Рішення № 138820052, 24.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 липня 2026 року Справа № 903/444/26

за позовом Луцької міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко"

про стягнення 653 245, 80 грн

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін: н/з

встановив: позивач Луцька міська рада звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" 653 245,80 грн, з яких: 316 323,08 грн коштів пайової участі, 280 728,17 грн інфляційних втрат, 56 194,55 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Також просить стягнути з відповідача витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 11.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Справу призначено до розгляду на 09.06.2026 о 12:15 год.

01.06.2026 на адресу суду від відповідача надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання відзиву, прийняття та долучення відзиву до матеріалів справи.

02.06.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 09.06.2026 представник позивача надав суду заперечення щодо заяви відповідача про поновлення процесуального строку на подання відзиву.

Розглянувши заяву відповідача про поновлення строку для подання відзиву, суд протокольною ухвалою від 09.06.2026 поновив процесуальний строк на подачу відзиву, прийняв його та долучив до матеріалів справи.

Суд протокольною ухвалою від 09.06.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті відповідно до п.3 ч.2 ст.185 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні просить суд задоволити позов в повному об`ємі з підстав викладених у позові та відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в позові з підстав викладених у відзиві. Додатково зауважує, що зважаючи на приписи п.2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ, та інформацію про розмір пайової участі, який повинен був сплатити Відповідач становить 45 311,89 грн., виходячи з розрахунку: 1 132 797,32 грн.х 4%= 45 311,89 грн.

В судовому засіданні 07.07.2026 оголошено перерву на стадії прийняття рішення до 24.07.2026 до 09:50 год.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши позицію представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,-

встановив:

У період з 12.04.2019 по 25.05.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 12.04.2019 №ВЛ061191020852 було здійснено будівництво складу за адресою: м. Луцьк, вул. Ранкова, 26а .

У подальшому вищевказаний об`єкт прийнято в експлуатацію відповідно до декларації від 25.05.2020 № ВЛ141201460106 .

Водночас, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" не сплачувалися кошти пайової участі до бюджету Луцької міської територіальної громади.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку ним будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Враховуючи те, що будівництво об`єкту було розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

При набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються.

У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому.

Такі правовідносини є триваючими.

При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

У випадку, якщо замовником об`єкта будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Відповідачі зобов`язані перерахувати органу місцевого самоврядування безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Стаття 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.

Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна дійти висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності після втрати нею чинності.

Крім цього, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020.

Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність.

Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку із відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі, суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів.

Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку про те, що законодавець під час внесення змін до Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX).

Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України №Про регулювання містобудівної діяльності обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX є дійсним і продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року.

Подібні правові висновки Верховного Суду викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька.

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Щодо розрахунку пайової участі.

Законом №132-ІХ передбачено, що розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2).

Станом на 01.01.2020 було чинним Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька у новій редакції (надалі Положення).

Вказане Положення затверджене рішенням Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85 (загальнодоступне за посиланням: https://www.lutskrada.gov.ua/documents/pro-zatverdzhennia-u-novii redaktsii-polozhennia-pro-poriadok-zaluchennia-rozrakhunku-rozmiru-i-vykorystannia koshtiv-paiovoi-uchasti-u-rozvytku-infrastruktury-mista-lutska), тобто вже після прийняття Закону №132-ІХ (20.09.2019).

Як вбачається із пояснювальної записки до проєкту рішення Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85, проєкт рішення міської ради розроблений відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні (Закон №132-ІХ), а тому виникла необхідність приведення Положення до вимог чинного законодавства.

Вищенаведене Положення було скасовано рішенням Луцької міської ради від 26.10.2022 № 36/43.

Рішення Луцької міської ради від 24.12.2019 № 68/85, яким затверджено вказане Положення, є регуляторним актом.

У постанові від 18.11.2025 (справа № 918/1211/24) Верховний Суд дійшов до висновку, що відповідно до пп.1 абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта та для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

В абз.2 п.2 розд.ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" визначено розмір пайової участі, яку замовники будівництва перераховують до відповідного місцевого бюджету для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.

Тобто, зазначена норма права надає замовникам будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та уклав договір про пайову участь, так і замовникам, які розпочали його до 01.01.2020 і не уклали договори або розпочали будівництво в 2020 році, однакові можливості (встановлює однаковий розмір пайової участі - розмір, який встановлений рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності Законом №132-IX) щодо сплати пайової участі.

Крім цього, у вказаній постанові Верховним Судом наголошено, що розрахунок коштів пайової участі необхідно було проводити саме на підставі діючого акту органу місцевого самоврядування, яким і визначена сума коштів пайової, яка підлягала стягненню.

З огляду на викладене, при розрахунку коштів пайової участі, які підлягають стягненню з відповідача слід керуватися нормами Положення, яке було чинним станом на 01.01.2020.

Положенням передбачено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці міста перераховують до місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

На момент подання відповідачем повідомлення про початок будівельних робіт (дозвільний документ від 12.04.2019 №ВЛ061191020852) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 06.12.2018 № 335.

Вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 11 390 гривень.

Відповідно до зареєстрованої декларації про готовність обєкта до експлуатації від 25.05.2020 №ВЛ141201460106 - загальна площа приміщень прийнятого в експлуатацію обєкта будівництва становить 694,3 кв.м.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми Положення, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню з відповідача до бюджету на користь позивача становить: 316 323,08 грн. (694.3 кв.м. х 11 390,00 грн. = 7 908 077 грн.; 7 908 077 грн. х 4% = 316 323,08 грн.)

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Враховуючи викладене, відповідач, який зберіг у себе кошти пайової участі (із 26.05.2020 день наступний за днем реєстрації сертифікату від 25.05.2020 №ВЛ141201460106 по 27.04.2026 дату, яка передує поданню позову), зобов`язані сплатити інфляційні втрати та проценти річних.

Суд перевірив нарахування 280 728,17 грн інфляційних втрат, 56 194,55 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту за період з 26.05.2020 по 27.04.2026 дійшов висновку про їх підставність та стягнення з відповідача на користь позивача.

Щодо строку позовної давності.

Для стягнення безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат та процентів річних встановлюється загальна позовна давність тривалістю у три роки, що передбачено частиною 1 статті 257 ЦК України.

Готовність об`єкта будівництва до експлуатації підтверджується декларацією від 25.05.2020 №ВЛ141201460106, а тому саме з цієї дати слід обчислювати перебіг строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦК України.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), яким доповнений розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID 19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину.

Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Строки позовної давності відновили свій перебіг з 04.09.2025 на підставі Закону №4434-ІХ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності".

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Вказаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.11.2024 (справа №383/1645/23, провадження №61-12645св24).

Таким чином, строк давності для звернення Луцької міської ради з позовом до суду не сплив, оскільки припав на період дії законодавчих положень про зупинення строків давності.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумнможливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 7 838,95 грн. відповідно до ст. 130 ГПК України слід віднести на нього.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити .

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроплантеко" (вул. Ранкова, 26А, м.Луцьк, Волинська область, 43022 код ЄДРПОУ 38009502) на користь Луцької міської ради (вул.Богдана Хмельницького,19, м.Луцьк, Волинська область, 43025, код ЄДРПОУ 34745204) 653 245,80 грн, з яких: 316 323,08 грн коштів пайової участі, 280 728,17 грн інфляційних втрат, 56 194,55 грн 3% річних за користування безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та 7 838,95 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

05.08.2026

Суддя Микола ШУМ