Рішення № 138790593, 05.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/20198/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

I. Зміст позовних вимог.

До суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі позивач ОСОБА_1 ) до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі відповідач, Пересипський ВДВС у м.Одесі Одеського МРУ МЮУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (далі третя особа, Банк), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 41405348; місцезнаходження: 65025, м. Одеса, вул. Заболотного Академіка, буд. 38А) , що полягає у не знятті арешту з усього нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), накладеного постановою державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції;

- зобов`язати Пересипський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 41405348; місцезнаходження: 65025, м. Одеса, вул. Заболотного Академіка, буд. 38А) зняти арешт з усього нерухомого майна боржника - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), накладений постановою державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Загризлою Тетяною Василівною №49976206 від 10.02.2016 року (запис про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №13217835 від 11.02.2016 р.).

ІI. Позиція сторін.

На обґрунтування вказаних вимог представник позивача позивач вказує, що з 02.02.2011 року ОСОБА_1 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності Виконавчого комітету Одеської міської ради серія НОМЕР_2 від 24.01.2011 року. У січні 2026 року позивач звернувся до нотаріуса маючи намір укласти договір купівлі-продажу належної йому на праві приватної власності квартири за адресою: АДРЕСА_2 , проте у вчиненні правочину йому було відмовлено у зв`язку з накладенням арешту на нерухомео майно позивача відповідно до Постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження В-5/49976206 від 10.02.2016 року Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції. Оскільки за даними перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження та Єдиного державного реєстру боржників - відсутні виконавчі провадження, де боржником є позивач, 29.01.2026 року позивачем було подано запит до відповідача про надання інформації про виконавче провадження, арешт та вжиття заходів щодо зняття арешту. Листом-відповіддю Пересипського ВДВС у м.Одесі Одеського МРУ МЮУ № 31155 від 24.02.2026 року відмовив зняти арешт накладений державним виконавцем на Позивача, повідомивши, що у Відділі перебувало виконавче провадження №49976206 з примусового виконання виконавчого листа №523/5485/15-ц від 10.08.2015 року, виданого Суворовським районним судом м. Одеса, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Стягувач) грошової суми у розмірі 833577,04 грн., при цьому, 23.06.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу Стягувачу на підставі п.9 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» у попередній редакції цього Закону. Відповідачем також повідомлено про неможливість надати копію виконавчого провадження № 49976206, оскільки дане виконавче провадження було знищено у зв`язку з закінченням терміну зберігання. Відповідно до деталізованої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 483379376 від 25.06.2026 року у розділі відомості з державного реєстру іпотек міститься інформація щодо погашення іпотеки 24.03.2017 році та погашення запису про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна 24.03.2017 року. Що підтверджує той факт, що ще в 2017 році Позивачем було виконано зобов`язання перед Стягувачем та знято відповідні заборони. В даному випадку виконавчий документ, на виконання якого накладався арешт на все нерухоме майно Позивача, не перебуває на примусовому виконанні 10 років, строк пред`явлення до виконання виконавчого документу сплинув та не міг бути поновлений. Майнових претензій Стягувача до Позивача не має, що також підтверджується відповідною Довідкою про стан кредиту вих.: Д2-В22/61 від 29.09.2025 року, в якій зазначається про відсутність заборгованості. Окрім того дану довідку подано Відповідачу, про що зазначено у його листі №31155 від 24.02.2026 р. З огляду на вищезазначене, позивач вважає бездіяльність відповідача противоправною щодо не зняття арешту з нерухомого майна, накладеного у межах виконавчого провадження № 49976206.

23.07.2026 року судом зареєстровано від відповідача відзив на позовну заяву, яким заперечує проти задоволення позову, вказуючи на те, що під час перевірки відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відповідному територіальному відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження № 49976206. Оскільки виконавче провадження № 49976206 було завершено 23.06.2016 р., та у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання паперові матеріали виконавчого провадження № 49976206 були знищені в установленому порядку. Станом на дату розгляду звернення позивача відповідач мав можливість перевірити лише відомості, які збереглися в Автоматизованій системі виконавчого провадження, та документи, надані самим заявником. Відсутність паперових матеріалів об`єктивно унеможливлювала перевірку повного змісту виконавчого документа, рішення суду, кредитних документів та інших матеріалів, що могли бути пов`язані з виникненням заборгованості. При цьому, було встановлено, що виконавче провадження було відкрито на підставі виконавчого листа № 523/5485/15- ц, виданого 10.08.2015 Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми в розмірі 833 577,04 грн. Державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 01.02.2016 ВП № 49976206. В подальшому, 10.02.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. На підставі зазначеної постанови 11.02.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження № 13217835 щодо арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 . Разом з тим, 23.06.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV, в редакції, чинній на момент прийняття постанови. Тобто, повернення виконавчого документа стягувачу означало завершення конкретного виконавчого провадження з визначеної законом процесуальної підстави, однак саме по собі не підтверджувало погашення заборгованості у розмірі 833 577,04 грн. Щодо звернення позивача від 29.01.2026 із запитом щодо надання інформації про виконавче провадження № 49976206 та вжиття заходів щодо зняття арешту з майна, то за результатами перевірки відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження позивачу було надано відповідь № 31155 від 24.02.2026 р., у т.ч. про відсутність у відділу достатніх документально підтверджених підстав для самостійного зняття арешту. Таким чином, незгода позивача зі змістом наданої відповіді не є тотожною протиправній бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Щодо посилання позивача на довідку АТ «Райффайзен Банк» вих. № Д2-В2261 від 29.09.2025 про стан кредиту, то за позицією відповідача зазначена довідка зазначена не є належним і достатнім документальним підтвердженням підстав для самостійного зняття арешту державним виконавцем. Відповідач не має доступу до кредитної справи банку, матеріалів судової справи № 523/5485/15-ц та документів, які підтверджували б, що кредит, номер якого зазначено у довідці від 29.09.2025, є саме тим зобов`язанням, з приводу якого Суворовським районним судом м. Одеси було ухвалено рішення та видано виконавчий лист. За таких обставин відповідач не мав об`єктивної можливості встановити тотожність кредитного зобов`язання, зазначеного у довідці банку, та зобов`язання, яке було предметом судового розгляду у справі № 523/5485/15-ц. Позивач також посилається на те, що 24.03.2017 було погашено запис про іпотеку та запис про заборону відчуження нерухомого майна, однак відповідач вказує, що арешт був накладений не на підставі іпотечного договору, а на підставі постанови державного виконавця з метою забезпечення виконання судового рішення. Отже, сам факт погашення запису про іпотеку та договірну заборону не є належним доказом повного виконання судового рішення і не покладає на відповідача безумовного обов`язку зняти арешт. Щодо доводу позивача про відсутність інформації про активне провадження у відкритих реєстрах, то вказане за позицією відповідача лише підтверджує факт завершення конкретного виконавчого провадження, але не підтверджує погашення стягнутої судом суми. Щодо тверджень позивача про сплив строку повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, як підстава для зняття арешту, то відповідач вказує, що сплив строку пред`явлення виконавчого документа не означає припинення матеріально-правового зобов`язання боржника та не є автоматичним доказом виконання рішення суду. У зв`язку зі знищенням паперових матеріалів виконавчого провадження відповідач не володіє повним обсягом документів, необхідним для остаточного встановлення всіх обставин перебігу строку. Щодо підстав для зняття арешту з майна у разі повернення виконавчого документа стягувачу, то відповідач зазначає, що на момент винесення постанови від 23.06.2016 діяла стаття 47 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, за нормами якої повернення виконавчого документа стягувачу не було тотожним закінченню провадження у зв`язку з повним виконанням рішення. У виконавчому провадженні № 49976206 документ було повернуто на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, яка не свідчила про повне виконання рішення та не передбачала безумовного автоматичного зняття арешту. Тому саме по собі повернення виконавчого листа 23.06.2016 не створило для державного виконавця обов`язку скасувати постанову про арешт майна. Щодо застосування статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, то відповідач вважає, що довідка банку про відсутність заборгованості за окремим кредитом не є документом, передбаченим частиною четвертою статті 59 Закону, якщо з її змісту неможливо встановити зв`язок із конкретним виконавчим документом та повне виконання саме судового рішення. Водночас відсутність у державного виконавця повноважень самостійно зняти арешт за непідтверджених обставин не є протиправною бездіяльністю. З огляду на вказане вимога про зобов`язання відповідача зняти арешт є передчасною та не ґрунтується на документах, які були наявні у відповідача на момент розгляду звернення. Щодо доводів позивача про відсутність постанови про стягнення виконавчого збору, то Відповідач зазначає, що предметом цієї справи є правомірність не зняття арешту, а не правомірність нарахування чи стягнення виконавчого збору. Основною причиною, з якої відповідач не мав можливості самостійно зняти арешт, є не виключно питання виконавчого збору, а відсутність належних і достатніх документів, які підтверджують повне виконання саме виконавчого листа № 523/5485/15-ц та наявність передбаченої законом підстави для зняття арешту. У зв`язку зі знищенням паперових матеріалів відповідач не має можливості достовірно підтвердити або спростувати винесення всіх процесуальних постанов у межах провадження. Водночас відсутність відомостей про постанову щодо виконавчого збору сама по собі також не підтверджує виконання рішення суду та не створює автоматичного обов`язку зняти арешт.

Третя особа АТ "Райффайзен Банк" не скористалась правом на подання суду пояснень щодо предмету спору.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 09.07.2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.07.2026 року відкрито провадження у справі за правилами передбаченими статтею 287 КАС України, призначено судове засідання на 28 липня 2026 року. Даною ухвалою залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - АТ "Райффайзен Банк".

Судове засідання, призначене на 28.07.2026 р., не відбулось у зв`язку з поданням учасниками справи заяв про розгляд справи без їх участі за наявними у справі доказами.

Ухвалою суду від 28.07.2026 року судом прийнято рішення подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 483379376.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 483379376 від 25.06.2026 року, у реєстрі міститься реєстраційний запис за № 13217835 від 11.02.2016 року про обтяження Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у вигляді арешту нерухомого майна (все майно) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В-5/49976206 від 10.02.2016.

У позові представник позивача вказує, що 29.01.2026 року Позивачем було подано запит до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо надання інформації про виконавче провадження, арешт та вжиття заходів щодо зняття арешту.

24.02.2026 Пересипський ВДВС у м. Одесі листом за № 31155 повідомив ОСОБА_1 про наступне:

- при перевірці спецрозділу (далі-реєстр) виявлено, що у Відділі перебуваю виконавче провадження № 49976206 з примусового виконання виконавчого листа №523/5485/15-ц від 10.08.2015 року, виданого Суворовським районним судом м. Одеса, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми в розмірі 833 577,04 грн.

- 01.02.2016 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.

- 10.02.2016 винесена постанова про звернення стягнення на майно боржника.

- 23.06.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 9 ч. І ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (минулої редакції, а саме: ЗУ «Про виконавче провадження» від 24.03.1998, який втратив чинність 02.06.2016), яка не передбачає зняття арешту з майна боржника.

- згідно пункту 9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання становить 3 роки, та провадження знищено у порядку Закону.

- звертає увагу, що згідно ст.60 (Зняття арешту з майна) та сі.50 (Наслідки завершення виконавчого провадження) Закону України «Про виконавче провадження» від 24.03.1998, у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника на момент завершення виконавчого провадження. Згідно ч. 6 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом І частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчою провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору. Тому у даному випадку, постанова про виконавчий збір в окреме виконавче провадження не виводилась.

- додатково повідомлено, що довідка про відсутність заборгованості за виконавчим листом № 523/5485/15-ц від 10.08.2015 року у Відділі відсутня, а довідка про стан кредиту за кредитним договором № 014/0075/74/45505 від 10.02.2006 року наявна у державного виконавця. Для врегулювання питання щодо зняття арешту з майна боржника, запропоновано надати підтвердження сплати заборгованості за виконавчим документом, сплати виконавчого збору у розмірі 10 % від суми заборгованості та сплати витрат виконавчого провадження, та/або інші документи.

- для врегулювання питання щодо зняття арешту з майна боржника, запропоновано надати підтвердження сплати заборгованості за виконавчим документом, сплати виконавчого збору у розмірі 10 % від суми заборгованості та сплати витрат виконавчого провадження, та/або інші документи.

Не погоджуючись з вказаною відмовою відповідача зняти арешт з нерухомого майна, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд.

Приписами ч. 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" за № 606-ХІV від 21.04.1999 р. ( надалі - Закон № 606-ХІV ) та Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII ( надалі Закон № 1404-VIII), який набрав чинності 05.10.2016 р.

Пунктом 7 розділу XIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 1404-VІІІ виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За положеннями статі 1 Закону № 606-ХІV та Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження визначається як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. ( ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV).

Аналогічні вимоги до діяльності державного виконавця регламентовані ст. 18 Закону № 1404-VIII.

За приписами частини 1 ст. 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами. ( пункт 1 ч. 2 ст. 17 Закону № 606-XIV).

Частиною 2 статті 25 Закону № 606-XIVпередбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку,у тому числі, повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 47 Закону № 606-XIVвиконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Наслідки завершення виконавчого провадження визначені у статі 50 Закону № 606-XIV, зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. ( частина перша статті 50 цього Закону).

Частиною 2статті 50 Закону № 606-XIV передбачено, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Вказані положення кореспондуються із приписами Закону № 1404-VIII, зокрема, виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом ( пункт 8 частини 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII).

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої цієї статті, разом з виконавчим документом надсилається до господарського суду, який прийняв постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. ( частина 5 ст. 39 Закону №1404-VIII).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, не стягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. ( частина перша ст. 40 Закону №1404-VIII)

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. ( частина 2 ст. 40 Закону №1404-VIII).

Частиною першою статті 74 Закону №1404-VIII передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

VI. Оцінка та висновок суду.

За змістом наведених вище приписів як попереднього Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-ХІV, так і чинного Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішень, перелік яких наведений у статті 3 чинного Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами, судових наказів, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; виконавчих написів нотаріусів, тощо.

При цьому, за змістом обох Законів України «Про виконавче провадження» передбачені випадки обов`язкового зняття арешту з майна боржника та виключення, коли арешт на майно боржника держаним виконавцем не знімається. При цьому, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Як встановлено судом, предметом розгляду у даній справі є правомірність відмови у знятті арешту з майна позивача, який накладений в межах виконавчого провадження № 49976206, яке на теперішній час є завершеним.

При цьому, суд позбавлений можливості ознайомитись та дослідити матеріали виконавчого провадження з огляду на повідомлені відповідачем у відзиві обставини щодо його знищення у зв`язку із закінченням терміну зберігання, відповідно діючого на момент завершення виконавчого провадження (23.06.2016) Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 25.12.2008 № 2274/5.

З огляду на ті обставини, які не є спірними у даній справі, а також докази, які надані сторонами, судом встановлено, за даними відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження на виконанні в Суворовському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Одеська області перебувало виконавче провадження № 49976206, яке було відкрито постановою державного виконавця від 01.02.2016 року на підставі виконавчого листа № 523/5485/15- ц, виданого 10.08.2015 Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми в розмірі 833 577,04 грн.

10.02.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

На підставі зазначеної постанови 11.02.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про обтяження № 13217835 щодо арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 .

Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 483379376 від 25.06.2026 року, в якій міститься реєстраційний запис за № 13217835 від 11.02.2016 року про обтяження Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у вигляді арешту нерухомого майна (все майно) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В-5/49976206 від 10.02.2016 року.

23.06.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606-XIV у редакції, чинній на момент прийняття постанови.

За позицією відповідача повернення виконавчого документа стягувачу означало завершення конкретного виконавчого провадження з визначеної законом процесуальної підстави, однак саме по собі не підтверджувало погашення заборгованості у розмірі 833 577,04 грн., а відтак на момент його повернення у державного виконавця були відсутні підстави для зняття арешту з майна позивача.

Вирішуючи питання щодо наявності у державного виконавця права на зняття арешту з майна одночасно з прийняттям вказаної постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, то відповідно до вищеописаної ст. 50 Закону № 606-XIV зняття арешту, накладеного на майно боржника передбачено виключено у випадку повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, а відтак в межах вказаного виконавчого провадження № 49976206 у державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Одеська області були відсутні підстави для зняття арешту з майна позивача.

Разом з тим, на теперішній час виконавче провадження № 49976206 з примусового виконання виконавчого листа № 523/5485/15- ц, виданого 10.08.2015 Суворовським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошової суми в розмірі 833 577,04 грн. є завершеним.

Тобто, із завершення примусового виконання виконавчого документа виключаються обставини, за якими державним виконавцем проводяться виконавчі дії.

Виходячи з цього, оцінка правомірності існування спірного арешту належної позивачу нерухомого майна залежить від того, чи існують на даний час винесені щодо позивача чинні рішення, які підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, суд зазначає, що в рамках даного спору наявність підстав для збереження спірного арешту майна має бути доведена безпосередньо суб`єктом владних повноважень, а не спростована позивачем, і що суду не надано доказів існування у позивача будь-якої непогашеної заборгованості, яка може бути стягнута у примусовому порядку.

Сам відповідач підтвердив відсутність будь-яких діючих чи завершених виконавчих проваджень, в яких би позивач виступав боржником.

В ході розгляду даної справи не встановлено факту існування винесених щодо позивача чинних рішень, які передбачені ст. 3 чинного Закону України «Про виконавче провадження» та підлягають примусовому виконанню.

Натомість, позивачем до матеріалів справи надано лист АТ «Райффайзен Банк» (минула назва ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") № Д2-В22/61 від 29.09.2025 року, яким підтвердив відсутність у позивача заборгованості за кредитним договором № 014/0075/74/45505 від 10.02.2006р., виданим АТ Райффайзен Банк, а також лист № Д2-В38/25-36 від 28.07.2026, яким підтвердив відсутність у позивача діючих кредитів в АТ «Райффайзен Банк» (відсутні діючі кредитні договори, що укладені ним особисто у якості позичальника).

Так, судом встановлено, що матеріали виконавчого провадження № 49976206, у межах якого накладався арешт (обтяження від 11.02.2016 р. № 13217835), у зв`язку із закінченням трирічного строку зберігання знищено, що підтвердив відповідач у відзиві на позов.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Згідно ст.4 цього ж закону державній реєстрації прав підлягають також і обтяження речових прав на нерухоме майно, а саме: заборона відчуження та/або користування; арешт; іпотека; тощо.

Відповідно до частини 2 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі:

1) судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, що набрало законної сили, у тому числі постанови господарського суду у справі про банкрутство (неплатоспроможність) про визнання боржника банкрутом - щодо припинення всіх обтяжень прав на майно боржника (крім тих, які застосовано у кримінальному провадженні);

2) рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості;

3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості;

4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду;

5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, чи його дубліката;

5-1) договору купівлі-продажу неподільного об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта нерухомості (перший продаж), договору про участь у фонді фінансування будівництва, на виконання яких сплачено частково ціну майбутнього об`єкта нерухомості;

5-2) заяви про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на всі майбутні об`єкти нерухомості, що є складовими частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва, та обтяження речових прав на майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки;

5-3) заяви про зміну гарантійної частки (у тому числі у зв`язку із зміною проектної документації на будівництво);

6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості;

7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Суд зазначає, що в рамках даного спору не встановлено існування на час звернення позивача до суду будь-яких обставин або чинних рішень, які б могли бути підставою для відкриття відносно позивача виконавчого провадження та/або проведення державної реєстрації обтяжень його речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, на час розгляду судом даного спору відсутні правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за № 13217835 від 11.02.2016 року про обтяження Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції у вигляді арешту нерухомого майна (все майно) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В-5/49976206 від 10.02.2016.

Стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII визначає механізм та підстави зняття арешту з мана в рамках виконавчого провадження, і містить наступні положення:

1. Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

2. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

3. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

4. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону;

10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності»".

5. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Оскільки арешт нерухомого майна боржника є обтяженням, яке підлягає державній реєстрації згідно вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то слід також враховувати і положення статті 10 цього закону, відповідно до якої державний, приватний виконавець є державним реєстратором виключно у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Крім того, суд також враховує, що відповідно до пункту 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 01 листопада 2022 року) у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження.

Отже, відновлення відповідачем матеріалів виконавчого провадження, в рамках якого державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Одеська області була винесена постанова про арешт майна позивача 10.02.2016 р. в межах виконавчого провадження № 49976206, буде можливим лише в тому випадку, якщо матеріали такого виконавчого провадження зберігаються в автоматизованій системі виконавчого провадження, або є в наявності у сторін такого провадження.

Таких обставин судом не встановлено і сторони на їх існування не посилаються.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що в діях відповідача відсутня протиправна бездіяльність у не знятті арешту та заборони відчуження з належного позивачу нерухомого майна, та відсутні правові підстави для покладання судом на відповідача обов`язку по зняттю арешту з належної позивачу частини квартири.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 28.08.2024 у справі №947/36027/21 (провадження №61-12849св23), відповідно до яких збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

З огляду на встановлені судом обставини суд вважає, що наявні підстави для виходу за межі позовних вимог з метою захисту прав позивача вільно розпоряджатися своєю власністю (квартирою), щодо якої в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься реєстраційний запис № 13217835 від 11.02.2016 про обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна ОСОБА_1 без належних на то правових підстав.

Як вже зазначено вище, відповідно до ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках, які не передбачені частиною 4 цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду, а згідно пункту 1 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, оскільки в ході розгляду даної справи судом не встановлені правові підстави для існування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису за № 13217835 від 11.02.2016 про обтяження реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, Одеська обл. у вигляді арешту на все нерухоме майно на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: В-5/49976206, виданий 10.02.2016, Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Одеська обл., а Пересипський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має процесуальної можливості прийняти рішення (винести постанову) про зняття арешту з належного позивачу нерухомого майна, то таке рішення має право прийняти суд за результатами розгляду даного спору шляхом припинення такого обтяження.

Прийняття судом такого рішення, незважаючи на помилковість обрання позивачем в рамках даної справи способів захисту свого права вільно розпоряджатися своєю власністю, буде відповідатиме закріпленому в ст.6 КАС України принципу верховенства права та направлено на досягнення завдань адміністративного судочинства, яким є ефективний захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, адже в рамках даного спору судом не встановлено наявність будь-яких цивільних зобов`язань позивача, виконання яких забезпечувалось би спірним обтяженням (арештом) належної позивачу нерухомості, а тому питання припинення такого обтяження знаходиться в суто публічно-правовій сфері, та має бути вирішено шляхом прийняття відповідного рішення адміністративним судом.

Статтею 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначені особливості проведення реєстраційних дій на підставі судових рішень, частиною 3 якої передбачено, що державний реєстратор, що перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав, що забезпечує зберігання реєстраційних справ у паперовій формі, за місцезнаходженням відповідного майна у день надходження відповідного судового рішення формує та реєструє необхідну заяву або реєструє судове рішення про заборону вчинення дій, пов`язаних з державною реєстрацією прав, чи судове рішення про скасування відповідного судового рішення.

Отже, виконання рішення суду про припинення обтяження у вигляді арешту належного позивачу нерухомого майна може бути здійснено будь-яким державним реєстратором за місцезнаходженням такого нерухомого майна без справляння адміністративного збору на підставі статті 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом також враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази відповідача на підтвердження правомірності свого рішення, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VII. Розподіл судових витрат.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, при звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1064,96 грн., що підтверджується платіжним документом від 25.06.2026 р.

Враховуючи, що позов задоволено частково через обранням судом більш ефективного способу захисту порушених прав позивача, ніж той, що був визначений ним у позові, тому сплачений судовий збір за подачу цього позову, внаслідок його задоволення, підлягає компенсації за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Ак. Заболотного, 38-А, м. Одеса, Одеська обл., 65025, код ЄДРПОУ: 41405348) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (вул. Генерала Алмазова, будинок 4А, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 14305909) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Припинити обтяження нерухомого майна у вигляді арешту на все нерухоме майно ОСОБА_1 , накладене постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: В-5/49976206, видану 10.02.2016, Суворовським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, Одеська область, реєстраційний номер обтяження № 13217835, зареєстроване 11.02.2016 реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Роз`яснити, що виконання даної постанови здійснюється державним реєстратором за місцезнаходженням нерухомого майна.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Пересипського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064,96 гривень (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійки) .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.А. Дубровна