Рішення № 138810201, 31.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2026 рокуСправа №160/15839/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, щодо відмови від 20.05.2026 року №046150020751 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі заяви від 12.05.2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області код ЄДРПОУ 21910427 зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 період роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 провести призначення, нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 згідно з заявою від 12.05.2026 року.

В мотивування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що 12.05.2026 року після досягнення 50-річного віку вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за Списком № 2. Позивач зазначає, що за результатами розгляду її заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення від 20.05.2026 року № 046150020751 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням встановленого віку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також через не зарахування до пільгового стажу періоду її роботи з 10.10.2005 року. Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки, на її думку, відповідачем неправомірно не враховано надані документи, зокрема довідку №91 від 11.05.2026 року про підтвердження пільгового стажу, а також записи у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.10.1996 року, які підтверджують її роботу в умовах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Позивач наголошує, що її загальний страховий стаж становить понад 32 роки, а пільговий стаж за Списком №2, за її розрахунком, становить понад 10 років, що відповідає вимогам законодавства для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Крім того, позивач посилається на положення статті 46 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020, яким визнано неконституційними положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо підвищення пенсійного віку для осіб, які працювали на роботах із шкідливими та важкими умовами праці, та зазначає, що відповідач безпідставно застосував положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону України №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII, не врахувавши правову позицію Конституційного Суду України. На переконання позивача, при вирішенні питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах підлягають застосуванню положення законодавства, які діяли до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, оскільки збільшення віку виходу на пенсію для працівників, зайнятих на роботах за Списком №2, було визнано неконституційним. З огляду на викладене позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.05.2026 року №046150020751 про відмову у призначенні пенсії, зобов`язати зарахувати до пільгового стажу період роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року та призначити, нарахувати і виплатити їй пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до поданої заяви від 12.05.2026 року.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

15.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

13.07.2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що ОСОБА_1 12.05.2026 року звернулася через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Відповідач зазначив, що розгляд заяви позивача здійснювався Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відповідно до принципу екстериторіальності, передбаченого пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1. За результатами розгляду поданої заяви та доданих до неї документів відповідачем 20.05.2026 року прийнято рішення №046150020751 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах. Як зазначає відповідач, на момент звернення із заявою позивач досягла віку 50 років 6 днів, її страховий стаж становив 32 роки 03 місяці 01 день, однак право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 не підтверджено, оскільки пільговий стаж за Списком №2 не було зараховано. Відповідач послався на положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, відповідно до якого право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років та за наявності встановленого законом страхового і пільгового стажу. Також відповідач зазначив, що період роботи позивача з 10.10.2005 року не був зарахований до пільгового стажу за Списком №2, оскільки довідка №91 від 11.05.2026 року про підтвердження пільгового стажу, на думку пенсійного органу, не відповідала вимогам додатку №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637. Зокрема, відповідач вказав, що у зазначеній довідці відсутнє документальне підтвердження повноважень особи, яка її підписала, а саме не надано документів щодо делегування права підпису інспектору відділу кадрів. При цьому відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача були зараховані всі періоди роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.10.1996 року та відомостей, що містяться в індивідуальних відомостях про застраховану особу (форма ОК-5). Крім того, відповідач вказав, що Законом України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» Закон України №1058-IV було доповнено розділом XIV-І, яким визначено порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах, у тому числі за Списком №2. На думку відповідача, після набрання чинності Законом №2148-VIII саме положення статті 114 Закону №1058-IV регулюють питання призначення пенсій за віком на пільгових умовах, а тому застосуванню підлягає вимога щодо досягнення жінкою 55-річного віку. Щодо посилань позивача на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 відповідач зазначив, що вказаним рішенням визнано неконституційними положення статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII лише в редакції змін, внесених Законом України №213-VIII від 02.03.2015 року, однак положення статті 114 Закону №1058-IV неконституційними не визнавалися та залишаються чинними. Відповідач вважає, що правові висновки Конституційного Суду України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки питання призначення пенсії позивачу регулюється саме чинними нормами Закону №1058-IV. З огляду на викладене відповідач дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.05.2026 року №046150020751 прийнято в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, а тому просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .

15.07.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що не погоджується з доводами Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та вважає їх необґрунтованими. Позивач зазначила, що відповідачем неправильно застосовано положення пункту 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV щодо необхідності досягнення жінкою 55-річного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. На думку позивача, при вирішенні питання щодо призначення їй пенсії мають застосовуватися положення пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII у редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 року №213-VIII, оскільки саме ці положення передбачали право жінок, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, на призначення пенсії після досягнення 50 років за наявності необхідного страхового та пільгового стажу. Позивач послалася на рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким визнано неконституційними положення статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII, що передбачали поступове підвищення пенсійного віку для осіб, які мають право на пенсію на пільгових умовах. Позивач вказала, що відповідно до пункту 3 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційного Суду України для осіб, які працювали до 01.04.2015 року на відповідних посадах, застосуванню підлягають положення статті 13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Також позивач зазначила, що станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії - 12.05.2026 року - вона мала необхідний страховий стаж, який становив 32 роки 03 місяці 01 день, а пільговий стаж за Списком №2 підтверджується довідкою №91 від 11.05.2026 року та записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.10.1996 року. Позивач звернула увагу суду, що відповідно до довідки №91 від 11.05.2026 року період роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року становить 18 років 02 місяці пільгового стажу за Списком №2, при цьому період роботи з 10.10.2005 року по 11.10.2017 року складає 12 років, тобто до моменту набрання чинності змінами, внесеними Законом №2148-VIII, вона вже мала значну частину необхідного пільгового стажу. Крім того, позивач послалася на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 та від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а, відповідно до яких у разі неоднозначного трактування норм законодавства органи державної влади повинні застосовувати підхід, найбільш сприятливий для особи. Позивач вважає, що застосування відповідачем положень статті 114 Закону №1058-IV без урахування рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 призвело до порушення її права на пенсійне забезпечення та суперечить принципу верховенства права. З огляду на викладене позивач просила суд врахувати наведені аргументи, визнати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 20.05.2026 року №046150020751 протиправним та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.05.2026 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2, надавши при цьому всі необхідні документи.

Документи про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 були розглянуті за принципом екстериторіальністю Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Розглянувши документи ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 від 20.05.2026 року №046150020751.

Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області встановлено, що страховий стаж позивача становить 32 роки 03 місяці 01 день. Водночас, на думку пенсійного органу, підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відсутні, оскільки на дату звернення із заявою - 12.05.2026 року - позивач досягла віку 50 років 06 днів, тоді як відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на таку пенсію жінки набувають після досягнення 55-річного віку.

Крім того, відповідачем зазначено, що стаж роботи позивача за Списком № 2 не був розрахований, оскільки період роботи з 10.10.2005 року не зараховано до пільгового стажу у зв`язку з невідповідністю довідки про підтвердження пільгового стажу від 11.05.2026 року № 91 вимогам Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637, а саме через відсутність підтвердження делегування права підпису інспектора відділу кадрів.

При цьому пенсійним органом зазначено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 01.10.1996 року та відомостей індивідуального обліку застрахованої особи (форма ОК-5) усі періоди роботи позивача були зараховані до страхового стажу.

Відмовляючи у призначенні пенсії, відповідач виходив із того, що з 11.10.2017 року порядок призначення пенсій за віком, у тому числі на пільгових умовах за Списком № 2, регулюється положеннями Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зокрема положеннями статті 114 цього Закону, яка передбачає право жінок на пенсію за Списком № 2 після досягнення 55 років за наявності відповідного страхового та пільгового стажу.

Таким чином, підставою для прийняття рішення про відмову стало те, що, за висновком органу Пенсійного фонду України, позивач на момент звернення не досягла встановленого законом віку для призначення пенсії на пільгових умовах та не підтвердила необхідний пільговий стаж за Списком № 2. У зв`язку з цим рішенням від 20.05.2026 року № 046150020751 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Не погоджуючись з прийняттям відповідачем спірного рішення позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як встановлено судом, на час звернення до ПФУ із заявою про призначення пенсії, позивач досягла необхідного визначеного пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віку, мала необхідний страховий та пільговий стаж для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, що не заперечується ПФУ у відзиві.

Таким чином, вирішуючи питання про призначення пенсії позивачу ПФУ не застосувало підхід, який був би найбільш сприятливим для останньої, а саме: не врахувало висновки, викладені Конституційним Судом України в рішенні від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.

Щодо відмови в зарахуванні до пільгового стажу роботи за Списком №2 ОСОБА_1 періоду роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами адміністративної справи, підставою для відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 стало, зокрема, не зарахування до пільгового стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 10.10.2005 року відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 11.05.2026 року №91.

Відповідач зазначив, що вказана довідка не відповідає вимогам додатку №5 до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637), оскільки у ній відсутнє підтвердження делегування права підпису інспектора відділу кадрів.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та за вислугу років.

Положеннями статті 62 Закону №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, які визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

При цьому у такій довідці мають бути зазначені:

періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу;

професія або посада;

характер виконуваної роботи;

розділ, підрозділ, пункт та номер Списку, до якого включається відповідний період роботи;

первинні документи, на підставі яких видана довідка.

Отже, законодавець визначив, що уточнююча довідка є документом, який підтверджує фактичне виконання особою роботи в умовах, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а її метою є підтвердження обставин трудової діяльності особи, а не створення додаткових формальних перешкод у реалізації права на пенсію.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 29.03.2023 року у справі №360/4129/20, у якій суд зазначив, що уточнююча довідка підприємства є способом підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадках, коли відповідні відомості відсутні у трудовій книжці, а оцінка документів має здійснюватися з урахуванням їх змісту та фактичних обставин роботи особи, а не виключно з позиції формального дотримання реквізитів документа.

Суд звертає увагу, що відповідно до матеріалів справи трудова діяльність позивача підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 01.10.1996 року, а також довідкою №91 від 11.05.2026 року, виданою підприємством щодо підтвердження пільгового стажу за Списком №2.

Із зазначеної довідки вбачається, що загальний пільговий стаж позивача за період роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року становить 18 років 02 місяці 21 день.

Крім того, відповідачем не заперечується факт наявності у позивача страхового стажу, який відповідно до рішення про відмову від 20.05.2026 року №046150020751 становить 32 роки 03 місяці 01 день.

Таким чином, фактичні обставини роботи позивача на підприємстві, період її роботи, посада та характер виконуваної роботи підтверджуються наявними у справі документами.

Суд критично оцінює посилання відповідача виключно на відсутність підтвердження делегування права підпису інспектора відділу кадрів як підставу для повного неврахування пільгового стажу позивача.

Застосування органом Пенсійного фонду надмірного формалізму при оцінці документів, поданих особою для реалізації конституційного права на пенсійне забезпечення, суперечить принципу верховенства права та принципу належного урядування.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що державні органи повинні діяти своєчасно, послідовно та у спосіб, який забезпечує юридичну визначеність для особи. Покладення негативних наслідків недоліків оформлення документів, які не залежать від волевиявлення працівника, на саму особу є непропорційним втручанням у її майнові права.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20 звернула увагу на необхідність застосування найбільш сприятливого для особи підходу у випадках неоднозначного законодавчого регулювання пенсійних правовідносин.

Суд враховує, що право на пенсію за віком на пільгових умовах пов`язане не лише із формальним оформленням документів, а передусім із фактом виконання особою роботи в умовах, передбачених відповідним Списком виробництв, робіт, професій та посад.

Неналежне оформлення роботодавцем окремих реквізитів довідки або відсутність внутрішнього кадрового документа щодо делегування права підпису посадовій особі не може автоматично позбавляти працівника права на зарахування фактично відпрацьованого періоду до спеціального стажу, якщо сам факт роботи та її пільговий характер підтверджуються іншими доказами.

Аналогічний підхід застосований Верховним Судом у постанові від 22.11.2018 року у справі №678/10/15-а, де суд зазначив, що працівник не може нести негативні наслідки за порушення або недоліки в оформленні документів, допущені роботодавцем, оскільки проведення відповідних процедур та ведення документації є обов`язком підприємства, а не працівника.

Таким чином, суд доходить висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у зарахуванні до пільгового стажу позивача періоду роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року лише з підстав формального недотримання окремих вимог до оформлення довідки №91 від 11.05.2026 року є необґрунтованою та такою, що не відповідає завданню пенсійного законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що зазначений період роботи підлягає зарахуванню до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №2.

Отже, рішення відповідача від 20.05.2026 року №046150020751 є таким, що прийняте без повного та всебічного дослідження поданих документів, без належної оцінки доказів та з порушенням принципу належного урядування, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Та як наслідок слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком №2 ОСОБА_1 періоду роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 21910427 провести призначення, нарахування та виплату пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 згідно з заявою від 12.05.2026 року, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Статтею 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії. Суд не може підміняти своїм рішенням компетенцію уповноваженого органу державної влади, через що вимоги про зобов`язання призначити пенсію також задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 12.05.2026 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

Щодо позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області суд відмовляє, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 саме до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Разом із тим, з 01 квітня 2021 року органами Пенсійного фонду України запроваджено принцип екстериторіальності при розгляді заяв про призначення та перерахунок пенсій, відповідно до якого заява особи та додані до неї документи опрацьовуються структурним підрозділом територіального органу Пенсійного фонду України, визначеним автоматично за принципом екстериторіальності, незалежно від місця подання заяви та місця проживання особи.

Як убачається з матеріалів справи, після реєстрації заяви позивача від 12.05.2026 року засобами програмного забезпечення Пенсійного фонду України було визначено структурний підрозділ, відповідальний за розгляд документів, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.

Саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як органом, визначеним за принципом екстериторіальності, здійснювався розгляд поданих позивачем документів та прийнято рішення від 20.05.2026 року № 046150020751 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у спірних правовідносинах не приймало рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії, не здійснювало оцінку поданих документів та не визначало відсутність у позивача права на пенсію на пільгових умовах.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

При цьому, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме позивач повинен довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а суд при вирішенні спору перевіряє, чи порушені права особи саме тим суб`єктом владних повноважень, до якого заявлено позовні вимоги.

У даному випадку позивачем не наведено, а судом не встановлено жодних доказів вчинення Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправних дій або бездіяльності щодо позивача.

Сам факт подання заяви про призначення пенсії через територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання не свідчить про те, що саме цей орган є суб`єктом, який прийняв оскаржуване рішення або допустив порушення прав позивача.

Такий підхід узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.05.2024 року у справі № 460/17257/23 та від 27.11.2025 року у справі № 240/25327/24, відповідно до якої у справах щодо призначення пенсій за принципом екстериторіальності належним відповідачем є той територіальний орган Пенсійного фонду України, який фактично здійснював розгляд заяви та прийняв відповідне рішення.

Таким чином, оскільки оскаржуване рішення від 20.05.2026 року № 046150020751 прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, а Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не здійснювало владних управлінських функцій щодо вирішення питання про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Водночас суд звертає увагу, що у разі встановлення протиправності рішення про відмову у призначенні пенсії саме органом Пенсійного фонду України, який розглядав заяву за принципом екстериторіальності, обов`язок щодо повторного розгляду документів та виконання рішення суду покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, який прийняв спірне рішення.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1331,20 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, код ЄДРПОУ 20551088, щодо відмови від 20.05.2026 року №046150020751 у призначені пенсії за віком на пільгових умовах, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на підставі заяви від 12.05.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до пільгового стажу за Списком №2 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 період роботи з 10.10.2005 року по 31.12.2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.05.2026 року за Списком №2 на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник