Ухвала суду № 138814808, 03.08.2026, Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/6470/25

провадження № 1-кп/650/274/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 рокуселище Велика Олександрівка

Великоолександрівський районний суд Херсонської області у складі

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу, стосовно:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця селища Кирнасівка Тульчинського району Вінницької області, зареєстрованого (за останнім відомим місцем проживання) у АДРЕСА_1 ,

який обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України,

в с т а н о в и в :

В провадженні Великоолександрівського районного суду Херсонської області перебуває кримінальне провадження № 12022230000002216 від 10 липня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України.

13 липня 2026 року прокурор Бериславської окружної прокуратури Херсонської області ОСОБА_8 звернувся до суду з клопотанням про продовження стосовно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України. За версією сторони обвинувачення, у період тимчасової окупації частини Херсонської області він добровільно підтримав рішення окупаційної адміністрації держави-агресора, погодився зайняти посаду керівника Інституту тваринництва степових районів імені М.Ф. Іванова «Асканія-Нова» - Національного наукового селекційно-генетичного центру з вівчарства, організовував діяльність установи відповідно до законодавства рф, здійснював кадрові та організаційні заходи, спрямовані на її функціонування під контролем окупаційної адміністрації.

Прокурор зазначив, що обвинувачення ґрунтується на сукупності матеріалів кримінального провадження, зокрема показаннях свідків, протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, протоколах огляду статутних та інших документів Інституту, матеріалах огляду мережі Інтернет щодо реєстрації установи за законодавством рф, публікаціях, які стосуються діяльності обвинуваченого, а також інших матеріалах кримінального провадження.

На думку прокурора, ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, які були встановлені при застосуванні та подальшому продовженні запобіжного заходу, не зменшилися та залишаються актуальними.

Ризик переховування від суду прокурор обґрунтував тяжкістю інкримінованого злочину, суворістю можливого покарання та попередньою процесуальною поведінкою ОСОБА_6 . Після повідомлення про підозру він не з`являвся за викликами органу досудового розслідування, причин неявки не повідомляв, у зв`язку з чим був оголошений у розшук, а у кримінальному провадженні надавався дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.

Прокурор також вказав на ризик знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та ризик незаконного впливу на свідків. За версією обвинувачення, ОСОБА_6 виконував керівні функції, мав адміністративний вплив на працівників установи, знає осіб, показання яких мають доказове значення, а частина документів і відомостей пов`язана з діяльністю установи на тимчасово окупованій території.

Ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження протиправної діяльності прокурор пов`язує з характером інкримінованих дій, які, за змістом обвинувального акта, мали не одноразовий, а тривалий організаційний характер, а також зі сталими контактами обвинуваченого з представниками окупаційної адміністрації та держави-агресора.

Сторона обвинувачення вважає, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого та не усуне встановлених ризиків. Прокурор послався на частину шосту статті 176 КПК України, відповідно до якої під час дії воєнного стану до осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених, зокрема, статтею 111-2 КК України, за наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Щодо стану здоров`я ОСОБА_6 прокурор зазначив, що обвинувачений перебуває під постійним медичним наглядом, отримує призначене лікування, а наявні матеріали не містять медичного висновку про несумісність його стану з подальшим триманням під вартою. Необхідна спеціалізована допомога може бути організована у передбаченому законом порядку, у тому числі шляхом госпіталізації під охороною.

13 липня 2026 року ОСОБА_6 отримав копію клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та додані до нього матеріали, що підтверджується його особистою розпискою.

14 липня 2026 року ОСОБА_6 склав письмові заперечення на клопотання прокурора, у яких просить відмовити у його задоволенні. Зазначив, що клопотання не містить вихідного номера, у зв`язку з чим висловив сумніви щодо відповідності примірника, отриманого ним, примірнику, поданому до суду. Також стверджував, що до клопотання не додано документів, які підтверджують окремі обставини обвинувачення, зокрема існування указу окупаційної адміністрації, його призначення на посаду, прибуття до установи у супроводі озброєних осіб та інші фактичні обставини.

Обвинувачений заперечив проти повторного використання медичних документів, які досліджувалися судом під час попереднього розгляду питання про запобіжний захід, посилаючись на те, що вони не відображають актуального стану його здоров`я. Стверджує, що має тяжкі хронічні серцево-судинні захворювання, потребує термінового лікування та госпіталізації, а ухвали суду щодо його обстеження та лікування належним чином не виконані. Ризики, передбачені статтею 177 КПК України, вважає відсутніми.

29 липня 2026 року до суду надійшло особисте клопотання ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, подане як доповнення до позиції сторони захисту. Обвинувачений посилається на ухвали Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 04 лютого, 19 березня та 05 червня 2026 року щодо забезпечення медичного обстеження, консультування та лікування.

У клопотанні ОСОБА_6 зазначив, що 09 березня 2026 року йому проведено коронарографію та стентування, а за результатами подальшого консультування спеціалістом Національного наукового центру серцево-судинної хірургії та складної патології імені М.М. Амосова НАМН України від 01 травня 2026 року йому рекомендовано госпіталізацію для вирішення питання про проведення аортокоронарного шунтування.

Обвинувачений стверджує, що його стан погіршується, наводить високі показники артеріального тиску, скарги на постійний головний біль та біль у лівій частині грудної клітки, вважає, що подальше тримання у слідчому ізоляторі створює пряму загрозу його життю та здоров`ю. Просить змінити запобіжний захід на будь-який інший, не пов`язаний із триманням під вартою, для подальшої госпіталізації та проведення необхідного оперативного лікування.

Як правове обґрунтування ОСОБА_6 послався, зокрема, на частину другу статті 84 КК України, статтю 508 КПК України, Перелік захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, а також на Рішення Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019. Крім того, просив допитати медичних працівників, зазначених у клопотанні, для підтвердження викладених ним обставин.

На судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 клопотання про продовження строку тримання під вартою підтримала та просила його задовольнити. Пояснила, що ризики, встановлені попередніми судовими рішеннями, зберігаються, а сторона захисту не надала нових даних, які б свідчили про їх істотне зменшення або можливість нейтралізації більш м`яким запобіжним заходом. Стан здоров`я обвинуваченого є серйозним, однак він перебуває під медичним наглядом, а необхідна допомога може бути забезпечена без звільнення з-під варти.

На судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 проти клопотання прокурора заперечив та підтримав власне клопотання про зміну запобіжного заходу. Зазначив, що не визнає висунуте обвинувачення, вважає його необґрунтованим, а ризики, на які посилається прокурор, припущеннями. Наголосив на тяжкому стані здоров`я, необхідності оперативного кардіохірургічного лікування та неможливості, отримати таке лікування в умовах слідчого ізолятора.

На судовому захисник ОСОБА_7 проти продовження строку тримання під вартою заперечив та підтримав клопотання обвинуваченого. Зазначив, що прокурор фактично повторює раніше наведені ризики без конкретизації їх актуальності станом на день розгляду, а тривалий строк перебування під вартою вимагає наведення посилених і більш переконливих підстав. На думку захисника, ризик переховування спростовується тим, що ОСОБА_6 повернувся на підконтрольну Україні територію, а ризики впливу на свідків, знищення документів та продовження протиправної діяльності не підтверджені конкретними новими фактами.

Захисник також послався на тяжкий стан здоров`я обвинуваченого, рекомендацію щодо аортокоронарного шунтування та неможливість його доставлення до приміщення суду. Вважає, що ці обставини свідчать про необхідність застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, який одночасно забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого та можливість його лікування.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши клопотання прокурора, заперечення і клопотання обвинуваченого, додані матеріали та медичні документи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Згідно з частиною першою статті 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Відповідно до статті 201 КПК України обвинувачений або його захисник має право подати до суду, який розглядає кримінальне провадження, клопотання про зміну запобіжного заходу. При вирішенні такого клопотання суд оцінює не лише наведені стороною захисту нові обставини, а й усю сукупність даних, які стали підставою для застосування та продовження запобіжного заходу.

За змістом статей 177, 178, 183, 194 КПК України суд повинен оцінити наявність достатніх даних щодо обвинувачення, існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, можливість їх запобігання шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу, а також вік, стан здоров`я, міцність соціальних зв`язків, тяжкість можливого покарання, попередню процесуальну поведінку та інші обставини, які мають значення для вирішення питання.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 111-2 КК України, який відповідно до статті 12 КК України належить до особливо тяжких злочинів. Санкція частини першої статті 111-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з додатковими покараннями.

На цій стадії суд не вирішує питання доведеності винуватості ОСОБА_6 , не визначає допустимість кожного доказу та не надає остаточної оцінки їх достатності для ухвалення вироку. Такі питання вирішуються за результатами судового розгляду після безпосереднього дослідження доказів. Водночас для вирішення питання про запобіжний захід суд перевіряє, чи не є обвинувачення очевидно необґрунтованим та чи існує сукупність даних, яка виправдовує подальше застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

З матеріалів, на які посилається прокурор, вбачається, що обвинувачення ґрунтується на сукупності процесуальних джерел, а не на одному ізольованому доказі. До них належать показання кількох свідків, результати впізнання, документи щодо діяльності Інституту та матеріали огляду відкритих інформаційних ресурсів. На цьому етапі колегія суддів не встановила обставин, які б давали підстави вважати обвинувачення очевидно необґрунтованим.

Доводи сторони захисту щодо відсутності окремих документів у додатках до клопотання прокурора, недопустимості певних доказів, порядку повідомлення про підозру, оголошення у розшук, підслідності та правової кваліфікації підлягають перевірці під час судового розгляду по суті. Вирішення цих питань у межах розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу призвело б до передчасної оцінки доказів та фактичного вирішення питання про винуватість.

Стосовно ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави застосовано ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 серпня 2025 року. У подальшому строк тримання під вартою неодноразово продовжувався, зокрема ухвалами Великоолександрівського районного суду Херсонської області від 15 жовтня 2025 року, 11 грудня 2025 року, 04 лютого, 19 березня, 07 травня та 05 червня 2026 року.

Ухвала від 15 жовтня 2025 року була переглянута Херсонським апеляційним судом та ухвалою від 18 листопада 2025 року залишена без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності та актуальності ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, і неможливості їх нейтралізації більш м`яким запобіжним заходом.

Ухвалу від 11 грудня 2025 року також залишено без змін ухвалою Херсонського апеляційного суду від 27 січня 2026 року. Апеляційний суд підтвердив, що ризики переховування від суду, знищення або спотворення доказів, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення залишалися реальними, а стан здоров`я обвинуваченого на той час не підтверджував неможливості подальшого тримання під вартою.

Отже, наведена оцінка ризиків неодноразово була предметом перевірки не лише судом першої інстанції, а й судом апеляційної інстанції. Водночас колегія суддів не обмежується посиланням на попередні рішення та повторно оцінює актуальність кожного ризику станом на 03 серпня 2026 року.

Оцінюючи ризик переховування від суду, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, суд враховує тяжкість інкримінованого злочину, суворість можливого покарання та конкретні дані про попередню процесуальну поведінку обвинуваченого. Після повідомлення про підозру ОСОБА_6 не з`являвся за викликами органу досудового розслідування, причин неявки не повідомляв, у зв`язку з чим був оголошений у розшук та у кримінальному провадженні надавався дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування.

Доводи сторони захисту про те, що обвинувачений повернувся на підконтрольну Україні територію, враховуються судом, однак не усувають наведених даних про його попередню неявку та розшук. У поєднанні з усвідомленням можливості призначення тривалого строку позбавлення волі ці обставини свідчать, що ризик переховування ґрунтується не лише на тяжкості обвинувачення, а на конкретній процесуальній поведінці та залишається реальним.

Оцінюючи ризик незаконного впливу на свідків, передбачений пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, суд враховує, що судовий розгляд не завершено, показання свідків мають бути безпосередньо досліджені судом, а доказова база значною мірою пов`язана з показаннями працівників установи. За змістом обвинувачення ОСОБА_6 обіймав керівну посаду, організовував роботу установи, проводив збори трудового колективу та мав адміністративний вплив на працівників. Тому до завершення безпосереднього дослідження відповідних показань ризик впливу на свідків не може вважатися усуненим.

Щодо ризику знищення, приховування або спотворення речей і документів, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 177 КПК України, суд бере до уваги характер інкримінованої діяльності, яка охоплювала кадрові, організаційні та реєстраційні рішення, обіг документів і взаємодію з особами на тимчасово окупованій території. Прокурор не навів нових відомостей про конкретні спроби обвинуваченого знищити документи після затримання, у зв`язку з чим інтенсивність цього ризику є меншою, ніж ризику переховування. Водночас доступ до відповідних відомостей через особисті зв`язки та можливість впливу на осіб, які ними володіють, не дають підстав вважати цей ризик повністю усуненим.

Оцінюючи ризик вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження протиправної діяльності, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, суд враховує, що інкриміновані дії, за версією обвинувачення, мали організаційний і тривалий характер та були пов`язані зі взаємодією з окупаційною адміністрацією. Нових конкретних відомостей про підготовку до продовження такої діяльності прокурором не наведено, тому цей ризик не може бути визначальним самостійно. Проте з урахуванням характеру обвинувачення, попередніх контактів та можливості їх використання він у сукупності з іншими обставинами повністю не втратив актуальності.

Таким чином, найбільш інтенсивним та визначальним залишається ризик переховування від суду. Ризик незаконного впливу на свідків також зберігає реальний характер до завершення їх безпосереднього допиту судом. Ризики, передбачені пунктами 2 та 5 частини першої статті 177 КПК України, мають меншу інтенсивність порівняно з початковим етапом провадження, однак у сукупності з іншими обставинами не можуть вважатися повністю усуненими.

Сам по собі сплив часу не зумовлює автоматичного припинення раніше встановлених ризиків. Суд повинен перевірити, чи змінилися фактичні обставини, що характеризують поведінку обвинуваченого, його можливості та стадію судового провадження. У цьому випадку нових даних, які б усували ризик переховування або давали можливість нейтралізувати його особистим зобов`язанням, домашнім арештом чи іншим більш м`яким заходом, судом не встановлено.

Доводи обвинуваченого щодо оформлення клопотання прокурора не впливають на висновок суду. Кримінальний процесуальний закон не відносить вихідний реєстраційний номер органу прокуратури до обов`язкових реквізитів, відсутність яких унеможливлює розгляд клопотання. Подане до суду клопотання датоване, підписане прокурором, містить номер кримінального провадження, дані обвинуваченого, фактичне та правове обґрунтування, відомості про ризики і чітко сформульоване прохання.

Примірник клопотання, який перебуває у матеріалах справи, за своїм змістом відповідає клопотанню, отримання якого обвинувачений засвідчив власним підписом. З розписки вбачається, що ОСОБА_6 отримав не лише копію клопотання, а й додані матеріали. Тому твердження про відсутність у нього можливості ознайомитися з матеріалами, якими прокурор обґрунтовує клопотання, не підтверджується.

Відсутність у додатках до клопотання копій усіх доказів, на яких ґрунтується обвинувальний акт, також не є підставою для відмови у його розгляді. Кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, матеріали сторін досліджуються за правилами безпосередності та змагальності, а клопотання про запобіжний захід не підміняє собою розгляд обвинувального акта по суті.

Колегія суддів окремо оцінює стан здоров`я ОСОБА_6 як істотну обставину, передбачену статтею 178 КПК України.

З наданих суду медичних документів вбачається, що ОСОБА_6 має ішемічну хворобу серця, стенокардію напруги III функціонального класу, стенозуючий атеросклероз коронарних судин, післяінфарктний кардіосклероз, гіпертонічну хворобу III ступеня з високим ризиком та кризовим перебігом. Він неодноразово проходив стентування коронарних артерій, а 09 березня 2026 року йому проведено коронарографію та стентування правої коронарної артерії.

У консультаційному висновку спеціаліста Національного наукового центру серцево-судинної хірургії та складної патології імені М.М. Амосова НАМН України від 01 травня 2026 року зазначено про показання до госпіталізації для проведення аортокоронарного шунтування. Медичною довідкою від 22 липня 2026 року не рекомендовано транспортування обвинуваченого до суду та рекомендовано його участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції. Медичний документ, який надійшов до суду 31 липня 2026 року, також підтвердив неможливість доставлення обвинуваченого до приміщення суду за станом здоров`я.

Наведені дані підтверджують тяжкість серцево-судинних захворювань та необхідність подальшого спеціалізованого медичного спостереження і лікування. Саме з урахуванням цих медичних рекомендацій участь ОСОБА_6 у судовому засіданні забезпечена в режимі відеоконференції без його транспортування.

Разом з тим обмеження щодо транспортування до приміщення суду не є медичним висновком про несумісність стану здоров`я з перебуванням під вартою. Медичні документи не містять висновку про те, що подальше тримання ОСОБА_6 у слідчому ізоляторі за умови належного лікування створює неминучу загрозу його життю, що необхідна допомога принципово не може бути надана під час перебування під вартою або що для проведення госпіталізації та операції особа обов`язково має бути звільнена з-під варти.

З відповідей медичного підрозділу Державної кримінально-виконавчої служби України, наданих на виконання попередніх ухвал суду, вбачається, що ОСОБА_6 перебуває під постійним медичним наглядом, отримує лікування за призначеннями лікарів, його стан оцінювався як стабільно середньої тяжкості та контрольований. Питання щодо подальшої тактики лікування, консультування профільними фахівцями та госпіталізації перебуває у компетенції відповідних медичних установ і може бути вирішене шляхом доставлення до закладу охорони здоров`я під охороною та з медичним супроводом.

Суд також враховує, що попереднє медичне обстеження та оперативне втручання 09 березня 2026 року були проведені під час перебування обвинуваченого під вартою. Це свідчить, що спеціалізована медична допомога за межами слідчого ізолятора може бути організована без зміни запобіжного заходу.

Відповідно до підходу Європейського суду з прав людини, зокрема викладеного у справі «Коваль проти України», наявність тяжкого захворювання сама по собі не створює безумовного права на звільнення. Держава зобов`язана забезпечити особі під вартою належний медичний нагляд та лікування, а питання зміни запобіжного заходу виникає, коли доведено, що необхідну допомогу неможливо забезпечити під час перебування під вартою або що умови тримання створюють реальну та безпосередню загрозу життю чи здоров`ю.

У цьому провадженні таких доказів суду не надано. Тому стан здоров`я ОСОБА_6 потребує подальшої постійної уваги та належного реагування медичних органів, але станом на день розгляду не усуває встановлених процесуальних ризиків і не є достатньою підставою для зміни запобіжного заходу.

Посилання обвинуваченого на частину другу статті 84 КК України та Перелік захворювань, які можуть бути підставою для звільнення засудженого від подальшого відбування покарання, не підлягають застосуванню під час вирішення цього питання. Стаття 84 КК України регулює звільнення від покарання або його подальшого відбування особи, щодо якої вже постановлено обвинувальний вирок. ОСОБА_6 має процесуальний статус обвинуваченого, його винуватість судом не встановлена, а питання про відбування покарання не вирішується.

Стаття 508 КПК України визначає спеціальні запобіжні заходи у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка внаслідок психічного розладу потребує відповідного лікування та нагляду. Це кримінальне провадження не здійснюється в порядку, передбаченому главою 39 КПК України, а наявні у ОСОБА_6 соматичні серцево-судинні захворювання не є підставою для застосування статті 508 КПК України.

Посилання обвинуваченого на Рішення Конституційного Суду України від 25 червня 2019 року № 7-р/2019 також не спростовує можливості подальшого застосування тримання під вартою. Цим рішенням було визнано неконституційною частину п`яту статті 176 КПК України у редакції, яка діяла на той час та встановлювала абсолютну заборону застосування окремих більш м`яких запобіжних заходів.

Водночас у цій справі суд застосовує не частину п`яту, а чинну частину шосту статті 176 КПК України, якою Кодекс було доповнено у 2022 році. Відповідно до цієї норми під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Рішенням Конституційного Суду України від 19 червня 2024 року № 7-р(ІІ)/2024 частину шосту статті 176 КПК України визнано такою, що відповідає Конституції України. Конституційний Суд України наголосив, що ця норма застосовується не автоматично, а на підставі вмотивованого судового рішення після встановлення ризиків та оцінки обставин, визначених статтями 177, 178 і 194 КПК України.

Колегія суддів саме в такому порядку повторно перевірила актуальність ризиків, стан здоров`я, попередню процесуальну поведінку, тяжкість обвинувачення та можливість застосування інших запобіжних заходів. Тому довід обвинуваченого про неконституційність нормативної підстави для тримання під вартою є необґрунтованим.

Щодо можливості визначення застави суд зазначає, що частина четверта статті 183 КПК України під час дії воєнного стану надає суду право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених, зокрема, статтею 111-2 КК України. Це право підлягає реалізації не формально, а з урахуванням конкретних ризиків та обставин кримінального провадження.

Рішення Конституційного Суду України від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026 стосується вимог до визначення розміру застави у виняткових випадках, коли суд вирішує застосувати заставу як реальну альтернативу триманню під вартою. Воно не скасовує частину четверту статті 183 КПК України та не встановлює обов`язку визначати заставу у кожному кримінальному провадженні.

У цій справі запобіжний потенціал застави ґрунтувався б переважно на ризику втрати внесених коштів. З огляду на попередню процесуальну поведінку ОСОБА_6 , реальний ризик переховування від суду, тяжкість можливого покарання, а також збереження ризику впливу на свідків, суд не вбачає підстав вважати, що майновий стримувальний чинник забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Особисте зобов`язання, особиста порука або домашній арешт не створюють фізичних і процесуальних гарантій, достатніх для нейтралізації ризику переховування, а за наявності встановлених ризиків та з огляду на приписи частини шостої статті 176 КПК України застосування самостійного запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, у цьому провадженні не відповідає чинному нормативному регулюванню.

Прохання обвинуваченого скасувати ухвалу від 05 червня 2026 року суд розцінює за його змістом як прохання змінити запобіжний захід. Суд першої інстанції під час нового розгляду не переглядає власну попередню ухвалу в порядку апеляційного провадження, а вирішує питання про доцільність подальшого застосування запобіжного заходу на майбутній період.

Щодо прохання допитати медичних працівників колегія суддів зазначає, що стан здоров`я обвинуваченого підтверджується письмовими медичними документами, зміст яких суд не відкидає та оцінює у сукупності. Питання про необхідність, вид та послідовність лікування належить до компетенції лікарів і має вирішуватися шляхом медичних оглядів, консультацій та консиліумів, а не допиту цих осіб як свідків у межах розгляду питання про запобіжний захід. Наявних документів достатньо для оцінки доводів сторін саме у межах цього процесуального питання.

Оцінивши всі обставини у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5 частини першої статті 177 КПК України, не відпали. Їх інтенсивність є різною, однак ризик переховування залишається реальним і визначальним, а більш м`який запобіжний захід не забезпечить його належної нейтралізації.

Стан здоров`я ОСОБА_6 врахований судом у повному обсязі, однак надані матеріали не підтверджують його несумісності з триманням під вартою або неможливості організації необхідного лікування під час перебування під вартою. Наведені обвинуваченим обставини не спростовують встановлених ризиків та не доводять достатність іншого запобіжного заходу.

За таких обставин клопотання прокурора підлягає задоволенню, строк тримання під вартою щодо ОСОБА_6 необхідно продовжити на 60 діб без застосування застави, а клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу залишити без задоволення.

Керуючись статтями 176-178, 183, 194, 197, 201, 331, 369-372, 376, 395 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 60 діб, тобто до 01 жовтня 2026 року, включно, без застосування застави.

Клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу - залишити без задоволення.

Ухвала підлягає негайному виконанню, однак, може бути оскаржена до Херсонського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, відповідно до пункту 1-1 частини другої статті 395 КПК України, в частині обраного запобіжного заходу.

Повний текст ухвали складений 06 серпня 2026 року.

Суддя ___ ОСОБА_1

Суддя ___ ОСОБА_3

Суддя ___ ОСОБА_2