Рішення № 138820385, 05.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.08.2026Справа № 910/6592/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" 51400, Дніпропетровська обл., місто Павлоград, вул. СОБОРНА, будинок 76, код ЄДРПОУ 00178353)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" вул. Єжи Гедройця, 5, м.Київ, 03150

про стягнення 5944,49 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 5944,49 грн. вартості нестачі вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт незбереження відповідачем як підприємством залізничного транспорту цілісності майна (вантажу) під час перевезення залізницею вагону № 60226966, внаслідок чого на підставі ст.ст. 110, 114, 115 Статуту залізниць України стягненню з відповідача підлягає вартість втраченого під час перевезення вантажу у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6592/25, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, суд дійшов висновку про розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Окрім цього, вказаною ухвалою суду від 11.06.2025 зобов`язано позивача в строк до 10.07.2025 надати належним чином засвідчені копії договору № 78ЦТЛ-2024, акту загальної форми № 13 від 18.04.2025.

Так, від позивача 09.07.2025 на виконання вимог ухвали суду через систему "Електронний суд" надійшли копії договору № 78ЦТЛ-2024, акту загальної форми № 13 від 18.04.2025. Вказані документи долучені до матеріалів справи.

Згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/6592/25 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 11.06.2025 була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 12.06.2025 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 11.06.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Наразі, від відповідача до суду станом на час винесення рішення не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд зазначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до накладної № 45460676 від 17.04.2025, вантажовідправником - ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" зі станції відправлення Ароматна (Придн.454606) на станцію призначення Зелене поле (Придн. 466707) на адресу одержувача "ДТЕК Криворізька ТЕС"(ЄДРПОУ 38024613) було здійснено відправку вантажу - вугілля кам`яне марки г-газовий. Код вантажу - 161113, визначена відправником маса вантажу - 696550 кг (п. 24).

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин (далі - Господарський кодекс України).

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт", Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Згідно з частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту «а» статті 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статтею 71 Статуту передбачено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій, визначаються договором.

За приписами частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2024 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (перевізник за договором, відповідач у справі) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля" (замовник за договором, позивач у справі) укладено Договір № 78ЦТЛ-2024 про надання послуг перевезення вантажів залізничним транспортом з узгодженими строками та обсягами у власних вагонах перевізника (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого перевізник зобов`язаний здійснити перевезення вантажів у власних вагонах перевізника в узгоджених між сторонами обсягах та протягом узгодженого сторонами періоду (далі - послуги), а замовник зобов`язаний протягом узгодженого сторонами періоду у власних вагонах перевізника в обсягах, узгоджених між сторонами та здійснити оплату у встановленому цим Договором порядку.

Розділами 1-17 Договору сторони погодили предмет Договору, терміни та визначення, порядок надання послуг, вартість послуг, порядок проведення розрахунків, права та обов`язки замовника, права та обов`язки перевізника, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, порядок вирішення спорів, організацію електронного документообігу, конфіденційність, комплаєнс запевнення та антикорупційні застереження, строк дії Договору, інші умови, додатки до Договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Відповідно до п. 14.1 Договору останній набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 включно. Дія Договору може бути продовжена виключно шляхом підписання сторонами відповідної додаткової угоди. Дія цього Договору не може бути продовжена автоматично.

Вказаний Договір підписаний представниками замовника і перевізника та скріплений печатками сторін.

У той же час, згідно частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також частиною 2 статті 307 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Згідно статей 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Порядок експлуатації власних вантажних вагонів на залізничному транспорті загального користування регламентують Правила експлуатації власних вантажних вагонів затверджених наказом Міністерство інфраструктури України від 29.01.2015 №17, відповідно до пункту 1.1 яких Правила є обов`язковими при перевезеннях вантажів вагонами, що перебувають у власності перевізників, операторів, підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - підприємців, які орендують їх в інших власників або якими вони володіють на підставі договору управління майном, договору про спільну діяльність тощо.

Пунктом 5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів передбачено, що перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 863/5084, згідно пункту 1.1. яких на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Так, за умовами п. 3.8 Договору надання послуг за Договором може підтверджуватись одним із таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, а також випискою за особовим рахунком, сформованою та оформленою філією "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" за відповідний період надання послуг, іншими документами.

Відповідно до пп. 3.3.1 п. 3.3 Договору під час оформлення перевізних документів на перевезення вантажів в графі 7 накладних внутрішнього сполучення та накладних ЦИМ/СМГС або графі 3 накладних СМГС замовник (або вантажовідправники за дорученням Замовника та за його кодом платника податків чи за кодом платника власного рухомого складу) зазначає інформацію щодо умов перевезення, зокрема у накладних внутрішнього сполучення в графі 7:"Перевезення з узгодженими строками та обсягами на підставі договору №_____"(вказується номер цього Договору).

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" як відправником 17.04.2025 було завантажено та передано для перевезення АТ "Українська залізниця" вантаж (вугілля кам`яне марки г-газовий), одержувач - АТ "ДТЕК Дніпроенерго", що підтверджується відміткою штемпеля станції відправлення на залізничній накладній № 45460676 від 17.04.2025.

Згідно п. 23, 24 залізничної накладної № 45460676 від 17.04.2025, код вантажу - 161113, маса вантажу, визначена відправником - 696550. Спосіб визначення маси згідно п. 26 Накладної № 45460676 від 17.04.2025: відправником на вагонних вагах (150т) заводський №1165.

Відповідно до п. 28 залізничної накладної № 45460676 від 17.04.2025, який містить інформацію про найменування вантажу, знаки, пакування, предметом перевезення є вугілля кам`яне марки г-газовий. Вантаж в твердому стані, маркований V-образними полосами і ущільнений у вигляді трапецієвидної шапки за допомогою катка. Продукція вироблена Філією ЦФЗ Павлоградська ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", постачання - у власність АТ "ДТЕК Дніпроенерго" згідно Договору 21/12-ДЕ від 21.12.2012.

Вантаж розміщено й закріплено згідно з п. 3.1 гл. 14 Додатка 3 до СМГС. Відповідальний за розміщення та кріплення вантажу ОСОБА_1 . У твердому стані власний вагон. Власник Філія "ЦТЛ" АТ "Укрзалізниця". Навалом.

У п. 7 Накладної № 45460676 від 17.04.2025 зроблено відмітку "перевезення з узгодженими строками та обсягами на підставі договору 78ЦТЛ-2024".

Також відповідно до Відомості вагонів № 45460676 від 17.04.2025, вантаж було завантажено у 10 вагонів, зокрема, і у вагон № 60226966.

Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.

При цьому, згідно частини 1 статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.

Наразі, правильність внесених відомостей до вказаної залізничної накладної №45460676 від 17.04.2025 підтверджена підписом представника відправника Троценко К.В. в графі 55 перевізного документу.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, його маркування, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній №45460676 від 17.04.2025 на станції відправлення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий відповідачем до перевезення без зауважень та заперечень, що також підтверджується календарним штемпелем станції відправлення, проставленим в графі 56 після приймання вантажу до перевезення.

У зв`язку з викладеним суд доходить висновку, що в межах реалізації правовідносин за Договором № 78ЦТЛ-2024 від 31.12.2024 встановлено надання відповідачем як перевізником згідно провізного документу - залізничної накладної №45460676 від 17.04.2025 фактичне надання АТ "ДТЕК Павлоградвугілля" як вантажовідправнику послуг щодо приймання, транспортування вантажу (вугілля кам`яного) та видачі його у пункті призначення.

Згідно зі статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до статті 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Отже, оскільки спірний вагон прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу статті 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача.

Частиною 2 статті 24 Статуту залізниць України передбачено право залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Як встановлено судом, 18.04.2025 на станції Апостолове Придніпровської залізниці складено Акт загальної форми № 13 (поїзд № 2708, вагон №60226966, відправка 45460676, вантаж - вугілля, станція відправлення Ароматна Придніпровської залізниці, станція призначення - Зелене Поле Придніпровської залізниці), згідно якого зафіксовано, що при проходженні під камерами відеонагляду 18.04.2025 о 10.00 виявлено завантаження нижче бортів 10 см, за документами значиться вантаж в твердому стані. Маркований V-образними полосами і ущільнений у вигляді трапецієвидної шапки за допомогою катка. Праворуч руху над 2-3 люками заглиблення довжиною 300 см, ширина 130 см, глибина 100 см. В місцях заглиблення маркування відсутнє. Прослідував місця призначення.

Вказаний Акт підписаний представником ОСОБА_2 , агентом комерційним ОСОБА_7

Також після прибуття вагону за №60226966 до станцію призначення Зелене Поле Придніпровської залізниці відповідно до ст. 52 Статуту було здійснено перевірку стану вантажу у вищезазначеному вагоні та виявлено невідповідність маси вантажу, вказаній у залізничній накладній, про що складено 19.04.2025 Комерційний акт № 466707/2 форми ГУ-22 (далі - Комерційний акт) на додаток до Акта ст. Апостолове Придніпровської залізниці № 13 від 18.04.2025 про те, що навантаження нижче бортів на 10 см, ущільнено у вигляді трапецієвидної шапки, заглиблення над 2-3 люками праворуч по ходу довжиною 300 см, шириною 130 см, глибиною 100 см. Маркування V-подібними смугами, крім заглиблення, просипання відсутнє.

Згідно з Комерційним актом на підставі Акту загальної форми ст. Апостолове №13 від 18.04.2025 була проведена комерційна перевірка вантажу у вагоні № 60226966 по відправці, вказаній на зворотному боці акту у присутності комісії у складі начальника станції ОСОБА_8, одержувача менеджера ТПВ ОСОБА_3 , агента комерційного ОСОБА_5, начальника зміни ТПВ ОСОБА_9, прийомоздавальника ТПВ ОСОБА_10, працівника поліції ОСОБА_11, та виявлено, що по документу брутто не вказано, тара перевірена 23000 кг, нетто 69250 кг, що менше проти документа на 2050 кг. Фактично при зважуванні з зупинкою без розчеплення на 100тн вагонних тензометричних вагах № 0124, повірених органами Держстандарту 28.10.2024 по документу навантаження згідно з п.3.1 гл. 14 Додатка 3 до СМГС маркування V-подібними смугами, ущільнено у вигляді трапецієвидної шапки. Фактично навантаження нижче бортів на 10 см, у вигляді трапецієвидної шапки, маркування V-подібними смугами крім заглиблення праворуч по ходу на 2-3 люками довжиною 300 см, шириною 130 см, глибиною 100 см. Вагон бездверний, люка зачинено. Просипання вантажу не було. Начальник вантажного району по штату відсутній.

Комерційний акт підписаний начальником станції ОСОБА_8, В.о. заст.начальника ОСОБА_4 , агентом комерційним ОСОБА_5 , одержувачем - менеджером ТПВ ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 року № 334 (далі - Правила складання актів), зокрема, п. 1, при перевезеннях у залежності від обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниця, відправника, одержувача, пасажира, складаються комерційні акти та акти загальної форми.

Крім того, у необхідних випадках можуть складатися акти про технічний стан вагона або контейнера, акти розкриття вагона або контейнера для митного, прикордонного та інших видів контролю, акти про порушення вагона або контейнера та інші акти у випадках, передбачених правилами перевезення, що застосовуються до даного виду вантажу.

Комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно з пунктом 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Згідно з пунктом 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акту можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаного Комерційного акту та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, Комерційний акт № 466707/2 від 19.04.2025 за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, та, у свою чергу, за умови встановлення фактів технічної справності спірного вагону, а також наявності ознак втрати вантажу під час перевезення, належним чином підтверджує факт невідповідності маси, зазначеної у спірній залізничній накладній № 45460676 від 17.04.2025, фактичній масі вантажу, який перевозився у вказаному вагоні.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

За приписами статті 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

Так, згідно статті 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 130 Статуту визначено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Окремо суд звертає увагу на те, що в даному випадку досудове врегулювання спору не є обов`язковим виходячи зі змісту правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15,16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами ГПК України.

Відповідно до статті 925 Цивільного кодексу України, статті 315 Господарського кодексу України, статті 130 Статуту пред`явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може передувати пред`явлення до неї претензії. Таким чином, питання про попереднє пред`явлення претензії до звернення з позовом до залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць, вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу, вантажобагажу) на власний розсуд.

Наразі, доказів звернення позивача до АТ "Українська залізниця" з метою досудового врегулювання даного спору матеріали справи не містять.

Отже, як зазначено позивачем в позовній заяві, внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов`язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у спірній залізничній накладній № 45460676 від 17.04.2025, що призвело до втрати частини цього вантажу, позивачу як вантажоодержувачу завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу в сумі 5 944,49 грн. (маса нестачі за мінусом природних втрат 1%), які позивач просить суд стягнути у позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Наразі, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження сплати завданих позивачу фактичних збитків в розмірі, заявленому до стягнення позивачем, або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Поряд із цим суд зазначає, що відповідно до статті 130 Статуту залізниць передбачено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Тобто, виходячи зі змісту статті 130 Статуту залізниць право вимагати відшкодування збитків внаслідок втрати частини вантажу під час його перевезення залізницею належить саме одержувачу, яким згідно зі спірною залізничною накладною № 45460676 від 17.04.2025 є ПАТ "ДТЕК Криворізька ТЕС".

Статтею 133 Статуту залізниць передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Передача права на пред`явлення претензій і позовів засвідчується переуступним підписом на документі (накладній, вантажній, багажній квитанції), а для уповноваженої особи - довіреністю, оформленою згідно із законодавством.

Також пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 встановлено, що згідно зі статтею 133 Статуту передача права на пред`явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: "Право на пред`явлення претензії та позову передано (найменування організації)". Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності №26-ДнЕ/КрТЕС/25 від 24.01.2025 Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго" уповноважило Євграфова Володимира Павловича, головного інженера ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОВА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" АТ "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" та Люсік Антоніну Миколаївну, головного бухгалтера ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ "КРИВОРІЗЬКА ТЕПЛОВА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ" АТ "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО" передавати вантажовідправникам право на пред`явлення претензії та позовів до Акціонерного товариства "Українська залізниця" у зв`язку з незбереженням (втратою) вантажу, недостачею, псуванням або пошкодженням, простроченням доставки вантажу та засвідчувати своїми підписами на залізничних накладних переуступний напис наступного змісту: "Право на пред`явлення претензії та позову передано_____(найменування організації)". Довіреність дійсна з 01.02.2025 до 31.01.2025 включно. Довіреність підписана Головним виконавчим директором АТ "ДТЕК Дніпроенерго" Станіславом Валантіром.

Крім того, судом за матеріалами справи встановлено, що на долученій позивачем до позовної заяви залізничній накладній № 45460676 від 17.04.2025 наявний зроблений Головним інженером ДТЕК Криворізька ТЕС Євграфовим В.П. переуступний напис від ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» до ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" щодо права пред`явлення позовних вимог до АТ "Укрзалізниця", а тому позивач в розумінні статті 133 Статуту залізниць набув права на пред`явлення позову до залізниці щодо нестачі вантажу за вказаною залізничною накладною, а саме вартості втраченого вантажу згідно спірної Накладної № 45460676 від 17.04.2025.

Суд наголошує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Разом з тим, згідно до статті 110, 113 Статуту залізниць України залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не доведе, що недостача виникла з вини відправника.

Вказані норми передбачають презумпцію вини перевізника у разі втрати, нестачі, псування й ушкодження вантажу, прийнятого до перевезення, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини. Обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на перевізникові. Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення.

У відповідності до частини 3 статті 32 Статуту відправник зобов`язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.

Пунктом 5 Правил перевезення вантажу у вагонах відкритого типу передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов`язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов`язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

При цьому, матеріали справи не містять доказів недотримання відправником Правил перевезення вантажів, зважаючи на відсутність на станціях відправлення будь-яких зауважень з боку залізниці до стану вагонів, зокрема, після візуального огляду вагонів, вантажу, його маркування та кріплення у вагонах, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, просипання вантажу не було виявлено, про наявність заглиблень у вагонах залізницею зазначено не було, не зазначалось і про порушення маркування, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.

Господарський суд зазначає, що обов`язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Так, зазначеним пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення передбачено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність відомостей про вантаж, зазначений відправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

В свою чергу, аналізуючи зміст правовідносин сторін у даній справі, в контексті узагальненої судової практики подібних судових спорів щодо застосування законодавства про відповідальність за порушення у галузі залізничного транспорту суд наголошує, що незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), відтак у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні; згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження; отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер); у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу; прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера; у такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю; якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника; для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.

Отже, саме відправник, який завантажує продукцію у вагони, має перевірити технічний стан останніх, і в разі встановлення їх несправності, відмовитися від використання таких вагонів, адже здійснення відправником спірного завантаження у технічно несправні вагони свідчить про безпідставність покладення вини за втрату вантажу на залізницю.

Наразі, у Комерційному акті зафіксовано, що вагон №60226966 в технічному відношенні справний, що свідчить про завантаження вантажу у справний вагон.

Суд зазначає, з урахуванням приписів Статуту, Правил складання актів та Правил користування вагонами та контейнерами, що будь-які обставини щодо матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача під час залізничного перевезення, засвідчуються насамперед комерційними актами, а крім того можуть засвідчуватися актами загальної форми та актами про пошкодження вагона, які складають станції залізниць, відтак покладати відповідальність на вантажовідправника за втрату вантажу у зв`язку з його завантаженням у вагон не придатний для перевезення, було б можливим у разі складання, як комерційного акту, так і акту про пошкодження вагону на станції відправника.

Водночас, зі змісту досліджених спірних залізничної накладної № 45460676 від 17.04.2025, Акту загальної форми №13 від 18.04.2025 та Комерційного акту №466707/2 від 19.04.2025, складеного на станціях призначення Зелене Поле Придніпровської залізниці вбачається, що вантаж завантажувався у вагони засобами відправника, вантаж було марковано V-образними полосами і ущільнено у вигляді трапецієвидної шапки за допомогою катка, вагон №60226966, вантажопідйомністю 70 т, у який, у тому числі, здійснювалось завантаження, бездверний, люка зачинено, вагон був справним, що підтверджується матеріалами справи, просипання вантажу не було виявлено.

У свою чергу, Актом загальної форми №13 від 18.04.2025 встановлено, що при проходженні під камерами відеонагляду 18.04.2025 о 10.00 виявлено завантаження нижче бортів 10 см, за документами значиться вантаж в твердому стані. Маркований V-образними полосами і ущільнений у вигляді трапецієвидної шапки за допомогою катка. Праворуч руху над 2-3 люками заглиблення довжиною 300 см, ширина 130 см, глибина 100 см. В місцях заглиблення маркування відсутнє.

Комерційним актом під час проведення перевірки стану вантажу та при комісійному зважуванні вагонів на станції призначення зафіксовано його нестачу, а саме фактично на станції призначення нетто 67200 кг, що менше проти документа на 2050 кг (згідно інформації, зафіксованій у залізничній накладній № 45460676 від 17.04.2025 на станції відправлення - нетто 69250 кг).

Також Комерційним актом зафіксовано порушення маркування на поверхні вантажу, наявність заглиблень.

Суд зазначає з урахуванням матеріалів справи, факт нестачі вантажу у вагоні №60226966 не було виявлено відповідачем в момент прийняття вантажу для його транспортування залізницею.

З огляду на викладене, оскільки відповідно до спірної залізничної накладної № 45460676 від 17.04.2025 вантаж завантажено у вагон вантажовідправником за відсутності пред`явлення залізницею на станції відправлення жодних зауважень до стану вагону, наведене свідчить про те, що відправником були виконані вищезазначені вимоги Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу.

Факт нестачі за спірними перевезеннями належним чином підтверджений відповідним Актом загальної форми № 13 та Комерційним актом, наявними в матеріалах справи, про що судом зазначалось вище.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів (залізничних накладних) правильної маси вантажу спірного вагону, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв`язку з чим підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

З огляду на зазначене судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у спірному вагоні, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, що свідчить про доведеність позовних вимог позивача.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).

Так, абзацом першим статті 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Згідно з частиною 2 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження кількості та вартості втраченого вантажу позивачем долучено до позовної заяви Довідку від 12.05.2025 № 14-10/6-869/2025 про вартість 1 тонни вугілля кам`яного, власності ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", відвантаженої зі станції Ароматна Придніпровської залізниці на станцію Зелене Поле Придніпровської залізниці в адресу ВП "Криворізька ТЕС" АТ "ДТЕК ДНІПРОЕНЕРГО", підписану Директором філії "ВТП Павлоградвантажтранс" ОСОБА_12 та головним бухгалтером ОСОБА_6 (далі - Довідка), згідно якої вартість 1 тони вугільної продукції у вагоні №60226966 по залізничній квитанції (накладній № 45460676 від 17.04.2025) складає 3649,17 без ПДВ, 4 379,00 грн. з ПДВ.

В свою чергу, заперечень щодо вартості втраченого вантажу та наданих позивачем на її підтвердження доказів або наявності інших доказів такої вартості відповідачем суду не надано.

Окрім того суд звертає увагу на той факт, що інформація про вартість 1 тони вугілля надана саме відправником (за даними спірної залізничної накладної), а також враховує положення ст. 113 Статуту, відповідно до якої до претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред`явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Разом з тим, як зазначено в постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №910/5038/20, у роз`ясненні президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" наведено невичерпний перелік документів відправника, якими може підтверджуватися вартість втраченого під час перевезення залізницею вантажу, про що свідчить вставне слово "зокрема".

Отже, за висновками суду, надані позивачем докази - довідка вантажовідправника щодо вартості 1 тонни вугілля відповідають ознакам належності доказу за змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України та узгоджуються з приписами ст. 115 Статуту залізниць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 916/4345/14 та від 10.08.2018 у справі №910/22324/16.

Враховуючи положення частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, статті 314 Господарського кодексу України, а також статті 115 Статуту залізниць України суд зазначає, що вартість вантажу як бази для вирахування суми збитків, що підлягають відшкодуванню перевізником, позивачем доведена наявними в матеріалах справи доказами відповідно до вимог законодавства.

Крім цього, відповідно до абзацу п`ятого пункту 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Загальна сума відшкодування збитку за незбережений вантаж в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу.

Згідно пункту 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто.

Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів (статті 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту) при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить:

2% маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і вологосолона; тютюн; м`ясо свіже;

1,5% маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива;

1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі;

0,5 % маси всіх інших вантажів.

Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Судом встановлено за матеріалами справи, що вантажовідправник передав відповідачу для перевезення вугілля кам`яне марки Г-газовий, яке відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), Митного тарифу України, встановленого Законом України №584-VII від 19.09.2013 (Група 27 Палива мінеральні; нафта і продукти її перегонки; бітумінозні речовини; воски мінеральні) та розділу 1 ДСТУ 4082-2002 "Паливо тверде. Ситовий метод визначання гранулометричного складу", затвердженого наказом Держстандарту України №163 від 19.03.2002, є мінеральним паливом.

Одним із основних показників якості вугілля кам`яного є волога.

Позивачем надано розрахунок нестачі вантажу з урахуванням норми природної втрати під час перевезення, яка згідно п. 27 Правил видачі вантажів для мінерального палива складає 1 %, а саме: у вагоні №60226966 (69,25 т х 1% = 0,6925т), 2,050 т - 0,6925 т = 1,3575 т (об`єм недостачі з вирахуванням норми природної втрати).

Суд зазначає, що за змістом графи 20 Накладної № 45460676 від 17.04.2025 зазначено про перевезення вугілля кам`яного марки Г-газове у твердому стані, відтак для вугілля кам`яного, відносно якого у перевізних документах немає відмітки про відвантаження у вологому стані, п.27 Правил видачі вантажів встановлює норму недостачі при перевезенні 1%.

Аналогічна правова позиція про те, що розрахунок вартості недостачі вантажу здійснюється з врахуванням норми природної втрати під час перевезення вантажу (кам`яного вугілля) відповідно до п.27 Правил видачі вантажів, та безпосередньо залежить від характеристики (властивості) вантажу, зазначеній в залізничній накладній, викладена в постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №910/5038/20.

При цьому, суду протягом розгляду справи не надано доказів того, що вантаж перевозився у вологому стані, зокрема, про таку характеристику вантажу не зазначено у залізничній накладній, вантаж перебував у твердому стані та відомості про те, що спірний вантаж був відправлений вантажовідправником вантажоодержувачу у вологому стані - відсутні.

Відповідно до розділу 1 ДСТУ 4082-2002 цей стандарт поширюється на антрацит, кам`яне та буре вугілля, горючі сланці, а також на продукти їх перероблення (в подальшому - паливо) і встановлює метод визначання грануло-метричного складу палива.

Враховуючи визначення національними стандартами України кам`яного вугілля як твердого мінерального палива, при видачі вантажу з кам`яним вугіллям застосовується норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто), яка становить 1 % маси вантажу, що зазначена в перевізних документах, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відтак, з урахуванням пункту 27 Правил видачі вантажів, враховуючи те, що втраченим вантажем за залізничною накладною № 45460676 від 17.04.2025 було вугілля кам`яне, позивачем при розрахунку розміру збитків обґрунтовано застосовано норму природних втрат у розмірі 1% від маси вантажу.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку або контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог відповідачем не надано суду.

Враховуючи вищенаведене, суд, перевіривши розрахунок вартості нестачі втраченого вантажу, що підлягає до стягнення з відповідача, встановив, що розмір останнього, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, та є арифметично вірним, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості нестачі втраченого вантажу підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі, а саме 5 944,49 грн.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов`язань за договорами перевезення в частині збереження прийнятого відповідачем до перевезення вантажу, зазначеного у залізничних накладних, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також доказів на підтвердження того, що недостача доставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 5 944, 49 грн. вартості нестачі вантажу.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно положень Закону України "Про судовий збір" та відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, п. 3 ч. 1 ст. 231, ст. 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м.Київ, 03150; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (вул. Соборна, будинок 76, місто Павлоград, Дніпропетровська область, 51400; код ЄДРПОУ 00178353) 5 944 (п`ять тисяч дев`ятсот сорок чотири) грн. 49 коп. вартості нестачі вантажу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 05 серпня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон