СЕ-19/115-25/14482-БТ від 30.03.2026 встановлено:

1) магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше - вул.Тімірязєва), 1-А, належить до класу наслідків (відповідальності) СС1 - незначні наслідки;

2) магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше - вул.Тімірязєва), 1-А, збудовано з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших необхідних нормам і правил;

3) магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в м.Вознесенську Миколаївської області по вул.Свободи (раніше - вул.Тімірязєва), 1-А, відповідає вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Плану зонування території (зонінг) м.Вознесенська, Миколаївської області.

ОСОБА_1 та Жогло Віра Миколаївна у письмових поясненнях не заперечують проти задоволення вимог позивачки та вказують, що самочинно збудований позивачкою магазин з кафетерієм не порушує їх права, як власників сусідніх житлових будинків.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів п.4 ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Садло Валентини Петрівни є обґрунтованими, підтверджені наявними в матеріалах справи доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вимоги щодо відшкодування судових витрат, понесених позивачем на оплату судового збору, останнім не заявлялись, а тому суд не вирішує питання про їх розподіл між сторонами.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Садло Валентиною Петрівною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на самочинно збудований магазин з кафетерієм загальною площею 66,7 кв.м, що розташований в місті Вознесенську Миколаївської області по вулиці Свободи (раніше вул.Тімірязєва), 1-А.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 06.08.2026.

Суддя М.В.Мавродієва