Рішення № 138819614, 06.08.2026, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2113/26

2/703/1807/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Криви Ю.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці позивача, - Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з АТ «Українська залізниця» одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальну допомогу на оздоровлення та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював на залізниці, був токарем (з виконанням обов`язків обточування колісних пар) 5 розряду виробничого підрозділу «Локомотивне депо ім.Т.Шевченка» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця». Звільнився за власним бажанням в зв`язку з виходом на пенсію за віком 10.01.2026 (наказ (розпорядження) про звільнення № 1 О/ОС від 06.01.2026). Стаж роботи на залізничному транспорті на дату виходу на пенсію 25 років 5 місяців 21 день.

Як зазначено в наказі про звільнення, «Виплатити: одноразову матеріальну допомогу відповідно до п.4.17 Колективного договору у розмірі 7,0 середньомісячного заробітку з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від і 4.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.)». Однак вказує, що із зазначеними рішеннями правління його не ознайомили.

При звільненні позивач не отримав повний розрахунок, а саме: одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі семи середньомісячних заробітків. За його проханням йому була надана довідка про середню зарплату від 18.02.2026, згідно з якою за останні два місяця роботи він отримав 38694,77 грн., відповідно, середньомісячна зарплата складає 38694,77 грн.: 2 = 19347,39 грн. Розрахунок матеріальної допомоги: середній заробіток 19347,39 грн. х 7 = 135431,73 грн. В наказі про звільнення (або в іншому документі) не було зазначено, яку суму йому заборгувало підприємство.

Також він очікував, що при звільненні отримає невиплачену раніше щорічну матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022 - 2025 роки. Ці виплати передбачені колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо ім. Т. Шевченка на 2011-2015 роки, схваленим конференцією трудового колективу локомотивного депо ст.ім. Т.Шевченка 28 січня 2011р. та зареєстрованим 15 березня 2011 року за №213 Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області. Пунктом 4.16 передбачена одноразова матеріальна допомога при звільненні на пенсію за віком, а п.4.15 щорічна виплата допомоги на оздоровлення в розмірі не менш 50% тарифної ставки або посадового окладу, як правило, до відпустки.

Довідкою про розмір посадового окладу (тарифної ставки) зазначено, що з 01.04. 2024 та по дату звільнення розмір тарифної ставки токаря (з виконанням обов`язків обточування колісних пар) 5 розряду становить 50 гривень 46 копійок за одну годину.

Допомогу на оздоровлення позивач розраховує відповідно довідки про розмір посадового окладу (тарифної ставки) наступним чином:

2022 рік, норма 1987 годин на рік, середня місячна норма : 1987: 12 міс.= 165,58 год. в місяць; тарифна ставка за годину 50,46 грн. х 165,58 год.= 8355,17 грн. (тарифна ставка за місяць), 50 % тарифної ставки в 2022 році - 4177,59грн.

2023 рік, тарифна ставка 50,46 грн., середня норма робочого часу 2080 годин на рік, місячна норма робочого часу : 2080 час. : 12 місяців = 173,3 час. Повна тарифна ставка за місяць: 50,46 грн. х 173,3 год. = 8744,72 грн., 50% від цієї суми 4372,36 грн.

2024 рік - середня норма робочого часу 2096 годин на рік, місячна норма робочого часу : 2096 год. : 12 місяців = 174,67 год. Повна тарифна ставка за місяць: 50,46 грн. х = 174,67 час. = 8813,85 грн., 50% від цієї суми =4406,93 грн.

2025 рік , середня норма 2088 годин на рік, місячна норма робочого часу: 2088 годин : 12= 174 год. Тарифна ставка в 2025 році 50,46 грн. х 174 год. = 8780,04 грн., 50 % від цієї суми 4390,02 грн.

Таким чином, позивач стверджує, що не отримав матеріальної допомоги на оздоровлення з 2022 по 2025 рік включно 17346,90 грн., які нараховані шляхом складання 50% посадового окладу за кожен рік, коли він не отримав матеріальної допомоги на оздоровлення.

З урахуванням викладеного позивач просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь: одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію за віком в розмірі семи середньомісячних заробітків в сумі 135431, 73 грн. (сто тридцять п`ять тисяч чотириста тридцять одна грн. 73коп.); матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, 2025 роки в розмірі 50% окладу (тарифної ставки) в сумі 17346,90 грн. (сімнадцять тисяч триста сорок шість грн.90 коп.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 11 січня 2026 року і по день ухвалення рішення.

Ухвалою від 15.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.05.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому просить відмовити позивачу у позові з наступних підстав.

Так, представник відповідача вказує, що ОСОБА_1 , працював токарем (з виконанням обов`язків обточування колісних пар) 5-го розряду механічного цеху (Цех № 3) виробничого підрозділу «Локомотивне депо ім. Т. Шевченка» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укрзалізниця», розташованого за адресою: м. Сміла, вул. Орєшкова, 65 ж. Годинна тарифна ставка за посадою становила 50,46 грн. (з 01.04.2024 відповідно до витягу зі штатного розпису від 29.04.2026).

Відповідно до наказу (розпорядження) № 10/ОС від 06 січня 2026 року позивача звільнено 10 січня 2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стаж роботи позивача у залізничній галузі на дату виходу на пенсію складає 25 років 5 місяців 21 день, що підтверджується протоколом комісії ТЧ-10/1 від 06.01.2026. У стаж враховано роботу у Вагонному депо імені Т.Г. Шевченка (19.07.200031.07.2017) та Локомотивному депо ст. ім. Т. Шевченка (01.08.2017 - 10.01.2026).

При звільненні 10 січня 2026 року позивачеві нараховано та виплачено всі суми відповідно до чинного законодавства. За даними повідомлення про нараховані та виплачені суми від 10.01.2026: Нараховано всього: 42 495,59 грн. (у т.ч.: оплата праці за 6 відпрацьованих днів 3 355,59 грн., доплати та надбавки, премія, компенсація за невикористану відпустку за 17 днів до 31.12.2023 та за 42 дні з 01.01.2024 24 539,76 грн., матеріальна допомога систематичного характеру 129,87 грн.); Утримано всього: 11 006,36 грн. (ПДФО 7 649,21 грн., військовий збір 2 124,78 грн., профспілкові внески 523,66 грн., погашення заборгованості 708,71 грн.); Виплачено: 7 321,71 грн. (на зарплатну картку в день звільнення, після урахування авансу та разових виплат у розмірі 24 167,52 грн.). Водночас при звільненні Позивачеві не виплачено: одноразову матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальну допомогу на оздоровлення за 20232024 роки. Причиною невиплати є рішення органів управління АТ «Укрзалізниця», прийняті в умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України.

Також вказує, що правління АТ «Укрзалізниця» рішенням від 14.03.2022 (витяг з протоколу № Ц-54/31 Ком.т.) ухвалило: на весь період дії правового режиму воєнного стану призупинити виплату працівникам додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальної допомоги. Дія зазначеного рішення поширюється на Колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо ім. Т. Шевченка на 20112015 рр

На підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» зазначені позивачем виплати матеріальної допомоги призупинені рішенням АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022.

Окрім того, зазначає, що за розрахунком позивача не виплачена одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію складає 135431,73 грн (38694,77 грн за листопад-грудень 2025 року : 2 = 19347,39 грн. 19347,39 грн х 7 = 135431,73 грн).

Разом з тим, відповідач вважає, що правильним є розрахунок АТ «Укрзалізниця», згідно довідок № 120 і № 124 від 29.04.2026, згідно яких середньомісячна заробітна плата позивача становить 18751,25 грн (розрахована з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати відповідно до Постанови КМУ № 100). Відтак, 18751,25 грн (середньомісячна зарплата) множиться на 7 (середньомісячних зарплат згідно протоколу ТЧ-10/1 від 06.01.2026) = 131258,75 грн. Відтак, одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі семи середньомісячних заробітків повинна складати 131258,75 грн, а не 135431,73 грн, які розраховані позивачем.

Щодо вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки у сумі 17346,90 грн зазначає, що пунктом 4.16 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо ім. Т. Шевченка на 20112015 рр. передбачено надання працівникам за письмовою заявою впродовж року разової допомоги на оздоровлення, як правило, при виході у чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановленого на дату звернення. Таким чином, отримання допомоги пов`язане з двома обов`язковими передумовами: наявністю письмової заяви від працівника та рішенням роботодавця про здійснення виплати. Позивач у позовній заяві стверджує, що звертався із заявами щороку, однак жодних доказів подання письмових заяв до позову не додано.

Відповідно до довідки про нараховану та виплачену матеріальну допомогу на оздоровлення ОСОБА_1 від 29.04.2026: За 2022 рік: допомогу нараховано в грудні 2024 року та виплачено в січні 2025 року в сумі 6 951,00 грн. (100% місячної тарифної ставки). Позивач стверджує, що допомогу не отримував, однак цей факт спростовується Довідкою. При цьому сума фактично виплаченої допомоги (6 951,00 грн.) перевищує розрахункову суму за Позивачем (4 177,59 грн. = 50% ставки). За 2023 рік: допомога не нараховувалась і не виплачувалась відповідно до рішення правління від 14.03.2022 (призупинення в умовах воєнного стану). Рішенням правління від 27.06.2024 (протокол № Ц-82/39) питання виплати за 2023 рік мало бути вирішено не пізніше грудня 2025 р., проте через складний фінансовий стан підприємства залишається невирішеним. За 2024 рік: допомога не нараховувалась і не виплачувалась з тих самих підстав. Рішенням правління від 27.06.2024 № Ц-82/39 питання виплати за 2024 рік мало бути вирішено не пізніше грудня 2025 р., проте також залишається невирішеним. За 2025 рік: допомогу нараховано та виплачено при виході у чергову відпустку в травні 2025 р. у сумі 2 632,00 грн. (30% місячної тарифної ставки відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39). Позивач у розрахунку заявляє суму 4 390,02 грн. (50% ставки), проте чинним на момент виплати рішенням правління встановлено розмір 30%, що є правомірним. Отже, за 2022 та 2025 роки матеріальну допомогу на оздоровлення Позивачеві фактично виплачено у сумах, передбачених відповідними рішеннями правління. Щодо 2023 та 2024 років виплата правомірно призупинена на підставі ст. 11 Закону № 2136-ІХ та відповідних рішень правління АТ «Укрзалізниця».

У зв`язку з необхідністю відновлення пошкодженої та знищеної ворогом інфраструктури АТ "Укрзалізниця" понесла величезні витрати, гуманітарні евакуаційні перевезення, що здійснювалися АТ "Укрзалізниця" на безоплатній основі, також потребували значних коштів. Всі зазначені факти значно ускладнювали та на теперішній час продовжують ускладнювати виконання фінансових зобов`язань відповідача. Зважаючи на важке становище, в якому опинився відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України, та той факт, що виплати наразі призупинені, та будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, просив зменшити його розмір на 95%.

21.05.2026 третьою особою було подано до суду пояснення щодо відзиву відповідача, в яких просить задовольнити вимоги позивача, оскільки вони відповідають положенням колективного договору та положенню про оплату праці, а рішення відповідача про призупинення належних працівникам вважає протиправним та таким, що порушує права працівника.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані суду докази як в їх сукупності та взаємозв`язку, так і кожен окремо на предмет достатності, належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір в сфері трудових правовідносини.

ОСОБА_1 у відповідності до наказу (розпорядження) №10-ос від 06.01.2026 про припинення трудового договору звільнений 10.01.2026 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

У відповідності до протоколу комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру допомоги у зв`язку з виходом на пенсію Локомотивного депо ст. ім. Т.Шевченка від 06.01.2026 на дату виходу на пенсію стаж роботи ОСОБА_1 в залізничній галузі складає 25 років 5 місяців 21 день.

Згідно довідки про середню зарплату за місяці ОСОБА_1 , остання становить 38694,77 грн.

Згідно довідки про розмір посадового окладу (тарифної ставки) ОСОБА_1 : з 01.04.2024 та по дату звільнення розмір тарифної ставки токаря (з виконання обов`язків обточування колісних пар) 5 розрядку становить 50 грн 46 коп. за 1 годину.

Колективний договір між адміністрацією і дорожним комітетом профспілки Одеської залізниці на 2011-2015 роки (колективний договір) встановлює положенням п. 4.17 право на отримання позивачем одноразової грошової допомоги в розмірі 7 середньомісячних заробітків з врахуванням підтвердженого стажу.

Пунктом 4.16 цього колективного договору встановлено право позивача на отримання впродовж року разової допомоги на оздоровлення в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановленого на дату звернення за допомогою.

Згідно довідки про нараховану та виплачену матеріальну допомогу на оздоровлення ОСОБА_1 , матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік була нарахована в грудні 2024 року та виплачена в січні 2025 року у сумі 6951,00 грн 100% місячної тарифної ставки; за 2023 рік та 2024 рік не нараховувалась; за 2025 рік була нарахована та виплачена при виході у чергову відпустку в травні 1025 року у сумі 2632,00 грн 30 % місячної тарифної ставки згідно рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39.

Згідно довідки про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 , така становить 758,73 грн (38694,77: 357,00 год. = 108,39 (за год) * 7 год = 758,73 грн).

Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1 така становить 18751,25 грн (38694,77:357,00 год * 346,2 = 18751,25 грн).

Згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, ухвалено призупинити виплату працівникам інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за винятком призначеної для лікування та на поховання).

Матеріали справи вказують, що обчислення розміру стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні саме в заявленому розмірі за 6 місяців відповідач не оспорює, а лише з посиланням на практику Верховного Суду з врахуванням підходу співмірності просить зменшити такий розмір на 95% через завдану товариству шкоду внаслідок збройних руйнувань ворогом залізничної інфраструктури, а також соціальних виплат постраждалим від цього працівникам.

Для врегулювання правовідносин за встановлених судом обставин справи застосуванню підлягають такі правові норми.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

За приписами ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення належних виплат при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14 березня 2022 року з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Конституційний Суд в своєму Рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 зазначає, що Основний Закон України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначив зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1, 3). Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю (частина четверта статті 13, частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України). Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону України "Про оплату праці.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 Кодексу і статті 1 Закону України "Про оплату праці", та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України "Про оплату праці".

Відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої статті 55 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді. Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004 зазначив, що забезпечення прав і свобод потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

У п. 64 Рішення ЄСПЛ у справі «Меньшакова проти України» Суд наголошує, що заявники можуть стверджувати про порушення статті 1 Першого протоколу лише в тій мірі, в якій оскаржувані рішення стосуються їхнього «майна» у розумінні цього положення. «Майном» може бути або «існуюче майно», або активи, включаючи право вимоги, щодо яких заявники можуть стверджувати, що вони мають щонайменше «законне сподівання» отримати можливість ефективної реалізації права на майно (див., серед багатьох інших джерел, ухвали щодо прийнятності у справах «Мелгоус проти Чеської Республіки» (Malhous v. the Czech Republic) [ВП, заява № 33071/96, ECHR 2000-XII, «Грацінгер та Грацінгерова проти Чеської Республіки» (Gratzinger and Gratzingerova v. the Czech Republic) [ВП], заява № 39794/98, п. 69, ECHR 2002-VII, рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 35, ECHR 2004-IX, ухвалу щодо прийнятності у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» (Von Maltzan and Others v. Germany) [ВП], заяви №№ 71916/01, 71917/01 та 10260/02, п. 74, ECHR 2005-V, та ухвалу від 24 червня 2008 року щодо прийнятності у справі «Бата проти Чеської Республіки» (Bata v. the Czech Republic), заява № 43775/05). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ). У пункті 53 цього рішення зазначається, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. У випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57, Series A, № 93). Суд підкреслює, що у сфері тлумачення національного законодавства, зокрема, процесуальних правил, що застосовуються у судовому провадженні, його роль обмежується перевіркою того, чи результати такого тлумачення національними органами влади, особливо судами, відповідають Конвенції (див, рішення у справі «Звольський та Звольська проти Чешської Республіки» (Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic), заява № 46129/99, п. 46, ЕСПЛ 2002-ІХ).

З врахуванням зазначеного підходу, відображеного в Рішенні Конституційного Суду та ЄСПЛ, а також встановлених обставин саме цієї конкретної справи, обмеження працівника в праві не лише ініціювати провадження (хоча положення ст. 233 та 234 КЗпПУ є нормами не процесуального, а матеріального права), але й право розраховувати на «розгляд» спору судом з перспективою отримати можливість ефективної реалізації права на майно (належної матеріальної допомоги), на яке позивач за численні роки сумлінної роботи (більше 25 років) «законно сподівався», продовжуючи це робити протягом часу незаконного призупинення вказаних виплат та повідомлень про виконання графіків таких виплат.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальну допомогу на оздоровлення.

Що стосується суми не виплаченої одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, суд зазначає таке.

Так, позивач вказав, що відповідно до довідки про середню зарплату від 18.02.2026, згідно з якою за останні два місяця роботи він отримав 38694,77 грн., відповідно, середньомісячна зарплата складає 38694,77 грн.: 2 = 19347,39 грн. Відтак, розрахунок матеріальної допомоги такий: середній заробіток 19347,39 грн. х 7 = 135431,73 грн, саме таку суму позивач просить стягнути з відповідача.

Разом з тим, суд вважає, що правильним є розрахунок АТ «Укрзалізниця», згідно довідок № 120 і № 124 від 29.04.2026, згідно яких середньомісячна заробітна плата позивача становить 18751,25 грн (розрахована з урахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати відповідно до Постанови КМУ № 100). Відтак, одноразова матеріальна допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі семи середньомісячних заробітків складає 131258,75 грн.

Щодо суми допомоги на оздоровлення, які не були виплачені позивачу при звільненні, суд зазначає таке.

Так, позивач просить стягнути таку допомогу за 2022-2025 роки.

При цьому суд враховує, що пунктом 4.16 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо ім. Т. Шевченка на 20112015 рр. передбачено надання працівникам за письмовою заявою впродовж року разової допомоги на оздоровлення, як правило, при виході у чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановленого на дату звернення.

Відповідно до довідки про нараховану та виплачену матеріальну допомогу на оздоровлення ОСОБА_1 від 29.04.2026:

за 2022 рік: допомогу нараховано в грудні 2024 року та виплачено в січні 2025 року в сумі 6951,00 грн. (100% місячної тарифної ставки). Таким чином вказана вимога не підлягає до задоволення;

за 2023 та 2024 роки допомога не нараховувалась і не виплачувалась, відтак така підлягає до стягнення у сумі: за 2023 рік 4372,36 грн та за 2024 рік 4406,93 грн;

за 2025 рік допомогу нараховано та виплачено при виході у чергову відпустку в травні 2025 р. у сумі 2 632,00 грн. (30% місячної тарифної ставки відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 № Ц-82/39). Відтак, до стягнення підлягає 20 % тарифної ставки у сумі 1756,00 грн.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 11 січня 2026 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Судом установлено, що при звільненні позивача ОСОБА_1 йому не нараховано та не виплачено усі належні до виплати суми, більша частина яких не була спірною.

З наведеного слідує, що станом на момент звільнення позивача відповідач з порушенням вимог статті 116 КЗпП не провів з позивачем повного розрахунку, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, шляхом стягнення з нього середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Щодо суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 11 січня 2026 року по 11 липня 2026 року (6 місяців), то суд виходить з урахуванням абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ та абзацу 3 пункту 4 розділу ІІІ, пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі Порядок).

Так, пунктом 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п.8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки № 117 від 29.04.2026 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 758,73 грн.

Таким чином з 11 січня 2026 року по 11 липня 2026 року минуло 130 робочих днів, відповідно заборгованість відповідача перед позивачем становить 98634,9 грн (130 робочих днів х 758,73 грн середньоденного заробітку). Відповідно саме така сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У пунктах 86-90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 9901/407/19 зазначено, що: «системний аналіз пункту 3 Порядку № 100 та пункту 164.6 статті 164 ПК України дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори.

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає суми, що підлягають стягненню з відповідача, без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів (пункт 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Таким чином заявлені позивачем позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення: одноразової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію у розмірі 131258,75 грн, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в розмірі 10535,29 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше, ніж за 6 місяців, в сумі 98634,9 грн, а всього 240428,94 грн.

На підставі статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в сумі 2404,28 грн.

Керуючись ст.4,12,13, 81,89, 141, 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Локомотивна компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на боці позивача, - Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України, про стягнення одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні на пенсію у розмірі 131258,75 грн, матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023, 2024, 2025 роки в розмірі 10535,29 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше, ніж за 6 місяців, в сумі 98634,9 грн, а всього 240428 (двісті сорок тисяч чотириста двадцять вісім) грн 94 коп.

В решті вимог відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 2404 (дві тисячі чотириста чотири) гривень 28 копійок.

Рішення може бути оскаржене сторонами безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 06 серпня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 .

Відповідач - акціонерне товариство «Українська залізниця»; юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815.

Третя особа - Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України; юридична адреса: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19, код ЄДРПОУ 02659507.

Головуючий: Ю. В. Крива