Рішення № 138819382, 06.08.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/17159/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну спpаву за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне провопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, в якому просить поновити строк на подання позовної заяви про скасування постанови про адміністративне правопорушення від 24.06.2026, скасувати постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради № 967 від 24.06.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП, а провадження у справі закрити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 665,60 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що постановою адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради № 967 від 24.06.2026 на неї, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 850 грн 00 коп. за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.

Згідно з постановою, правопорушення полягає у порушенні вимог п. 5.1.13 Правил благоустрою м. Рівного, а саме у самовільному встановленні інформаційно-рекламних плакатів без дозвільної документації на фасаді приміщення перукарні «Ангеліна» за адресою: м. Рівне, вул. Кн. Острозького, 12.

Зазначає, що відповідач безпідставно кваліфікував інформаційний плакат перукарні «Ангеліна» як зовнішню рекламу. На зазначеному плакаті розміщено виключно назву закладу "Перукарня "Ангеліна", перелік послуг, що надаються споживачам безпосередньо у цьому приміщенні, та режим роботи. Плакат розміщено безпосередньо біля входу до приміщення, де здійснюється господарська діяльність.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про рекламу», вивіски чи таблички з інформацією про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надаються послуги, розміщені на фасаді чи біля входу, не вважаються рекламою.

На такі об`єкти дозвільна документація на рекламу не оформлюється. Норми місцевих Правил благоустрою не можуть суперечити та звужувати норми профільного Закону України.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху, надано ОСОБА_1 строк для виправлення вказаних у даній ухвалі недоліків позовної заяви 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

24.07.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву від представника відповідача Савчук О.В., згідно якого просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Вказує, що оскаржувана постанова прийнята компетентним органом у межах наданих законом повноважень, за результатами розгляду матеріалів справи та з урахуванням наявних доказів.

У матеріалах справи наявні докази, які підтверджують: факт розміщення інформаційно-рекламної конструкції за адресою: м. Рівне, вул. Кн. Острозького, 12; зміст інформації, розміщеної на конструкції; наявність розгорнутого переліку конкретних послуг; невідповідність такого змісту вимогам пунктів 3.13, 3.14 Порядку № 74; порушення вимог Правил благоустрою м. Рівного; наявність у діях позивачки складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП. Таким чином, висновки Адміністративної комісії ґрунтуються на фактичних обставинах справи та належних доказах. Позивачка не надала доказів, які б спростовували факт розміщення зазначеної конструкції, її зміст або невідповідність вимогам Порядку № 74.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача.

Такий обов`язок відповідачем виконано шляхом надання суду матеріалів справи про адміністративне правопорушення, доказів фотофіксації, службового листа та інших документів, на підставі яких було прийнято оскаржувану постанову.

Водночас позивачка фактично обмежилася незгодою з правовою оцінкою встановлених обставин, не спростувавши належними доказами факту розміщення конструкції та її змісту.

З огляду на викладене, постанова Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради № 967 від 24.06.2026 є законною та обґрунтованою, а підстави для її скасування відсутні.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 03 червня 2026 року Департаментом муніципальної варти Рівненської міської ради винесено припис № 2304, згідно якого виявлено незаконно встановлену реклами, а саме: самовільно встановлені інформаційно-рекламні плакати без дозвільних документів за адресою: м. Рівне, вул. Кн. Острозького, 12. Порушення вчинено ОСОБА_1 . Запропоновано усунути порушення шляхом демонтажу з терміном виконання до 08.06.2026.

03 червня 2026 року головним спецалістом - інспектором з благоустрою Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради Хаврук Т. складено протокол № 002310 відносно ОСОБА_1 .

24.06.2026 в м. Рівне адміністративною комісією виконавчого комітету Рівненської міської ради прийнято постанову № 967 у справі про адміністративне правопорушення про застосування відносно ОСОБА_1 стягнення у вигляді штрафу на суму 850 грн 00 коп. за адміністративне правопорушення, передбачене ст. 152 КУпАП.

З доданих фотоматеріалів слідує, що на зазначеному плакаті розміщено виключно назву закладу "Перукарня "Ангеліна", перелік послуг, що надаються споживачам безпосередньо у цьому приміщенні, та режим роботи. Плакат розміщено безпосередньо біля входу до приміщення, де здійснюється господарська діяльність.

Будь-яких закликів до придбання товару чи послуги або іншої інформації, що призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо осіб чи товару (послуги), на розміщеному позивачем плакаті не вказано, а тому він не є рекламою в розумінні Закону України "Про рекламу".

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Інформаційні плакати, які знаходяться на фасаді будинку по АДРЕСА_1 не є рекламою, а інформація, розміщена на ній, не містить жодних рекламних закликів та містить лише загальні відомості про назву, номери телефонів та перелік послуг, що надаються, яка знаходиться і функціонує в межах приміщення, позначеного ними.

Так, статтею 9 Закону України «Про рекламу» визначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Відповідно до пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067, вивіска чи табличка - це елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Відповідно до порядку розміщення вивісок в м. Рівному, вивіска - мала архітектурна форма, конструктивний елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі або яка має право його використання, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, яка розміщена на зовнішній поверхні фасаду будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, який не є рекламою, не містить закликів до придбання товару чи послуг.

Відповідно до визначення термінів, наведених у статті 1 Закону «Про рекламу» реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами.

Стаття 9 Закону «Про рекламу» визначає правила ідентифікації реклами, а саме: реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

Реклама у теле- і радіопередачах, програмах повинна бути чітко відокремлена від інших програм, передач на їх початку і наприкінці за допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова «реклама». Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та який формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів, читачів) щодо цих особи чи товару, є рекламою і має бути вміщений під рубрикою «Реклама» чи «На правах реклами».

Термін "реклама" визначається у ст. 1 Закону України "Про рекламу" як інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України "Про рекламу" вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що реклама - це інформація, а вивіска (табличка) - спосіб розміщення інформації. Вивіска (табличка) може мати як рекламний характер, так і інформаційний. Різниця полягає у змісті інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №323/1766/17, від 04.09.2019 у справі №1340/4421/18, від 11.11.2019 у справі № 323/1360/17, від 27.02.2020 у справі №405/4704/15-а, від 25.03.2020 у справі №461/4489/16-а, від 25.06.2020 у справі № 820/1609/17.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Обов`язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ (рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року). Обвинувачення, не підтверджене належними та допустимим доказами взагалі, має бути визнано таким, що ґрунтується на припущеннях.

Отже, ніхто не може бути підданий заходу впливу, в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом, що повністю резюмується з положеннями ст. 62 Конституції України, відповідно до якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, і ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Відповідно до ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не грунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

Відповідно до ст. 252 КУпАП висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка доведена в законний спосіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. В сукупності неправомірні дії інспектора Департаменту муніципальної варти Рівненської міської ради з перевищенням службових повноважень носять вже неодноразовий характер і завдають шкоди позивачу.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

У справі «Надточій проти України» Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 15 травня 2008 року відзначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року №23 рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п.4.1).

У рекомендації № R (91)1 Комітету Міністрів Європи Державам - членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Конституційний Суд України у рішенні №23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року у пунктах 4, 4.1, 4.2 мотивувальної частини Рішення вказав на розповсюдження ряду презумпцій та правових гарантій на усі види юридичної відповідальності, у тому числі й на адміністративну відповідальність. Зокрема прямо вказав у цьому переліку (у п.4 мотивувальної частини Рішення): "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62 Конституції України". Обвинувачення, не підтверджене належними та допустимим доказами взагалі, має бути визнано таким, що ґрунтується на припущеннях.

З`ясування, чи було вчинено правопорушення, та чи винна особа у його вчиненні, а також пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, слід віднести до функції правосуддя.

Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Таким чином, винесення рішення з питання наявності або відсутності складу правопорушення, вини конкретної особи, тощо, може здійснюватися тільки судом. Винесення такого рішення будь-якою іншою службовою особою є привласненням функції правосуддя. При цьому, відповідно до ст.8 Конституції України: "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується." Аналогічна норма міститься й у ч.3 ст.6 КАС України.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 КАС України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Очевидно, що тлумачення на користь особи у разі сумнівів щодо доведеності її вини, як передбачено ст.62 Конституції України і, як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2010 від 22 грудня 2010 року, цей принцип розповсюджується і на справи про адміністративні правопорушення, стосується й суперечності між собою різних правових норм, що стосуються процесу доведення вини особи.

Первинним у цьому має бути саме дотримання прав особи, і взагалі принципу верховенства права, у відповідності до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України.

Вказані вище обставини та відсутність належних доказів свідчать про недоведеність відповідачем наявності в діях позивача порушення вимог закону, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.152 КУпАП, за яке позивача було піддано адміністративному стягненню.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 2-4 Протоколу № 7 до Конвенції, які застосовуються і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, закріплено право особи на справедливий суд, що включає в себе право на доступ до матеріалів справи, право на захист та юридичну допомогу, право на надання доказів, проведення експертиз та залучення свідків, право бути повідомленим про час та місце слухання справи та присутнім при розгляді його справи судом.

Та основне те, що особа має право бути негайно і детально поінформована зрозумілою для нього мовою компетентним органом державної влади про характер та причини обвинувачення, мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту та захищати себе особисто чи використовувати захисника, що в даному випадку було порушено.

Рішення Європейського Суду з прав людини зі відповідно ст. 2 зазначеного Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Застосування в Україні Конвенції та практики Суду врегульовано главою 4 Закону №3477-IV.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Крім того, частина 2 статті 6 КАС України, вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справи.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Бербера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії" ЄСПЛ відзначив, що, як правило, національні суди, зокрема суд першої інстанції, повинні оцінити подані їм докази. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Салабіаку проти Франції" від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.

В рекомендації № R(91)1 Комітету Ради Європи Державам - членам стосовно адміністративних санкцій від 13 лютого 1991 року рекомендовано урядам держав членів керуватися у своєму праві та практиці принципом, згідно з яким обов`язок забезпечення доказів покладається на адміністративний орган влади (принцип 7).

Правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду/Касаційного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №463/1352/16-а, в якій колегія суддів Верховного Суду Касаційного Адміністративного Суду, вважає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, в силу принципу презумпції невунуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невунуватості. При цьому суд не має права і не зобов`язаний самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, при винесенні постанови, інспектор муніципальної варти та адміністративна комісія всупереч положенням статей 245, 247, 254, 258 КУпАП не з`ясували повно і об`єктивно обставини справи, а відтак чи винен позивач у вчиненні данного правопорушення, чи є в її діях склад адміністративного правопорушення.

Також у відповідності до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення уповноваженою особою повинно враховуватись характер вчиненного правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність. Однак відповідачем не було з`ясовано вищезгаданих обставин і як наслідок постанова винесена не об`єктивно і упереджено.

Суд встановив, що інспектор 03.06.2026 винесла припис № 2304. Винесення інспектором і припису, і одночасно складення протоколу про адміністративне правопорушення впливає на права та законні інтереси позивача, адже, за змістом припису Головенко Н.О. мала усунути порушення до 08.06.2026. Тому винесення одночасно двох актів індивідуальної дії по одному факту правопорушення інспектором здійснено протиправно і незаконно.

24.06.2026 Адміністративною комісією виконавчого комітету Рівненської міської ради було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення № 967 та накладено штраф у розмірі 850,00 гривень.

Крім того, з доданих до протоколу фото не представляється можливим встановити дату і час їх виконання.

За таких обставин, будь-яких доказів того, що у даному випадку був факт розміщення реклами без відповідного дозволу не має, тому в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ст.152 КУпАП, а, отже, оскаржувану постанову необхідно скасувати, а провадження по справі - закрити.

Частиною 3 статті 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішення, постанові або ухвалі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Рівненської міської ради витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 665 грн 60 коп.

На підставі наведеного та керуючись ст. 241-245, 250, 255, 286 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради про скасування постанови у справі про адміністративне провопорушення задоволити.

Скасувати постанову Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Рівненської міської ради № 967 від 24.06.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 152 КУпАП, а провадження у справі закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з виконавчого комітету Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 665 грн 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Адміністративна комісія при виконавчому комітеті Рівненської міської ради, місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-А, код ЄДРПОУ 04057758.

Суддя Н. Г. Кучина