Рішення № 138805236, 05.08.2026, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №202/3676/26

Провадження № 2/552/3234/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.08.2026 року Київський районний суд м.Полтави в складі:

Головуючого судді Турченко Т.В.

При секретарі Дмитриченковій Ю.В.,

За участю адвокатів Осьмак А.В, Пархоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені,-

ВСТАНОВИВ:

22.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпра із позовною заявою до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені. В обґрунтування позову посилається на те, що він працював на посаді машиніста у виробничому підрозділі Лиманське моторвагонне депо філії «Приміська пасажирська компанія», який є одним із підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця». 04.12.2025 року позивача було звільнено із займаної посади за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Зазначив, що роботодавцем не було дотримано вимоги ст. 116 КЗпП України, так як з ним не проведено остаточного розрахунку в день звільнення, оскільки були не виплачені належні та гарантовані до виплати кошти, а саме: одноразова матеріальна допомога в розмірі семи середньомісячних заробітних плат. Просив суд стягнути з відповідача невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу в розмірі семи середньомісячних заробітків в сумі 243 687,08 грн та середньій заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 104035,45 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпра від 27.04.2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені передано на розгляд до Київського районного суду м. Полтави.

Ухвалою суду від 16.06.2026 року судом відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 26.06.2026 року до суду подано відзив, відповідно до якого представник відповідача акціонерного товариства «Українська залізниця» - Пархоменко О.В., просить відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Представник позивача Осьмак А.В., у судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Пархоменко О.В., у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представника позивача Осьмак А.В., представника відповідача Пархоменко О.В., дослідивши матеріали, оцінивши зібрані у справі докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді машиніста у виробничому підрозділі «Лиманське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», згідно поданої заяви і наказу (розпорядженню) про припинення трудового договору (контракту) від 27.11.2025 №165/ос звільнився з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах на підставі статті 38 КЗпП України.

У виданому наказі зазначено: «Одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 2.9.9 Колективного договору у розмірі 7,0 середньомісячних заробітків з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.).

Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т.).

ОСОБА_1 , отримав в день звільнення з роботи 04.12.2025 копію наказу з повідомленням про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні і всі належні йому від підприємства суми.

Позивач вказував, що при отриманні розрахунку при звільненні, йому не була нарахована та не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає структуру заробітної плати, згідно якої основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (за особливі чи шкідливі умови праці тощо).

Виплати всіх видів матеріальної допомоги працівникам Акціонерного товариства «Українська залізниця» передбачені діючими у структурних (виробничих) підрозділах товариства Колективними договорами.

У виробничому структурному підрозділі «Лиманське моторвагонне депо» філії «Приміська пасажирська компанія» акціонерного товариства «Українська залізниця», де до звільнення з роботи працював позивач, є діючий на дату звільнення і до даного часу Колективний договір між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Положення Колективного договору передбачають виплату працівникам АТ «Укрзалізниця» додаткових видів матеріальної допомоги, які не передбачені трудовим законодавством України.

Зазначені виплати матеріальної допомоги мають характер соціальних гарантій, передбачених Колективним договором, та не входять до структури заробітної плати у розумінні Закону України «Про оплату праці».

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

У відповідності з п. 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Як вбачається з п. 3 Прикінцевих положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався шляхом внесення відповідних змін до вказаного Указу і воєнний стан в Україні діє до цих пір.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру» об`єктами критичної інфраструктури є об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

Статтею 2 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв`язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України. Підприємства залізничного транспорту у взаємодії з іншими видами транспорту повинні своєчасно і якісно здійснювати перевезення пасажирів і вантажів, забезпечувати безпеку руху, розвивати сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» є товариством, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №188-р затверджено План запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні. Пунктом 43 зазначеного Плану на період воєнного стану визначено такий захід як забезпечення живучості (інституційної спроможності та фінансової стабільності) АТ «Укрзалізниця» як головного об`єкта національної економіки у сфері залізничної логістики для безперебійного функціонування в умовах воєнного стану та виконання завдань і замовлень органів державної влади та органів військового управління.

Акціонерне товариство «Українська залізниця» є об`єктом критичної інфраструктури і після введення в Україні воєнного стану свою роботу не зупиняло, а навпаки працює з підвищеними навантаженнями.

Правлінням Акціонерного товариства «Українська залізниця» прийняте рішення від 14.03.2022 (протокол засідання правління №Ц-54/31 Ком.т), згідно з п. 1.1.4 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинені додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою та Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (за виключенням матеріальної допомоги на лікування та поховання).

Відповідно до пункту 108 Статуту Акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №735 з подальшими змінами, який є публічно доступним в мережі Інтернет, правління вирішує всі питання, пов`язані з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Зважаючи на те, що Статут АТ «Укрзалізниця» не відносить повноваження призупиняти положення Колективного договору до виключної компетенції загальних зборів або наглядової ради АТ «Укрзалізниця», зазначене питання відноситься до компетенції правління.

Правління АТ «Укрзалізниця» в рамках компетенції, наданої йому Статутом АТ «Укрзалізниця», прийняло законне та правомочне рішення щодо зупинення положень Колективного договору, що передбачають виплату працівниккам АТ «Укрзалізниця» додаткових видів матеріальної допомоги, які не передбачені трудовим законодавством України.

Дане рішення правління АТ «Укрзалізниця» розповсюджується на всіх працівників, які працюють у всіх філіях та інших відокремлених підрозділах АТ «Укрзалізниця».

Це рішення правління було чинним під час роботи позивача у відповідача.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, який адресований всім, кого це стосується, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Спільним листом Акціонерного товариства «Українська залізниця» та Професійної спілки залізничників і транспортних будівельників України від 06.09.2022 №Ц/3-91/1459/Цпроф/30-22, який доведений до всіх структурних підрозділів товариства та профспілкових організацій, повідомлено, що після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

Встановлено, що виплата матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця» призупинена на час дії воєнного стану, який продовжував діяти як під час роботи позивача, так і на даний час, а виконання цього обов`язку відновиться після закінчення або скасування воєнного стану.

Питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі №580/2869/22.

Виплата матеріальної допомоги та інших додаткових виплат роботодавцем саме призупинена на деякий час, а не скасована зовсім, позивачу не було відмовлено у такій виплаті. Після поновлення виплат матеріальної допомоги на оздоровлення та інших додаткових виплат, такі виплати, передбачені Колективними договорами філій та інших структурних (виробничих) підрозділів АТ «Укрзалізниця», будуть виплачені усім без винятку працівникам, у тому числі позивачу.

В силу ч. 1 ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Підставою відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником або уповноваженим ним органом строку розрахунку при звільненні та вина власника або уповноваженого ним органу.

Як зазначено вище, правових підстав для виплат згідно зупинених положень Колективного договору на теперішній час немає, відповідно й відсутні підстави для

виплати позивачу середнього заробітку за час затримки цих виплат.

Крім того, вважаючи своє право на отримання вказаної матеріальної допомоги порушеним у зв`язку з її невиплатою, позивач мав би звернутися до суду з вимогою про її стягнення протягом трьох місяців з моменту отримання такого повідомлення, що узгоджується з приписами ч.2 ст.116 КЗпП України.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2021 у справі №263/6538/18 зроблено наступний висновок: «як поважні причини пропуску строку, встановленого в ст. 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами. Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами».

Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 стосується працівників, які перебувають в трудових правовідносинах з роботодавцем, оскільки строки звернення до суду осіб, трудові відносини з якими припинені регулюються ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Дана норма неконституційною не визнавалась.

Отже, строк звернення до суду особи, яка звільнена і не погоджується із виплаченими їй при звільненні сумами, обмежується трьома місяцями, відлік якого розпочинається з дня одержання нею письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні.

Ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11.12.2025 №1- р/2025 на застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП України не впливає.

В абзаці 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що встановлені ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Позовна заява не містить обґрунтування неможливості звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом у передбачені ст.233 КЗпП України строки.

Таким чином, враховуючи, що при отриманні розрахунку при звільненні ОСОБА_1 не була нарахована та не виплачена матеріальна допомога на оздоровлення, і він був обізнаний з цим фактом, проте позивач не звертався до відповідача з приводу виплати щорічної допомоги на оздоровлення та не оскаржував у тримісячний строк невиплату щорічної допомоги на оздоровлення, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки роботодавець вимоги ст.116 КЗпП України та діючого трудового законодавства не порушив.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, а позивач був звільнений від сплати судового збору, судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст. 76-81, 259, 263, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5.

Повний текст рішення складено 05.08.2026 року.

Головуючий суддя Т.В.Турченко