Рішення № 138784493, 06.08.2026, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/6812/26

2/212/5325/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м.Кривий Ріг

Суддя Покровського районного суду міста Кривого Рогу Феняк О.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернувся з вказаним позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що 02.03.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНС КРЕДИТ» ( далі - ТОВ «АВАНС КРЕДИТ») та відповідачем було укладено договір № 01744-03/2024. Відповідно до умов цього договору відповідачу було надано кредит у розмірі 5000,00 грн. на споживчі потреби.

14.08.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 14082024 про відступлення права вимоги за кредитними договором № 01744-03/2024 від 02.03.2024 року.

Позивач зазначив, що на даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість не погашає. Заборгованість відповідача згідно договору відступлення прав вимоги перед новим кредитором становить 20 000,00 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками 15 000,00 грн.

Відповідач не виконав свого обов`язку перед ТОВ «Діджи Фінанс» та не погасив заборгованість.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 21 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник позивача, у позовній заяві просив провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач, ОСОБА_1 , будучи повідомленим про наявність у провадженні суду позову ТОВ «Діджи Фінанс» до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором, не скористався своїм правом на подання відзиву на позов.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 634 ЦК договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ст. 1049 ЦК позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

На підставі ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Крім того суд вказує, що за п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до змісту ч. 1-5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

На підставі ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

На підставі абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З урахуванням викладеного вмотивування суд дійшов висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК).

Головне, щоб електронний договір включав усі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним через недодержання письмової форми в силу прямої вказівки закону.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Отже, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінацією цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічна правова позиції була викладена Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року по справі № 524/5556/19.

Відповідно до договору № 01744-03/2024 від 02.03.2024 року ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» надано кредит відповідачу ОСОБА_1 у розмірі 5000,00 грн. на споживчі потреби.

14.08.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу №14082024, за умовами якого ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» передало (відступило) ТОВ «Діджи Фінанс» права вимоги зазначені в реєстрі, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняло належні права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, за що сплатило суму фінансування.

Згідно даного Договору факторингу 14.08.2024 року відбулося відступлення права вимоги за Кредитним договором № 13563-03/2024 від 09.03.2024 року.

Заборгованість відповідача згідно договору відступлення прав вимоги перед новим кредитором становить 20 000,00 грн., що складається з: заборгованості по тілу кредиту 5000,00 грн.; заборгованість за відсотками 15 000,00 грн.

Відповідно до відповіді АТ «А-Банк» на картку емітовану на ім`я ОСОБА_1 , також надано інформацію про рух коштів по рахункам.

За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином права вимоги за договором кредиту укладеним ОСОБА_1 із ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», з рештою перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №13563-03/2024 вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 становить 20 000,00 грн., з яких: 5000 грн. заборгованості за кредитом, 15000 грн. заборгованості за відсотками.

Суд встановив, що ОСОБА_1 належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та процентів за користування ним, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку наразі він повинен сплатити на користь позивача.

Вирішуючи питання про розмір такої заборгованості суд вказує, що ОСОБА_1 , як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не міг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом.

За наведених умов суд вважає, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитор, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 9 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на до контрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами в розмірі 15 000 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у розмірі 5000 грн. за кредитним договором 13563-03/2024, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого суд дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру заборгованості за тілом кредиту, тобто до суми 5000 грн.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Дніпровського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року по справі № 185/1186/25.

Отже, суд дійшов висновку, що позов ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає задоволенню частково шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором в сумі 10 000 грн., з яких 5000 грн. борг за тілом кредиту та 5000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу надано до суду договір № 42649746 від 02.01.2026 року про надання правової допомоги укладені між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Лівак І.М. та додаткову угоду №13563-03/24 до договору №42649746, укладені між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Лівак І.М.

Відповідно до Детального опису та Акту про підтвердження факту надання правничої допомоги № 42649746 від 02.01.2026, позивач отримав від адвоката Лівак І.М. наступні послуги: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій - 1 год., у розмірі - 500,00 грн.; складання позовної заяви 3 год., у розмірі 4500,00 грн.; формування додатків до позовної заяви 1 год., у розмірі 700,00 грн.; усна консультація 1,5 год., у розмірі 300,00 грн., загальна сума 6000,00 грн.

Враховуючи висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, враховуючи, що справа є незначної складності, в даній категорії справ наявна узгоджена та установлена судова практика, існує відпрацьована адвокатська практика у даній категорії справ, а обсяг досліджених доказів є невеликим, суд приходить до висновку про зменшення суми стягнення з відповідача на користь позивача до 3 000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді, що відповідає критерію об`єктивності та буде співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК на користь позивача з відповідача підлягають також стягненню витрати ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» зі сплати судового збору відповідно до частки задоволених судом позовних вимог, що дорівнює відповідно 1331,20 грн. (10000 / 20000х 2662,40).

Керуючись ст.ст. 258,259,263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри 21/1, код ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ») заборгованість за кредитним договором № 01744-03/2024 від 02.03.2024 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри 21/1, код ЄДРПОУ 42649746, IBAN: НОМЕР_1 в АТ «ПУМБ») судові витрати у розмірі 1331 (тисячу триста тридцять одна) гривня 30 копійок та витрати на професійну правничу (правову) допомогу адвоката у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи, якому повне рішення не були вручені у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках передбачених ч.2 ст. 354 ЦПК України.

Позивач: : Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» юридична адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри 21/1, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення складеноі підписано 06 серпня 2026 року.

Суддя: О. Р. Феняк