Рішення № 138804569, 06.08.2026, Володарський районний суд Київської області

Справа № 357/20861/25

Провадження № 2/364/315/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Володарський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Ткаченко О. В.,

за участю секретаря Бондаренко Л. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Володарка Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , № тел. НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКІІП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_2 , громадянин Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, ел. пошта: НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , № тел.: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ,

предсталиик позивачів - адвокат Чугуєнко Дмитро Віталійович, Ордер про надання правничої допомоги від 16.12.2025, № 2060351, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5794/10 від 30.08.2026, ел. пошта :ІНФОРМАЦІЯ_3 , № тел.: НОМЕР_6 , адреса 01054, місто Київ, вул. Пирогова, буд. 5, оф. 2-А РНОКПП НОМЕР_7 ,

до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1,

про відшкодування шкоди, -

встановив:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник адвокат Чугуєнко Дмитро Віталійовичзвернулися до суду із позовом до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2014 році ОСОБА_2 та ОСОБА_1 познайомилися в місті Києві. Від моменту знайомства позивачі постійно підтримували тісний зв`язок, будували стосунки, обговорювали спільні плани на майбутнє та спільне життя. Через 6 років позивачі придбали в місті Олешки, приватний будинок з земельною ділянкою, З моменту придбання будинку позивачі займалися ремонтом, вели звичайне мирне життя, утримували домашніх тварин. Також ОСОБА_2 володів японським мотоциклом, який завжди був припаркований у дворі будинку. ОСОБА_2 отримував невелику приватну пенсію за 40 років роботи в будівельній компанії в Англії, а також працював викладачем англійської мови на неповний робочий день. У свою чергу, ОСОБА_1 працювала графічною дизайнеркою.

У лютому 2022 року Російська Федерація розпочала повномасштабну збройну агресію проти України. Протягом майже 12 місяців позивачі жили в окупації під постійними обстрілами, вибухами, які відбувалися навколо їхнього будинку. Більшість часу вони проживали без газу та електроенергії, без доступу до інтернету. Були вимушені позичати кошти у знайомих для забезпечення базових потреб. Позивачі жили в постійному страху та відчутті безпорадності. Через рік після початку повномасштабного вторгнення, за допомогою волонтерських організацій позивачам вдалося виїхати з м. Олешки до Криму, звідки вони намагались продовжити свою поїздку.

В Криму позивачі також знаходились в страху за своє життя, адже військові сили рф постійно перевіряли позивачів та забрали всі документи. Після двох тижнів перебування в Криму, у позивачів з`явилась можливість виїхати з Криму через Санкт-Петербург до міста Талін (Естонія). В Естонії позивачам допомогли місцеві українські волонтери - знайшли доволі дешеве місце для тимчасового перебування. Через 3 дні позивачам вдалось вирушити до Ірландії, де у ОСОБА_1 проживала подруга, яка отримала в цій країні тимчасовий захист. В Ірландії ОСОБА_1 отримала тимчасовий захист, однак ОСОБА_2 такого захисту не отримав, оскільки є громадянином Великої Британії та, як було повідомлено, не може потребувати такого захисту.

Згодом позивачам все ж вдалося знайти тимчасовий прихисток для українських біженців, у якому також прийняли ОСОБА_4 . Після двох тижнів перебування в притулку та активного пошуку постійного житла, Позивачам вдалося орендувати квартиру. Весь час перебування позивачів в Ірландії, вони підтримували зв`язок з матір`ю ОСОБА_1 , яка залишилась в м. Олешки та намагалась зберегти майно та домашніх тварин, які були в будинку та на його території.

06.06.2023 військові сили рф підірвали Каховську ГЕС, що спричинило затоплення близько 80 населених пунктів Херсонської області. В тому числі і населений пункт в якому проживали позивачі, а саме було затоплено будинок в якому проживали, та затоплене і інше майно, яке їм належало (гараж та все майно яке в ньому знаходилось).

У зв`язку з надзвичайною ситуацією та відсутністю зв`язку з мамою позивачки, яка залишилася доглядати за домашніми тваринами, ОСОБА_1 вирішила повернутися в Україну. ОСОБА_5 постійно перебувала в страху у зв`язку з тим, що не знала що сталось з її рідною матір`ю. ОСОБА_2 також хвилювався, адже за роки спільного життя сприймав матір ОСОБА_6 як рідну людину, частину своєї родини.

Після складного шляху з Латвії, ОСОБА_7 вдалося потрапити в рідне місто Олешки та з`ясувати, що їх будинок повністю зруйновано внаслідок затоплення. Все майно, яке було в будинку та його території, особисті речі, автомобіль, мотоцикл позивачів знищено. Домашній собака, 1 кіт та 20 курей позивачів загинули внаслідок затоплення. Частину домашніх котів було врятовано у критичному стані.

Протягом 3 днів, позивачка з самого ранку до пізньої ночі розбирала завали в будинку, намагаючись знайти документи та речі, які не були знищені внаслідок затоплення. Намагалась врятувати домашніх тварин, які залишились живі. ОСОБА_9 вдалось вивезти свою матір до безпечного місця завдяки волонтерам, а потім пішки потрапити на територію України, яку контролюють українські військові. Після чого, ОСОБА_6 та її мати надали місце, де вони змогли відпочити та вирушити на евакуаційному потязі до Київської області.

На даний час позивачі проживають у селі Рогізна в приватному будинку, який з самого початку не був придатний для постійного проживання через відсутність водопостачання та проблем з електроенергією. З часом, позивачі облаштували будинок для комфортного проживання в ньому. Фактично, позивачі втратили своє постійне місце проживання, все своє майно та звичний спосіб життя внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Таким чином, внаслідок збройної агресії рф проти України позивачам завдано значної матеріальної та моральної шкоди, що полягає у знищенні їхнього житла, майна, втраті домашніх тварин, вимушеному переселенні, постійному перебуванні в стресовому стані та неможливості повернення до звичного способу життя.

В зв`язку з даними обставинами, позивачі просять суд:

-стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (суб`єкт міжнародних відносин) на користь громадянина Великої Британії ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 858 293,00 гривень;

-стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (суб`єкт міжнародних відносин) на користь громадянки України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 434 524,00 гривень.

-стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (суб`єкт міжнародних відносин) на користь громадянина Великої Британії ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 2 000 000 гривень;

-стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (суб`єкт міжнародних відносин) на користь громадянки України ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 )моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 2 000 000 гривень;

-стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації (суб`єкт міжнародних відносин) на користь громадянки України ОСОБА_1 та громадянина Великої Британії ОСОБА_2 судові витрати по справі.

20.02.2026 року ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин) про відшкодування шкоди, передано за підсудністю до Володарського районного суду Київської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 справу передано в провадження судді Ткаченко О.В.

26.03.2026 року ухвалою судді Володарського районного суду Київської області Ткаченко О.В. по даній справі відкрито провадження та пізначено підготовче судове засідання на 28.04.2026.

19.05.2026 року ухвалою Володарського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 14.07.2026, відкладено на 05.08.2026 в зв`язку з неявкою представника відповідача в судове засідання.

Представник позивачів в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Окрім цього, просив задовольнити клопотання позивачка, яке подане 06.05.2026 про стягнення судових витрат, а саме: витрати на професійну правничу допомогу та витрати на проведення незалежної оцінки збитків.

Представник держави російська федерація, у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлявся судом належним чином, шляхом направлення поштової кореспонденції суду, а також шляхом розміщення друкованого тексту оголошення на сайті судової влади, про що свідчать матеріали справи, також не скористався правом на надання відзиву.

Будь-яких клопотань на адресу суду від сторони відповідача не надходило. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 січня 2023 року у справі №496/4633/18. Отже зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідачів про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмових відзивів на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини 5 статті 279 ЦПК України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що відзив на позов до суду не надійшов, суд вирішив ухвалити заочне рішення у справі в порядку ст.ст. 280-282 ЦПК України.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 року).

Отже, обов`язок держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1,3 Основного Закону України).

За положеннями ст.1 Закону України "Про оборону України", збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України "Про особливості Державної Політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та ірегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України стала окупація частини території України.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: "Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається", Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України".

Крім того, у своїй постанові від 14.04.2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на російську федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН. Зокрема, Верховний Суд встановив, що такими діями російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.

Відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.

Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року по справі № 760/17232/20-ц.

Судом встановлено, що позивачі є власниками по чатці будинку частку житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами за номером АДРЕСА_2 , що стверджено договором купівлі продажу житлового будинку (а.с. 25-26) та Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 27-30). З моменту придбання будинку позивачі займалися ремонтом, проживали у власному будинку, вели звичайне мирне життя, утримували домашніх тварин (собаку та вісім котів). Також ОСОБА_2 володів японським мотоциклом, який завжди був припаркований у дворі будинку.

ОСОБА_2 отримував невелику приватну пенсію за 40 років роботи в будівельній компанії в Англії, а також працював викладачем англійської мови на неповний робочий день. У свою чергу, ОСОБА_1 працювала графічною дизайнеркою.

Внаслідок збройної агресії російської федерації позивачі були змушені покинути власне житло та рідне місто, рідних, друзів та знайомих, а відповідно були втрачені сформовані довготривалі сталі соціальні та родинні зв`язки, налагоджений побут. Фактично змушені були покинути все та розпочинати життя «з нуля» в новому місці, винаймати нове житло, налагоджувати новий побут та нові соціальні зв`язки, шукати роботу, пристосовуватись до нових реалій, що вимушено виникли в їх житті.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку житлового будинку, ринкова вартість об`єкта оцінки, а саме: житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями та спорудами, загальною площею 50,3 кв.м., житловою площею 30,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 станом на дату оцінки (23 лютого 2022 року) складає (без ПДВ): 765 930, 00 гривень.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку колісних транспортних засобів та іншого рухомого майна, ринкова вартість об`єктів оцінки становить:

-загальний легковий універсал-В RENAULT KANGOO 1,9D, реєстраційний номер - НОМЕР_8 , ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_9 - 124 940, 00 гривень;

-загальний мотоцикл-А YAMAHA FJR 1300, реєстраційний номер - НОМЕР_10 , ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_11 - 298 829,00 гривень;

-Велосипед Indiana X Road 4.0 - 16 655,00 гривень;

-двоконтурний котел BAXI - 17 730,00 гривень;

-кондиціонер SAMSUNG - 2 774,00 гривень;

-газова плита Pyramida PFG 646 - 2 610 гривень;

-електрична духова шафа Pyramida F - 5 400 гривень;

-холодильник Bosch KGN39UL316 - 16 155,00 гривень;

-пральна машина Candy CST 372L-S - 3 665,00 гривень;

-монітор Samsung S27R350FHI 27 дюймів, IPS-матриця - 5 130, 00 гривень;

-системний блок (оперативка 16GB, відеокарта NVIDIA, диск 1TB) - 11 070,00 гривень;

-мотошолом Airoh - 5850, 00 гривень;

-мотошолом Scorpion - 4 500, 00 гривень;

-мотошолом HJC - 4 955,00 гривень;

-кофр для мотоцикла GIVI Maxia - 6 624,00 гривень.

Станом на 08 вересня 2025 р., ринкова вартість об`єкта оцінки розрахована з використанням порівняльного підходу, складає: 526 887,00 (п`ятсот двадцять шість тисяч вісімсот вісімдесят сім) гривень 00 коп.

Загальна вартість втраченого майна, що належало позивачам, становить 1 292 817,00 гри (один мільйон двісті дев`яносто дві тисячі вісімсот сімнадцять гривень 00 копійок), з яких:

526 887,00 грн - ринкова вартість рухомого майна (транспортних засобів та побутових речей), визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку від 08 вересня 2025 року;

765 930,00 грн - ринкова вартість нерухомого майна (житлового будинку з господарчими та побутовими спорудами), визначена за результатами ретроспективної оцінки станом на 23 лютого 2022 року.

Розподіл втраченого майна між Позивачами:

Майно, яке належало ОСОБА_2:

-загальний легковий універсал-В RENAULT KANGOO 1,9D, реєстраційний номер - НОМЕР_8 , ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_9 - 124 940, 00 гривень;

-загальний мотоцикл-А YAMAHA FJR 1300, реєстраційний номер - НОМЕР_10 , ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_11 - 298 829,00 гривень;

Загальна вартість: 423 769, 00 гривень.

Майно, яке належало на праві спільної власності:

Житловий будинок з господарчими та побутовими будівлями та спорудами - 765 930, 00 гривень.

Велосипед Indiana X Road 4.0 - 16 655,00 гривень;

двоконтурний котел BAXI - 17 730,00 гривень;

кондиціонер SAMSUNG - 2 774,00 гривень;

газова плита Pyramida PFG 646 - 2 610 гривень;

електрична духова шафа Pyramida F - 5 400 гривень;

холодильник Bosch KGN39UL316 - 16 155,00 гривень;

пральна машина Candy CST 372L-S - 3 665,00 гривень;

монітор Samsung S27R350FHI 27 дюймів, IPS-матриця - 5 130, 00 гривень;

системний блок (оперативка 16GB, відеокарта NVIDIA, диск 1TB) - 11 070,00 гривень;

мотошолом Airoh - 5850, 00 гривень;

мотошолом Scorpion - 4 500, 00 гривень;

мотошолом HJC - 4 955,00 гривень;

кофр для мотоцикла GIVI Maxia - 6 624,00 гривень.

Загальна вартість: 869 048,00 гривень.

Розподіл спільного майна (50/50):

Частка ОСОБА_2: 869 048,00 ? 2 = 434 524,00 грн

ОСОБА_10 : 869 048,00 ? 2 = 434 524,00 грн

Загальні збитки позивачів :

ОСОБА_2: ІНФОРМАЦІЯ_6 гривень;

ОСОБА_1 : 434 524,00 гривень.

По даний час, у зв`язку із окупацією м. Олешки, росіянами, Позивачі не можуть повернутись до рідного міста та до звичного їм життя. Вищезазначене зумовило виникнення відчуття страху та безпорадності, невпевненості в майбутньому, емоційної подавленості, пригніченості та депресії.

Особливо складно процес відновлення відбувається для ОСОБА_2 , якому на момент подання позову 64 роки і який не має психологічних та фізичних сил для відбудови свого життя.

Внаслідок саме збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, IV Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту.

Усі зазначені страждання мають тривалий характер і продовжують впливати на життя Позивачів по сьогоднішній день. Моральна шкода посилюється тим фактом, що позивачі не мають можливості повернутися до звичного життя через продовження окупації їхнього рідного міста. Особливо болісним є усвідомлення того, що їхнє мирне, налагоджене життя було зруйновано без їхньої вини виключно через агресивні дії російської федерації.

Таким чином всі обставини, які відбулись у результаті артилерійських обстрілів міста Олешки та підриву Каховської ГЕС під час військового вторгнення російської федерації призвели до значного погіршення морального та фізичного стану позивачів.

З огляду на характер і тривалість страждань, їх глибину, а також неможливість відновлення порушеного психологічного стану звичайними засобами, Позивачі оцінюють розмір завданої моральної шкоди у 2 000 000 гривень кожному.

Зазначена сума, на думку позивачів, є співмірною характеру, інтенсивності та тривалості заподіяних моральних страждань, а також відповідає принципам розумності та справедливості.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина першастатті 12 ЦПК України).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод таст. 8 Конституції Україникожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Частиною 1статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно із частиною 1статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право»права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

За змістом пункту 9 частини 2статті 16 Цивільного кодексу Україниспособом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини 2статті 2 ЦК Україниучасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який діє по цей час.

Збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

На підставістатті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»Російська Федерація як держава-окупант, відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12.08.1949, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 08.06.1977), несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Так, відповідно до статті 32 Конвенції про захист цивільного населення під час війни забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.

Також відповідно до статті 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій, для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.

Зокрема, стаття 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій передбачає, що цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.

Крім того, на підставі статті 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.

Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.

Так, відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 військова агресія російської федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Також, Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-11/2 від 24.03.2022, якою додатково засуджує військову агресію Російської Федерації проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.

Постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 затверджено заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

Відповідно до пункту 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Починаючи з 2014 року загальновідомим є той факт, що Російська Федерація чинить збройну агресію проти України. Факт постійних артилерійських та ракетних обстрілів міста Харків військовими формуваннями Російської Федерації починаючи з 24.02.2022 також є загальновідомим.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення РФ до України 24.02.2022, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму вказує, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Враховуючи викладене, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету. При цьому, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.

Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування.

Відповідну правову позицію щодо непоширення на Російську Федерацію судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постановах Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708, від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, які згідно з приписами частини 4 статті 263 ЦПК Українимають бути враховані при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відповідно положень ст. 23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24 жовтня 2005 року, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно ст. 28 Загальної декларації прав людини, кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені. Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19 грудня 2016 року).

Наслідком саме збройної агресії рф відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.

За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки виникають, у тому числі внаслідок правопорушень (деліктів), у зв`язку з чим потерпіла сторона має право вимагати відшкодування завданих збитків.

В деліктних правовідносинах юридичною підставою відповідальності, яка виникає внаслідок заподіяння шкоди, є склад цивільного правопорушення. До його елементів належать протиправна поведінка завдавача шкоди, настання шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою завдавача шкоди, вина останнього.

При цьому, на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

У випадку завдання громадянинові шкоди внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб шкода відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини цих органів та осіб.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає у особи, в тому числі, внаслідок неправомірних дій щодо неї або членів її сім`ї, якщо це призвело до фізичних і душевних страждань потерпілого.

Відповідно положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України позивачі, що є очевидним, зазнали душевних страждань і приниження, перенес стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені їх нормальні життєві зв`язки, що потребує вчинення додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права, а відтак наявні підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам порушенням їх особистих конституційних прав внаслідок неправомірних дій держави рф стосовно повномасштабних незаконних військових дій, незаконної збройної агресії російської федерації проти України.

Врахувавши множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивачів, тяжкість вимушених змін у їх житті, суд дійшов висновку, що достатньою сатисфакцією для позивача є стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 2 000 000,00 грн.

Військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (ст. 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй).

Оскільки, внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (правова позиція, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17).

Крім того, згідно частини 9статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.

Згідно із частиною 2 статті 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Статтею 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено поняття «судовий імунітет», відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 відсутня необхідність у направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави, починаючи з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних відносин України з Російською Федерацією.

Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум (п.1, 2), Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі 01 серпня 1975р., договори укладені між Україною та Росією, в т.ч. про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України. Названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом.

Відповідно до частини 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

В даному випадку предметом позову є саме відшкодування матеріальної шкоди, завданої фізичній особі, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1статті 5ЦПК України).

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (частини 2, 5статті 10 ЦПК України).

Згідно пунктами 8, 9 частини 2статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За приписами частин 1-3статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно достатті 1166 ЦК України, шкода завдана неправомірними діями майну фізичної чи юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зістаттею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.

Згідно частини 1статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В даному випадку, стороною позивачів надано суду докази, які відповідають критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості та підтверджують належність позивачам нерухомого та рухомого майна та його пошкодження, у зв`язку з бойовими діями, та вартість його відновлення.

Відтак, суд погоджується із доводами позивачів щодо спричинення їм матеріальної шкоди у заявленому ними розмірі саме через пошкодження нерухомого та рухомого майна, які знаходяться в причино - наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідача.

Вирішуючи питання справиду стягнення з відповідача на корсить позивачів судових витрат суд приходить до наступних перенконань.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України.

В свою чергу ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою вказаної статті ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Заїченко проти України»).

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Так, на підтвердження понесення позивачами витрат на правничу допомогу, суду надано додаток до Договору про надання правничої допомоги № 2025/24 від 28.04.2025 року, де розмір винагороди зазначено в розмірі 45 000 гривень, договір на проведення експертної оцінки № AR250904-001 та платіжні інструкції.

Таким чином, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивачів витрати на надання правничої допомоги та витрати експертної оцінки.

Враховуючи, що позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі пункту 22 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір»», то судовий збір у розмірі 15 590 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень 20 копійок підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 12, 13, 23, 77, 79-80, 81, 89, 141, 263, 264, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1192 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), відшкодування шкоди - задовольнити.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_2 , громадянин Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_7 , № тел.: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 858 293 (вісімсот п`ятдесят вісім тисяч двісті дев`яносто три) гривні 00 копійок.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , № тел. НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКІІП НОМЕР_2 , відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 434 524 (чотириста тридцять чотири тисячі п`ятсот двадцять чотири) гривні 00 копійок.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_2 , громадянин Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, ел. пошта: НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , № тел.: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 2 000 000 (два мільйона) гривень 00 копійок.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , № тел. НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКІІП НОМЕР_2 , моральну шкоду, завдану внаслідок збройної агресії РФ проти України у розмірі 2 000 000 гривень (два мільйона) гривень 00 копійок.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_2 , громадянин Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, ел. пошта: НОМЕР_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , № тел.: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , витрати на правничу допомогу у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1, на користь ОСОБА_1 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , № тел. НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , РНОКІІП НОМЕР_2 , витрати на проведення незалежної оцінки збитків у розмірі 19 700 (дев`ятнадцять тисяч сімсот) гривень.

Стягнути Держави російська федерація в особі Міністерства юстиції російської федерації (суб`єкт міжнародних відносин), адреса: 119991, росія, м. Москва, вул. Житня, буд. 14, будівля, 1) на користь держави судовий збір у сумі 15 590 (п`ятнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень 20 копійок: отримувач коштів - отримувач коштів ГУК уКиїв.обл/Володар.сел/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37955989, банк отримувача Казначейство України(ел. адм. подат.), рахунок отримувача UA718999980313101206000010792, код класифікації доходів бюджету 22030101.

Повний текст рішення суду складено 06.08.2026 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Володарський районний суд Київської області тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. В. Ткаченко