Ухвала суду № 138808000, 06.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10117/26

Провадження № 2-з/752/182/26

У Х В А Л А

06.08.2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Чекулаєва С.О.,

з участю секретаря Ільніцької І.С.,

розглянувши заяву представника позивача, адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Немішаївської селищної радиБучанського району Київської області про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком

ВСТАНОВИВ:

в провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи,які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації та Служба у справах дітей Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком.

03.08.2026 до суду від представника позивача, адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни надійшла заява про забезпечення позову в якій представник просить суд:

- тимчасово визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням у справі №752/10117/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Немішаївської селищної ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини;

- заборонити ОСОБА_2 змінювати місце проживання дитини та вивозити її за межі міста Києва без згоди матері або дозволу суду до набрання законної сили рішенням суду у справі;

- заборонити ОСОБА_2 вивозити за межі України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначено, що за домовленістю між сторонами, до ухвалення судового рішення, дитина буде проживати в будні дні з матір`ю, а на вихідні із батьком.

Представник позивача стверджує, що 02.08.2026 відповідач за первісним позовом відмовився повертати малолітнього ОСОБА_3 , посилаючись на рішення Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », згідно якого визначено місце проживання дитини разом із батьком та затверджено висновок служби у справах дітей Немішаївської селищної ради про визначення місця проживання дитини.

Наведене свідчить про необхідність вжиття заходів забезпечення позову з метою захисту інтересів дитини, оскільки відповідач може вчинити дії щодо відчуження дитини від матері, що може призвести до вкрай негативних наслідків та неможливості виконання ухваленого рішення.

Представник позивача також вказує на існуючи ймовірність вивезення відповідачем дитини за межі України.

Заява представника позивача, адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни про забезпечення позову надійшла на розгляд до судді 04.08.2026.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого висновку.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі «Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення.

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні по відношенню до дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці по відношенню до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо.

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Батьківські повноваження належать обом батькам однаковою мірою. Дитина, як правило, однаково любить обох батьків та потребує турботи та підтримки кожного з них.

Вирішуючи подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає, що представник позивача просить тимчасово визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_1 , що фактично є тотожним до позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір`ю.

Враховуючи положення частини десятої статті 150 ЦПК України згідно якої не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, суд дійшов до висновку, що у задоволені такої вимоги викладеної у заяві про забезпечення позову слід відмовити.

Окрім того, суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом тимчасового визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із ОСОБА_1 призведе до неможливості виконання рішення Немішаївської селищної ради Бучанського району Київської області від 23.07.2026 №420 «Про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », яке позивачем не оскаржувалося у встановленому порядку та є чинним.

Також суд зазначає, що заборона ОСОБА_2 змінювати місце проживання дитини та вивозити її за межі міста Києва без згоди матері або дозволу суду до набрання законної сили рішенням суду у справі, зважаючи на те, що ОСОБА_2 проживає за межами Києва, є тотожним до попередньої вимоги заяви про забезпечення позову та позовної вимоги про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю, а тому не підлягає задоволенню.

Окрім того, суд звертає увагу, що інститут забезпечення позову має своєю метою гарантувати учаснику справи належне виконання ухваленого у справі судового рішення.

Представник позивача не надав до суду жодних доказів того, що виконання судового рішення у майбутньому виявиться утрудненим чи неможливим без застосування заходів забезпечення позову у виді тимчасового визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом із ОСОБА_1 та заборони ОСОБА_2 змінювати місце проживання дитини та вивозити її за межі міста Києва без згоди матері або дозволу суду.

Щодо вимоги про забезпечення позову у справі шляхом заборони відповідачу вивозити за межі України малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду 14 лютого 2022 року у справі №754/7569/21 (провадження № 61-15886сво21) зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. Саме в таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення.

В інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц (провадження № 61-47217св18) та від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19-ц (провадження № 61-11750св19) викладено правовий висновок, що суди відповідно до статей 149, 150 ЦПК України не можуть застосовувати як спосіб забезпечення позову заборону дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України, оскільки такий захід не передбачений цивільним процесуальним законом.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що заява представника позивача, адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни про забезпечення позову шляхом тимчасового визначення місця проживання дитини разом із позивачем, заборони відповідачу змінювати місце проживання дитини та вивозити її за межі міста Києва без згоди матері або дозволу суду, а також заборони відповідачу вивозити дитину за межі України є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 149, 150, 151, 153, 353-354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні заяви представника позивача, адвоката Кондратенко Тетяни Миколаївни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Немішаївської селищної ради про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Повний текст ухвали складено 06.08.2026.

Суддя С.О. Чекулаєв