Рішення № 138820648, 07.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.08.2026Справа № 910/5597/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І"

про стягнення 961341,74 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І" про стягнення 961341,74 грн заборгованості за договором поставки №541768 від 26.01.2015, з яких: 515603,15 грн - основний борг, 396630,65 грн - штраф, 13134,40 грн - інфляційні втрати, 32713,75 грн - пеня, 3259,79 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №541768 від 26.01.2015 в частині оплати за поставлений товар.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою від 18.05.2026 Господарський суд міста Києва вказану позовну заяву залишив без руху.

27.05.2026 до відділу діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків від 20.05.2026.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.06.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/5597/26 розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

16.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позов.

17.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.

24.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

26.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Частиною 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору поставки №541768 від 26.01.2015 у період з 02.12.2025 по 11.02.2026 поставив відповідачу товар на загальну суму 521969,01 грн.

Однак, відповідач вартість поставленого товару не оплатив. Відповідач повернув позивачу товар на загальну суму 6365,86 грн. З урахуванням суми повернутого товару, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 515603,15 грн.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та заявив до стягнення нараховані на підставі ст.625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 13134,40 грн та 3% річних у сумі 3259,79 грн. Також позивач на підставі п.6.1. договору нарахував пеню у сумі 32713,75 грн та на підставі п.6.2. договору - штраф у розмірі 396630,65 грн.

У відповіді на відзив позивач заперечив доводи відповідача, що прострочення виникло внаслідок незалежних від нього об`єктивних, обставин, у зв`язку з складним фінансовим станом, нестабільною економічною ситуацією в країні, відсутність умислу, неможливістю залучення додаткового фінансування. Так, позивач вказує, що наведені самим відповідачем показники фінансової звітності за І квартал 2026 року свідчать, що товариство здійснювало господарську діяльність, отримало дохід у розмірі 4309900,00 грн, задекларувало чистий прибуток у сумі 3666000,00 грн та обліковувало активи на суму 12171800,00 грн. Водночас відповідач не надав жодних доказів того, що наявні кошти та активи об`єктивно не могли бути використані для належного виконання грошового зобов`язання перед позивачем, а також не обґрунтував причин непогашення заборгованості.

Самі по собі посилання на складний фінансовий стан, нестабільну економічну ситуацію чи відсутність можливості залучення додаткового фінансування не звільняють боржника від обов`язку належного виконання грошового зобов`язання та не спростовують наявності у нього реальної можливості виконати свої договірні обов`язки.

Також позивач вказує, що відповідач не повідомляв про важке матеріальне становище, складний фінансовий стан та неможливість здійснити оплату за поставлений та отриманий товар, відповіді на претензію позивача про сплату заборгованості не надав, що свідчить про недобросовісність відповідача.

Окрім цього, позивач зауважує, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції України, оскільки згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідачем не наданого жодного доказу на підтвердження обставин, що можуть бути підставою для зменшення заявлених штрафних санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною своїх зобов`язань.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що визнає наявність основного боргу в сумі 515603,15 грн, однак заперечує проти стягнення штрафу у розмірі 396 630,65 грн та пені у розмірі 32713,75 грн, вважаючи їх розмір надмірним та таким, що підлягає значному зменшенню на підставі ст.551 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на наявність підстав для зменшення заявлених до стягнення сум штрафу та пені, відповідач вказує, що не заперечує факту порушення строків оплати за договором, проте стверджує, що таке прострочення виникло не внаслідок недобросовісного ухилення від виконання зобов`язань, а внаслідок об`єктивних, незалежних від нього обставин, а саме:

складний фінансовий стан підприємства, що підтверджується фінансовою звітністю підприємства станом на 31.12.2025 та станом на 31.03.2026;

нестабільна економічна ситуація в країні, зумовлена військовою агресією РФ, що вплинуло на платоспроможність контрагентів відповідача;

відсутність умислу на порушення зобов`язання;

неможливість залучення додаткового фінансування (у зв`язку із смертю одного з засновників Товариства, рішення зборів учасників не можуть прийматись, оскільки відсутня необхідна більшість голосів, що відповідно унеможливлює звернення до фінансових установ за отриманням кредитів чи отриманням іншого додаткового фінансування).

Також відповідач зауважує, що відсутні докази, які б свідчили про завдання позивачу збитків внаслідок невиконання порушення відповідачем виконання договірних зобов`язань, а заявлений розмір штрафу та пені є надмірним та неспівмірним і в сумі становить 429344,40 грн, тобто більше 80% від суми основного боргу.

За таких обставин, відповідач просить суд зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу з 396630,65 грн до 20000,00 грн та зменшити розмір заявленої до стягнення пені з 32713,75 грн до 5000,00 грн.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

26.01.2015 між Товариством з додатковою відповідальністю "КПП ЦЕНТР" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І" (відповідач, покупець) укладений договір №21022025-УВ (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором.

Предметом договору є поставка запасних частин до транспортних засобів (надалі-товар), за погодженою кількістю, асортиментом та ціною, згідно виставленого рахунку-фактури постачальника (п.1.2. договору).

Відповідно до п.2.2. договору кількість фактично переданого товару вказується у видатковій накладній, що видається на кожну партію товару.

У пп.3.3.1. п.3.3. договору встановлено обов`язок покупця прийняти товар та своєчасно його оплатити.

За змістом п.5.5. договору покупець здійснює оплату товару протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання товару.

Додатковою угодою №4 від 28.03.2023 сторони внесли зміни п.5.5. та п.5.7. договору.

Так, відповідно до п.5.5. у редакції додаткової угоди №4 оплата товару здійснюється покупцем на основі даного договору і видаткових накладних до нього шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату протягом 21 (двадцяти одного календарного) дня з моменту отримання товару.

У пункті 6.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості несвоєчасного оплаченого товару за кожний день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку коли таке прострочення триває - до моменту звернення постачальника до суду.

У п.6.2. договору сторони домовилися про те, що у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальникові штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2015. У випадку якщо за 15 календарних днів до закінчення терміну дії договору від жодної із сторін не надійшло письмове повідомлення про його розірвання, договір вважається пролонгованим за кожен наступний день календарний рік (п.10.1., п.10.2.).

Згідно із наданими позивачем у матеріали справи видатковими накладними у період з 02.12.2025 по 11.02.2026 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 521969,01 грн.

У видаткових накладних вказаний строк оплати вартості поставленого товару: №FTM00410322/25 від 02.12.2025 строк оплати до 01.01.2026; №FTM00411169/25 від 03.12.2025 строк оплати до 02.01.2026; №FTM00411259/25 від 03.12.2025 строк оплати до 02.01.2026; №FTM00413060/25 від 04.12.2025 строк оплати до 03.01.2026; №FTM00413291/25 від 04.12.2025 строк оплати до 03.01.2026; №FTM00415363/25 від 05.12.2025 строк оплати до 04.01.2026; №FTM00416194/25 від 05.12.2025 строк оплати до 04.01.2026; №FTM00417518/25 від 08.12.2025 строк оплати до 07.01.2026; №FTM00418738/25 від 09.12.2025 строк оплати до 08.01.2026; №FTM00418757/25 від 09.12.2025 строк оплати до 08.01.2026; №FTM00419687/25 від 09.12.2025 строк оплати до 08.01.2026; №FTM00420422/25 від 10.12.2025 строк оплати до 09.01.2026; №FTM00420426/25 від 10.12.2025 строк оплати до 09.01.2026; №FTM00420419/25 від 10.12.2025 строк оплати до 09.01.2026; №FTM00423176/25 від 11.12.2025 строк оплати до 10.01.2026; №FTM00422907/25 від 11.12.2025 строк оплати до 10.01.2026; №FTM00423182/25 від 11.12.2025 строк оплати до 10.01.2026; №FTM00423857/25 від 12.12.2025 строк оплати до 11.01.2026; №FTM00426160/25 від 15.12.2025 строк оплати до 14.01.2026; №FTM00426566/25 від 15.12.2025 строк оплати до 14.01.2026; №FTM00427115/25 від 15.12.2025 строк оплати до 14.01.2026; №FTМ00427239/25 від 15.12.2025 строк оплати до 14.01.2026; №FTM00432013/25 від 18.12.2025 строк оплати до 17.01.2026; №FTM00432015/25 від 18.12.2025 строк оплати до 17.01.2026; №FTM00434088/25 від 19.12.2025 строк оплати до 18.01.2026; №FTM00434104/25 від 19.12.2025 строк оплати до 18.01.2026; №FTM00434125/25 від 19.12.2025 строк оплати до 18.01.2026; №FTM00434623/25 від 19.12.2025 строк оплати до 18.01.2026; №FTM00434627/25 від 19.12.2025 строк оплати до 18.01.2026; №FTM00435536/25 від 22.12.2025 строк оплати до 21.01.2026; №FTM00436271/25 від 22.12.2025р. сплатити до 21.01.2026; FTM00436539/25 від 22.12.2025 строк оплати до 21.01.2026; №FTM00436542/25 від 22.12.2025 строк оплати до 21.01.2026; №FTM00436604/25 від 22.12.2025 строк оплати до 21.01.2026; №FTM00436767/25 від 22.12.2025 строк оплати до 21.01.2026; №FTM00440687/25 від 29.12.2025 строк оплати до 28.01.2026; №FTM00441322/25 від 29.12.2025 строк оплати до 28.01.2026; №FTM00442134/25 від 30.12.2025 строк оплати до 29.01.2026; №FTM00442902/25 від 30.12.2025 строк оплати до 29.01.2026; №FTM00442317/25 від 30.12.2025 строк оплати до 29.01.2026; №FTM00442562/25 від 30.12.2025 строк оплати до 29.01.2026; №FTM00002745/26 від 06.01.2026 строк оплати до 05.02.2026; №FTM00002746/26 від 06.01.2026 строк оплати до 05.02.2026; №FTM00002748/26 від 06.01.2026 строк оплати до 05.02.2026; №FTM00002808/26 від 06.01.2026 строк оплати до 05.02.2026; №FTM00008316/26 від 09.01.2026 строк оплати до 08.02.2026; №FTM00008322/26 від 09.01.2026 строк оплати до 08.02.2026; №FTM00012373/26 від 13.01.2026 строк оплати до 12.02.2026; №FTM00013111/26 від 14.01.2026 строк оплати до 13.02.2026; №FTM00013198/26 від 14.01.2026 строк оплати до 13.02.2026; №FTM00013523/26 від 14.01.2026 строк оплати до 13.02.2026; №FTM00014841/26 від 15.01.2026 строк оплати до 14.02.2026; №FTM00017187/26 від 16.01.2026 строк оплати до 15.02.2026; №FTM00018071/26 від 16.01.2026 строк оплати до 15.02.2026; №FTM00019960/26 від 19.01.2026 строк оплати до 18.02.2026; №FTM00020922/26 від 20.01.2026 строк оплати до 19.02.2026; №FTM0002112/26 від 20.01.2026 строк оплати до 19.02.2026; №FTM00021423/26 від 20.01.2026 строк оплати до 19.02.2026; №FTM00022782/26 від 21.01.2026 строк оплати до 20.02.2026; №FTM00022784/26 від 21.01.2026 строк оплати до 20.02.2026; №FTM00022906/26 від 21.01.2026 строк оплати до 20.02.2026; №FTM00025981/26 від 23.01.2026 строк оплати до 22.02.2026; №FTM00027232/26 від 23.01.2026 строк оплати до 22.02.2026; №FTM00027323/26 від 23.01.2026 строк оплати до 22.02.2026; №FTM00027435/26 від 23.01.2026 строк оплати до 22.02.2026; №FTM00028848/26 від 26.01.2026 строк оплати до 25.02.2026; №FTM00029014/26 від 26.01.2026 строк оплати до 25.02.2026; №FTM00029327/26 від 26.01.2026 строк оплати до 25.02.2026; №FTM00029377/26 від 26.01.2026 строк оплати до 25.02.2026; №FTM00029578/26 від 26.01.2026 строк оплати до 25.02.2026; №FTM00034280/26 від 29.01.2026 строк оплати до 28.02.2026; №FTM00034591/26 від 29.01.2026 строк оплати до 28.02.2026; №FTM00034628/26 від 29.01.2026 строк оплати до 28.02.2026; №FTM00036439/26 від 30.01.2026 строк оплати до 01.03.2026; №FTM00038561/26 від 02.02.2026 строк оплати до 04.03.2026; №FTM00038632/26 від 02.02.2026 строк оплати до 04.03.2026; №FTM00041973/26 від 04.02.2026 строк оплати до 06.03.2026;. №FTM00051846/26 від 11.02.2026 строк оплати до 13.03.2026.

Згідно із накладних на повернення №ЦБ-903 від 13.11.2025, №ЦБ-1448 від 30.12.2025, №ЦБ-26 від 21.01.2026, №ЦБ-40 від 04.02.2026, №ЦБ-164 від 12.02.2026 відповідач повернув позивачу товар на суму 6365,86 грн.

Залишок неоплаченого відповідачем товару становить 515603,15 грн.

Оскільки відповідач оплату поставленого у період з 02.12.2025 по 11.02.2026 позивачем товару у погоджені сторонами строки не здійснив, позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення заборгованості у сумі 515603,15 грн та нарахованих на підставі п.6.1., п.6.2 договору пені у розмірі 32713,75 грн і штрафу у розмірі 396630,65 грн, а також нарахованих на підставі ст.625 ЦК України інфляційних втрат у сумі 13134,40 грн та 3% річних у сумі 3259,79 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Згідно із наданими позивачем у матеріали справи видатковими накладними у період з 02.12.2025 по 11.02.2026 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 521969,01 грн.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що сторони визначили строки оплати поставленого товару безпосередньо у видаткових накладних.

Відповідно до явних у матеріалах справи накладних на повернення відповідач у період з листопада 2025 року по лютий 2026 року повернув позивачу товар на суму 6365,86 грн. водночас, суд зазначає, що накладна на повернення №ЦБ-903 на суму 4635,70 грн датована 13.11.2025, тобто стосується повернення товару, здійсненого поза межами спірного періоду поставки. Разом із тим, враховуючи, що суд відповідно до принципу диспозитивності не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а позивач при визначенні розміру заявленої до стягнення заборгованості самостійно врахував зазначене повернення товару, суд приймає наведений позивачем розрахунок у межах заявлених вимог.

Таким чином, вартість товару, яку відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача становить 515603,15 грн (521969,01 грн - 6365,86 грн).

Відповідач у відзиві на позов визнав наявність основного боргу в сумі 515603,15 грн, доказів на підтвердження факту повернення отриманого товару постачальнику чи його оплати, зокрема, на суму основного боргу в розмірі 515603,15 грн не надав.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 515603,15 грн належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 515603,15 грн.

Згідно із ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач заявив до стягнення нараховані на підставі п.6.1., п.6.2 договору пеню у розмірі 32713,75 грн, штраф у розмірі 396630,65 грн, а також нараховані на підставі ст.625 ЦК України інфляційні втрати у сумі 13134,40 грн та 3% річних у сумі 3259,79 грн.

Здійснюючи перевірку заявлених позивачем до стягнення сум пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує, що з огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2019 року в справі №922/3782/17).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із розрахунку, який викладений у позові, позивач нараховує штраф у розмірі 1% за кожен день прострочення, що за розрахунком позивача становить 396630,65 грн. Обґрунтовуючи такий порядок нарахування штрафу позивач посилається на п.6.2. договору, зазначаючи на вказаним пунктом договору передбачено, що " у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець сплачує постачальникові штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день такого протермінування". При цьому позивач, зважаючи на економічну ситуацію в раїні, зумовленою військовою агресією РФ, застосовує до своїх вимог 1% штрафу, а не 5%.

Однак, дослідивши умови договору, суд встановив, що у пункті договору сторони домовилися про те, що у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару.

Таким чином, буквальне тлумачення пункту 6.2 договору свідчить про те, що сторони погодили застосування штрафу у фіксованому розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплаченого товару у разі прострочення виконання грошового зобов`язання понад 30 календарних днів. Умови договору не містять положень про нарахування штрафу за кожен день прострочення, а тому здійснений позивачем розрахунок штрафу за кожен день прострочення не ґрунтується на умовах договору та є безпідставним.

Крім того, визначений порядок нарахування штрафу відповідає приписам законодавства, оскільки штраф є неустойкою, яка носить разовий характер, тобто встановлюється у твердій сумі (фіксованій або у відсотковому відношенні до суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов`язання) та сплачується (стягується) однократно.

Здійснюючи перерахунок штрафу, суд враховує, що позивач, здійснюючи розрахунок, визначив до стягнення штраф у меншому розмірі, ніж передбачено договором (1% замість 5%). Враховуючи принцип диспозитивності та відсутність у суду повноважень виходити за межі заявлених позовних вимог, перерахунок штрафу здійснюється із застосуванням саме 1% від вартості несвоєчасно оплаченого товару. При цьому нарахування штрафу на підставі п.6.2. договору є обґрунтованим, оскільки відповідач допустив прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів.

За перерахунком суду штраф становить 5156,03 грн, а тому позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у пункті 6.1. договору, за умовами якого у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від вартості несвоєчасного оплаченого товару за кожний день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку коли таке прострочення триває - до моменту звернення постачальника до суду.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та процентів річних від простроченої суми.

Щодо нарахування пені, 3% річних, то суд зазначає, що позивач здійснюючи розрахунки допустив помилки щодо початку нарахування, оскільки до періоду нарахування враховує день, у який зобов`язання мало бути виконане.

Однак, перебіг часу, за який нараховується пеня та 3% річних відповідно до норм законодавства починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, а тому під час перерахунку суд не враховує день, у який зобов`язання з оплати вартості товару за кожною накладною мало бути виконане.

Крім того, перерахунок здійснюється у межах сум визначених позивачем для нарахування (за видатковою накладною №FTM00423857/25 від 12.12.2025 позивач визначив суму для нарахування 504,90 грн, а не 12509,86 грн, а також нарахування здійснюється на суму поставленого товару за вирахуванням вартості повернутого товару).

З урахуванням вище викладеного, за перерахунком суду пеня становить 32344,07 грн та 3% річних - 3223,52 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги про стягнення пені та 3% річних суд задовольняє частково.

Під час перерахунку інфляційних втрат, суд окрім правильних періодів нарахування, також враховує, що порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

За перерахунком суду інфляційні втрати становлять 13065,05 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Щодо заявленого відповідачем у відзиві на позов клопотання про зменшення штрафу та пені, то суд зазначає таке.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №912/1853/23 зауважив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій та наявності поданих сторонами доказів, згідно з статтею 86 ГПК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 також звернула увагу на те, що категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у статті 551 ЦК є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому, як зауважила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50%, тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до норм частин першої, другої статті 233 ГК та частини третьої статті 551 ЦК, тобто в межах судового розсуду. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У зв`язку з викладеним Об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначила, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Суд зазначає, що норми чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру штрафних санкцій, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22, від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, від 04.06.2025 у справі №910/5992/24).

Суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки відповідно до норм статті 551 ЦК є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/22964/17, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 12.02.2020 у справі №924/414/19, від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 15.11.2023 у справі №910/1266/23).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 551 Цивільного кодексу України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №925/577/21.

При цьому право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

Отже, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

На відповідача покладається обов`язок довести винятковість конкретного випадку та надати відповідні докази на підтвердження цього.

У вирішенні питання щодо зменшення штрафних санкцій, суд враховує, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження наявності поважних причин неналежного виконання зобов`язань та винятковості даного випадку.

Посилання відповідача на складний фінансовий стан підприємства не є належною та достатньою підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Сам по собі факт зменшення доходів або незначного залишку коштів на рахунках не свідчить про наявність виняткових обставин, які відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України можуть бути підставою для зменшення неустойки.

Відповідач не довів, що його фінансові труднощі мають об`єктивний, непереборний характер та виникли незалежно від його волі. При цьому господарська діяльність завжди пов`язана з ризиком, а негативні фінансові результати є проявом підприємницького ризику, який не може перекладатися на контрагента шляхом звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Також суд зазначає, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами, які несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявленого штрафу, кореспондує обов`язок сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 551 Цивільного кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами.

Відповідачем не доведено існування жодних виняткових обставин.

Окрім цього, враховуючи встановлені за перерахунком суду розмір штрафу і пені є співмірним наслідкам порушення відповідачем договірного зобов`язання, не має явно надмірного характеру та відповідає ступеню допущеного порушення.

Верховний Суд у постанові від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19 зазначив, що висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для зменшення розміру штрафу та пені, а тому відмовляє у задоволенні клопотання відповідача по зменшення штрафних санкцій.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України та за встановлених вище обставин, суд вважає частково обґрунтованими позовні вимоги, а саме в частині про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 515603,15 грн, пені у сумі 32334,07 грн, штрафу у сумі 5156,03 грн, 3% річних у розмірі 3223,52 грн та інфляційних втрат у сумі 13065,05 грн.

ВИСНОВКИ СУДУ

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки судом встановлено, що відповідач є таким, що порушив договірні зобов`язання за договором поставки №541768 від 26.01.2015 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 515603,15 грн, штрафу у сумі 5156,03 грн, пені у сумі 32334,07 грн, 3% річних у розмірі 3223,52 грн та інфляційних втрат у сумі 13065,05 грн. В частині позовних вимог про стягнення штрафу у сумі 391474,62 грн, пені у сумі 379,68 грн, 3% річних у розмірі 36,27 грн та інфляційних втрат у сумі 69,35 грн

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І" (02152, місто Київ ,вулиця Березняківська, будинок 8 кімната 211, ідентифікаційний код 33299396) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КПП ЦЕНТР" (81500, Львівський р-н, Львівська обл., село Черляни, вулиця Польова, будинок 97, ідентифікаційний код 38169102) заборгованість у сумі 515603,15 грн, штраф у сумі 5156,03 грн, пеню у сумі 32334,07 грн, 3% річних у розмірі 3223,52 грн, інфляційні втрати у сумі 13065,05 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 8540,73 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено:07.08.2026.

Суддя С.О. Турчин