Рішення № 138804587, 04.08.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/10041/25

Провадження №2/367/1511/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Мерзлого Л.В.

при секретарі Колодезній В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Ірпінь цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей,-

В С Т А Н О В И В:

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, 25 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м. Києва актовий запис N2945.

Від вказаного шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Додає, що протягом останнього часу стосунки між ними розладились, сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними шлюбних відносин. Вказує, що кожен з них має діаметрально протилежні погляди на життя, цінності, шлюб та сім`ю. Постійні сварки призвели до того, що вони перестали спокійно розмовляти та розуміти один одного.

Зазначає, що тривалий проміжок часу кожен з подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, На даний момент ведення спільною господарства та сумісного проживання припинено та за глибоким переконанням позивача, подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає.

Спроби примиритися результату не принесли, спілкування з Відповідачем безрезультатні, сімейні стосунки не відновилися, шлюб остаточно припинив своє існування, На примирення не згодна, вважає, що спільне проживання і збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам спільних дітей, тому змушена звертатись до суду із даною позовною заявою

Окрім вищевказаного, вказує, що у зв`язку з проживанням спільних дітей разом з позивачкою та їх перебування на утриманні останньої, з метою захисту права дітей на належне утримання з боку батька, просить встановити розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 10 000,00 гривень на кожну дитину, що разом складає 40 000,00 (сорок тисяч гривень), з правом перегляду розміру аліментів Позивачем та Відповідачем (але не в сторону зменшення), залежності від економічної ситуації в країні та вступу дітей на навчання до навчальних закладів (фахової передвищої освіти (коледжі) та ВНЗ).

У зв`язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом, у якому просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання спільних дітей в розмірі 10 000,00 (десять тисяч) на кожну дитину, що разом складає 40 000 (сорок тисяч) гривень та відновити позивачці дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 ».

Ухвалою суду від 29.09.2025 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачеві строк для подання відзиву на позовну заяву - 15 днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвалою суду від 25.11.2025 року позовну заяву ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та визначення способу участі батька у вихованні дітей, залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі суду - 5 днів з дня отримання даної ухвали.

11.12.2025 року на виконання вимог вказаної вище ухвали суду, від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 13.01.2026 року продовжено розгляд справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та визначення способу участі батька у вихованні дітей за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Роз`єднано позовні вимоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та визначення способу участі батька у вихованні дітей, шляхом виділення позовної вимоги до ОСОБА_2 про визначення способу участі батька у вихованні дітей у самостійне провадження.

Передано роз`єднані матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей та визначення способу участі батька у вихованні дітей до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області для здійснення реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду.

У відповідності до частини 8 статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

12.10.2025 року позивач ОСОБА_1 подала до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, яке не приймається судом до уваги та розгляду, адже таке заявлено з порушенням встановленого в ухвалі суду про відкриття провадження строку на його подання та вимог частини 7 статті 279 ЦПК України.

29.10.2025 року відповідач ОСОБА_2 , подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про те, що ознайомившись з позовною заявою та доданими до заяви документами, вважає що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Вказав, що категорично не погоджується із твердженнями позивачки, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам їхнього сімейного життя та викладені упереджено.

Зазначив, що з вони з позивачкою перебувають у шлюбі з 2007 року, тобто вже понад вісімнадцять років. За цей час між ними склалася міцна сім`я, заснована на взаємній любові, повазі, підтримці та турботі одне про одного. Як і в будь-якій сім`ї, між ними траплялися певні непорозуміння чи дрібні конфлікти, однак вони ніколи не мали серйозного характеру. Вони завжди знаходили спільну мову, приходили до компромісу та мирилися, керуючись взаємною повагою, розумінням і бажанням зберегти родинний затишок.

Додав, що на сьогоднішній день спільно виховують чотирьох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (17 років); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (13 років); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (10 років) та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (6 років).

Вказав про те, що протягом спільного життя сумлінно виконував і продовжує виконувати свої обов`язки чоловіка і батька, забезпечує матеріальні потреби сім`ї, підтримує дружину у повсякденних справах, приділяє увагу вихованню дітей, допомагає дітям у навчанні, розвитку та дозвіллі.

Вказав, що дійсно, впродовж останнього часу між сторонами виникли певні непорозуміння, що зумовило тимчасове окреме проживання. Водночас, причиною цих труднощів стали побутові та емоційні обставини, які, на переконання відповідача, можна вирішити шляхом щирої розмови, взаємоповаги та підтримки. Це жодним чином не свідчить про втрату сімейних цінностей чи руйнування їх стосунків. Навпаки, вони з дружиною на сьогоднішній день постійно підтримують спілкування, зберігають теплі взаємини, а відповідач неодноразово висловлював готовність відновити спільне життя, налагодити порозуміння та зберегти шлюб.

Звернув увагу на те, що неможливо ігнорувати складну ситуацію в країні, оскільки війна впливає на психологічний стан кожного, у тому числі й на їх родину.

Додав, що про намір розірвати шлюб дружина його не повідомляла, а сам він вважає, що розірвання шлюбу є передчасним та необгрунтованим, і вони з Позивачкою мають всі шанси для примирення, взаєморозуміння й продовження спільного життя в інтересах спільних дітей і всієї родини, а тимчасові труднощі не повинні стати підставою для остаточного руйнування сім`ї, яка існувала понад 18 років і дала життя чотирьом дітям.

Щодо вимог позивачки про стягнення аліментів та викладених обставин стосовно відсутності спору щодо утримання та виховання дітей, не відповідає дійсності, оскільки між сторонами фактично існує спір із зазначених питань.

Додав, що позивачка неодноразово здійснювала психологічний тиск на дітей, формуючи у них упереджене ставлення до мене як до батька та спонукаючи їх до рішення про проживання виключно з нею, без врахування їхніх справжніх бажань та інтересів.

Внаслідок цього діти наразі проживають із Позивачкою, проте фактичне утримання дітей здійснює саме відповідач, забезпечуючи їхні основні матеріальні потреби, серед яких харчування, навчання, одяг, дозвілля та інші необхідні витрати.

Окрім того, заявлені Позивачкою вимоги щодо встановлення аліментів у розмірі - 10 000,00 (десять тисяч) гривень, на кожну дитину, що в сумі складає 40 000,00 (сорок тисяч) гривень, вважає безпідставно завищеними, та такими що не відповідають економічній реальності в країні, особливо з урахуванням умов воєнного стану.

Крім того, Позивачкою до позовної заяви, не надано жодних доказів, які б підтверджували, що запропонований розмір аліментів відповідає реальним потребам дітей та його фінансовим можливостям.

Крім того додав, що Позивачка є працевлаштованою, отримує стабільний та достатній дохід і має реальні можливості для спільної участі у матеріальному забезпеченні дітей.

Незважаючи на це, Позивачка перекладає весь фінансовий тягар утримання дітей виключно на відповідача, що є несправедливим та суперечить принципу рівності прав і обов`язків батьків щодо утримання дітей.

У зв`язку з ним просив суд, відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визначення розміру аліментів у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) гривень, на кожну дитину повному обсязі.

Окрім вказаного, просив суд також відмовити і у розірванні шлюбу між сторонами.

Разом із відзивом на позовну заяву стороною відповідача подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та проведення її розгляду з підготовчим засіданням з викликом сторін, стосовно якого суд зазначає наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до п.п.3, 4 ч.6 ст.19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про розірвання шлюбу, стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Згідно ч.1, 2 ст.274 ЦПК України, зокрема, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1, 7 ст.277 ЦПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частини друга-шоста статті 277 ЦПК України не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Враховуючи викладене, приписи ч.7 ст.277 ЦПК України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, адже предметом позову є розірвання шлюбу та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання спільних дітей, які за визначенням ЦПК України є малозначними справами, та їх розгляд, у відповідності до приписів ч.1 статті 274 ЦПК України слід проводити у порядку спрощеного позовного провадження.

26.01.2026 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву про надання строку на примирення, в якій вказав про бажання зберегти сім`ю та шлюб, вважав, що у сторін є реальні підстави та можливості для примирення, відновлення сімейних відносин та збереження шлюбу, у зв`язку з чим просив суд надати сторонам строк на примирення терміном 6 місяців.

05.06.2026 року до суду від позивачки ОСОБА_1 надійшла заява, в якій остання заперечувала проти надання сторонам строку на примирення та наполягала на розірванні шлюбу. В зв`язку чим підтримала вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Відповідно до ч.7 ст. 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до ст. 111 Сімейного Кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

Суд зазначає, що наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на це іншого подружжя не є правовою підставою для надання строку для примирення. При цьому надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком, що узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного суду № 442/6319/16-ц від 30 травня 2019 року.

Примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2018 року по справі № 761/33261/16-ц.

При цьому, дана цивільна справа перебуває в провадженні Ірпінського міського суду Київської області тривалий час, однак за такий примирення між сторонами не відбулось. До суду дані про вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на примирення з позивачем, не надані.

Таким чином, з огляду на те, що позивачка категорично заперечувала проти надання строку на примирення та наполягала на розірванні шлюбу, суд дійшов висновку, що надання подружжю строку для примирення, всупереч бажанню позивача, суперечитиме закону та моральним засадам суспільства, оскільки примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

На підставі викладеного, з урахуванням встановлених фактичних взаємовідносин подружжя, підстави для надання терміну для примирення відсутні, оскільки сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Між сторонами склалися правовідносини, які регулюються Сімейним кодексом України.

Судом встановлено, що сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 25.08.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м.Києва, про що складено відповідний актовий запис №945 від 25.08.2007 року та підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Як вбачається з долучених копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , сторони мають спільних неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Окрім вказаного, сторони також мають і двох малолітніх дітей ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_4 та серії НОМЕР_5 відповідно.

Згідно з копіями свідоцтв про народження дітей, їх батьками записані позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .

Також судом встановлено, що сім`я сторін розпалася. Подружні стосунки не підтримуються, шлюб носить формальний характер, а тому його необхідно розірвати.

Згідно зі ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Відповідно до ст.ст.110-112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.

Згідно ч.2 ст.114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.

За приписами статті 113 СК України, особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

Оскільки судом встановлено, що сторони остаточно припинили шлюбно-сімейні відносини через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя, приймаючи до уваги, що сім`я в розумінні ч.2 ст.3 СК України фактично припинила своє існування і формальне збереження шлюбу сторін буде суперечить правам та інтересам подружжя, беручи до уваги висловлені стороною позивача заперечення проти надання строку на примирення та наполягання на розірванні шлюбу, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача аліментів на утримання спільних малолітніх та неповнолітніх дітей, суд зазначає наступне.

Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.1, 2 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Частиною 3 статті 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина перша статті 182 СК України визначає, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Згідно з частиною другою та третьою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №759/10277/18, провадження №61-22317св19.

Згідно ч.1 ст.183 СК України частка заробітку доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до ч.1 ст.79, ч.1 ст.191 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (подання позовної заяви).

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено та не спростовувалось стороною відповідача, що спільні діти сторін проживають разом із матір`ю - позивачкою по справі, що дає останній право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дітей, гарантоване Сімейним Кодексом України.

При цьому, заперечуючи проти заявлених вимог щодо стягнення аліментів, відповідач посилався серед іншого і на те, що саме останній, як батько, забезпечує дітей основними матеріальними потреби, серед яких харчування, навчання, одяг, дозвілля та інші потреби.

Натомість, суд зауважує, що відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено обставин щодо самостійного матеріального забезпечення спільних дітей, при цьому, останнім, як зазначалось вище, факт проживання дітей разом із матір`ю позивачкою по справі визнавався та не оспорювався, а відтак такі є голослівними та нічим не підтвердженні.

Окрім вказаного, відповідачем не долучено доказів свого скрутного матеріального становища, непрацездатності, неможливості сплачувати аліменти, в силу обставин, передбачених Сімейним Кодексом України, перебування у нього на утриманні інших дітей чи непрацездатних членів родини, тощо.

Посилання відповідача на те, що позивачка є працевлаштованою, отримує стабільний та достатній дохід і має реальні можливості для спільної участі у матеріальному забезпеченні дітей, хоча, не зважаючи на вказане остання перекладає весь фінансовий тягар утримання дітей виключно на відповідача, що є несправедливим та суперечить принципу рівності прав і обов`язків батьків щодо утримання дітей, не звільняють відповідача від свого батьківського обов`язку, покладеного на нього діючим законодавством, та не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог в частині стягнення аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 80 СК України, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України та п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року N 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, суд враховує, що останній є особою працездатного віку, тому має об`єктивну можливість виплачувати аліменти, доказів скрутного матеріального, сімейного стану відповідача та наявність у нього інших утриманців суду не надано.

Тому, з урахуванням вищевказаного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн щомісячно.

Відповідно до частини третьої статті 80 СК України, розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно ст.192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання спільних дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 грн. щомісячно, починаючи з дати звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Такий розмір утримання відповідає визначеним статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Згідно зі статтею 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. за звернення до суду з вимогою про розірвання шлюбу.

Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за звернення до суду з вимогою про стягнення аліментів, відповідно до положень п.3 ч 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за дану вимогу у розмірі 1211 грн. 20 коп. підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст.1, 2, 4, 12, 76, 78, 81, 82, 95, 141, 263-268, 280-284, 430 ЦПК України, ст.180-182, 183, 191 Сімейного кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, - задовольнити.

Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрований 25.08.2007 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції м.Києва, актовий запис №945.

Після розірвання шлюбу, відновити позивачу ОСОБА_1 дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 , у твердій грошовій сумі в розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп., щомісячно, починаючи з 26.08.2025 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Суддя: Л.В. Мерзлий