Рішення № 138820673, 08.06.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2026 р. м. Київ Справа № 911/523/26

Розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОВІКТ»

до Приватного сільськогосподарського товариства «ВІРА»

про стягнення 452 619,27 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

За участю представників:

від позивача: Березюк Л.В.;

від відповідача: Мельниченко С.С.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОВІКТ» до Приватного сільськогосподарського товариства «ВІРА» про стягнення 452 619,27 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/523/26 за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/523/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

06.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог.

Обґрунтовуючи подане клопотання, позивач зазначає про те, що при формуванні позовної заяви позивачем допущено помилку у розрахунках інфляційних втрат, які станом на дату подачі позову становили за видатковою накладною № 99 від 25.10.2023 1 297,15 грн., а не 24 763,97 грн. З огляду на що? позивача вважає за необхідне зменшити розмір позовних вимог на 10 000,00 грн. щодо стягнення боргу за поставлений товар та на 23 466,82 грн. щодо стягнення інфляційних втрат станом на 31.01.2026 року.

Відтак, позивач просить вважати позовні вимоги за позовною заявою ТОВ «Агровікт» до ПСП «Віра» про стягнення коштів, з урахуванням зменшення позовних вимог та виявленої описки, наступними: стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «ВІРА» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агровікт», борг за поставлений товар у розмірі 119 776,05 грн., 3 % річних у розмірі 18 795,43 грн., пеню у розмірі 219 501,06 грн., інфляційні втрати у розмірі 61 079,91 грн. Відповідну заяву позивача про зменшення позовних вимог прийнято судом.

За наслідками підготовчого провадження у справі позивач позовні вимоги підтримав, відповідач проnи позову заперечував. Сторони зазначили про те, що ними повідомлено про всі обставини справи, які їм відомі, та надані суду всі наявні у них докази.

На виконання вимог ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України та ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України судом під час підготовчого провадження у справі № 911/523/26 вирішено питання та вчинено усі дії, необхідні для підготовки справи до розгляду по суті.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що судом під час підготовчого судового засідання вирішено питання, зазначені в ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України та вчинено усі необхідні дії, передбачені ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, з метою забезпечення правильного, своєчасного та безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 08.06.2026.

У судовому засіданні 08.06.2026 представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти позову частково заперечував.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 08.06.2026 судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених у позові обставин, Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОВІКТ» подано позов про стягнення з Приватного сільськогосподарського товариства «ВІРА» 452 619,27 грн., з яких 129 776,05 грн. боргу, 219 501,06 грн. пені, 18 795,43 грн. 3% річних та 84 546,73 грн. інфляційних.

В ході підготовчого провадження у справі позивач зменшив позовні вимоги і просить стягнути з відповідача 119 776,05 грн. боргу, 219 501,06 грн. пені, 18 795,43 грн. 3% річних та 61 079,91 грн. інфляційних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агровікт» (Продавець, позивач) та Приватним сільськогосподарським товариством «Віра» (Покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № 5/2 від 17.05.2022 (далі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Продавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупця (поставити) Товар (добрива з мікроелементами для позакореневого підживлення, засоби захисту рослин), а Покупець зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти Товар та оплатити його вартість.

За умовами п. 1.2 Договору найменування товару, його кількість, терміни поставки та оплати, базис поставки (місце передачі покупцю) визначені у специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною. Ціна за одиницю виміру товару та його загальна ціна, яку має сплатити покупець, визначається специфікаціями (додатками до цього договору) з урахуванням вимог щодо цього, викладених у тексті самого договору (розділ 2).

Пунктом 1.4 Договору передбачено, що факт поставки та передачі товару від продавця до покупця фіксується шляхом складання та підписання накладних (або актів приймання-передавання) повноважними представниками сторін. З моменту підписання сторонами накладних до покупця переходить право власності на товар та ризики його випадкового знищення або пошкодження.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна товару (в т.ч. ціна за одиницю товару) вказується сторонами в специфікаціях, що є невід`ємною частиною цього договору. Ціна товару включає вартість неповоротної тари, упаковки та витрати на доставку товару до місця його передачі покупцю (базис поставки).

За п. 2.5 Договору оплата товару проводиться в терміни, які вказані у специфікаціях до даного Договору.

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору сторонами було підписано три специфікації до Договору: № 1 від 16.06.2022 на суму 167466,00 грн., № 2 від 25.10.2023 на суму 32 310,05 грн., № 3 від 25.10.2023 на суму 67 802,40 грн., якими визначено кількість, номенклатуру, ціну товару, який підлягає передачі покупцю та строк його оплати до 01.09.2022 за специфікацією № 1 та до 01.11.2023 за специфікаціями № 2 та № 3.

Погоджений сторонами Товар було передано покупцю, що підтверджується актами приймання-передачі продукції: № 1 від 16.06.2022, № 2 від 25.10.2023, № 3 від 25.10.2023; видатковими накладними: № 47 від 16.06.2022, № 95 від 25.10.2023, № 99 від 25.10.2023; товарно-транспортними накладними № 160622-2 від 16.06.2022, № 251023-4 від 25.10.2023 та № 251023-11 від 25.10.2023. Загальна вартість поставленого товару становить 267 578,45 грн.

Однак оплата Покупцем товару здійснена лише частково в сумі 137 802,40 грн., що підтверджується випискою з розрахункового рахунку позивача. У зв`язку з чим, за відповідачем утворилась прострочена заборгованість з оплати поставленого товару у сумі 129 776,05 грн.

Пунктом 5.2 Договору встановлена відповідальність Покупця за порушення строків розрахунку за отриманий товар, а саме: за порушення строків (термінів) платежів покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент несплати, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 5.3 Договору сторони, у відповідності до вимог ст. 259 ЦК України, домовилися про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. Крім цього, Сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовилися про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань за даним Договором, здійснюється без обмеження строку.

Зважаючи на викладені положення законодавства та договору позивачем нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

В ході розгляду справи відповідач подав відзив, у якому визнав факт укладення Договору та поставку товару - насіння та мінеральні добрива.

Однак, відповідач зазначає, що у порушення п. 4.1. Договору та вимог законодавства, поставлений позивачем Товар не відповідає за якістю.

Відповідач зазначає, що під час внесення добрив виявилось їх невідповідність вимогам по якості, так як був відсутній результат їх застосування, рослини не реагували на підживлення та не росли, що призвело до зменшення урожайності, та, відповідно, недоотримання прибутку від реалізації урожаю.

Відповідач стверджував, що запросив до себе директора позивача, який під час особистої зустрічі підтвердив неналежну якість поставлених добрив та погодив, що відповідач може не сплачувати залишок оплати по Договору в рахунок компенсації недоотриманого врожаю.

Крім того, відповідач зазначає, що під час визначення суми боргу позивачем не врахована оплата у сумі 10 000 грн., здійснена відповідачем 23.03.2026 за платіжною інструкцією № 84.

Також відповідач стверджує, що у зв`язку з визнанням ним основного боргу у розмірі 119 776,05 грн., 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету на підставі ч. 1 ст. 130 ГПК України.

Відповідач навів зауваження до арифметичного розрахунку інфляційних на заборгованість за видатковою накладною № 99 від 25.10.2023 на суму 67 802,40 грн. за період з 01.11.2023 по 29.02.2024. За розрахунком позивача заявлено до стягнення 24 763,97 грн., а за розрахунком відповідача інфляційні складають 1 297,15 грн.

Відповідач заявив про зменшення пені, посилаючись на її неспівмірність. Зазначив, що позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у сумі 219 501,06 грн., тобто 183,26 % від суми основного боргу. Разом з нарахуваннями 3 % річних та втрат від інфляції, загальна сума нарахувань становить 322 843,22 грн., або 269,54 % від суми основного боргу.

Також, в обґрунтування клопотання про зменшення неустойки відповідач посилався на складне фінансове становище.

Позивач у відповіді на відзив заперечував наведені відповідачем обставини щодо неналежної якості поставленого товару, оскільки з усієї поставки добрива було поставлено лише 20 літрів (видаткова накладна від 25.10.2023), вартістю 5040,00 грн. з ПДВ, щодо відповідного добрива не проводилось жодних досліджень і кількість відповідного добрива не дозволяє стверджувати, що неурожайність була наслідком саме дії такого добрива. Позивач заперечував викладені відповідачем обставини щодо запрошення та приїзду представника позивача до відповідача.

Щодо тверджень відповідача про сплату 10 000 грн. за платіжною інструкцією № 84 від 23.03.2026, позивач зауважив, що відповідний платіж було здійснено після подання позову.

У ході розгляду спору позивач подав заяву про зменшення позовних вимог на 10 000,00 грн. боргу, що не впливає на розрахунок штрафних санкцій станом на момент подання позову.

Щодо зауважень відповідача до розрахунку інфляційних втрат, позивач визнав описку і підтвердив, що правильною сумою інфляційних є 1 297,15 грн., а не 24 763,97 грн. У заяві про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача інфляційні за видатковою накладною № 99 від 25.10.2023 у сумі 1 297,15 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені позивач заперечував, оскільки розмір пені за прострочення оплати поставленого товару погоджено відповідачем у Договорі. Крім того, відповідач протягом тривалого часу, фактично 3,5 роки користується коштами позивача.

У запереченні (на відповідь на відзив) відповідач навів додаткові обґрунтування зменшення штрафних санкцій.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи, що відповідач у порушення умов Договору своєчасно та у повному обсязі не оплатив поставлений йому товар, що відповідачем не спростовано, відповідна позовна вимога є правомірною і підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи, що відповідач у порушення умов Договору своєчасно та у повному обсязі не оплатив поставлений Товар на суму 119 776,05 грн. боргу, відповідач є таким, що порушив договірне зобов`язання, що є підставою для стягнення відповідної суми боргу та застосування до нього обумовленої Договором та чинним законодавством відповідальності.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Як передбачено ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.

Згідно наданого позивачем розрахунку пеня, річні та інфляційні нараховані на заявлену суму боргу за фактичні періоди прострочення та у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору.

Щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень, суд зазначає, що позивачем враховано у заяві про уточнення позовних вимог зауваження відповідача та надано новий розрахунок позову, який відображає фактичний стан розрахунків та прострочення.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання з оплати товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача 219 501,06 грн. пені, 18 795,43 грн. 3 % річних та 61 079,91 грн. інфляційних обґрунтовані і правомірні.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, судом досліджено та встановлено наступне.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як зазначено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 року у справі № 916/469/19.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики, як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також, самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

В той же час, умови Договору та фактичні обставини мають відображати дійсну правову природу відповідальності, забезпечуючи реальне виконання зобов`язань без покладення на сторону непомірного фінансового тягара, який не відповідає ні ступеню порушення, ні співмірності завданим збиткам.

За наведених обставин, враховуючи часткове погашення відповідачем боргу та зволікання позивача зі вжиттям заходів зі стягнення боргу, що сприяло збільшенню періоду прострочення та призвело до нарахування пені, сума якої майже сягає сумі поставки за Договором, з метою відновлення балансу інтересів сторін, суд вважає за можливе зменшити заявлену у позові пеню на 90%.

Зокрема, з заявленої до стягнення у позові пені у сумі 219 501,06 грн. задоволенню підлягає пеня у розмірі 10 %, що складає 21 950,10 грн. і така сума пені є спів мірною та відображає дійсну природу неустойки. В решті 90% заявленої до стягнення пені, що складає 197 550,96 грн., позов задоволенню не підлягає у зв`язку зі зменшення штрафних санкцій судом.

Згідно зі ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в сумі 119 776,05 грн. боргу, 18 795,43 грн. 3% річних, 61 079,91 грн. інфляційних та 21 950,10 грн. пені, в решті позов задоволенню не підлягає у зв`язку зі зменшенням судом пені.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі від суми уточнених позовних вимог без врахування суми зменшення неустойки судом, оскільки спір у відповідній частині виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Суд не вбачає підстав для повернення позивачу з Державного бюджету 50 % суми судового збору, оскільки відповідачем не засвідчено факт визнання позову у встановленому процесуальним законодавством порядку та не подано відповідної заяви, як того вимагає ст. 46 та ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, а з викладених у відзиві обставин вбачається заперечення позовних вимог.

Вимога відповідача про відшкодування йому витрат на правову допомогу безпідставна і не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду прийнято не на його користь, а зменшення судом неустойки не впливає на розподіл судових витрат на користь відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського товариства «ВІРА» (07700, Київська обл., Бориспільський р-н, місто Яготин, вул.Нагорного Валерія, буд. 6, кв. 1, код ЄДРПОУ 32393490) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОВІКТ» (02095, місто Київ, вул. Княжий Затон, будинок 2/30, кв. 96, код ЄДРПОУ 41784823) 119 776,05 грн. боргу, 18 795,43 грн. 3% річних, 21 950,10 грн. пені, 61 079,91 грн. інфляційних та 6287,28 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст.ст. 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 06.08.2026.

Суддя Т.П. Карпечкін