Рішення № 138811057, 26.06.2026, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.06.2026 Справа №607/22149/25 Провадження №2/607/2489/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Трембач С.О.,

за участі сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника ТМР Черніцького В.Р.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про припинення права власності на частину будинковолодіння

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст позовної заяви

23 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради

(далі також ТМР) про припинення права власності позивача на 2/5 частини будинковолодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок під літерою «Б» (загальна площа 20,4 кв.м.), сарай під літерою «В» (загальна площа 13,5 кв.м.), належних їй на підставі договору дарування від 04 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А., зареєстрованого в реєстрі за № 11528, у зв`язку із знищенням об`єкта нерухомого майна, шляхом виключення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що їй на підставі договору дарування земельної ділянки від 04 жовтня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А., зареєстрованого в реєстрі за № 11532, належить земельна ділянка площею 0,0223 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на АДРЕСА_1 . На вказану земельну ділянку нею отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 015257 від 13 березня 2006 року, кадастровий номер: 6110100000:12:016:0012. На вказаній земельній ділянці знаходились належні позивачу на підставі того ж договору дарування будинок та сарай. Згідно зазначеного договору ОСОБА_1 є власником 2/5 частини будинковолодіння, а саме: житловий будинок під літерою «Б» (загальна площа 20,4 кв.м.), сарай під літерою «В» (загальна площа 13,5 кв.м.), частина огорожі №1, розташованого

в АДРЕСА_2 (пізніше змінено на 18-20). Зареєстровано міським БТІ 04 жовтня 2005 року за реєстровим №678.

Позивач звертає увагу суду на те, що співвласником іншої частини будинковолодіння, а саме 3/5 його частин, був ОСОБА_3 , який 08 квітня 2019 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломаківською Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 248, відчужив свою частину будинковолодіння ОСОБА_2 . Згідно вказаного договору продавцем передано у власність покупцю 3/5 частки домоволодіння, а саме: житловий будинок загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею

28,1 кв.м., зазначений в генплані під літерою «А», частина огорожі під № 1.

Крім того, згідно розпорядження ТМР від 10 серпня 2017 року № 113 за наслідками звернення ОСОБА_3 присвоєно власним 3/5 частинам житлового будинку адресний номер АДРЕСА_3 . Через деякий час після придбання ОСОБА_1 2/5 частин будинковолодіння вказані об`єкти нерухомого майна (житловий будинок під літерою «Б», сарай під літерою «В») прийшли у недбалість, почали руйнуватись, що мало наслідком їх знищення. Про їх знесення (знищення) отримано висновок від 15 квітня 2025 року № 245.

З метою внесення відомостей у Державний реєстр прав на нерухоме майно про припинення за нею права власності на знищене майно, 24 квітня 2025 року позивачем було подано заяву до державного реєстратора ТМР. За наслідками розгляду поданої заяви 30 квітня 2025 року рішенням № 78651186 було відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою у зв`язку із неподанням заяви співвласників та поданням відомостей про факт знищення лише окремих складових частин нерухомого майна.

Позивач вважає, що оскільки належне їй нерухоме майно знищене, на підтвердження чого наявний відповідний висновок, а чинним законодавством не встановлено обмежень для припинення права власності на об`єкт нерухомості, який знищено, реєстрація припинення права власності на нерухоме майно в такому випадку можлива на підставі рішення суду.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Від відповідача Тернопільської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, в якому висловлено прохання відмовити позивачу у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що даний позов є безпідставним та необґрунтованим, оскільки державний реєстратор, розглянувши відповідне звернення, відмовив у проведенні державної реєстрації припинення права, чітко вказавши: «Факт знищення об`єкта нерухомого майна в цілому не підтверджено. Знищено лише окремі складові частини об`єкта». ТМР зазначає, що це є об`єктивним підтвердженням того, що об`єкт нерухомості не припинив існування як цілісний об`єкт, а тому вимога про виключення відомостей з Реєстру є протиправною та передчасною. ТМР також посилається на те, що згідно долучених до матеріалів справи документів відмова державного реєстратора обумовлена і відсутністю згоди співвласників відповідного об`єкта: згода долучена до матеріалів справи датується 08 травня 2025 року, а відмова реєстратора 30 квітня 2025 року, відтак вона не була і не могла бути подана реєстратору до прийняття ним рішення. Інших звернень чи відмов до матеріалів справи не долучено, а тому ТМР вважає, що позивачем не вжито всіх необхідних заходів для досудового врегулювання спору.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на відзив, передбаченим

статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), не скористалася.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 жовтня

2025 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 14 січня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача ТМР Черніцький В.Р. у судовому засіданні щодо задоволення позову заперечив та просив відмовити. Так, представник відповідача ТМР звернув увагу суду на необґрунтованість позовних вимог, а також на неналежний спосіб захисту, що був обраний позивачем.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив такі обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини, встановлені судом.

Відповідно до договору дарування від 04 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарована), посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А., зареєстрованого в реєстрі за № 11528, дарувальник передав обдарованій безоплатно 2/5 частини будинковолодіння, а саме: житловий будинок під літерою «Б», сарай під літерою «В», частина огорожі № 1, розташованого в АДРЕСА_2 . На земельній ділянці, крім переданих обдарованій об`єктів, розташований також цегляний житловий будинок, зазначений в генеральному плані під літерою «А», загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м. Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі зареєстровано міським бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 і записано в реєстрову книгу № 8 за реєстровим № 678 04 листопада 2005 року (а.с. 14, 15).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 015257, ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0223 га на підставі договору дарування земельної ділянки, зареєстрованого приватним нотаріусом Березій З.А. 04 жовтня 2005 року за № 11532, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 6110100000:12:016:0012 (а.с. 16, 17).

Розпорядження начальника управління містобудування, архітектури та кадастру

від 10 серпня 2017 року № 113 «Про розгляд звернення гр. ОСОБА_3 щодо присвоєння адресного номера» присвоєно власним 3/5 частинам житлового будинку, загальною

площею 34,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , що засвідчується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 березня 2010 року, адресний номер АДРЕСА_3 (а.с.10).

Як вбачається з договору купівлі-продажу 3/5 часток домоволодіння від 08 квітня

2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломаківською Т.І., зареєстрованого в реєстрі за № 248, укладеного між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), продавець передав у власність покупцю домоволодіння, два житлових будинки з надвірними будівлями та спорудами, 3/5 частки якого відчужувалося за даним договором, розташоване на АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м., зазначений в генплані під літерою «А»; огорожі № 1 (а.с. 19 21).

Відповідно до висновку про знищення/знесення майна від 15 квітня 2025 року № 245, виданого ТОВ «МБТІ» (реєстраційний номер документу: DT01:1992-7049-7773-3605, статус документа: діючий), знищено (знесено): житловий будинок під літ. Б, сарай під літ. В і частини огорожі АДРЕСА_4 , за ідентифікатором об`єкта будівництва 01.2560095.4954199.20250416.29.0000.00 (а.с. 6 8).

Згідно листа про наявність технічної інвентаризації, виданого ТОВ «МБТІ» (реєстраційний номер в ЄДЕССБ: ТІ01:2024-8723-0306-8367 # від 17 квітня 2025 року), витягу з Реєстру будівельної діяльності від 11 листопада 2005 року № 2167, існуючий об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 29723051 є домоволодінням, яке складається з двох житлових будинків з надвірними будівлями і спорудами: житловий будинок під літ. А, загальною площею 34,5 кв.м., житловою площею 28,1 кв.м.; житловий будинок під літ. Б, загальною площею 20,4 кв.м., житловою площею 13,5 кв.м.; сарай літ. В; огорожа № 1. Загальна площа домоволодіння як єдиного об`єкта: 54,9 кв.м. житлова площа: 48,5 кв.м. (а.с. 23 31).

Рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій від 30 квітня 2025 року № 78651186, постановленим державним реєстратором прав на нерухоме майно Мартиняк А.В. (ТМР), відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою позивача у зв`язку з тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: згідно поданих документів неможливо встановити факт припинення права власності на об`єкт нерухомого майна у зв`язку з його знищенням, оскільки заявником подано відомості про факт знищення лише його окремих складових частин, отримані з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; також не було подано заяви співвласників відповідного об`єкта, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України «Про нотаріат», що унеможливлює встановити волевиявлення суб`єктів права щодо припинення заявленого права власності (а.с. 9).

Заявою ОСОБА_2 від 08 травня 2025 року, посвідченою приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З., остання повідомила, що є співвласником 3/5 часток у праві власності та надає згоду на припинення права власності шляхом знищення 2/5 часток будинковолодіння, що складають житловий будинок літ. Б і сарай літ. В (а.с. 18, 48).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 09 травня 2025 року № 426213873: реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1341848961101; тип об`єкта домоволодіння, два житлових будинки з надвірними будівлями і спорудами, за адресою:

АДРЕСА_1 , номер об`єкта в РПВН: 29723051 є єдиним зареєстрованим об`єктом, до складу якого входять житлові будинки літ. А і Б, сарай літ. В та огорожа № 1. Щодо цього об`єкта зареєстровано право спільної часткової власності: за ОСОБА_2 на 3/5 частки, за ОСОБА_1 на 2/5 частки (а.с. 12, 13).

Позивачем також долучено план встановлення меж земельної ділянки за адресою АДРЕСА_5 (а.с. 11).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Способи захисту у цих спірних правовідносинах визначені Цивільним кодексом України (далі ЦК України). Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року

№ 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

2.3. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 346 ЦК України однією з підстав для припинення права власності є його знищення. Так, у статті 349 ЦК України зазначено, що право власності на майно припиняється в разі його знищення.

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна тощо (постанова Верховного Суду від 09 червня 2022 року, справа № 759/18854/20).

2.4. За статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою (частина перша); співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (частина друга); кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності; у разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (частина третя); якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2025 року, справа № 760/9152/15).

Судом встановлено, що об`єктом права спільної часткової власності ОСОБА_1 (2/5) та ОСОБА_2 (3/5) є єдиний зареєстрований об`єкт нерухомого майна, який має унікальний реєстраційний номер 1341848961101; тип об`єкта домоволодіння, два житлових будинки з надвірними будівлями і спорудами; номер об`єкта в РПВН: 29723051. Тож позивачу належить не окремо виділений, самостійно зареєстрований об`єкт нерухомого майна житловий будинок літ. Б, а ідеальна частка (2/5) у праві власності на все домоволодіння в цілому, невід`ємною складовою частиною якого є, зокрема, житловий будинок під літерою «А», який належить іншому співвласнику ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 просить припинити право власності на 2/5 частини будинковолодіння, у зв`язку із знищенням об`єкта нерухомого майна, при цьому за матеріалами справи будинковолодінням як об`єктом нерухомого майна у цих правовідносинах є домоволодіння, два житлових будинки з надвірними будівлями і спорудами (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1341848961101; номер об`єкта в РПВН: 29723051).

Висновок про знищення/знесення майна від 15 квітня 2025 року № 245 засвідчує факт знищення лише окремих складових частин цього єдиного об`єкта житлового будинку під літ. Б, сараю під літ. В та частини огорожі № 1. Житловий будинок під літерою «А», що є невід`ємною складовою частиною того самого домоволодіння (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1341848961101; номер об`єкта в РПВН: 29723051), не знищений, продовжує існувати, і жодною стороною ця обставина не заперечується.

Тобто позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що об`єкт нерухомого майна у зв`язку зі знищенням якого ОСОБА_1 просить припинити право власності на належну їй частку у розмірі 2/5, повністю знищено.

Верховний Суд звертав увагу, що для застосування приписів статті 349 ЦК України суду мають бути надані належні та допустимі докази на підтвердження факту повного знищення об`єкта нерухомого майна (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 09 червня 2022 року, справа № 759/18854/20).

За таких обставин суд погоджується з позицією відповідача ТМР стосовно недоведеності факту знищення об`єкта нерухомого майна в цілому, оскільки знищено лише окремі складові частини об`єкта, а сам об`єкт спільної часткової власності домоволодіння як єдине ціле існування не припинив.

Про це також йдеться й у висновку державного реєстратора, викладеному у рішенні

від 30 квітня 2025 року № 78651186, що факт знищення об`єкта нерухомого майна в цілому не підтверджено, оскільки знищено лише окремі складові частини об`єкта.

Сутнісно схожий підхід висловлено Верховним Судом у постанові від 18 лютого 2026 року (справа № 910/13953/24), зокрема, право власності на знищене нерухоме майно, за висновком Верховного Суду, припиняється в силу факту його знищення, а належним способом захисту за таких обставин є скасування державної реєстрації права власності на знищений об`єкт із закриттям відповідного розділу Державного реєстру речових прав; саме повне знищення єдиного зареєстрованого об`єкта нерухомого майна у правовідносинах, що виникли у

справі № 910/13953/24, стало підставою для такого висновку.

На відміну від наведених правовідносин, у цій справі судом встановлено, що зареєстрований об`єкт нерухомого майна, власне домоволодіння, свого існування не припинив. Позивачем доведено лише знищення окремих його складових, а тому відсутня передбачена статтею 349 ЦК України підстава для припинення права власності на 2/5 частку у праві спільної часткової власності.

2.5. Недоведеність факту знищення зареєстрованого об`єкта нерухомого майна в цілому зумовлює відсутність не лише матеріально-правових підстав для припинення права власності, а й передумов для застосування передбаченого законодавством реєстраційного механізму, пов`язаного зі знищенням об`єкта нерухомого майна.

У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 висловила просила припинити право власності ОСОБА_1 на 2/5 частини будинковолодіння, розташованого

на АДРЕСА_1 у зв`язку із знищенням об`єкта нерухомого майна шляхом виключення відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як встановлено судом та було зазначено вище, об`єктом нерухомого майна, розташованого на АДРЕСА_1 є домоволодіння, яке складається з двох житлових будинків з надвірними будівлями і спорудами (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1341848961101; номер об`єкта в РПВН: 29723051). Позивачем надано докази знищення лише частини цього домоволодіння, однак заявлено неконкретизоване прохання виключити відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Слід зауважити, що відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі Закон № 1952) розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційна справа закриваються в разі: знищення об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості; поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; виключення об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з проектної документації на будівництво у зв`язку із змінами проектної документації на будівництво; скасування державної реєстрації земельної ділянки; набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ; визнання прийнятим з порушенням Закону № 1952 та анулювання Міністерством юстиції України рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі ухвалення судом рішення про закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених цією статтею, закриття відповідного розділу допускається виключно у разі, якщо таким судовим рішенням вирішується питання щодо набуття та/або припинення речових прав, обтяжень речових прав на об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, щодо якого закривається розділ у Державному реєстрі прав (частина сьома статті 14 Закону № 1952).

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону № 1952 державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна унормовує Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі Порядок).

Відповідно до абзацу другого пункту 19 Порядку у випадках, передбачених законом, державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав закриває розділ в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 75 Порядку для державної реєстрації припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт будівництва у зв`язку з його знищенням подаються: заява власника (співвласників) закінченого будівництвом об`єкта чи об`єкта незавершеного будівництва, справжність підпису на якій засвідчується відповідно до Закону України Про нотаріат. Якщо майно відповідно до закону належить на праві спільної сумісної власності подружжю (колишньому подружжю), заява підписується кожним з подружжя (колишнього подружжя) незалежно від наявності державної реєстрації права власності лише в одного з них;

2) документ, що посвідчує право власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва (крім випадків, коли право власності на такий об`єкт вже зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно або коли такий документ відсутній у зв`язку із втратою, пошкодженням чи псуванням).

Державна реєстрація припинення права власності на закінчений будівництвом об`єкт чи об`єкт незавершеного будівництва у зв`язку з його знищенням проводиться за наявності: відомостей про факт знищення, отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, або витягу з Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, поданого заявником чи отриманого державним реєстратором, що містить інформацію про акт комісійного обстеження, категорія пошкоджень об`єкта в якому зазначена відповідно до Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії Російської Федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 2022 року № 473, як «об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйнований об`єкт)», чи про акт дистанційного обстеження із заключним висновком про те, що об`єкт є знищеним, складений відповідно до Порядку реалізації експериментального проекту щодо проведення обстеження знищених окремих категорій об`єктів нерухомого майна, зокрема із застосуванням інформаційних продуктів дистанційного зондування Землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 жовтня 2023 року № 1185 чи особливостей проведення дистанційного обстеження знищених окремих категорій об`єктів нерухомого майна, які розташовані на територіях можливих бойових дій, для яких не визначена дата припинення можливості бойових дій, на територіях активних бойових дій, для яких не визначена дата завершення бойових дій, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 7 липня 2025 року № 815, або поданого заявником акта комісійного обстеження, категорія пошкоджень об`єкта в якому зазначена як «об`єкт непридатний для використання за цільовим призначенням, повністю втратив свою економічну цінність, наявні пошкодження несучих та огороджувальних конструкцій, ступінь та характер яких свідчить про небезпеку аварійного обвалення об`єкта (зруйнований об`єкт)», чи акта дистанційного обстеження із заключним висновком про те, що об`єкт є знищеним, або їх копій, засвідчених підписом такого заявника.

Аналіз приписів статті 14 Закону № 1952 та пункту 75 Порядку свідчить, що державна реєстрація припинення права власності у зв`язку зі знищенням майна проводиться щодо того закінченого будівництвом об`єкта, який є самостійним об`єктом державної реєстрації. У разі знищення відповідного об`єкта закривається відповідний розділ Державного реєстру прав на нерухоме майно. У спірних правовідносинах таким самостійним зареєстрованим об`єктом є домоволодіння в цілому, а не його складова частина чи 2/5 частка у праві власності окремо.

Крім того, слід зауважити, що заявлена вимога не визначає, які саме відомості позивач просить виключити з Державного реєстру прав: відомості про належне їй речове право, про розмір частки чи відомості про складові частини об`єкта. Внесення змін до технічних характеристик об`єкта не є тотожним державній реєстрації припинення права власності, а виключення зі складу об`єкта окремих його складових не може бути наслідком рішення про припинення права на 2/5 частки.

За таких обставин сформульована позивачем вимога про виключення відомостей із Державного реєстру прав на нерухоме майно не забезпечує реалізації заявленої вимоги, оскільки не визначає конкретної реєстраційної дії та відомостей, яких вона має стосуватися. Водночас закриття розділу, відкритого щодо домоволодіння в цілому, за відсутності знищення цього об`єкта та без вирішення питання щодо зареєстрованого речового права іншого співвласника не відповідало б установленим судом обставинам і виходило б за межі заявлених вимог.

Знищення житлового будинку літ. Б, сараю літ. В та частини огорожі не є знищенням, об`єкта нерухомого майна, частка у праві власності на який належить позивачу, оскільки таким об`єктом є домоволодіння в цілому. Домоволодіння продовжує існувати, а отже передбачена статтею 349 ЦК України підстава для припинення права власності не настала. Наявність заяви співвласника про згоду на припинення права власності позивача не усуває встановленої судом відсутності передбаченої статтею 349 ЦК України підстави для припинення права. Волевиявлення співвласників не може змінити правовий статус складової частини домоволодіння на самостійний об`єкт нерухомого майна та не може замінити факт знищення зареєстрованого об`єкта. Така згода також не визначає конкретної реєстраційної дії та її наслідків для чинного розділу Державного реєстру прав на нерухоме майно.

За частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як було зазначено, стрижневою метою цивільного судочинства, означеною у частині першій статті 2 ЦПК України, є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Конституційний Суд України зазначав, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах; Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (речення перше абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя (абзац п`ятнадцятий мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002). Сутнісний зміст права на судовий захист слід визначати, ураховуючи конституційно встановлені засади судочинства, як гарантії, що забезпечують його ефективну реалізацію (абзац перший підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 2024 року № 6-р(ІІ)/2024)

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року (справа № 638/2304/17) вказав, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 11 січня 2022 року (справа № 910/10784/16).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див., пункт 58 постанови від 26 січня 2021 року; справа № 522/1528/15-ц). У цьому правовому висновку у загальних рисах відтворено загальновідомий принцип процесуальної економії, який спрямований, насамперед, на мінімізацію як часових, так і матеріальних витрат учасників провадження з моменту виникнення необхідності звернутися до суду, розв`язання спору по суті та дійового виконання судового рішення.

У постанові від 06 квітня 2021 року (справа № 910/10011/19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Суд констатує, що за відсутності передбаченої законодавством підстави для припинення права власності сформульована позивачем вимога про виключення відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не може забезпечити захист заявленого нею права. Така вимога не визначає конкретної реєстраційної дії, яка відповідала б установленому змісту права позивача та фактичним обставинам справи.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи наведене, суд встановив, що зареєстрованим об`єктом нерухомого майна є домоволодіння як єдине ціле, право спільної часткової власності на яке належить ОСОБА_1 у розмірі 2/5 частки та ОСОБА_2 у розмірі 3/5 частки. Позивачу належить ідеальна частка у праві власності на домоволодіння у розмірі 2/5.

Надані позивачем докази підтверджують знищення окремих складових частин домоволодіння, однак не підтверджують знищення зареєстрованого об`єкта нерухомого майна в цілому. З огляду на те, що позивачем не доведено факту повного знищення об`єкта нерухомого майна, зареєстрованого в Державному реєстрі прав на нерухоме майно як самостійний об`єкт, а відповідне домоволодіння продовжує існувати, передбачена статтею 349 ЦК України підстава для припинення права власності позивача на 2/5 частки у праві спільної власності не настала.

Крім того, вимога про припинення права власності шляхом виключення відомостей із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не визначає конкретних відомостей та передбаченої законом реєстраційної дії, внаслідок якої право позивача мало б бути припинене без зміни правового статусу єдиного об`єкта нерухомості та без втручання у зареєстроване право іншого співвласника.

Отже, позовні вимоги не ґрунтуються на передбаченій законом підставі припинення права власності, відповідно заявлений спосіб захисту не відповідає змісту спірних правовідносин та не забезпечує ефективного захисту права позивача, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76 79, 81, 89, 141, 244, 258 268, 273 274, 352 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тернопільської міської ради про припинення права власності на частину будинковолодіння відмовити.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції віднести на рахунок позивача в межах нею понесених.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

4. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

6. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 06 липня 2026 року.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_7 .

Тернопільська міська рада, код ЄДРПОУ: 34334305, адреса місця знаходження: вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль.

Головуючий суддяТ. І. Якімець