Рішення № 138818334, 05.08.2026, Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/723/26 Провадження № 2/358/800/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Буравової К.І.,

за участю секретаря судових засідань Супрунової І.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

1.Стислий виклад позиції позивача

23.04.2026 до Богуславського районного суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. № 21/1) із позовом до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 39 012,00 грн. та судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 2 662 грн. 40 коп. та правову допомогу в розмірі 6 000 грн. 00 коп.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.10.2020 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту № 4059337, а останній отримав кредитні кошти на картковий рахунок у сумі 6 000,00 грн.

29.10.2025 між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № 29/10-2025.

31.10.2025 між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» та ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу № ДФ-31102025.

Згідно з Договором факторингу-1 від 29.10.2025 та Договором факторингу-2 від 31.10.2025 відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 4059337 від 13.10.2020.

Відповідач зобов`язання за договором не виконав, внаслідок чого в нього виникла заборгованість за кредитним договором № 4059337 від 13.10.2020 у розмірі 39 012 грн.,що підтверджується розрахунком заборгованості, з яких: 6 000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 33 012,00 грн. заборгованість за відсотками.

А тому, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 4059337 від 13.10.2020 у розмірі 39 012,00 грн., судових витрат по справі у розмірі 2 662,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

2. Процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.04.2026 головуючою суддею визначено суддю Буравову К.І. (а.с. 61).

На підставі ч. 8 ст. 187 ЦПК України, суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру та отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до отриманої відповіді № 2661155 від 28.04.2026 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адерсою: АДРЕСА_2 . Дата реєстрації: 15.04.2021 (а.с. 62).

Встановивши невідповідність заяви вимогам ЦПК України, 04.05.2026 суддя постановила ухвалу про залишення позову без руху з наданням строку для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня вручення ухвали (а.с. 64-65).

13.05.2026 через підсистему «Електронний суд» представник позивача Чуприна К.В. подала до суду заяву про усунення недоліків (а.с. 67-70).

Таким чином, на виконання ухвали від 04.05.2026 позивач усунув недоліки у встановлений законом строк.

Ухвалою судді від 18.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 18 червня 2026 року о 15 год. 30 хв., яке надалі було відкладено востаннє на 05 серпня 2026 року о 16 год. 00 хв. (а.с. 71-72, 80).

У судове засідання, призначене на 05.08.2026, представник позивача не з`явився, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розгляд справи проводити за його відсутності та не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання, призначене на 05.08.2026, не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи, заяв про оголошення перерви або про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило, причини неявки суду не повідомлені, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подано.

Матеріалами справи підтверджується, що суд здійснював повідомлення відповідача у передбачений законом спосіб шляхом направлення рекомендованої поштової кореспонденції на адресу його зареєстрованого місця проживання.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для визнання повідомлення належним, оскільки отримання листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника; аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б.

Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 січня 2023 року у справі № 465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19 та від 30 листопада 2022 року у справі № 725/486/22, суд, який здійснює комунікацію з учасником справи через повідомлені ним засоби зв`язку, діє правомірно та добросовісно, а тому застосовується презумпція обізнаності особи про направлені їй судові повідомлення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак не скористався своїм процесуальним правом на участь у судовому розгляді.

Згідно з частиною другою статті 43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової конституційного принципу верховенства права, це зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову та вживати заходів для реалізації свого права на захист. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права та фактичне самоусунення від участі у справі.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах судового розгляду, що стосуються безпосередньо його прав та обов`язків, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі надані внутрішнім законодавством засоби для прискорення процедури слухання. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22), відповідно до якої пасивна поведінка сторони у процесі, зокрема відсутність зацікавленості у перебігу справи, не може розцінюватися як підстава для покладення на суд обов`язку відкладати розгляд справи або створювати умови для штучного затягування судового процесу.

Отже, відповідач зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, а їх невиконання не може перешкоджати суду у здійсненні правосуддя та забезпеченні розгляду справи у розумний строк.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися у судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він має право, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. При цьому відкладення розгляду справи є правом суду, а не його обов`язком, і застосовується лише у разі неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні без участі сторін за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на неявку в судове засідання всіх учасників справи, на підставі положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки відповідач не з`явився на судовий розгляд справи, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на позов, а також заяву про розгляд справи у його відсутності не надав, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд ухвалою від 05.08.2026 вирішив провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній матеріалів.

3. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 13 жовтня 2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» і ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 4059337, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 6 000 грн. 00 коп. із сплатою відсотків за користування кредитом (а.с.22).

Відповідно до п. 3.1 договору, строк дії договору встановлюється з дати укладення договору тобто з 13 жовтня 2020 року, та до кінцевої дати виконання договору 11 травня 2021 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії договору.

Згідно з умовами договору погашення заборгованості здійснюється за графіком погашення кредиту та процентів (а.с. 2022).

За інформацією ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02 листопада 2024 року, на підставі договору №41346335_18/10/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) та про інформаційно-технологічну взаємодію та приймання платежів, укладеного ТОВ «ФК «Елаєнс» та ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ», платіж проведено успішно. Деталі операцій: номер в системі FONDY: 282472517, номер операції: 89885090054844744366498346316528, дата проведення платежу: 13 жовтня 2020 року, призначення платежу: transfer_funds, сума платежу: 6 000,00, валюта платежу: UAH, платіжний метод: карта MASTERCARD, статус платежу: approved, номер карти: НОМЕР_2 , банк картки отримувача: JSC UNIVERSAL BANK (а.с. 43).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 4059337 від 13.10.2020 відповідач має заборгованість у розмірі 39 012 грн. 00 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 6 000 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками 33 012 грн. 00 коп. (а.с.15-18).

29 жовтня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» і ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» було укладено Договір факторингу № 29/10-2025, відповідно до якого ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» відступило ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем (а.с. 2327).

Відповідно до даних витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № АК-29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» від ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4059337 від 13 жовтня 2020 року на суму 39 012 грн. 00 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 6 000 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками 33 012 грн. 00 коп. (а.с.13).

31 жовтня 2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» і ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» укладено Договір факторингу № ДФ-31102025, відповідно до якого ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» відступило ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором, укладеним з відповідачем (а.с. 30-37 ).

Відповідно до даних витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № АК-29/10-2025 від 31 жовтня 2025 року до ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» від ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 4059337 від 13 жовтня 2020 року на суму 39 012 грн. 00 коп., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту 6 000 грн. 00 коп., заборгованості за відсотками 33 012 грн. 00 коп. (а.с.14).

4. Застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 1, ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що: "за приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

5.Мотиви та висновки суду

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтями 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Кредитор, який заявляє вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, зобов`язаний надати належні та допустимі докази на підтвердження факту надання позичальнику кредитних коштів.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законодавства, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» особа, яка отримала оплату відповідно до умов електронного договору, повинна надати документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Судом встановлено, що на підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем надано довідку ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02.11.2024, згідно якої на номер картки: НОМЕР_2 , банк картки отримувача: ОСОБА_2 було перераховано кошти за кредитним договором в розмірі 6 000,00 грн. (а.с. 43).

Оцінюючи зазначені докази у сукупності, суд виходить з того, що як довідка про перерахування суми кредиту, так і повідомлення про проведення транзакції є документами, які створені (сформовані) безпосередньо фінансовими установами, що виступають стороною у зобов`язанні (позивачем), а тому за своєю правовою природою вони є внутрішніми документами і самі по собі, за відсутності належних первинних бухгалтерських документів (зокрема, банківської виписки за картковим рахунком чи платіжного доручення), не можуть беззаперечно підтверджувати фактичне отримання відповідачем кредитних коштів». Аналогічний підхід висловлено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 910/3105/21, у якій зазначено, що довідки, розрахунки заборгованості та інші документи, складені кредитором, самі по собі не підтверджують факту надання кредитних коштів та не можуть замінювати належні докази здійснення платіжної операції.

Надана позивачем довідка підтверджує здійснення переказу коштів на рахунок із зазначеним у них номеру карти НОМЕР_2 . Разом з тим, сам по собі факт здійснення переказу коштів не свідчить безумовно про отримання таких коштів саме відповідачем.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів належності відповідачу електронного платіжного засобу, реквізити якого частково зазначені у кредитному договорі як 5375 41ХХ ХХХХ 9869.

Надані позивачем документи не містять відомостей про власника відповідної банківської картки або рахунку, а матеріали справи не містять довідки банку, виписки за рахунком, договору банківського обслуговування чи інших документів, які б дозволяли достовірно встановити належність зазначеного рахунку або платіжного засобу відповідачу.

Суд зазначає, що належними доказами, які підтверджують факт надання кредитних коштів та наявність заборгованості, є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, а також у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, саме кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником кредитних коштів належними та допустимими доказами.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних операцій.

Однак матеріали справи не містять виписки за рахунком відповідача або інших банківських документів, які б підтверджували належність відповідачу рахунку, зазначеного у довідках, та зарахування на нього кредитних коштів.

Надані позивачем документи не містять сукупності відомостей, які б дозволяли встановити повний рух кредитних коштів від кредитодавця до відповідача та достовірно підтвердити, що кінцевим отримувачем переказу є саме відповідач. За таких обставин подані докази не можуть вважатися достатніми для підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів у розумінні наведених норм закону.

Крім того, позивачі зобов`язані подати докази разом із позовною заявою (частина друга статті 83 ЦПК України). У разі неможливості самостійно надати докази учасник справи вправі звернутися до суду з клопотанням про їх витребування (частина перша статті 84 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» не зазначало про наявність доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою з поважних причин, не заявляло клопотань про забезпечення доказів чи їх витребування, у тому числі від банківської установи або платіжної системи.

Відповідно до принципу змагальності цивільного процесу обов`язок доказування покладається на сторони спору, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився належними йому процесуальними правами, не подав достатніх доказів на підтвердження факту перерахування відповідачу кредитних коштів та не заявив клопотань про витребування таких доказів, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням відповідних процесуальних дій.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт надання відповідачу кредитних коштів за кредитним договором № 4059337 від 13.10.2020, оскільки матеріали справи не містять належних доказів зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача та доказів належності відповідачу платіжного засобу, на який, за твердженням позивача, було здійснено переказ коштів.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Суд має право збирати докази з власної ініціативи лише у випадках, прямо передбачених законом.

З огляду на викладене, беручи до уваги встановлені судом обставини справи, належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено виникнення у відповідача заборгованості за кредитним договором № 4059337 від 13.10.2020 у заявленому до стягнення розмірі, а тому в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити.

6. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до частини п`ятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України у резолютивній частині рішення суд обов`язково зазначає про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. У випадку відмови в позові судові витрати покладаються на позивача. Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, вимога позивача про стягнення з відповідача судових витрат також не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280-283, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Київського апеляційного суду в загальному порядку.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Інформація про учасників справи:

Позивач:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СОЛВЕНТІС», місцезнаходження: код ЄДРПОУ: 43657029, місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. № 21/1.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя К. І. Буравова