Рішення № 138789769, 05.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2026 року м. Київ справа №320/48430/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у місті Києві у письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО АССІСТАНС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 22869098; 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 104) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО АССІСТАНС» (код ЄДРПОУ 40530789; Україна, 04073, пр-т. С. Бандери, буд. 34-В) у якому просить суд стягнути з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 58601,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на виконання статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не сплачено адміністративно-господарські санкції у відповідному розмірі.

Зазначає, що дана сума заборгованості підтверджується розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку із невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік та квитанцією про розміщення розрахунку в електронному кабінеті роботодавця.

Наголошує, що несплата адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року відкрите провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Станом на час прийняття даного рішення по справі, відзив від ТОВ «ЕКО АССІСТАНС» не надходив. В матеріалах справи наявні відомості про направлення позову відповідачу на адресу реєстрації (Україна, 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 34-В) згідно з відправленнями №0305600162220 та ухвали про відкриття провадження згідно з відправленням №R067070667409.

Згідно з ч. 10 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України відповідне поштове відправлення вважається належним чином врученим 28.01.2026 року.

Відтак 15-ти денний строк на подання відзиву до суду, з урахуванням поштового перебігу, сплинув.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Також, відповідно до ухвали суду від 12.05.2026 відмовлено у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО АССІСТАНС» про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну правову оцінку, суд зазначає наступне.

ТОВ «ЕКО АССІСТАНС» належить до кола суб`єктів господарювання, на яких відповідно до положень статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875-XII) поширюється обов`язок щодо забезпечення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, сформованого Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю за 2024 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача становила 9 осіб.

Таким чином, відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону №875-XII відповідач у 2024 році мав забезпечити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

Разом з тим, середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю у відповідача за вказаний період становила 0 осіб, у зв`язку з чим позивачем визначено факт невиконання встановленого законом нормативу.

На підставі зазначених відомостей позивачем сформовано розрахунок адміністративно-господарських санкцій, який відповідно до вимог законодавства було розміщено в електронному кабінеті роботодавця.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачу визначено адміністративно-господарські санкції у розмірі 54 614,69 грн, які відповідно до статті 20 Закону №875-XII підлягали самостійному обчисленню та сплаті до 15 квітня 2025 року.

Оскільки зазначені санкції у визначений законом строк відповідачем сплачені не були, позивачем додатково нараховано пеню у розмірі 3 987,26 грн відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці України від 15.05.2007 №223.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що обов`язок роботодавця щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не може ототожнюватися з обов`язком самостійного пошуку та працевлаштування таких осіб, а тому сам факт незайняття відповідного робочого місця не може бути підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Надаючи правову оцінку наведеним доводам сторін, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом №875-XII, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю та встановлює систему правових гарантій їх участі у суспільному житті, зокрема у сфері праці.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону №875-XII роботодавці зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, а також надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону №875-XII для роботодавців встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб у кількості одного робочого місця.

При цьому, як передбачено статтею 20 Закону №875-XII, роботодавці, у яких середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю є меншою встановленого нормативу, зобов`язані сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції.

Разом з тим, суд звертає увагу, що застосування зазначених санкцій пов`язується не лише з формальним встановленням факту незайняття робочого місця особою з інвалідністю, а й з оцінкою того, чи виконав роботодавець покладені на нього законом обов`язки щодо створення відповідних умов для працевлаштування таких осіб.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Правова позиція щодо необхідності оцінки поведінки роботодавця та встановлення факту вжиття ним усіх залежних заходів для виконання нормативу викладена у постановах Верховного Суду від 28.04.2020 у справі №824/643/18-а та від 21.05.2020 у справі №520/3919/19.

Водночас з урахуванням змін, внесених Законом України від 18.10.2022 №2682-IX, визначення роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць, та розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій здійснюється Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі на підставі даних державних інформаційних ресурсів.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.04.2025 у справі №280/3642/23, відповідно до яких зміна механізму визначення роботодавців, які не виконали норматив, не звільняє таких роботодавців від обов`язку виконання вимог Закону №875-XII та доведення обставин, які можуть бути підставою для звільнення від відповідальності.

У даній справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ним у 2024 році було створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, вжито заходів щодо його фактичного заповнення, подано передбачену законодавством інформацію до органів зайнятості або вчинено інші дії, які об`єктивно свідчили б про належне виконання покладених на нього законом обов`язків.

При цьому сам факт відсутності у роботодавця обов`язку самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю не звільняє його від виконання передбачених законодавством позитивних обов`язків, спрямованих на забезпечення реалізації права таких осіб на працю. Зміст установленого законом обов`язку полягає не у примусовому забезпеченні факту працевлаштування конкретної особи з інвалідністю, а у створенні належних організаційних та правових передумов для такого працевлаштування, зокрема шляхом створення відповідного робочого місця та інформування уповноважених органів про наявність можливості працевлаштування.

Водночас відповідач, не навів жодних обставин та не надав доказів на підтвердження того, що ним було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання встановленого законом нормативу або що невиконання такого нормативу стало наслідком причин, які перебували поза межами його об`єктивного впливу.

Суд звертає увагу, що передбачена статтею 20 Закону №875-XII відповідальність має характер адміністративно-господарської та пов`язується не лише з формальним невиконанням нормативу робочих місць, а й із невиконанням роботодавцем встановленого законом комплексу обов`язків, спрямованих на забезпечення можливості працевлаштування осіб з інвалідністю.

За таких обставин саме на відповідача, як суб`єкта господарювання, покладається обов`язок довести наявність обставин, які відповідно до частини другої статті 218 Господарського кодексу України можуть свідчити про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Оскільки відповідачем таких доказів суду не надано, а матеріали справи не містять підтвердження належного виконання ним обов`язків, визначених статтями 18, 19 Закону №875-XII, суд доходить висновку, що підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відсутні.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З урахуванням встановлених у справі обставин, оцінюючи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені відповідно до статті 20 Закону №875-XII є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Оскільки позивачем не надано доказів понесення витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО АССІСТАНС» (ЄДРПОУ 40530789; Україна, 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 34-В) на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (ЄДРПОУ 22869098; Україна, 03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 104) адміністративно-господарських санкцій в розмірі 54614,69 грн та пені в розмірі 3987,26 грн, разом 58601,95 грн (п`ятдесят вісім тисяч шістсот одну гривню 95 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2026.

Суддя Панченко Н.Д.