Рішення № 138783572, 06.08.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Справа № 915/754/21(915/1548/25)

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом: Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866)

до відповідача 1: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

до відповідача 2: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 )

про стягнення заборгованості,

установив:

Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 27.10.2025 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості по оплаті за надані комунальні послуги з водопостачання, водовідведення та постачання теплової енергії за період з 01 серпня 2014 року по 30 червня 2025 року включно у сумі 42520,66 грн, з яких: 25036,81 грн - заборгованість за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення; 9199,07 грн - заборгованість за послуги теплопостачання; 6584,70 грн - інфляційні нарахування; 1700,08 грн - три процента річних.

Позивач також просить суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на те, що КП Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (далі КП ТВКГ ПМР) є підприємством комунальної форми власності, основним видом його діяльності згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м.Південноукраїнська. На ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрито особові рахунки Споживача комунальних послуг на квартиру АДРЕСА_3 . За вищезазначеними особовими рахунками з серпня 2014 року, через систематичну несплату спожитих комунальних послуг накопичилась заборгованість. За вих.№ 03/434 від 25.03.2024 ОСОБА_1 направлено претензію про погашення заборгованості за комунальні послуги з вимогою погасити заборгованість, або звернутися до КП ТВКГ ПМР для укладення договору реструктуризації. 23.04.2024 до КП ТВКГ ПМР від ОСОБА_1 надійшла відповідь на претензію, якою вона наголошувала на тому, що ОСОБА_2 є власницею квартири, а вона є наймачем квартири, і на її думку, має сплачувати комунальні послуги саме ОСОБА_2 . Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 15.10.2024 квартира АДРЕСА_3 (до перейменування Южноукраїнськ) належить ОСОБА_2 (1/4 частку зареєстровано 12.04.2018; частку зареєстровано 30.10.2018; частку зареєстровано 24.01.2020). На адресу ОСОБА_2 09.01.2025 за вих.№ 03/45 направлено претензію про необхідність погашення заборгованості за комунальні послуги з вимогою погасити заборгованість, або звернутися до КП ТВКГ ПМР для укладення договору реструктуризації. 16 січня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до КП ТВКГ ПМР з відповіддю на претензію, якою пояснила, що квартира АДРЕСА_3 є спільною власністю її та ОСОБА_1 . Кожній з них належить певна частка квартири, і обидві вони зареєстровані у спірній квартирі. Однак ОСОБА_1 не подавала дані про свою власність до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому відомості щодо права власності на її частку відсутні в Державному реєстрі, а фактично в квартирі постійно проживає і користується комунальними послугами ОСОБА_1 . Як доказ того, що частина квартири дійсно належить ОСОБА_1 , та доказ того, що ОСОБА_2 фактично не проживає в квартирі, а в ній проживає саме ОСОБА_1 , і саме вона є споживачем комунальних послуг, які надає КП ТВКГ ПМР, ОСОБА_2 надано до відповіді на претензію копію рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївській області від 04.06.2024 у справі № 486/1728/20, яким їй було відмовлено у припиненні права власності ОСОБА_1 на частку квартири. Таким чином, має місце не скасоване у встановленому порядку рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївській області від 04.06.2024 у справі № 486/1728/20, відповідно до якого встановлено факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіють даною квартирою в рівних долях. Письмовий договір надання комунальних послуг відсутній. Відсутність договору на постачання комунальних послуг не позбавляє споживачів зобов`язання сплачувати за спожиті послуги, оскільки такі зобов`язання у них виникають на підставі статей 11, 509, 526 ЦК України, Закону України Про житлово-комунальні послуги та внаслідок фактичного споживання цих послуг, і є обов`язковими для виконання.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.10.2025 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1548/25 та на підставі ст. 7 КУзПБ визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Відповідно до приписів ст. 176 ГПК України, судом вжито заходи до перевірки адреси зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) фізичних осіб відповідачів.

Згідно відповіді №1938406 від 28.10.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру особу за параметрами: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не знайдено.

Згідно відповіді №1938419 від 28.10.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На запит суду Центром надання адміністративних послуг міста Південноукраїнська надано відповідь за вих. №2289 від 04.11.2025 про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 31.07.2019 по теперішній час.

Ухвалою суду від 24.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство, відкрито провадження у справі та присвоєно їй номер 915/754/21(915/1548/25). Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, у разі наявності у сторін заперечень проти розгляду справи без виклику сторін, подати суду відповідне обґрунтоване клопотання, яке відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. 7 ст. 252 ГПК України) та встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

08.12.2025, в межах встановленого судом строку, на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву.

Відповідач просить суд:

- відмовити у задоволенні позову в повному обсязі;

- розгляд справи здійснювати без її участі.

Відзивом відповідач не заперечує факт надання позивачем послуг з теплопостачання, водопостачання та водовідведення. Відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не надає їй доступ до квартири через конфлікти, у зв`язку з чим ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , тобто не користується послугами, які надає позивач, тому не повинна сплачувати борг за послуги водопостачання та водовідведення, якими користувалася ОСОБА_1 та не сплачувала за вказані послуги. Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, заявлених до неї в повному обсязі.

Якщо суд не прийме до уваги зазначені вище доводи, відповідач заявляє про застосування позовної давності до заявлених вимог. Посилаючись на норми ст. 256-257, 261, 266, 267, п. 12, 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та положення Закону України Про внесення змін до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності, відповідач вважає, що позовна давність, у межах якої позивач може звернутись до суду має відраховуватись з вересня 2022 року по 27.10.2025.

Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач зазначає, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206, до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.

Щодо застосування позовної давності до вимоги про стягнення пені, відповідач, посилаючись на положення ст. 258 ЦК України зазначає, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Крім того, оскільки позивач просить стягнути заборгованість за період надання послуги з 2014 року по 30 червня 2025 року включно, відповідно пропущено строк подання заявлених позовних вимог. Інфляційні втрати та 3% річних не можуть нараховуватись без доведеного основного боргу та без належного розрахунку по кожному періоду прострочення із зазначенням дат виникнення прострочення, бази та формули.

12.12.2025 позивачем через систему Електронний суд подано до господарського суду відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 .

Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Посилаючись на приписи п. 3 ч. 1, ч. 2, 3 ст. 263, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, позивач вважає, що строки позовної давності до спірних правовідносин продовжуються на період дії карантину та воєнного стану до 01.04.2017.

Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану № 206 від 05.03.2022 позивач зазначає, що відповідно до зазначеної постанови, забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Південноукраїнська територіальна громада не входить та не входила до зазначеного переліку. Таким чином дія постанови не розповсюджується на предмет спору.

Відповідач ОСОБА_1 ухвалу суду від 24.11.2025 про відкриття провадження у справі отримала 02.12.2025, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

17.12.2025 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив ОСОБА_1 від 11.12.2025 у справі №915/751/21(915/259/25).

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2025 у справі №915/751/21(915/259/25), яке набрало законної сили, отже згідно ГПК України позивач не має права повторно заявляти до ОСОБА_1 вимоги про стягнення заборгованості за ті самі комунальні послуги за той самий період, а саме: з 01.08.2014 по 31.01.2025.

Вимоги позивача до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за комунальні послуги за період з 31.01.2025 по 30.06.2025 включно відповідач також не визнає посилаючись на норми ст. 322, 382 ЦК України та мотивуючи свої заперечення тим, що власником квартири АДРЕСА_3 починаючи з 24.01.2020 була ОСОБА_2 , саме на неї відкрито особовий рахунок, вона зареєстрована в цій квартирі з 12.02.2020, тому вважається такою, що проживає за місцем реєстрації. Право власності ОСОБА_1 на частку квартири АДРЕСА_3 відновлено в Державному реєстрі прав власності за рішенням суду від 11.02.2022 у справі №400/6002/20 лише у лютому 2025 року, але після цього ОСОБА_2 залишилась власником частини квартири, тому зобов`язана сплачувати комунальні послуги як і за попередній період з 24.01.2020 по березень 2025 року. З ОСОБА_1 як власника частки квартири АДРЕСА_3 заборгованість за комунальні послуги може бути стягнута в розмірі 50% лише за період з 01 березня 2025 року по 30 червня 2025 року включно.

Відповідач ОСОБА_1 просить суд у випадку задоволення позовних вимог позивача застосувати позовну давність як це передбачено ст. 267 ЦК України та відмовити у задоволені позовних вимог до ОСОБА_1 .

Відповідач також зазначає, що посилання позивача на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04.06.2024 у справі №486/172/20 є спробою ввести суд в оману, цим рішенням не визначалось право власності відповідачів на квартиру АДРЕСА_3 .

19.12.2025 позивачем подано до господарського суду через систему Електронний суд відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що посилання відповідача на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2025 у справі № 915/754/21(915/259/25) є безпідставним, оскільки відмова суду у задоволені позову у зазначеній справі обґрунтована неналежним суб`єктним складом відповідачів, а саме: визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41). Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Відмова не вирішує спір по суті. Якщо суд відмовляє через нелегітимний склад відповідачів, це означає, що він не міг вирішити питання про права та обов`язки сторін. При цьому, за загальним правилом, відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів (постанова КЦС ВС від 22.01.2025 № 760/18179/23 (61-7732св24)).

Щодо заперечень відповідача про недоведеність позивачем факту проживання ОСОБА_1 у зазначеній квартирі в період виникнення заборгованості позивач зазначає, що відповідач, з метою уникнути сплати за комунальні послуги, умисно намагається ввести суд в оману, так як заявляє, що не володіла квартирою та не проживала в ній. Про те, що ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_3 та є споживачем комунальних послуг з 2014 року свідчить: 1)рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області у справі №486/1150/14-ц від 01 серпня 2014 року, яким зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в користуванні власністю, вільний доступ до квартири АДРЕСА_3 та передати ключі від вхідних дверей (само рішення у позивача відсутнє, однак на нього є посилання в рішенні Южноукраїнського міського суду Миколаївській області від 04.06.2024 у справі № 486/1728/20, яке було додано до позовної заяви); 2) постанова старшого державного виконавця ДВС від 16.12.2014 про закінчення виконавчого провадження № 45432692, в якому зазначено що виконавчий документ за рішенням суду № 486/1150/14-ц фактично виконано в повному обсязі, ОСОБА_1 вселено до квартири АДРЕСА_3 ). Відповідач у 2015 році стала власником на законних підставах певної частки квартири. Право власності у ОСОБА_1 на частину квартири не припинено. Це також підтверджується постановою Миколаївського апеляційного суду від 27.08.2020 у справі № 486/574/20 і рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївській області від 04.06.2024 у справі №486/1728/20, яким ОСОБА_2 було відмовлено у припиненні права власності ОСОБА_1 на частку квартири (рішення додано до позовної заяви). Таким чином, з вищенаведених рішень суду вбачається, що у ОСОБА_1 з 2015 року у власності знаходиться частка квартири АДРЕСА_3 . І вона з ОСОБА_2 є співвласниками квартири. Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. На думку позивача, факт володіння квартирою обома відповідачами, та проживання в ній і користування комунальними послугами з 16 грудня 2014 року ОСОБА_1 є доведеним фактом.

Щодо терміну позовної давності. Посилаючись на приписи п. 3 ч. 1, ч. 2, 3 ст.263, п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивач вважає, що строки позовної давності до спірних правовідносин продовжуються на період дії карантину та воєнного стану до 01.04.2017.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2025 №78 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебувають у провадженні судді Ржепецького В.О. Підставою призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ є відрахування зі штату Господарського суду Миколаївської області головуючого у справі судді Ржепецького В.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 17.12.2025 головуючим у справі №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (ідентифікаційний код 31948866) визначено суддю Адаховську В.С.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2025 справу №915/754/21(915/1548/25) за позовом Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про солідарне стягнення заборгованості передано судді Адаховській В.С.

Ухвалою від 07.01.2026 справу №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради прийнято до свого провадження суддею Адаховською В.С.

Ухвалою від 07.01.2026 справу №915/754/21(915/1548/25) прийнято до свого провадження суддею Адаховською В.С. для розгляду в межах справи №915/754/21 про банкрутство Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (ідентифікаційний код 31948866). Судом постановлено розгляд справи почати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

26.01.2026 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 у справі №915/754/21(915/1548/25) аналогічний за змістом раніше поданому від 11.12.2025.

Крім того, відповідач зазначає, що солідарна відповідальність у даному випадку виключається, оскільки власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_3 є долевою і у різні періоди часу ці частки у праві власності були різними.

27.01.2026 позивачем подано до господарського суду через систему Електронний суд відповідь на відзив відповідача ОСОБА_1 від 21.01.2026.

Позивач вважає заперечення відповідача безпідставними з мотивів, аналогічним викладеним у відповіді на відзив, поданої позивачем до господарського суду 19.12.2025.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розгляд справи здійснено поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Комунальне підприємство Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (далі КП ТВКГ ПМР) є підприємством комунальної форми власності, основним видом діяльності якого згідно Статуту є задоволення потреб населення, підприємств, установ, організацій в наданні послуг теплопостачання, водопостачання та водовідведення територіальної громади м. Південноукраїнська.

Згідно відповіді №1938419 від 28.10.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 12.02.2020.

На запит суду Центром надання адміністративних послуг міста Південноукраїнська надано відповідь за вих. №2289 від 04.11.2025 про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 31.07.2019 по теперішній час.

Як зазначає позивач, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , відповідачі не здійснюють оплату комунальних послуг з серпня 2014 року та станом на 30.06.2025 утворилась заборгованість по оплаті за послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 25036,81 грн та з постачання теплової енергії в сумі 9199,07 грн, письмовий договір надання комунальних послуг відсутній.

Як встановлено судом, рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 червня 2024 у справі № 486/1728/20 (Провадження №2/486/3/2024) встановлено сукупність таких фактів.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2011 року, виданого державним нотаріусом Южноукраїнської державної нотаріальної контори Миколаївської області, та копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі ОСОБА_2 є спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина складається з 1/2 частки однокімнатної квартири АДРЕСА_5 .

Згідно копії договору дарування 1/4 частки квартири від 12 квітня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Южноукраїнського міського нотаріального округу Миколаївської області Рихальською О.В., та копії витягу про державну реєстрацію прав ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 1/4 частку у праві приватної, спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 04 січня 1994 року та копії витягу про державну реєстрацію прав квартира АДРЕСА_5 належить на праві приватної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , по 1/2 частці кожному. 1/2 від 1/2 частки квартири, що належала ОСОБА_5 перейшла у власність ОСОБА_2 .

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 25 листопада 2011 року ОСОБА_1 є власником 1/3 частки від 1/2 частки однокімнатної квартири АДРЕСА_5 . Вказане підтверджується також копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та копією витягу про державну реєстрацію прав.

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 належить 1/6 частка квартири АДРЕСА_5 .

03 лютого 2015 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 .

29 квітня 2015 року ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/6 частку квартири АДРЕСА_5 .

Відповідно до копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 11 серпня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстровано за ОСОБА_2 1/2 частки зазначеної квартири на підставі рішення суду та по 1/4 частки зазначеної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та договору дарування. 21 квітня 2020 року накладено арешт на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 . Вид обтяження: арешт нерухомого майна. Особа, майно якої обтяжується ОСОБА_2 .

При цьому сторони стверджують, що після скасування рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року, на підставі якого за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 1/2 частку спірної квартири, не вносять зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки на нерухоме майно було накладено арешт ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 15 квітня 2020 року, який до цього часу не скасовано. А також не заперечують, що кожній із сторін належить по 1/2 частки спірної квартири.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року припинено право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку у квартирі АДРЕСА_5 , що перебуває у спільній власності зі стягненням компенсації з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в сумі 123 410 (сто двадцять три тисячі чотириста десять) гривень 00 коп. Визнано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 , яка належала ОСОБА_1 за ОСОБА_2 . Виселено ОСОБА_8 з квартири АДРЕСА_5 , без надання іншого житлового приміщення.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року в частині задоволення вимог про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації та визнання права власності скасовано, у справі ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації та визнання права власності на 1/2 частку квартири відмовлено. В іншій частині вказане рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 жовтня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд постанови Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року за нововиявленими обставинами по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про припинення права власності на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації, визнання права власності, виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовлено.

На підставі рішення Про приватизацію ОСОБА_1 житлового приміщення АДРЕСА_7 ОСОБА_1 21 травня 2019 року передано (приватизовано) безоплатно, з урахуванням санітарної норми, у приватну власність житлове приміщення АДРЕСА_7 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 15 вересня 2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_8 належить ОСОБА_2 .

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 13 серпня 2020 року у квартирі АДРЕСА_5 зареєстровані ОСОБА_2 (квартиронаймач) та ОСОБА_1 .

Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_5 на ім`я ОСОБА_2 Квартира однокімнатна. Загальна площа квартири - 36,5 кв. м, житлова площа 12,1 кв. м.

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію) від 02 січня 2020 року у квартирі АДРЕСА_5 зареєстрована ОСОБА_1 .

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01 серпня 2014 року первісний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_7 , про усунення перешкод в здійсненні права власності на житло та вселення задоволено повністю.

Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в користуванні власністю, а саме квартирою АДРЕСА_5 , забезпечити ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вільний доступ до квартири АДРЕСА_5 , передати ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ключі від вхідних дверей квартири АДРЕСА_5 . Вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_5 . В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_7 , про вселення та усунення перешкод в користуванні житлом відмовлено повністю.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 11 лютого 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг міста Южноукраїнська Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування державної реєстрації, зобов`язання вчинити певні дії і припинення права власності задоволено частково. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, записи та інформацію, в тому числі запис про державну реєстрацію права власності №35218870 від 24.01.2020 року, що вчинені державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг м.Южноукраїнська Миколаївської області Бернадською В.О., що стосуються проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_5 за ОСОБА_2 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартиру АДРЕСА_5 . У задоволенні решти вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 11 лютого 2022 року.

Як встановлено у даному рішенні, кожній із сторін належить по 1/2 частині однокімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 36,5 кв. м, житловою площею 12,1 кв. м.

В свою чергу, відповідно до Постанови Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у справі №22-ц/812/303/20, у жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації, визнання права власності, виселення без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 жовтня 2011 року та договору дарування від 12 квітня 2018 року, їй на праві приватної власності належить 1/2 частка квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 36.5 кв.м, житловою площею 12.1 кв.м. Інша 1/2 частка квартири належить на праві власності відповідачці ОСОБА_1 . Без узгодження з позивачкою, як із співвласницею, в квартирі розміщує свій офіс адвокат Уколов М.І. Відповідач ОСОБА_1 до червня 2018 року проживала за місцем своєї реєстрації, але після отримання вказаної позовної заяви, стала часто перебувати в спірній квартирі. Зазначає, що спір щодо користування спірною квартирою між нею та ОСОБА_1 виник ще в 2014 році, однак, через те, що квартира однокімнатна, вирішити порядок спільного користування неможливо. Вказує, що пропонувала відповідачці ОСОБА_1 викупити належну їй частку квартири, але позитивної відповіді не отримала, через неспроможність відповідача сплатити її вартість. Відповідно до звіту про оцінку майна, вартість квартири станом на 25 травня 2018 року складала 246 820 грн. Відповідно, вартість 1/2 частки 123 410 грн.

Враховуючи наведене позивачка просила припинити право власності ОСОБА_1 на належну їй 1/2 частку квартири, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням з позивача на її користь відповідної грошової компенсації, визнати за нею право власності на частку квартири, належну відповідачці, виселити з вказаного житлового приміщення, без надання іншого, адвоката Уколова М.І., який в спірній квартирі не зареєстрований проте використовує її, як офіс.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року позов задоволено. Постановлено припинити право власності ОСОБА_1 на її частку у спірній квартирі зі стягненням компенсації з ОСОБА_2 123410 грн, визнано право власності на частки вказаної квартири за позивачкою та виселено ОСОБА_8 зі спірної квартири.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 лютого 2020 року у справі №22-ц/812/303/20, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 грудня 2019 року в частині задоволення вимог про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації та визнання права власності скасовано, у справі ухвалено нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності зі стягненням відповідної грошової компенсації та визнання права власності на частку квартири відмовлено.

Таким чином, станом на момент вирішення даного спору, висновок про належність по 1/2 частині однокімнатної квартири АДРЕСА_3 загальною площею 36,5 кв. м, житловою площею 12,1 кв. м., фізичним особам ОСОБА_1 (1/6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 25.11.2011, 1/6 за договором дарування від 03.02.2015, 1/6 за договором дарування від 29.04.2015) та ОСОБА_2 ( на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2011, за договором дарування від 12.04.2018) є таким, що відповідає фактичним обставинам справи.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за комунальні послуги, а також інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Таким чином, відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно судом до уваги не беруться, враховуючи встановлені вище обставини справи.

Згідно ст. 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги №2189-VIII від 09.11.2017, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п.5 ч.2 ст.7 Закону України Про житлово-комунальні послуги індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України Про житлово-комунальні послуги, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Спірні правовідносини виникли у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг і регулювалися також Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV Про житлово-комунальні послуги.

Ці правовідносини до набрання чинності Законом України Про житлово-комунальні послуги №2189-VIII від 09.11.2017 було врегульовано таким чином.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою (частина перша статті 29 Закону).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону).

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16).

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Відповідно до пп. 1 п. 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Постанова №630), споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки.

Відповідно до п. 18 Постанови № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №830 (зі змінами), розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.

Відповідно до п. 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 (зі змінами), фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуг.

Згідно п. 37 зазначених вище Правил, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитих послуг є календарний місяць.

Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиті послуги), якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Відповідно до статей 66, 67, 162 ЖК України, за користування житловим приміщенням, що належить громадянинові на праві приватної власності, сплачується плата за утримання будинку, прибудинкової території та плата за спожиті комунальні послуги.

Відповідно до частини першої статті 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 19 серпня 2020 року в справі 703/2200/15-ц зазначив, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання (стаття 541 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Як встановлено судом, відповідачі у справі є споживачами наданих КП ТВКГ ПМР житлово-комунальних послуг за даною адресою та мають заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з серпня 2014 року по 30 червня 2025 року з водопостачання та водовідведення в сумі 25036,81 грн та з постачання теплової енергії в сумі 9199,07 грн.

Нарахування заборгованості здійснено позивачем за встановленими тарифами, які діяли в період виникнення заборгованості, що підтверджується доданими до позовної заяви копіями постанов НКРЕКП, рішень виконкому Южноукраїнської міської ради та виконкому Південноукраїнької міської ради, звітами про нарахування відповідних комунальних послуг та розрахунком заборгованості.

А саме, холодна вода та водовідведення:

В період з 20 квітня 2011 року до 01 січня 2015 року діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №70 від 16.03.2011 на послуги водопостачання 2,05 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 2,80 грн за 1 м3.

В період з січня 2015 року по січень 2016 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 798 від 16.12.2014 на послуги водопостачання 6,68 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 8,66 грн за 1 м3.

В період з 01 лютого 2016 року по лютий 2018 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 2868 від 26.11.2015 на послуги водопостачання 7,53 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 10,46 грн за 1 м3.

В період з 12 березня 2018 року по 01 травня 2018 року діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 38 від 21.02.2018 на послуги водопостачання 9,41 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 13,36 грн за 1 м3.

В період з 02 травня 2018 року по 03 листопада 2021 року включно діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №92 від 17.04.2018 на послуги водопостачання 15,20 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 17,62 грн за 1 м3.

В період з 04 листопада 2021 року по теперішній час діє тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету №350 від 02.11.2021 на послуги водопостачання 26,68 грн. за 1 м3; послуги водовідведення 32,29 грн за 1 м3.

Інформація щодо нарахування за кожну окремо послугу помісячно відображена в звіті по нарахуванню за послуги з водопостачання та водовідведення, який додано позивачем до позовної заяви.

Постачання гарячої води та теплової енергії:

В період з 01 серпня 2014 року по листопад 2014 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 664 від 13.06.2014 на послуги постачання гарячої води: за умови підключення рушникосушильників до системи гарячого водопостачання 11,55 грн. за 1 м3, за відсутності рушникосушильників 10,85 грн. за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,02 грн. за 1 м2 за місяць протягом опалювального періоду, тариф на опалення діяв до квітня 2015 року.

В період з 01 грудня 2014 року по 14 травня 2015 року діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 146 від 17.10.2014 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників до системи гарячого водопостачання 11,28 грн за 1 м3, за відсутності рушникосушильників 10,58 грн. за 1 м3 (на постачання тепла незмінний тариф).

В період з 15 травня 2015 року по квітень 2016 року діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 1171 від 31.03.2015 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників до системи гарячого водопостачання 18,03 грн за 1 м3, за відсутності рушникосушильників 17,11 грн. за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,93 грн. за 1 м2 за місяць протягом періоду надання послуг з централізованого опалення.

Крім того, з грудня 2015 року по 01 листопада 2017 року, тобто до встановлення загальнобудинкового приладу обліку теплової енергії, при нарахуванні плати за опалення, нараховувався коефіцієнт у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України № 1037 від 30.10.2015 Про запровадження перерахунку вартості послуги з централізованого опалення залежно від температури зовнішнього повітря.

Таким чином, розмір щомісячної плати за послугу з централізованого опалення (у разі відсутності засобів обліку) визначається згідно з нормативами (нормами) споживання та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості діб надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим.

В період з 13 квітня 2016 року по липень 2016 року включно діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 202 від 18.02.2016 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників до системи гарячого водопостачання 16,86 грн за 1 м3, за відсутності рушникосушильників 16,04 грн. за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,40 грн. за 1 м2 опалювальної площі протягом періоду надання послуг/

В період з 10 липня 2016 року по жовтень 2016 року включно, діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 1101 від 09.06.2016 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання 17,97 грн за 1 м3, за відсутності рушникосушильників 17,06 грн. за 1 м3 на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,91 грн. за 1 м2 опалювальної площі протягом періоду надання послуг.

В період з 15 жовтня 2016 року по 01 травня 2018 року включно, діяв тариф, встановлений постановою НКРЕКП № 1528 від 08.09.2016 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників до систем гарячого водопостачання 17,34 грн за 1 м3, за відсутності рушникосушильників 16,48 грн. за 1 м3; на послуги опалення багатоповерхових будинків 4,62 грн. за 1 м2 опалювальної площі протягом періоду надання послуг, або 189,95 грн за 1гКал.

01.11.2017 актом № 1460/0054 прийнято в експлуатацію та на абонентський облік прилад обліку теплової енергії багатоповерхового будинку № 42 по вул. Європейській в м.Южноукраїнську. Подальше нарахування плати за опалення проводиться, відповідно до Закону України Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання № 2119 від 22.06.2017р., Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315, а сааме: в основі нарахувань лежить обсяг фактично спожитої теплової енергії, який визначається за показниками загальнобудинкового лічильника тепла і розподіляється між споживачами пропорційно до опалювальної площі осель.

Тож з 01.01.2017 нарахування оплати за опалення відбувалось за показниками загальнобудинкового лічильника за встановленими тарифами пропорційно до опалювальної площі квартири. Опалювальна площа квартири відповідачів 35,40 м2.

В період з 02 травня 2018 року по березень 2022 року включно, діяв тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради № 93 від 17.04.2018 р: на послуги постачання гарячої води за умови циркуляції системи гарячого водопостачання 34,56 грн за 1 м3; за умови проектної відсутності циркуляції системи гарячого водопостачання 26,99 грн. за 1 м3; на теплову енергію, її транспортування та постачання 242,34 грн за 1Гкал.

В період з 01 квітня 2022 року по теперішній час діє тариф, встановлений рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №36 від 09.02.2022 на послуги постачання гарячої води за умови підключення рушникосушильників (циркуляції) до системи гарячого водопостачання 59,64 грн. за 1 м3, за умови проектної відсутності рушникосушильників, циркуляції системи гарячого водопостачання 46,75 грн. за 1 куб.м; тариф на послуги з постачання теплової енергії 412,78 грн за 1Гкал.

Дію тарифу продовжено рішенням виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради №263 від 28.09.2022.

Детальну інформацію щодо нарахування за послугу з постачання гарячої води помісячно відображено в звіті по нарахуванню за послуги з водопостачання та водовідведення, за послугу з постачання теплової енергії помісячно відображена у звіті по нарахуванню за послугу з теплопостачання, які додано позивачем до позовної заяви.

Як докази надання послуги з постачання теплової енергії, до позовної заяви також додано копії рішень виконавчого комітету Южноукраїнської міської ради, копії розпоряджень міського голови про початок та кінець опалювального сезону за період з 2014 року по січень 2025 року.

На виконання вимог Закону України Про житлово-комунальні послуги, постанови Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 №690 Про затвердження правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення і типових договорів про надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення та постанови Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, Постанови Кабінету Міністрів України №1182 від 11.12.2019 Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуги з постачання гарячої води, 05 березня 2022 року для всіх абонентів КП ТВКГ, введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 18,28 грн за кожну послугу, а з 01 квітня 2022 року введено в дію плату за абонентське обслуговування на послуги з гарячого водопостачання та постачання теплової енергії в розмірі 18,28 грн за кожну послугу.

Наказом КП ТВКГ №239 від 30.12.2024 встановлено з 01 січня 2025 року тариф на плату за абонентське обслуговування при наданні послуг абонентам в багатоквартирних будинках (з обслуговуванням вузлів комерційного обліку) в розмірі 20,27 грн з ПДВ.

Інформація щодо нарахування за послугу з абонентського обслуговування помісячно відображена в звіті по нарахуванню за послуги з абонентського обслуговування (АО), який позивачем додано до позовної заяви.

Відповідачами не заперечено належними та допустимими доказами того, що у будинку відсутнє централізоване опалення чи водопостачання, доказів погашення заборгованості по оплаті комунальних послуг суду не надано.

Стосовно заперечень відповідача Орлової Н.А. про те, що вона фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та не користується послугами, які надає позивач, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 7 Про житлово-комунальні послуги, споживач має право, зокрема, на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Згідно пп. 7 п. 45 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністерів України №690 від 05.07.2019 (зі змінами), споживач має право, зокрема, на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів за умови надання виконавцю заяви та документального підтвердження (зокрема, довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, іншого документа, що підтверджує право на виїзд з України чи в`їзд в Україну у відповідний період часу) в електронній або паперовій формі відповідно до умов договору.

Разом з цим, п. 11 ч. 2 ст. 7 Про житлово-комунальні послуги встановлений обов`язок інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Відповідно до пп. 11-1 п. 47 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, споживач зобов`язаний інформувати виконавця про тимчасову відсутність в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів (за відсутності приладів обліку); якщо період відсутності споживача та інших осіб перевищує шість місяців, споживач для реалізації права на неоплату вартості послуг у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) у місячний строк з моменту закінчення кожного шестимісячного періоду зобов`язаний надавати виконавцю оновлену заяву з відповідними підтвердними документами в електронній або паперовій формі.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 зверталася в установленому порядку до Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради із повідомленням про тимчасову відсутність в житловому приміщенні або проживання за іншою адресою понад 30 календарних днів, із наданням інформації надавачу послуг про фактичну кількість споживачів.

Враховуючи зазначене, суд не бере до уваги заперечення відповідача в цій частині.

Стосовно заперечень відповідача Агаркової Л.В. щодо того, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2025 у справі №915/751/21(915/259/25) набрало законної сили, отже згідно ГПК України позивач не має права повторно заявляти до ОСОБА_1 вимоги про стягнення заборгованості за ті самі комунальні послуги в той самий період, суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду Миколаївської області від 07.05.2025 у справі № 915/754/21(915/259/25) є безпідставним, оскільки відмова суду у задоволені позову у зазначеній справі обґрунтована неналежним суб`єктним складом відповідачів, спір по суті у зазначеній справі судом не вирішувався.

Встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18, пункт 41). Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Відмова не вирішує спір по суті: Якщо суд відмовляє через нелегітимний склад відповідачів, це означає, що він не міг вирішити питання про права та обов`язки сторін. При цьому, за загальним правилом, відмова в задоволенні позову з підстав неналежного суб`єктного складу, не перешкоджає повторному зверненню до суду із позовом до належних відповідачів. (Постанова КЦС ВС від 22.01.2025 №760/18179/23 (61-7732св24).

Заперечення відповідача про недоведеність позивачем факту проживання ОСОБА_1 у зазначеній квартирі в період виникнення заборгованості та відсутність підстав для стягнення з неї заборгованості за комунальні послуги за період з 31.01.2025 по 30.06.2025 включно також спростовуються встановленими судом та наведеними вище обставинами справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).

Оцінюючи докази, подані сторонами на підтвердження позовних вимог та заперечень, суд вважає доведеними обставини, на які посилається позивач.

Враховуючи, що відповідачі належним чином зобов`язання щодо оплати комунальних послуг не виконали, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачами заявлено про застосування позовної давності.

Згідно із ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19 (далі Закон № 540-ІХ), який набрав чинності 02 квітня 2020 року продовжено позовну давність на період карантину.

Законом № 540-IX розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

У постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі № 728/1765/21 (провадження № 61-6640св21) зазначено, що у пункті 12 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

З урахуванням пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період з березня 2017 року.

З вищенаведеного слідує, що з 17.03.2020 карантин на законодавчому рівні було визнано обставиною непереборної сили та, відповідно, з даного моменту має застосовуватися правило п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України щодо зупинення строків позовної давності.

Згідно з п. 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.

Отже, зважаючи на вказані вимоги закону, відсутні підстави для застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо платежів, строк виконання яких мав наступити після березня 2017 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби СОVID-19, відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні.

Законом України Про внесення зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності, який набрав чинності 04.09.2025 року, пункт 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України виключено.

Таким чином, з 04.09.2025 поновлено перебіг строку позовної давності.

Позовну заяву про стягнення з відповідачів заборгованості по оплаті комунальних послуг позивачем подано до господарського суду 27.10.2025.

Отже, з урахуванням поновлення позовної давності з 04.09.2025, суд дійшов висновку про сплив трирічного строку позовної давності в частині вимоги про стягнення заборгованості по оплаті комунальних послуг за період з серпня 2014 року по квітень 2017 року. В цій частині позову слід відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Слід також зазначити, що за період з травня 2017 по вересень 2017 року нарахування комунальних послуг не відбувалось.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по оплаті за спожиті комунальні послуги з урахуванням часткової оплати підлягають задоволенню частково за період з жовтня 2017 року по червень 2025 року з водопостачання та водовідведення в сумі 23615,38 грн та з постачання теплової енергії в сумі 6553,02 грн обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню, в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо заявлених до стягнення сум інфляційних витрат в сумі 6584,70 грн та 3% річних в сумі 1700,08 грн, суд зазначає таке.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідачів 3% річних та інфляційні нарахування.

Відповідачі заперечують проти нарахувань інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206.

Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану (зі змінами) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285).

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Південноукраїнська територіальна громада не входить та не входила до зазначеного переліку. Таким чином дія постанови не розповсюджується на предмет спору.

Таким чином, суд вважає безпідставними заперечення відповідачів щодо неправомірного нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206.

Крім того, відповідачами заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Контррозрахунку відповідачами суду не надано.

Позивачем для нарахування інфляційних втрат та 3% річних визначено заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з квітня 2017 року по травень 2025 року.

Враховуючи, що строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану в Україні, з урахуванням поновлення позовної давності з 04.09.2025 та подання позовом до суду 27.10.2025, суд дійшов висновку про сплив трирічного строку позовної давності в частині вимоги про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних за квітень 2017 року в сумі 35,86 грн.

Як зазначено вище, за період з травня 2017 по вересень 2017 року нарахування комунальних послуг не відбувалось.

Враховуючи вищезазначене, за допомогою комп`ютерної програми ІpLex, судом здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з листопада 2017 року по травень 2025 року включно та визначено, що інфляційні нарахування за вказаний період становлять 6559,66 грн та 3% річних 1709,86 грн.

Згідно з ч.2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

З огляду на наведене, суд вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 6559,66 грн та 3% річних в сумі 1700,08 грн, в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Заперечення відповідача Орлової Н.А. щодо неправомірного стягнення пені суд не бере до уваги, оскільки позивачем вимог про стягнення пені не заявлено.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги положення ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Щодо вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів витрат по сплаті судового збору, суд зазначає наступне.

Судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (див. пункт 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (стаття 126 ГПК України).

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, регламентується ГПК України.

З аналізу вказаних норм ГПК України вбачається, що солідарне стягнення судових витрат чинним ГПК України не передбачено.

Солідарне зобов`язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через солідарну вимогу та солідарний обов`язок (статті 541-544 Цивільного кодексу України).

Солідарне зобов`язання є різновидом цивільно-правових зобов`язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред`явити боржникові вимогу в повному обсязі, а в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарна відповідальність у зобов`язальному праві це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

При цьому, як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки, судовим рішенням підтверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.

Отже, якщо позов задоволено, то судові витрати, за наявності у справі двох і більше відповідачів, розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу, законом не передбачено. Такий же висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №903/135/23 (903/148/23), від 20.02.2024 у справі №922/2200/23, від 16.01.2024 у справі №903/87/23, від 21.12.2021 у справі №910/15496/20, від 14.09.2021 у справі №914/159/13, від 05.03.2024 у справі №903/135/23(903/134/23).

Таким чином, у суду відсутні правові підстави для розподілу витрат по сплаті судового збору шляхом солідарного стягнення з відповідачів у випадку задоволення позову. Такий розподіл здійснюється відповідно до вимог Закону, зокрема статей 126, 129 ГПК України.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, з відповідачів належить стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 2207,32 грн в рівних частках з кожного.

Керуючись ст. 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) заборгованість по оплаті комунальних послуг за період з травня 2017 року по червень 2025 року включно в сумі 38428,14 грн, з яких: по оплаті комунальних послуг з водопостачання та водовідведення 23615,38 грн, з постачання теплової енергії 6553,02 грн, інфляційні нарахування 6559,66 грн, 3% річних 1700,08 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Агаркової Лідії Василівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 1103,66 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; адреса проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Комунального підприємства Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство Південноукраїнської міської ради (55000, Миколаївська область, м. Південноукраїнськ, вул. Європейська, буд. 8; код ЄДРПОУ 31948866) витрати по сплаті судового збору в сумі 1103,66 грн.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.С. Адаховська