Рішення № 138808269, 15.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/22531/25

Провадження №: 2/755/4322/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Хромової О.О.

при секретарі - Бовкун М.В.

за участі:

представника позивача - адвоката Пушка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Тетяна Михайлівна, про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, поновлення права власності,

В С Т А Н О В И В:

Позивач АТ «Універсал Банк» звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Т.М., у якому просив: 1) визнати недійсним договір дарування 2/5 частини нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М. 26 вересня 2012 року, зареєстрований в реєстрі за № 4-935, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; 2) скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер рішення № 50347965 від 20 грудня 2019 року, Кендзьори В.Я. , прийняте на підставі договору дарування від 26 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., щодо права власності ОСОБА_5 на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000; 3) поновити право власності на 2/5 частини нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000, а саме: квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на

1/5 частині за кожною, вирішити питання про розподіл судових витрат.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що АТ «Універсал Банк» є правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Універсал Банк» та ВАТ «Банк Укніверсальний». 30 листопада 2007 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № 012-2900/756-0560, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 131 300,00 швейцарських франків строком до 10 травня 2028 року зі сплатою 10,45 % річних за користування кредитом на придбання майна. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором з ОСОБА_1 було укладено договір поруки від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560-Р та з ОСОБА_2 укладено договір поруки від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560-Р/1. Внаслідок невиконання позичальником та поручителями договірних зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560 в розмірі 146 137,38 швейцарських франків. Виконавчі листи неодноразово перебували на примусовому виконанні. Станом на дату звернення до суду рішення не виконано, заборгованість за кредитним договором не сплачено. У січні та липні

2024 року Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. винесено постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 щодо боржника ОСОБА_1 та № НОМЕР_8 щодо боржника ОСОБА_8 . В ході здійснення виконавчих дій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності належить 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 , водночас ОСОБА_5 надано договір дарування від 26 вересня 2012 року, посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстрований в реєстрі за № 4-935, згідно якого ОСОБА_1 (сестра ОСОБА_5 ) та ОСОБА_2 (матір ОСОБА_5 ) подарували свої частки у праві власності на квартиру ОСОБА_5 . Таким чином, після отримання вимог кредитора та ухвалення рішення у справі № 2-1143/2011 про стягнення заборгованості, з метою ухилення від виконання рішення суду, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 вересня 2012 року уклали фіктивний договір дарування зі своїм близьким родичем - сестрою та донькою - ОСОБА_5 . Дії сторін договору не були направлені на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а направлені на фіктивний перехід права власності на майно до близького родича з метою приховування такого від кредиторів та можливого звернення стягнення на нього. Поряд з цим, кредитором не реалізовано стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та подальше введення воєнного стану. Інше майно у позичальників відсутнє.

З огляду на положення статті 234 ЦК України спірний договір дарування підлягає визнанню недійсним. Також, враховуючи положення статті 216 ЦК України та статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності ОСОБА_5 підлягає скасуванню.

З огляду на викладене позовні вимоги просив задовольнити та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовна заява АТ «Універсал Банк» також містить клопотання про витребування доказів, а саме просить витребувати: 1) у державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвої Т.М. належним чином засвідчену копію нотаріальної справи з посвідчення договору дарування 2/5 частин нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , від 26 вересня 2012 року, зареєстрований в реєстрі за № 4-935, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; 2) у Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) інформацію щодо родинних зв`язків між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вигляді відповідних актових записів про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно - 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 .

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями позовну заяву та заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року задоволено заяву позивача - АТ «Універсал Банк», про забезпечення позову у справі, накладено арешт на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000, що належать ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності на підставі договору дарування частини квартири від 26 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Дорофєєвою Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 4-935, номер відомостей про речове право - № 34760792.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22 січня 2026 року на 11 год. 30 хв.

22 січня 2026 року підготовче засідання знято з розгляду, у зв`язку зі знеструмленням електромережі Дніпровського районного суду міста Києва. Наступне підготовче засідання призначено на 24 лютого 2026 року 14-30 год.

24 лютого 2026 року у підготовчому засіданні представник позивача АТ «Універсал Банк» - адвокат Пушок С.В., підтримав вимоги клопотань про витребування доказів та просив їх задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року задоволено клопотання АТ «Універсал Банк» про витребування доказів, витребувано з Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) інформацію у формі витягу з Державного реєстру актів цивільного стану про реєстрацію народження щодо: ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - м. Київ, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі

№ 19830118-06487; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі № 19880816-11087.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 24 лютого 2026 року задоволено клопотання АТ «Універсал Банк» про витребування доказів, витребувано у державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвої Т.М. копії матеріалів нотаріальної справи щодо посвідчення договору дарування частини квартири від 26 вересня 2009 року, укладеного між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , зареєстровано в реєстрі за № 4-935.

Підготовче засідання відкладено до 08 квітня 2026 року до 14 год. 00 хв.

02 квітня 2026 року (вхід. № 18639) до суду від Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори на виконання вимог ухвали від 24 лютого 2026 року надано витребовувані докази.

03 квітня 2026 року (вхід. № 18825) на виконання вимог ухвали від 24 лютого 2026 року Центральним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надано до суду витребовувані документи.

08 квітня 2026 року у підготовчому засіданні представник позивача АТ «Універсал Банк» - адвокат Пушок С.В., заявлені позовні вимоги підтримав, заяв та клопотань по справі не має, проти закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті не заперечував.

Інші учасники справи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Т.М. у підготовче засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялися належним чином.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 травня 2026 року на 14 год. 00 хв.

27 травня 2026 року протокольною ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання, у зв`язку із першою неявкою відповідачів у судове засідання, судове засідання відкладено на 15 липня 2026 року на 15 год. 00 хв.

15 липня 2026 року у судовому засіданні представник позивача - адвокат Пушок С.В., позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити надав пояснення аналогічні викладеним у позові.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення судове засідання повідомлялася належним чином. Правом на подання відзиву не скористалася.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення судове засідання повідомлялася належним чином. Правом на подання відзиву не скористалася.

Відповідач ОСОБА_3 у підготовче засідання не з`явилася, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання повідомлялася належним чином. Правом на подання відзиву не скористалася.

Третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Т.М., свого представника у судове засідання не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 25 червня 2026 року (вхід. № 41627) до суду надійшла заява Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори про розгляд справи без участі представника третьої особи.

Відповідно до положень частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За наведених обставин, відповідно до вимог частини першої статті 281 ЦПК України суд ухвалив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд приходить до таких висновків.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року у справі

№ 2-1143/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено, стягнуто з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 012-2900/756-0560 від 30 листопада 2007 року на загальну суму 146 137, 38 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року становить 1 338 815,25 грн та судовий збір по 981,00 грн з кожного відповідача. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним - відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 червня 2012 року, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року залишено без змін.

Під час розгляду справи судом встановлено, що 30 листопада 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № 012-2900/756-0560, відповідно до пункту 1.1 якого, позивач зобов`язався надавати позичальнику грошові кошти в сумі 131 300,00 швейцарських франків, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит та сплатити проценти за його користування кредитом в розмірі 10,45 % річних в порядку і на умовах, та в строки визначених договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 592 078,31 грн. за курсом НБУ на день укладення договору. Згідно з пунктом 1.2. строк кредитування становить період з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 10 листопада 2037 року включно. Відповідно до пункту 1.3 цільовим призначення кредиту є придбання майна, а саме: двохкімнатної квартири, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 .

30 листопада 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки

№ 012-2900/756-0560-Р, відповідно до умов пункту 1.1 якого поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_8 усіх його зобов`язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 012-2900/756-0560 від 30 листопада 2007 року в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Крім того, на таких же умовах, 30 листопада 2007 року між ВТА «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 012-2900/756-0560-Р/1.

Сума заборгованості відповідачів станом на 01 листопада 2011 року за кредитним договором

№ 012-2900/756-0560 від 30 листопада 2007 року складає 146 137,38 швейцарських франків, що еквівалентно в національній валюті за курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року - 1 338 815,25 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 129 682,33 швейцарських франків, що еквівалентно 1 188 064,84 грн; заборгованість за відсотками -16 418,85 швейцарських франків, що еквівалентно 150 418,78 грн; заборгованість за підвищеними відсотками - 36,20 швейцарських франків, що еквівалентно 331,64 грн.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд враховує, що до матеріалів справи долучено копію відповідного кредитного договору від

30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8 , та додатковими угодами від 10 березня 2009 року, від 30 березня 2009 року, договору поруки від

30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560-Р, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , з додатковою угодою від 30 березня 2009 року.

Копія договору поруки від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560-Р/1, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 , в матеріалів справи відсутня.

До матеріалів справи також долучено копію вимоги АТ «Універсал Банк» від 12 жовтня 2010 року до ОСОБА_8 за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560 та копію вимоги АТ «Універсал Банк» від 12 жовтня 2010 року до ОСОБА_2 за договором поруки від 30 листопада

2007 року № 012-2900/756-0560-Р/1 та до ОСОБА_1 за договором поруки від 30 листопада 2007 року

№ 012-2900/756-0560-Р.

Також в матеріалах справи містяться копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, адресованих ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , з відомостями про вручення.

Суд також враховує, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта від 08 липня 2024 року № 385901676, запис про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , відсутній. Водночас, наявний реєстраційний запис від 30 листопада 2007 року про реєстрацію іпотеки на підставі договору іпотеки від 30 листопада 2007 року, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., за реєстровим № 6718, укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8

25 січня 2024 року Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_7 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1143/2011, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 12 жовтня

2012 року про стягнення з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560 на загальну суму 146 137,38 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на

01 листопада 2011 року становить 1 338 815,25 грн, боржник ОСОБА_1 .

Також 25 січня 2024 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_7 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 6 939 027,03 грн.

23 липня 2024 року Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Бережним Я.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_8 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1143/2011, виданого Дніпровським районним судом міста Києва 07 вересня

2012 року про стягнення з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560 на загальну суму 146 137,38 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на

01 листопада 2011 року становить 1 338 815,25 грн, боржник ОСОБА_8 .

Також 23 липня 2024 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_8 приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_8 в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів 7 439 2770,82 грн.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 15 грудня 2006 року, виданого Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією згідно розпорядження від 15 грудня

2006 року № 70-109, квартира за адресою: АДРЕСА_3 , на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 в рівних долях.

На свідоцтві міститься реєстраційний напис про реєстрацію права власності в Київському міському бюро технічної інвентаризації із записом у реєстрову книгу № 3616 від 27 березня 2007 року.

В матеріалах справи також міститься Витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно від

01 серпня 2012 року № 35029737 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , розмір частки кожного співвласника - 1/5.

З довідки від 19 вересня 2012 року № 655, виданої КП по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва, ЖРЕО № 418, ОСОБА_2 , встановлено, що за адресою: АДРЕСА_3 , проживає сім`я, що складається з 6 осіб: ОСОБА_2 , 1960 року народження, її дочка ОСОБА_1 , 1983 року народження, та ОСОБА_3 , 1988 року народження, онука ОСОБА_13 , 2003 року народження, онук ОСОБА_15 , 2008 року народження, та чоловік ОСОБА_14 , 1957 року народження.

17 вересня 2012 року Розпорядженням Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 393 «Про надання дозволу на відчуження нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти» надано дозвіл ОСОБА_2 на дарування 1/5 частини трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , де має власність її малолітня онука

ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та зареєстрований її малолітній онук ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на ім`я її дочки ОСОБА_3 , 1988 року народження.

З долученої до матеріалів справи копії договору дарування від 26 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 4-935, встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подарували ОСОБА_3 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить дарувальникам на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації 15 грудня 2006 року згідно з розпорядженням від 15 грудня 2006 року № 70-109, зареєстрованого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 березня 2007 року і записаного у реєстрову книгу за № 1272-158 за реєстровим

№ 3616.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08 липня 2024 року № 385904717, встановлено, що записи про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна відсутні, водночас містяться записи про накладення арешту на все майно від 22 травня 2015 року, номер запису про обтяження № 9762420, від 18 листопада 2022 року, номер запису про обтяження № 48469595, та від 25 жовтня 2023 року, номер запису про обтяження 52264008.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 08 липня 2024 року № 385903423, записи про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна відсутні, водночас містяться записи про накладення арешту на все майно від 21 червня 2016 року, номер запису про обтяження № 15050129.

Водночас, з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 вересня 2025 року № 443364317, встановлено, що у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (архівна складова) містяться записи щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 37277850, від 01 серпня 2012 року про реєстрацію права власності ОСОБА_14 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 у рівних долях - по 1/5 частини, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації 15 грудня 2006 року згідно з розпорядженням від 15 грудня 2006 року № 70-109.

Поряд з цим, згідно відомостей Державного реєстру речових прав квартира за адресою:

АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000, на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 , а саме частка 1/5, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 12 липня 2023 року, виданого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстровано в реєстрі за

№ 4-307, та частка 2/5 на підставі договору дарування частини квартири від 26 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 4-935.

В матеріалах справи наявна копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Харківським РУ ГУ МВС України в місті Києві 26 жовтня 1996 року, що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наявна відмітка про дітей: дочка ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також долучено довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру.

Також наявна копія паспорту громадянина України серії НОМЕР_4 , виданого Дніпровським РУ ГУ МВС України в місті Києві 26 вересня 2002 року, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 , виданого Дніпровським РУ ГУ МВС України в місті Києві 10 березня 2005 року, що належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також долучено довідки про присвоєння ідентифікаційних номерів (реєстраційного номеру облікової картки платника податків).

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20 березня 2026 року № 00057221756, встановлено, що в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявний актовий запис від 23 лютого 1983 року № 844, складений відділом запису актів громадянського стану виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів міста Києва, про народження ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьками зазначені ОСОБА_18 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження від 20 березня 2026 року № 00057222096 встановлено, що в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян наявний актовий запис від 30 вересня 1988 року № 3847, складений відділом запису актів громадянського стану Дніпровської районної ради народних депутатів міста Києва, про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками зазначені ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною п`ятою статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою недійсності правочину.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Схожі за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 756/553/17, від 30 травня 2018 року у справі № 639/3980/16-ц та від 02 жовтня 2024 року у справі № 761/42671/18.

Обгрунтовуючи позовні вимоги АТ «Універсал Банк» зазначив, що є кредитором за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560, укладеним з ОСОБА_8 . Виконання зобов`язань за договором забезпечено іпотекою та договорами поруки від 30 листопада 2007 року

№ 012-2900/756-0560-Р та № 012-2900/756-0560-Р/1, укладеними з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Водночас, поручителі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як солідарні боржники, будучи обізнаними про наявність зобов`язань та їх розмір, з метою уникнення виконання зобов`язань за кредитним договором та звернення стягнення на належне їм на праві власності нерухоме майно, відчужили таке майно близькій родичці ОСОБА_5 на підставі договору дарування частини квартири від 26 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстрованого в реєстрі за № 4-935, без наміру створення правових наслідків, обумовлених договором дарування. Спірний правочин укладено в період після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, між близькими родичами, правочин носить безоплатний характер. Тобто, майно залишилося у сім`ї боржників.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що обумовлювалися цим правочином, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин формально і заздалегідь знаючи, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

При фіктивному правочині у сторін такого правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. Ознаками фіктивності договору є наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; відсутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які зумовлювалися у цьому правочині. Тобто має місце лише імітація правочину, а у діях сторін, що імітують правочин, відсутня головна ознака правочину - спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним (фіктивним), повинен довести, що обидві сторони правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, діяли умисно, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 24 вересня

2014 року у справі № 6-116цс14; від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14; від 09 серпня 2017 року у справі № 6-2690цс16.

Указані правові висновки у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20 (провадження № 12-60гс21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину як:

-фіктивного (стаття 234 ЦК України);

-такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України);

-такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 463/13099/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі

№ 3-95/2020 (193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті

16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 16 червня

2021 року у справі № 747/306/19).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження

№ 61-2761св19) вказано, що «цивільно-правовий договір (у тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (у тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

До обставин, які дають змогу кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, відносяться: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанова Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).

Для кваліфікації правочину, як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності, важливим є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна (постанова Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, належить: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, постанову Верховного Суду від

26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20).

Крім того, при оспорюванні кредитором фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредитору) слід розмежовувати такі підстави для оспорення: 1) фіктивність (стаття 234 ЦК України) та 2) вчинення правочину всупереч принципу добросовісності й недопустимості зловживанням правом (статті 3, 13 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину.

В практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається

(див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21, від 06 листопада

2024 року у справі № 370/1104/22).

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (стаття 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнанні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Як встановлено з матеріалів справи рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від

23 березня 2012 року у справі № 2-1143/11 за позовом ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_8 ,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним, позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення боргу - задоволено, стягнуто з ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 012-2900/756-0560 від 30 листопада 2007 року на загальну суму 146 137,38 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 01 листопада 2011 року становить 1 338 815,25 грн та судовий збір по 981,00 грн з кожного відповідача. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ПАТ «Універсал Банк», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про захист прав споживача, визнання кредитного договору недійсним - відмовлено.

Суд також враховує, що у рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня

2012 року у справі № 2-1143/11 зазначено, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які є третіми особами за зустрічним позовом, в судове засідання не з`явились, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суд не повідомили.

Виконавчі листи по справі № 2-1143/11 на виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року видано 12 жовтня 2012 року та 07 вересня 2012 року.

Суд також враховує, що АТ «Універсал Банк» направляв на адресу ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 відповідні вимоги від 12 жовтня 2010 року за кредитним договором від 30 листопада

2007 року № 012-2900/756-0560 та договорами поруки від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560-Р та № 012-2900/756-0560-Р/1. В матеріалах справи містяться копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, адресованих ОСОБА_2 , ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , із зазначенням дати їх вручення.

Верховний Суд в постанові від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 вказав, що поручитель, який став солідарним боржником у зв`язку з невиконанням позичальником свого обов`язку у кредитному зобов`язанні, що виникло первинно з його волі та згідно з його бажанням, не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставитиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами… на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна кредитне зобов`язання вважалося простроченим, його належне виконання не відбувалося, а отже, виникло право вимоги до поручителя основного боржника у зв`язку з його платоспроможністю. В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, що його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинне бути виконане належним чином, а тому кожний кредитор тієї розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконанні. Тому всі боржники мають на меті добросовісно виконати всі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Як встановлено з матеріалів справи 26 вересня 2012 року відповідачі ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстровано в реєстрі за № 4-935, відчужили на користь ОСОБА_3 належні їм частки у праві власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

Судом встановлено,що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , є матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

В свою чергу, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , є сестрами.

Слід також врахувати, що місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1994 року зареєстровано за однією адресою: АДРЕСА_3 .

Тобто, сторони договору дарування від 26 вересня 2012 року, посвідченого державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т.М., зареєстровано в реєстрі за

№ 4-935, є близькими родичами.

Таким чином, оспорюваний договір дарування частини квартири вчинений між близькими родичами (мати подарувала частку у праві власності на квартиру своїй доньці та сестра подарувала частку у праві власності на квартиру своїй сестрі), вчинений безоплатно, такі дії відповідачів були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок рішення Дніпровського районного суду міста Києва від

23 березня 2012 року, оскільки такий правочин вчинено після ухвалення рішення у справі та його перегляду в апеляційному порядку.

Такі дії відповідачів свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав, та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсними.

Згідно зі статтею 2 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження Державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідчення Державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Отже, враховуючи вимоги статті 26 Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (на момент розгляду справи) скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав.

Оскільки відповідачі використали договір дарування з метою уникнення виконання зобов`язань за кредитним договором від 30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560 та договорами поруки від

30 листопада 2007 року № 012-2900/756-0560-Р та № 012-2900/756-0560-Р/1 та рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2012 року у справі № 2-1143/11 про стягнення заборгованості у солідарному порядку, про яке вони були обізнані до укладення спірного договору дарування, направленого на відчуження майна, для унеможливлення звернення стягнення на це майно в майбутньому (за наявності відповідних підстав), чим зумовили для позивача настання негативних наслідків, а недійсний правочин не породжує правових наслідків, крім тих, що випливають із його недійсності, тому обрання стороною позивача такого способу захисту як відновлення становища, яке існувало до порушення шляхом, а також скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора прав Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кендзьори В.Я. від 20 грудня 2019 року, індексний номер рішення 50347965, припинення права власності ОСОБА_3 на 2/5 частини квартири за адресою:

АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000, та поновлення права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на вказану частку нерухомого майна (по 1/5 щодо кожної) також підлягає задоволенню.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на ефективний засіб юридичного захисту. Кожен, чиї права та свободи, визнанні в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засію юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорони проти Ірланді: Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнято, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 року, визначено право на справедливий суд, згідно якого кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

З урахуванням викладеного, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги АТ «Універсал Банк» до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Тетяна Михайлівна, про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, поновлення права власності, підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З квитанції від 05 вересня 2025 року № 9595/3 встановлено, що позивачем при зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва сплачено судовий збір у розмірі 9 084,00 грн.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог судовий збір підлягає стягненню з відповідачів.

Таким чином, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 9 084,00 грн, по 3 028,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 3, 15, 16, 202, 203, 204, 215, 216, 228, 234 Цивільного кодексу України, статтями 2, 10, 13, 48, 49, 51, 76, 77-81, 89, 133, 141, 209, 210, 247, 263, 265, 280, 281, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - державний нотаріус Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєва Тетяна Михайлівна, про визнання правочину недійсним, скасування державної реєстрації, поновлення права власності, - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частини квартири від 26 вересня 2012 року, посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Тетяною Михайлівною, зареєстровано в реєстрі за № 4-935, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного реєстратора прав Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кендзьори Вікторії Ярославівни від 20 грудня 2019 року, індексний номер рішення 50347965, щодо реєстрації права власності ОСОБА_5 на 2/5 частини квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000.

Поновити право власності ОСОБА_2 на 1/5 частину квартири

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000.

Поновити право власності ОСОБА_1 на 1/5 частину квартири

АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993255380000.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» судовий збір у розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк», ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 21133352, адреса місцезнаходження: вул. Оленівська, буд. 23, м. Київ, 04080.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою:

АДРЕСА_3 .

Повне рішення суду виготовлено 27 липня 2026 року.

Суддя О.О. Хромова