Рішення № 138790709, 05.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5033/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування рішення дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (Лист № 34645/7/10-25 від 30.12.2025); зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву, врахувавши положення IV Женевської конвенції та практику ЄСПЛ щодо захисту цивільних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 08.12.2025, яким йому було відмовлено у підтвердженні цього факту, неправомірним. Так, Комісія мотивувала відмову відсутністю документів, що підтверджують здійснення ним діяльності або дій стосовно нього у розумінні пп. «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України № 2010-IX. Позивач наголошує, що з початку повномасштабного вторгнення на території Голопристанської громади чергував у групі спротиву, виготовляв захисні їжаки, виводив із оточення та переховував бійців ЗСУ, передавав дані про ворога СБУ та ЗСУ. 21.03.2022 до його помешкання вдерлися військові РФ, обшукали дім, застосували до нього силу, здійснили постріли холостими набоями та силоміць затримали, після чого довго утримували в нелюдських умовах і катували струмом (за цим фактом відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 438 КК України). Відповідач допустив надмірний формалізм та порушив принцип правомірних очікувань, оскільки не дослідив надані докази в сукупності (витяг з ЄРДР, медичні фото ушкоджень, висновки СМЕ, свідчення рідних та листи органів влади/прокуратури).

Ухвалою судді від 05.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

11.03.2026 до суду від Міністерства розвитку громад та територій України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що Комісія діяла чітко в межах наданих їй законодавством дискреційних повноважень та відповідно до вимог пп. «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-IX і п. 8 Положення про Комісію. Заява позивача була розглянута у встановленому порядку, однак у задоволенні було відмовлено через відсутність у долучених додатках належних підтверджуючих документів щодо здійснення ОСОБА_1 відповідної діяльності або вчинення щодо нього дій, передбачених законом.

Ухвалою суду від 11.03.2026 замінено відповідача по справі № 420/5033/26 з Міністерства розвитку громад та територій України на Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України.

13.03.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою Комісія підійшла до розгляду справи формально і не врахувала специфіку воєнного стану та окупації. Будучи цивільною особою під захистом IV Женевської конвенції, ОСОБА_1 брав активну участь у проведенні заходів спротиву (захист об`єктів, евакуація та переховування військових ЗСУ, передача даних СБУ/ЗСУ), через що був силоміць затриманий окупаційними військами РФ, зазнав катувань і катувальних дій струмом. Комісія порушила вимоги п. 7 Положення та ст. 77 КАС України, оскільки не здійснила всебічної оцінки долучених матеріалів (витягу з ЄРДР за ч. 1 ст. 438 КК України, фото ушкоджень, висновків СМЕ, листів ВМА та прокуратури, свідчень рідних), не витребувала додаткових даних тощо.

23.03.2026 до суду від Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що за результатами розгляду заяви позивача від 11.07.2025 р. (поданої 14.07.2025 р.) колегіальним органом було правомірно ухвалено рішення (протокол від 08.12.2025 р. № 1.5/7-5601 ДСК, лист від 30.12.2025 р.) про непідтвердження факту позбавлення свободи через відсутність підтверджуючих документів щодо здійснення ним діяльності або дій стосовно нього, передбачених пп. «а», «б» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України № 2010-IX. Закон № 2010-IX не передбачає презумпції достовірності тверджень громадянина та вимагає доказування обов`язкового причинно-наслідкового зв`язку між позбавленням свободи та конкретною активною діяльністю (захист суверенітету, громадська, правозахисна діяльність тощо). Позивач довів лише сам факт силового затримання та заподіяння ушкоджень військовослужбовцями РФ 21.03.2022 р., але не надав беззаперечних документальних доказів компетентних органів щодо своєї особистої та безпосередньої участі у заходах оборони України. Надані ОСОБА_1 свідчення близьких осіб ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) Комісія вважає упередженими та недостатніми для підтвердження передбачених законом підстав, а свідчення ОСОБА_5 без офіційно підтверджуючих документів державних органів оцінює критично. Спираючись на релевантну судову практику (постанови Верховного Суду від 02.04.2025 р. у справі № 280/7446/24, Великої Палати ВС від 21.06.2023 р. у справі № 916/3027/21 та рішення Харківського ОАС у справі № 520/23204/25), Комісія підкреслює, що за відсутності доказу причинно-наслідкового зв`язку Позивач не набув «легітимних сподівань» на отримання статусу. Оскільки протиправної бездіяльності чи перевищення дискреції з боку Комісії немає, вона просить суд повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, зареєстрований як внутрішньо переміщена особа.

14 липня 2025 року ОСОБА_1 подав заяву до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України за формою, затвердженою Наказом Мінреінтеграції № 76 від 21.01.2025 р.

У заяві позивачем було зазначено, що з перших днів повномасштабного вторгнення він свідомо залишився на окупованій території лівобережжя Херсонщини у селі Стара Збур`ївка. Заявник зазначає, що має офіцерське звання старшого лейтенанта запасу, у 2010 році склав присягу на вірність українському народові, закінчив Національну академію внутрішніх справ України у 2016 році та раніше проходив службу в Державній пенітенціарній службі України (у Херсонському СІЗО та Голопристанській виправній колонії № 7). Після звільнення зі служби він займався підприємницькою діяльністю, а через високий авторитет своєї родини серед громади брав активну участь у громадському житті та зборах продовольства для учасників АТО.

З першого дня вторгнення заявник разом із побратимами та за підтримки старости села організував волонтерську групу спротиву, яка займалася охороною громадського порядку, запобіганням мародерству та доставкою продовольства. Під його керівництвом здійснювалася цілодобова охорона важливих об`єктів, зокрема пункту постійної дислокації 17-го батальйону 57-ї ОМБр, школи та дитячого садка, а його особистий номер телефону використовувався як контакт групи швидкого реагування для врегулювання конфліктів у селі. Крім того, він розгорнув мережу спільнот активних громадян на лівобережжі, особисто виходив на небезпечні рубежі для візуальної розвідки ворожої техніки та передачі точних координат Збройним Силам України і Службі безпеки України. Заявник також брав участь у зустрічі, переховуванні та переправленні підрозділу спецпризначення ЗСУ, а згодом допоміг вивести з оточення та переправити до Очакова групу з восьми українських військовослужбовців. Окрім розвідувальної діяльності, він організовував створення засобів першої протидії, таких як металеві шипи та «коктейлі Молотова», а також накопичував ресурси для передачі українським захисникам. Серед причин свого затримання він також зазначає участь у публічному патріотичному мітингу біля будинку культури, де він виступав із промовою та тримав прапор України, наявність проукраїнської позиції та можливі доноси від окремих місцевих колаборантів.

Безпосередньо затримання відбулося 21 березня 2022 року близько 14:00 після того, як у село зайшли підрозділи росгвардії та СОБР. До його будинку під`їхали кілька автомобілів «Урал» з великою кількістю озброєних військових, які оточили подвір`я, а його дружину та матір тримали під прицілом у залі на першому поверсі. Під час обшуку його одразу збили з ніг та почали жорстоко бити прикладами й ногами, а після виявлення форменного одягу з часів служби в органах і встановлення його офіцерського звання катування посилилися. Один із військовослужбовців також здійснив кілька пострілів холостими патронами в його бік із метою залякування, доки інші окупанти грабували будинок, викрадаючи прикраси, побутову техніку, електроніку та провізію з підвалу.

Після цього заявника відвезли до помешкання його друга ОСОБА_6 , де на нього чекав «живий коридор» із військових РФ, які завдали йому сотні ударів по тілу. Його затягли до господарського приміщення, де у сусідній кімнаті утримували сильно побитого Микиту Чеботаря, розділи догола та поставили на коліна на розбите скло й рибальське приладдя. Під час жорстоких допитів окупанти били його прикладами по голові, зубах, нігтях і п`ятах так, що об його тіло зламали три гумові кийки, а також стріляли біля вух та в обличчя з автоматів, вимагаючи інформації про військовослужбовців ЗСУ, учасників АТО, схованки зі зброєю та патріотично налаштованих громадян. Згодом його вивели на дорогу під час вибухів боєприпасів, натягли на голову чорний поліетиленовий пакет із туго зав`язаною навколо шиї затяжкою та капюшоном, імітуючи удушення.

Згодом його перевезли на базу відпочинку «Збур`ївський Кут», де катування продовжилися за участю нових змін наглядатих груп, які змінювалися кожні пів години. Протягом доби він сидів на стільці зі зв`язаними за спиною руками та одягненим на голову пакетом, через що неодноразово втрачав свідомість від нестачі кисню. Його продовжували бити, плювати на нього та катувати електричним струмом за допомогою спеціального пристрою, який застосовували безперервно до наступного вечора. Звільнення відбулося раптово 22 березня 2022 року, коли його вивели з кімнати, помістили до автозаку та залишили зі знятими наручниками біля сільської церкви. Унаслідок пережитих катувань і загрози життю він був змушений переховуватися в Голій Пристані, після чого через Херсон та Снігурівку евакуювався на підконтрольну Україні територію та проходив тривале лікування в Києві.

До цієї заяви позивачем долучено пакет документів: копію паспорта та РНОКПП; копію довідки ВПО; копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) про відкриття кримінального провадження за ч. 1 ст. 438 КК України (порушення законів та звичаїв війни) за фактом його незаконного позбавлення свободи та застосування сили; копію листа Скадовської окружної прокуратури Херсонської області від 03.03.2023 р.; копію листа Голопристанської міської військової адміністрації Скадовського району Херсонської області від 22.07.2024 р.; копії письмових свідчень (зокрема членів сім`ї дружини ОСОБА_7 та матері ОСОБА_8 ); фотоматеріали з фіксацією тілесних ушкоджень (гематоми та ссадини на верхніх і нижніх кінцівках) та матеріали судово-медичної експертизи (СМЕ), проведеної після виїзду на підконтрольну Україні територію.

08 грудня 2025 року Комісія на своєму засіданні розглянула заяву позивача від 14.07.2025 р. та прийняла рішення, оформлене протоколом від 08.12.2025 № 1.5/7-5601 ДСК, про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 , яке було направлено позивачу листом від 30.12.2025 р. № 34645/7/10-25.

Згідно спірного рішення, надані заявником до матеріалів справи документи не містять доказів того, що ОСОБА_1 перебував в місцях позбавлення особистої свободи саме через здійснення ним діяльності або вчинення по відношенню до нього дій, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону.

Так, звертаючись до Комісії із заявою ОСОБА_1 зосередився виключно на обставинах затримання, утримання в неволі та заподіяння йому фізичних і моральних страждань, але повністю оминає необхідний елемент причинно-наслідкового зв`язку між таким позбавленням свободи та його участю у будь-якій із трьох визначених у ст. 2 Закону форм діяльності, а саме - участі у діяльності, спрямованій на захист державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу України чи у правозахисній або громадській діяльності, яка могла створювати реальну або потенційну небезпеку незаконного переслідування особи державою-агресором.

Так, ОСОБА_1 до матеріалів заяви надано свідчення ОСОБА_2 , старости Старозбур`ївського Старостинського округу Маруняка В., ОСОБА_3 , які можуть розглядатися як доказ незаконного позбавлення волі ОСОБА_1 та застосування до нього фізичного насилля, проте обставини викладені в таких свідченнях не є підтвердженням наявності причинно-наслідкового зв`язку між таким позбавленням свободи та участю у будь-якій із форм діяльності визначеній Законом.

При цьому, оскільки, як слідує з матеріалів заяви, вищезазначені особи перебували у дружніх стосунках з ОСОБА_1 , то такі свідчення не можуть вважатися об`єктивними та достовірними та у таких свідченнях наявна упередженість.

Крім того, ОСОБА_1 до заяви не надано жодних доказів, які б свідчили про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Одночасно, свідчення ОСОБА_5 щодо участі ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України без належного документального підтвердження компетентних органів державної влади Комісія оцінює критично.

Таким чином, за відсутності доказів особистої та безпосередньої участі у зазначеній діяльності, Комісія не має об`єктивної можливості підтвердити факт позбавлення свободи саме у зазначенні, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей.

Зважаючи на формальний та поверховий розгляд його заяви (Комісія не врахувала специфіку отримання доказів в умовах окупації; не витребувала додаткові матеріали; не дала оцінки показанням свідків; не врахувала контекст воєнних дій), позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Згідно ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей визначає Закон України Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей від 26 січня 2022 року № 2010-ІХ (далі - Закон № 2010-ІХ).

Частиною першою статті 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України:

1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;

2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:

а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.

Згідно із статтею 3 Закону №2010-ІХ прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).

Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.

Статтею 4 Закону № 2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 цього Закону.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту а пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту б пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:

1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;

2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;

3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;

4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.

Згідно із ч. 6 ст. 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Положеннями ч.7 ст. 4 Закону №2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.

Згідно із пунктом 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 № 1281 у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України утворюється при Мінреінтеграції з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».

Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:

1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.

Згідно п. 4 Положення, комісія для виконання покладених на неї завдань має право:

1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;

2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;

3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;

4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;

5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.

Згідно із пунктом 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.

Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.

Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.

У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.

За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Приписами п. 8 Положення визначено, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення:

громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

2) громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінреінтеграції із заявою за формою, встановленою Мінреінтеграції.

До заяви додаються:

документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;

витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);

повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;

звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.

Згідно із пунктом 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:

1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;

2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;

3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;

4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.

У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Приписами п. 17 Положення визначено, що рішення Комісії про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи відмову у визнанні членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, може бути оскаржено в судовому порядку.

Суд зауважує, що рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень суб`єктивізує акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі № 819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).

Повертаючись до обставин у цій справі, в оскарженому рішенні про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідач не зазначив, яких саме підтверджуючих документів не надано позивачем, відсутнє посилання на норми законодавства, якими вимагається надання таких документів, не надано оцінки доказам, поданим позивачем та чому таких доказів недостатньо для прийняття рішення, тощо, жодних мотивів прийняття рішення та його обґрунтування в рішенні не наведено.

Зазначене також не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких відповідач дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

При цьому, досліджуючи додатки до заяви про встановлення факту позбавлення особистої свободи в розумінні критерію їх повноти, суд зазначає, що позбавлення позивача особистої свободи вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (№ 42022232230000025) стосовно нього, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України.

Відтак позивачем при зверненні до Комісії із відповідною заявою було надано усі визначені статтею 4 Закону № 2010-ІХ додатки.

За обставин розглядуваного пору, відповідач фактично переклав увесь тягар доведення на позивача, та не здійснив належного та повного розгляду заяви позивача з використанням наданих повноважень, що, в свою чергу, призвело до прийняття протиправного рішення.

При цьому, з аналізу вищевказаних норм Положення слідує, що Комісія, здійснюючи надані повноваження, має право одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань. Також у разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.

Суд наголошує, що під час розгляду поданої особою заяви Комісія повинна надати оцінку поданим доказам та повідомленим обставинам, тоді як оскаржуване позивачем рішення Комісії не містить жодної оцінки поданих позивачем доказів та наведених ним обставин.

Вказаний факт свідчить про нездійснення належного розгляду заяви позивача та доданих до неї доказів та, як наслідок, свідчить про порушення порядку та процедури проведення розгляду такої заяви.

Також у оскаржуваному рішенні відповідач не зазначає, які саме документи не надані позивачем, які не можуть бути враховані та з яких правових підстав.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, оформлене Протоколом від 08.12.2025 № 1.5/7-5601 ДСК, про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України щодо ОСОБА_1 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, прийняте не у спосіб, визначений законом та без належного та повного розгляду заяви позивача, а отже є протиправним та підлягає скасуванню.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (01135, м. Київ, просп. Берестейський, 14; ЄДРПОУ 37472062) про визнання протиправним та скасування рішення дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України, яке оформлене протоколом від 08.12.2025 № 1.5/7-5601 ДСК, про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 .

Зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 встановлення факту позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України від 14.05.2025, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Стягнути з бюджетних асигнувань Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1064,96 (одна тисяча шістдесят чотири грн. 96 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк