Рішення № 138820051, 24.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 липня 2026 року Справа № 903/329/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор, м. Львів

до відповідача 1: Виконавчого комітету Луцької міської ради

відповідача 2: Комунальне підприємство "Луцькреклама"

про стягнення 1 908 697,43 грн.

Суддя Шум М.С.

Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.

Представники сторін:

від позивача: Єсіпов І.А.

від відповідача 1: Іщик В.А.

від відповідача 2: Пилипчук І.Л.

встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор в позовній заяві від 06.04.2026 просить суд стягнути з Виконавчого комітету Луцької міської ради 1 908 697,43 грн на відшкодування шкоди, завданої в результаті прийняття незаконного наказу від 20.08.2025 №518-1 "Про демонтаж засобів зовнішньої реклами".

Ухвалою суду від 05.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 05 травня 2026 року на 12:00 год.

Ухвалою суду від 04.05.2026 постановлено розгляд справи здійснювати в режимі відеоконференції.

22.04.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

22.04.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі №903/329/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/15310/25.

27.04.2026 на адресу суду від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про зупинення провадження у справі №903/329/26.

27.04.2026 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

27.04.2026 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор надійшла заява про уточнення позовної заяви по суті.

04.05.2026 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор надійшло клопотання про залучення Комунального підприємства "Луцькреклама", до участі у справі як співвідповідача.

Ухвалою суду від 05.05.2026 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 09.06.2026 на 11:45 год. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор від 04.05.2026 про залучення співвідповідачем задоволено. Залучено Комунальне підприємство "Луцькреклама" до участі у справі №903/329/26 як співвідповідача.

Ухвалою суду від 11.05.2026 виправлено описку допущену в п.1 резолютивної частини ухвали суду від 05.05.2026, пункт 1 резолютивної частини ухвали викладено в наступній редакції: "Підготовче засідання відкласти на "26.05.2026 на 11:45 год."

12.05.2026 на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор надійшло клопотання про долучення доказів.

18.05.2026 від представника Комунального підприємства "Луцькреклама" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та час для надання можливості подати відповідачу відзив на позовну заяву.

25.05.2026 на адресу суду від Виконавчого комітету Луцької міської ради надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату та час.

Ухвалою суду від 26.05.2026 розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 09.06.2026 на 11:35 год.

28.05.2026 на адресу суду від представника Комунального підприємства "Луцькреклама" надійшов відзив на позовну заяву.

02.06.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор надійшла відповідь на відзив.

03.06.2026 від представника відповідача 1 надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, у випадку, якщо суд дійде висновку про задоволення позову.

08.06.2026 від представника Комунального підприємства "Луцькреклама" надійшли заперечення на відповідь на відзив.

09.06.2026 на адресу суду від Виконавчого комітету Луцької міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника.

Представники відповідачів у підготовчому засіданні 09.06.2026 підтримали клопотання про зупинення провадження у справі від 22.04.2026.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано нормами статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний та має право зупинити провадження у справі.

Суд, дослідивши матеріали клопотання Виконавчого комітету Луцької міської ради про зупинення провадження у справі дійшов висновку, що викладені відповідачем 1 аргументи не є підставою для зупинення провадження у справі, у зв`язку з чим, у суду відсутні правові підстави для задоволення вказаного клопотання, а тому суд протокольною ухвалою від 09.06.2026 відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1 від 22.04.2026 про зупинення провадження у справі №903/329/26 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №380/15310/25.

Протокольною ухвалою від 09.06.2026 суд закрив підготовче провадження у справі та розгляд справи призначив по суті на 07.07.2026 о 10:20 год.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити.

Представники відповідачів в судовому засіданні в задоволенні позову просили відмовити з підстав викладених у відзиві.

В судовому засіданні 07.07.2026 оголошено перерву до 23.07.2026 до 11:00 год.

В судовому засіданні 23.07.2026 представники сторін підтримали позиції, викладені відповідно у позові, відзиві та у відповіді на відзив .

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши матеріали справи, господарський суд прийшов до наступного висновку.

встановив:

Позивач зазначає, що на виконання рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.08.2025 №518-1 Про демонтаж засобів зовнішньої реклами, у листопаді та грудні 2021 року Комунальне підприємство Луцькреклама демонтувало чотири рекламних конструкції позивача, які розміщувались на підставі дозволу №35 за адресою вул. Паркова, вул. Глушець, на підставі дозволу №338 за адресою пр. Соборності вул. Чорновола, на підставі дозволу № 332 за адресою пр. Відродження, 23, та на підставі дозволу 343 за адресою пр. Відродження, 37.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.06.2023 у справі №380/25725/21 визнано протиправним та скасовано наказ Виконкому від 20.08.2025 №518-1 Про демонтаж засобів зовнішньої реклами з тих підстав, що демонтовані рекламні засоби розміщувались законно на підставі п. 2-1 статті 11 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності, а постановою Восьмого адміністративного суду від 13.09.2023 у цій же справі стягнуто з Виконкому на користь Товариства 576 822,53 грн. реальних збитків, завданих внаслідок цього незаконно прийнятого рішення.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 27.02.2024 у справі №903/1174/23, залишеним без змін постановою Північно Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2024, з Виконкому додатково було стягнуто 168 802,33 грн. упущеної вигоди, яка не була предметом позову у справі №380/25725/21.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Як визначено ч.ч. 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з ухвалених по справі № 380/25725/21 судових рішень, які набрали законної сили, предметом майнових вимог у цій справі було відшкодування шкоди у формі реальних збитків (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України), які за результатами вирішення цього адміністративного спору були повністю задоволені.

З судових рішень слідує, що рішення Виконкому від 03.11.2021 №898-1 Про демонтаж засобів зовнішньої реклами у тій частині, яка стосується належних Товариству ЗЗР, є незаконним, що послужило підставою для їх скасування судом.

Протиправна поведінка Виконкому полягає в прийнятті незаконного рішення про демонтаж рекламних конструкцій, а саме: наказу від 20.08.2025 №518-1, внаслідок чого як зазначає позивач було завдано шкоду неподільним речам Товариства шляхом конструктивної руйнації семи рекламних конструкцій, про які зазначено у пункті 5

Незаконність даного рішення від 20.08.2025 №518-1 полягає у тому, що на його підставі підлягали демонтажу рекламні конструкції, дозволи на розміщення яких були чинними на підставі пункту 2-2 статті 11 Закону України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності

Протиправність поведінки Виконкому доводиться не наявністю скасованого акту, а фактичною невідповідністю його рішення про демонтаж рекламних конструкцій як самовільно встановлених чинному законодавству з огляду на безперервну чинність наданих Товариству спірних дозволів на розміщення зовнішньої реклами з моменту їх видачі по даний час

На підтвердження розміру завданої Товариству з обмеженою відповідальністю Комтех Аутдор майнової шкоди, позивач надає ПКД на виконання відновлювальних робіт щодо кожної РК, яка є належним та допустимим доказом відновної вартості конструктивно знищених рекламних конструкцій відповідно до пункту 38 Типових правил, пункту 2.6 Методики 326 та ст. 877 ЦК України, згідно з якими сукупна вартість відновлювальних робіт становить 1 908 697,43 грн., а також Договір від 02.03.2026 №06-М/2026 на визначення обсягів і вартості відновлювальних робіт (кошторису), акт виконаних робіт від 16.03.2026 та платіжну інструкцію від 18.03.2026 №622 на суму 33 600,00 грн.

Відповідно до статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні збитків.

Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є:

-в трати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі

- втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки),

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущена вигода входить до складу збитків та визначається як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (пункт 2 частини 2 статті 22 ЦК України).

Таким чином, непрямі витрати не можуть враховуватись при розрахунку упущеної вигоди як складова, яка зменшує її загальний показник, оскільки прямі витрати, які пов`язані із завданою шкодою, відшкодовуються у складі реальних збитків за правилом п. 1 ч. 2 ст. 22 цього Кодексу як витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (наприклад, витрати на транспортування пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля евакуатором до місця його ремонту). Тобто, прямі витрати, збільшують (а не зменшують) загальний показник майнової шкоди (збитків).

З цього, своєю чергою, прямо слідує, що непрямі витрати не можуть враховуватись при визначенні збитків, у тому числі у формі упущеної вигоди, ні з метою збільшення, ні з метою зменшення їх загального розміру, оскільки їх врахування суперечитиме одній з ключових умов для відшкодування майнової шкоди, а саме: обов`язковій наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Ця умова відшкодування майнової шкоди (збитків) поширюється на упущену вигоду повною мірою, оскільки вона входить до складу збитків згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України.

У постанові по справі № 922/3928/20 від 30.092021 Касаційний господарський суд визначив критерії для розрахунку розміру збитків у вигляді упущеної вигоди та стандарти його доказування.

Згідно з цією постановою, критеріями визначення (обчислення) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди є:

- звичайні обставини (умови цивільного / господарського обороту);

- розумні витрати;

- компенсаційність відшкодування збитків.

У разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір), суд, керуючись принципом справедливості, має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дає змогу стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся / його не було.

Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках:

- коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань;

- втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником);

- дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12).

Збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у понесених ним витратах, втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода.

Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала в зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Обґрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача збитків позивач зазначив, що в результаті протиправної поведінки відповідача, позивач отримав ці збитки.

Водночас, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 13.03.2024 №172-1 було затверджено «Порядок розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади у новій редакції» та покладено на КП «Луцькреклама» функції Уповноваженої особи Луцької міської ради (виконавчого комітету) за проведенням необхідних заходів, щодо припинення порушень розміщення ЗР та забезпечення організації проведення демонтажу протиправно розміщених рекламних засобів.

Пунктом 1.1. вказаного Порядку визначено, що порядок є обов`язковим для виконання всіма учасниками рекламної діяльності юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності.

Згідно з пунктом 1.3 Порядку, робочий орган виконавчий орган Луцької міської ради, який уповноважений Луцькою міською радою виконувати покладені на нього функції відповідно до Типових правил.

Рішенням Луцької міської ради від 28.04.2021 №10/105 затверджено Положення про департамент містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради (загальнодоступне посиланням:https://www.lutskrada.gov.ua/documents/16191612072486356-pro zatverdzhennya-polozhennya-pro-departament-mistobuduvannya-zemelnikh-resursiv-ta reklami-lutskoi-miskoi-radi ), відповідно до пункту 3.14 якого, до повноважень департаменту належить виконання функції робочого органу з регулювання діяльності з розміщення зовнішньої реклами. Відповідно до пункту 2.24.1 Порядку строк дії Дозволу продовжується на підставі заяви, яка подається розповсюджувачем ЗР робочому органу через адміністратора протягом поточного місяця, не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії Дозволу.

Доводи позивача про те, що шкода завдана рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради не відповідають дійсності, оскільки згідно з пунктом 5.2 Порядку демонтажу підлягають: а) ЗЗР після закінчення строку дії Дозволу; згідно з цим Порядком Строк дії дозволу не було продовжено рішенням Департаменту містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради від 12.02.2025 №6.2.2-2/310/2025, а не рішенням Виконавчого комітету Луцької міської ради від 20.08.2025 №518-1 Про демонтаж засобів зовнішньої реклами, і як наслідок демонтаж було проведено через непродовження дії дозволу Департаментом містобудування, земельних ресурсів та реклами Луцької міської ради.

Відповідно до наявного в матеріалах справи дефектного акту №1/26 від 05.03.2026 встановлено, що що демонтаж всіх ЗЗР позивача проведено руйнівним способом, а саме: конструкцію від`єднано від фундаментної подушки шляхом зрізання анкерних болтів подушки, а не шляхом викручування фіксуючих гайок цих болтів у місцях з`єднання, а рекламна конструкція відсутня.

Суд зауважує, що дефектний акт №1/26 від 05.03.2026 не містить висновку про стан демонтованих ЗЗР позивача, та не містить висновку, що демонтовані ЗЗР не підлягають повторному використанню.

Позивачем додано також акт проведення демонтажу спеціальних конструкцій (ЗЗР) від 29.08.2025 відповідно до якого, ЗЗР після демонтажу знаходяться у стані демонтованому на складі ЛСКАП Луцькспецкомунтранс.

Таким чином, заявлена шкода у вигляді відновлення самих металоконструкцій не підтверджена, так як останні зберігаються на складі ЛСКАП Луцькспецкомунтранс, оскільки факт знищення ЗЗР позивачем не підтверджується жодними доказами.

Згідно п.1) ч.2 ст.22 ЦК України-збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі , а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Частина 4 цієї ж статті передбачає, що на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб зокрема, шкода завдана майну, може відшкодовуватись в натурі.

Відповідно до пункту 5.13 Порядку власник ЗЗР має право повернути демонтовані конструкції протягом строку, встановленого п. 5.12. Порядку, після звернення до уповноваженої особи на підставі таких документів: заяви на ім`я керівника уповноваженої особи; документа, що підтверджує право власності (інше законне володіння) на демонтований ЗЗР; документа, що підтверджує оплату заборгованості за розміщені ЗЗР (за наявності); документа, що підтверджує оплату витрат, пов`язаних з демонтажем конструкцій та їх зберіганням; документа, що підтверджує повноваження особи, яка звернулася одержати демонтовані ЗЗР, та документа, що підтверджує особу.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до відповідача за поверненням або оглядом демонтованих ЗЗР, отже вимога про відшкодування йому збитків є безпідставною та передчасною, оскільки вказана сума не є прямим матеріальним збитком.

Стаття 1192 ЦК України містить способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілому, серед яких є передати цю річ, або полагодити пошкоджену річ тощо.

З матеріалів справи судом додатково встановлено, що усі демонтовані рекламні конструкції позивача знаходяться на складі ЛСКАП «Луцькспецкомунтранс» та не утилізовані.

Крім того, ПКД про вартість ЗЗР не є підтвердженням того, що ці ЗЗР були знищені або пошкоджені так, що унеможливлює їх повторне використанн .

Відповідно до Постанови Кабінет Міністрів України від 14.03.2025 за №288 «Про внесення змін до Постанови кабінету Міністрів України від 18.03.2022р. № 314. Пунктом 2 визначено: « 2. Установити, що подані до дня набрання чинності цією постановою суб`єктами господарювання декларації про провадження господарської діяльності з розміщення зовнішньої реклами є дійсними протягом трьох місяців з дня набрання чинності цією постановою. Протягом зазначеного строку суб`єкти господарювання для подальшого провадження такої діяльності повинні отримати відповідні дозвільні документи у порядку, строки та на умовах, що передбачені законодавством».

В матеріалах справи відсутні докази про звернення позивача у визначений строк для продовження дії дозволів на розміщення ЗЗР.

Таким чином, у відповідності до ст. 16 Закону України «Про рекламу», п.3,24 Типових Правил розміщення зовнішньої реклами, що затверджені Постановою КМУ №2067, на підставі пдп. а) п. 5.2. Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Луцької міської територіальної громади, що затверджений рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради 13.03.2024р. № 172-1, рекламні засоби позивача підлягали демонтажу.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах та дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

При цьому суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається

вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору впливу не мають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, передбачені ст. 129 ГПК України, підстави покладення витрат по сплаті судового збору на відповідачів відсутні.

Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242, 256-257 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

05.08.2026

Суддя Микола ШУМ