Рішення № 138789756, 06.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2026 р. справа № 300/2294/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Хайнацька І.О., в інтересах ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (далі відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати лист №598/9/31539 від 29.12.2025 Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України щодо не розгляду Скарги ОСОБА_1 на Рішення ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка»;

зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України розглянути скаргу ОСОБА_1 на Рішення ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка» щодо визначення ступеня тяжкості травми головного сержанта ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 19.11.2025 нею до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України подана скарга щодо скасування рішення №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військової поліклініки» в частині визначення ступеня тяжкості травми головного сержанта ОСОБА_1 , на яку відповідачем надано відповідь у формі звичайного листа, в якому вказано, що у разі наявності підстав для внесення змін до медичної документації, в тому числі що стосується медичного огляду ВЛК, належить до компетенції закладу охорони здоров`я, де проводився медичний огляд ВЛК. Відтак, таку поведінку відповідача представник позивача вважає протиправною бездіяльністю.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України копію ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 та адміністративний позов з додатками отримала 16.04.2026 та 10.04.2026 відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с. 31, 32), однак відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався. Від останнього до суду не надходили заперечення проти позову.

Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

В даному випадку відповідач Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України в розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України є суб`єктом владних повноважень, який не скористався своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов та, як наслідок, суд кваліфікує це як визнання позову.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

Відповідно до довідки військово-лікарської комісії №2025-0429-0903-2519-0 від 29.04.2025 головний сержант ОСОБА_1 пройшов медичний огляд Госпітальною ВЛК КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», отримав травму, ТАК, пов`язану із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370): Травма відноситься до тяжких. На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб визнано, що позивач потребує відпустки для лікування після поранення (контузії) травми або каліцтва на 30 календарних днів (а.с. 13).

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 головний сержант ОСОБА_1 пройшов медичний огляд ВЛК Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка», отримав травму, ТАК, пов`язану із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370): Травма відноситься до легких. На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб визнано, що позивач потребує відпустки для лікування після поранення (контузії) травми або каліцтва на 30 календарних днів (а.с. 11).

У відповідності до довідки військово-лікарської комісії №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 головний сержант ОСОБА_1 пройшов медичний огляд ВЛК Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка», отримав травму, ТАК, пов`язану із захистом Батьківщини. За ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370): Травма відноситься до легких. На підставі статті 81 графи II Розкладу хвороб визнано, що позивач потребує реабілітації у КНП «Тлумацька Центральна міська лікарня» на строк не менше 21 календарних днів (а.с. 12).

Вважаючи довідки ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025, а саме їх висновки щодо тяжкості травми протиправними, оскільки вони суперечать висновкам довідки ВЛК №2025-0429-0903-2519-0 від 29.04.2025, представник позивача в інтересах ОСОБА_1 19.11.2025 звернулась до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України із скаргою щодо їх скасування в частині визначення ступеня тяжкості травми, у відповідь на яку листом №598/9/31539 від 29.12.2025 Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України повідомлено, що власником і розпорядником медичних документів, що стосуються проходження медичного огляду ВЛК, є заклад охорони здоров`я, в якому проводився медичний огляд ВЛК. Враховуючи вказане, у разі наявності підстав для внесення змін до медичної документації, в тому числі що стосується медичного огляду ВЛК, належить до компетенції закладу охорони здоров`я, де проводився медичний огляд ВЛК (а.с. 15).

Вважаючи такий лист протиправно бездіяльністю щодо не розгляду скарги по суті, представник позивача звернулася до суду з метою захисту його порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частинами 2, 3 статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини тринадцятої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі Положення №402).

Відповідно до п. 1.1 розділу І Положення №402, військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з п. 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України, учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, компонентами ракетного палива, джерелами електромагнітних полів, лазерного випромінювання, мікроорганізмами I - II груп патогенності; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Згідно з п. 2.1 глави 2 розділу І Положення №402, для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Пунктом 2.2 глави 2 розділу І Положення №402 визначено, що до штатних комісій ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі ЦВЛК); ВЛК регіону.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 розділу І Положення №402 визначено, що ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.

На ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (підпункт 2.3.3 пункту 2.3 розділу І Положення №402).

Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення №402, ЦВЛК має право, серед іншого, розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України.

Порядок подання та розгляду звернень штатними ВЛК передбачений главою 3 розділу 1 вказаного Положення.

Так, згідно з пунктами 3.2, 3.3 розділу 1 Положення №402, скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян». Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року №608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення». Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій. Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Відповідно до п. 3.4 розділу 1 Положення №402, у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК. Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття. У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян». У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду до іншої ВЛК, ніж та, постанова якої оскаржується.

Суд зазначає, що розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак, суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, і тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права.

В даному аспекті, суд, в межах розгляду справи, не може надавати власну оцінку наявності чи відсутності підстав для визнання позивача придатним чи непридатним до військової служби.

Так, Верховний Суд у постанові 13.06.2018 у справі № 806/526/16 зазначив: «…що у межах адміністративного процесу суд не вправі надавати оцінку професійним діям конкретних лікарів-членів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, оскільки це потребує спеціальних знань у медичній галузі.

Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку. Однак суд не може здійснювати власну оцінку підстав прийняття певного висновку, оскільки як попередньо зазначалося, суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права».

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 зробив правовий висновок про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом з цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.

Також згідно з висновками Верховного Суду, наведених у постановах від 12.06.2020 у справі № 810/5009/18 та від 16.04.2025 у справі № 160/31586/23, надання оцінки діагнозу позивача на предмет того, чи підпадає він під дію статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, виходить за межі судового розгляду.

Питання визначення наявності або відсутності певного діагнозу у позивача та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження є дискреційними повноваженнями ВЛК, внаслідок чого, суд не вправі перебирати на себе повноваження цього органу.

Так, суд зазначає, що у межах розглядуваної справи представником позивача оскаржується саме дотримання процедури ЦВЛК в контексті не винесення рішення по суті скарги.

З цього приводу, суд з матеріалів справи встановив, що Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України належним чином скаргу представника позивача не розглянула, оскільки вмотивованого рішення не було прийнято.

На думку суду, для судового оскарження ключовою є не форма документа (протокол, постанова чи лист), а його зміст, тобто, прийняте ЦВЛК рішення, яке створює юридичні наслідки для особи. За певних умов, навіть якщо лист містить чітко виражене рішення ЦВЛК про відмову в перегляді постанови ВЛК нижчого рівня, то це рішення є адміністративним актом і може бути оскаржено. Обмеження права на оскарження лише через формальні недоліки оформлення рішення було б порушенням конституційного принципу доступу до правосуддя.

ЦВЛК у таких відносинах при прийнятті рішень зобов`язана діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Цей принцип закріплений у частині другій статті 19 Конституції України та є одним із критеріїв при перевірці адміністративним судом правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень.

Аналізуючи норми Положення №402, суд зазначає, що відповідач при розгляді заяви/скарги на рішення (ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка») свій висновок повинна оформлювати вмотивованим рішенням з викладенням всіх обставин та аргументів.

Отже, відсутність належним чином оформленого мотивованого рішення ЦВЛК про перегляд постанов ВЛК свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач листом від 29.12.2025 формально підійшов до вирішення ініційованого представником позивача питання, яке зумовлене сумнівами щодо об`єктивності або повноти раніше проведеного обстеження та встановленого діагнозу.

Окрім того, враховуючи принцип юридичної визначеності та право на оскарження, ЦВЛК, переглядаючи постанову ВЛК, повинна надавати свій висновок у формі, яка забезпечує:

мотивованість - чітке обґрунтування прийнятого рішення з посиланням на медичні документи, норми законодавства та результати власного огляду (за наявності);

викладення всіх обставин та аргументів, тобто повний аналіз матеріалів справи, виявлених порушень (якщо такі були), а також причини, чому попередня постанова ВЛК визнається недійсною або такою, що потребує перегляду;

зрозумілість, щоб особа, щодо якої він прийнятий, могла зрозуміти суть рішення та його правові наслідки.

Натомість ці вимоги у розглядуваному випадку не дотримано, відповідач не надав належного обґрунтування за наслідками скарги представника позивача.

Також суд враховує практику Європейського суду з прав людини (рішення у справі Suominen v. Finland, заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Суд зазначає, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним маркером того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Відповідно до п.п. 1, 6, 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про адміністративну процедуру», під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України «Про адміністративну процедуру», адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про адміністративну процедуру», адміністративний орган визначає відповідно до законодавства способи та обсяг встановлення обставин справи. При цьому адміністративний орган не обмежений доводами учасників адміністративного провадження, наданими ними доказами та клопотаннями.

Згідно з ч. 4 ст. 52 Закону України «Про адміністративну процедуру», забороняється вимагати від учасника адміністративного провадження надання доказів, які не стосуються обставин справи, а також всупереч принципу офіційності, згідно з яким обов`язок збирання доказів покладений на адміністративний орган.

Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про адміністративну процедуру» передбачено, що, за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта.

У справі Рисовський проти України Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип належного урядування не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідач, як уже зазначено вище, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України правомірності прийнятого рішення суду не довів, відзиву чи заперечення не подав, що судом кваліфіковано як визнання позову.

Відтак, суд вважає, що скарга представника позивача від 19.11.2025 розглянута без надання оцінки всім обставинам, медичним документам та за відсутності належних обґрунтувань, з урахуванням приписів законодавства, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).

Стаття 13 Конвенції, крім іншого, визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка проявилась у формі ненадання у листі №598/9/31539 від 29.12.2025 оцінки скарзі ОСОБА_1 на рішення ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка» по суті, а також зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України розглянути скаргу ОСОБА_1 на рішення ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії « 1121 Військова Поліклініка» щодо визначення ступеня тяжкості травми головного сержанта ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно вимог статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати щодо судового збору відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 08356179, вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133) про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України, яка проявилась у формі ненадання у листі №598/9/31539 від 29.12.2025 оцінки скарзі ОСОБА_1 на рішення ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії «1121 Військова Поліклініка» по суті.

Зобов`язати Центральну військово-лікарську комісію Збройних Сил України (код ЄДРПОУ 08356179, вул. Госпітальна, 16, м. Київ, 01133) розглянути скаргу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на рішення ВЛК №2025-0527-1316-5512-3 від 27.05.2025 та №2025-0627-0937-3068-7 від 27.06.2025 Гарнізонної військово-лікарської комісії «1121 Військова Поліклініка» щодо визначення ступеня тяжкості травми головного сержанта ОСОБА_1 , з урахуванням висновків суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.