Ухвала суду № 138783025, 05.08.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про розгляд вимог кредитора

"05" серпня 2026 р. Справа № 907/379/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши заяву кредитора ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" про грошові вимоги кредитора до боржника (вх. №02.3.1-02/7426/26 від 28.07.2026 року)

за заявою: фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

про неплатоспроможність,

за участі секретаря судового засідання Повідайчик Т.В.,

боржника - Калинич Н.В. - в режимі ВКЗ,

в с т а н о в и в:

Ухвалою суду від 23.04.2026 прийнято заяву фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , про її неплатоспроможність.

Ухвалою суду від 18.05.2026 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , уведено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючим реструктуризацією у справі №907/379/26 арбітражного керуючого Шалашного Леоніда Олександровича, призначено попереднє засідання суду на 05 серпня 2026 року.

Оголошення про відкриття цієї справи та про встановлення 30-денного строку для заявлення вимог кредиторів здійснено на сайті судової влади - номер публікації: 79531, дата публікації: 27.05.2026, 11:39год.

До господарського суду поза межами 30 - денного строку, встановленого КУзПБ, на адресу суду надійшла заява кредитора ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" про грошові вимоги до боржника (вх. №02.3.1-02/7426/26 від 28.07.2026 року), в якій він просить суд визнати грошові вимоги, що складаються з суми 62 371.97 грн, в т.ч. 21 797.17 грн за договором про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 від 26.03.2024 та 29 250.00 грн за договором про надання фінансового кредиту №25355-04/2024 від 16.04.2024; судового збору у розмірі 5324.80 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 6000.00 грн.

Ухвалою суду від 29.07.2026 заява кредитора ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" прийнята до провадження, призначено розгляд справи на 05.08.2026 року.

До дня судового засідання до суду надійшов висновок керуючого реструктуризацією Шалашного Л.О. про розгляд і визнання вимог у повному обсязі в сумі 62 371,97грн.

Представником Боржника ОСОБА_1 - адвокатом Гарманчук Олександрою Романівною заявою від 30.07.2026 повідомлено господарському суду про визнання вимог кредитора повністю в заявленій сумі - 62 371,97грн. кредитора ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП".

В судове засідання з`явився керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Шалашний Л.О., інші учасники не з`явилися, заяв по суті справи чи з процесуальних питань не заявили, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку з чим суд протокольно ухвалив розглянути справу по суті.

В судовому засіданні 05.08.2026 керуючий реструктуризацією підтримав свій висновок про визнання повністю вимог кредитора в сумі 62 371,97грн. з підстав, вказаних у заявах по суті справи. Через систематичний збій системи відеоконференцзв`язку, що призвело до декількох перезавантажень системи для налагодження зв`язку, керуючий реструктуризацією ОСОБА_2 заявив клопотання завершити розгляд справи без його участі та постановити відповідні ухвали без їх проголошення, розмістивши тексти в системі електронного суду, яке судом задоволено.

Розглянувши заяву кредитора та висновок керуючого реструктуризацією, суд встановив таке.

Суд не погодився з заявленими кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП» вимогами в сумі 62 371,97грн., а також з відзивом представника боржника та керуючого реструктуризацією про визнання заявлених вимог повністю через невідповідність заявлених вимог приписам чинного законодавства та права, суд дійшов висонвку про часткове задоволення вимог кредитора з таких підстав.

Відповідно до наданих до справи матеріалів ТОВ "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" (надалі - Кредитор) заявляє свої кредиторські вимоги до Боржника, які виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та ґрунтуються на заборгованості Боржника перед ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП» на підставі декількох кредитних договорів.

По-перше, на підставі Договору про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 від 26.03.2024 р., право вимоги за яким перейшло до Кредитора на підставі договору факторингу №27012025 від 27.01.2025 р.

Боржником 26.03.2024 р. було укладено Договір про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 (надалі Договір) з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВАНС КРЕДИТ» (далі первісний кредитор), відповідно до якого первісний кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 11 000,00 гривень терміном на 120 днів.

В подальшому на підставі Договору факторингу №27012025 від 27.01.2025р., право вимоги до Боржника було передано первісним кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до п. 1.1. Договору, «Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 11000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.»

Пункт 1.2. Договору передбачає: «Тип кредиту: кредит. Кредит надається строком на 20 днів. Дата надання кредиту 26.03.2024. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 23.07.2024.»

Відповідно до п. 1.4, п. 1.4.1 Договору передбачено: «За користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка становить 2,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.»

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості (Довідка-розрахунок станом на 10.09.2024 р.), загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за Договором про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 від 26.03.2024 р. становить 21797,17 гривень, з яких: 8718,97 гривень сума кредиту (тіло), 13078,20 гривень нараховані проценти за користування Кредитом.

По-друге, на підставі Договору про надання фінансового кредиту №25355-04/2024 від 16.04.2024 р., Право вимоги за яким перейшло до Кредитора на підставі договору факторингу №27012025 від 27.01.2025 р.

Боржником 16.04.2024 р. було укладено Договір про надання фінансового кредиту №25355-04/2024 (надалі Договір) з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АВАНС КРЕДИТ» (далі первісний кредитор), відповідно до якого первісний кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 9 000,00 гривень терміном на 120 днів.

В подальшому на підставі Договору факторингу №27012025 від 27.01.2025 р., право вимоги до Боржника було передано первісним кредитором ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЛ.ЕН.ГРУП».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до п. 1.1. Договору, «Товариство надає Клієнту фінансовий кредит в розмірі 9000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (далі кредит), а Клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим Договором.»

Пункт 1.2. Договору передбачає: «Тип кредиту: кредит. Кредит надається строком на 120 днів. Дата надання кредиту 16.04.2024. Наданий кредит Клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 13.08.2024.»

Відповідно до п. 1.4, п. 1.4.1 Договору передбачено: «За користування кредитом Товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом. Тип процентної ставки: фіксована. Денна процентна ставка становить 2,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору.»

Відповідно до наданого розрахунку заборгованості (Довідка-розрахунок станом на 10.09.2024 р.), загальний розмір заборгованості Боржника перед Кредитором за Договором про надання фінансового кредиту №25355-04/2024 від 16.04.2024 р. становить 29250,00 гривень, з яких: 9000,00 гривень сума кредиту (тіло), 20250,00 гривень нараховані проценти за користування Кредитом.

Мотивувальна частина судового рішення. Норми права, що регулюють відносини споживчого кредитування та висновки суду.

Згідно ч. 5 ст. 8 Закону України Про споживче кредитування, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1%.

І. Аналіз кредитного договору від 26.03.2024 про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 показує, що первісний кредитор надав Боржнику кредит у розмірі 11 000,00 гривень терміном на 120 днів до 23.07.2024 року (Пункт 1.2. Договору)

Відповідно до п. 1.4, п. 1.4.1 Договору передбачена денна процентна ставка 2,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору. Реальна річна процентна ставка за Договором згідно паспорта кредиту (а.с 224 том 3) становить 101094,05%.

Зважаючи на зазначені фактичні обставини суд здійснює свій розрахунок (перерахунок) суми заборгованості за цим Договором.

Кредитор відповідно до наданого розрахунку заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 від 26.03.2024 вказує, що залишок суми заборгованості за кредитом у розмірі 8718,97 гривень (тіло кредиту) не сплачується, починаючи з 16.04.2024 року, а відсотки не сплачуються з 05.04.2024 року.

Зважаючи, що датою надання кредиту є 26.03.2024 кількість днів прострочки до дати повернення кредиту 23.07.2024 становить 98 днів.

Від суми кредиту 11 000,00грн. 1% денної процентної ставки становить 110,0грн.

Прострочені і несплачені відсотки, таким чином, право на стягнення яких визнаються судом за наведеним договором - 10 780,00грн. (98 х 110,0 = 10 780,00грн)

Суд висновує, що Кредитор має право вимоги за Договором про надання фінансового кредиту №44877-03/2024 від 26.03.2024 перед Боржником на суму залишку заборгованості за кредитом у розмірі 8718,97грн. (тіло кредиту), а також за простроченими і несплаченими відсотками в сумі - 10 780,00грн. , а всього на суму 19 498,97грн. (10780,00грн + 8718,97грн.)

ІІ. Аналіз кредитного договору від 16.04.2024 про надання фінансового кредиту №25355-04/2024 первісним кредитором Боржнику у розмірі 9 000,00 гривень, показує, що відповідно до п. 1.1., 1.2. Договору кредит надається строком на 120 днів, дата надання кредиту 16.04.2024 року. Дата погашення кредиту 13.08.2024 року. За користування кредитом денна процентна ставка становить 2,50% та застосовується у межах строку кредитування, вказаного в п.1.2 цього Договору. Згідно паспорта кредиту (том 3 а.с. 226) 912,50% річних, Реальна річна процентна ставка відсотків річних - 101094,05%.

Кредитор у заяві, а також представник Боржника визнає суму тіла кредиту у розмірі 9000,0грн, яка не сплачувалася з дня надання кредиту. Прострочка становить 120 днів.

Від суми кредиту 9000,00грн. 1% денної процентної ставки становить 90,0грн.

Прострочені і несплачені відсотки, таким чином, право на стягнення яких визнаються судом за наведеним договором - 10 800,00грн. (120 х 90,0 = 10 800,00грн)

Суд висновує, що Кредитор має право вимоги за Договором про надання фінансового кредиту від 16.04.2024 за №25355-04/2024 перед Боржником на суму заборгованості за кредитом у розмірі 9000,00грн. (тіло кредиту), а також за простроченими і несплаченими відсотками в сумі - 10 800,00грн., а всього на суму 19 800,00грн. (10800,00грн + 9000,00грн.)

Загальний борг фізичної особи ОСОБА_1 , перед кредитором ТОВ "ФК "ЕЛ.ЕН.ГРУП" визнається господарським судом у розмірі:

39 298,97грн. (19 498,97грн. + 19 800,00грн.).

В інші частині вимоги кредитора належить відхилити.

ІІІ. Розглянувши заяви учасників справи по суті заявлених вимог кредитора, заслухавши їх доводи і заперечення, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених кредиторських вимог до боржника частково.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, кредитор ТОВ "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" заявляє свої кредиторські вимоги до Боржника, які є конкурсними, виникли до відкриття провадження у справі про неплатоспроможність з укладених правовими попередниками кредитора кредитних договорів.

Між сторонами відсутній спір щодо підстав виникнення грошових зобов`язань.

Норми права, що застосовуються.

Частиною 1 ст. 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 113 КУзПБ, провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.

Приписами ст. 122 КУзПБ передбачено, що подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 КУзПБ передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 КУзПБ, заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду.

За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення, може бути оскаржена у встановленому цим Кодексом порядку та є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Суд зазначає, що визнані грошові вимоги кредитора належить віднести до певних черг задоволення та включити їх до реєстру вимог кредиторів.

У відповідності до приписів ст.133 КУзПБ визначено порядок задоволення вимог кредиторів.

Витрати, пов`язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов`язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об`єктів, що підлягають продажу), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: 1) у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам, які перебувають/перебували у трудових відносинах із боржником, сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; 2) у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; 3) у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 6, 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно із ч. 1, ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У п.1-1 ст. 1 Закону України "Про споживчий кредит" зазначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

На підставі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) є порушенням зобов`язання.

Перевіривши розрахунки та дослідивши додані матеріали у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що грошові вимоги кредитора належить визнати в частині суми позики та відсотків на загальну суму 39 298,97грн. та витрати із сплати судового збору в сумі 5324.80 грн з віднесенням до таких черг задоволення: вимоги кредитора основного боргу - до 2 черги задоволення; вимог кредитора судового збору - задовольняються позачергово.

Розподіл судових витрат на правничу допомогу (гонорар адвоката).

Кредитором заявлено вимогу про відшкодування його витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00грн.

Суд виходить з того, витрати на правничі послуги Кредитором є необгрунтованими та надмірними.

Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Отже, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Тобто зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (такий висновок Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладений у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Виходячи з наведеного, суд враховує наявність поданих Боржником та керуючим реструктуризацією заперечень щодо визнання заявлених витрат на професійну правничу допомогу через невідповідність їх вимогам необхідності, реальності розумності.

Також суд враховує приписи ч. 5 7, 9 статті 129 ГПК України, згідно яких суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, в судовому рішенні суд повинен прямо зазначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору.

У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Також суд звертає увагу на сформований у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписів статей 123 - 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі тощо.

Вирішуючи питання співмірності і необхідності несення кредитором (фінансовою установою) витрат на правничу допомогу у цій справі № 907/1407/25 про неплатоспроможність фізичної особи за споживчим кредитом, суд керується правовими висновками, що формуються у подібних справах Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 07.11.2025 у справі № 908/2948/23. Тут Суд зазначив, що провадження у справі про неплатоспроможність, на відміну від позовного провадження, має свою специфіку провадження у справах, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють таке провадження від позовного. Стягнення, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Висновки господарського суду щодо правничої допомоги у справі про неплатоспроможність.

Отже, дослідивши заяву Кредитора ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп", суд зазначає, що провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи має особливий правовий матеріально-правовий та процесуальний режим, що здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження при розгляді грошових вимог кредиторів.

Кредитором у досліджуваних відносинах є ТОВ "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" (Кредитодавець), яка є професійним учасником фінансового ринку України, здійснює свою діяльність на території усієї держави.

Працюючи Кредитодавцем на фінансовому ринку України та надаючи кредити (позики) фізичним особам, як споживачам таких послуг, Кредитодавець як кредитор має враховувати мету закону (ст. 2 ЗУ «Про споживче кредитування), якою є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України тощо.

Законодавець України у п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, проявляючи турботу за громадян України, що потрапили у скрутну фінансову ситуацію, та особливо про споживачів мікрокредитів, передбачив що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, що сталося у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану. Цим же пунктом закону, законодавець встановив імперативну вимогу, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також для створення сприятливих умов для споживачів на ринках фінансових послуг (споживчих кредитів) законодавець Законом № 3498-IX від 22.11.2023 у ч. 5 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування», що набрав чинності з 24.12.2023, обмежив максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Окрім цього, ч. 5 ст. 12 цього Закону встановлено імперативно, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Держава Україна таку ж гуманну та соціально-спрямовану мету визначила для КУзПБ, спрямовуючи судову владу та учасників провадження у справах про неплатоспроможність збалансувати інтереси фізичних осіб та інтереси кредитодавців задоволення вимог кредиторів та відновлення платоспроможності фізичної особи, звільнивши боржника від сплати судового збору за подання заяви про свою неплатоспроможність до господарського суду, встановив право реструктурувати свої борги перед кредиторами та звільнитися від надмірної та обтяжливої частини боргових зобов`язань.

Також суд враховує, що дана справа як заява кредитора-фінансової установи до споживача в сумі заявлених вимог є справою незначної складності, у провадженні господарських судів перебуває значна кількість подібних за предметом з цією справою спорів, відтак практика за подібними спорами вже сформована судами та не є новою. У такому спорі (справі) матеріали не містять великої кількості документів для дослідження, на збирання б яких адвокат витратив значний час, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, що заявлені представником позивача як витрати на правничу допомогу.

Суд, окрім того, зазначає, що у таких справах за участю банків та/або фінансових установ до позичальників мікрокредитів можуть бути представники, які не є адвокатами.

Так, за приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ГПК України при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені, зокрема, довіреністю юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами (ч.ч. 1, 3 ст. 60 ГПК України).

Отже, суд зауважує, що норми ГПК України передбачають, що представництво інтересів у суді при розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) може здійснюватися представником на підставі виданої йому довіреності, тобто не обов`язково адвокатом.

Суд зазначає, що заява про неплатоспроможність подається до господарського суду боржником фізичною особою. Таке звернення до господарського суду є способом захисту боржника від надмірних (іноді необгрунтованих та протиправних) вимог кредиторів та переслідує мету відновити платоспроможність боржника.

Суд доходить висновку, що у цій справі (так само як і в подібних випадках), у справі про неплатоспроможність фізичної особи-боржника, фінансові установи повинні обирати такий спосіб представництва себе, як кредитора в господарському суді, який був би найменш обтяжливим для фізичної особи-боржника. Судові витрати у формі високих гонорарів адвокатам, які кредитодавець намагається перекласти на плечі фізичної особи-боржника, є невиправданими та не є необхідними у таких справах. При цьому суд визнає, що представництво інтересів кредитора адвокатом це право кредитора. Кредитор, як сторона у справі про неплатоспроможність (банкрутство) може бути за його волевиявленням представлений адвокатом у судових засіданнях, однак має враховувати, що участь адвоката не є обов`язковою. Щоби донести свою позицію до господарського суду достатнім буде представництво, зокрема, працівником кредитора. При цьому, кредитор може платити адвокату будь-який гонорар, але має розраховувати, що йому як стороні процедур банкрутства (неплатоспроможності) буде відшкодована лише та частина гонорару, яка вкладається в рамки розумності, співмірності і добросовісності таких витрат.

Однак, покладання на боржника фізичну особу, як у цій справі, де вимагається сума гонорару адвоката 6000,00грн., є додатковим надмірним збільшенням боргу, що є значною, порівняно з сумою боргу, не може бути визнаний співмірним, розумним чи необхідним.

Покладення на боржника фізичну особу такого тягаря суперечить засадам (принципам) цивільного законодавства та нормам, що визначають суть мікрокредитування і мету законодавства про неплатоспроможність, що визначена нормами КУзПБ та правовою доктриною неспроможності в Україні.

Суд звертає увагу на те, що стягнення (покладання) витрат на правову допомогу на боржника не може використовуватися як джерело безпідставного збагачення та як засіб додаткового покарання боржника за порушення ним своїх грошових зобов`язань або недобросовісну процесуальну поведінку як учасника кредитних відносин. Така мета кредитора, яка проглядається у заявлених грошових вимогах, не є легітимною та не відповідає суті передбаченого положеннями ГПК України інституту компенсації таких витрат.

З урахуванням викладеного, суд, керуючись критеріями, що визначені ч. ч. 5-7 та 9 ст. 129 ГПК України вважає, що розмір заявлених кредитором витрат на правову (правничу) допомогу в сумі 6000,00грн. не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних та є неспівмірними зі складністю справи, неприйнятними у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи.

Зважаючи на вищенаведене та ураховуючи дискреційні повноваження, надані суду положеннями ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, є неспівмірними із необхідним обсягом правничих послуг під час розгляду окремих питань у процедурах неплатоспроможності, тому виходячи з критерію розумної необхідності та співмірності таких витрат, відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу кредитора в розмірі 1000,00грн.

В іншій частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу відмовити.

Керуючись ст. 45 КУзПБ, ст. 234 ГПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

1. Заяву про грошові вимоги кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" - задовольнити частково.

2. Визнати Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ел.Ен.Груп" кредитором боржника фізичної особи ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , на суму 39 298,97грн., витрати із сплати судового збору в сумі 5324.80 грн та 1000,00 гривень відшкодування витрат на правничу допомогу, з розподілом по наступним чергам задоволення вимог кредитора - 39 298,97грн. - 2 черга задоволення та 6324,80 - задовольняються позачергово.

В іншій частині заяви про визнання грошових вимог до боржника відмовити.

3. Керуючому реструктуризацією внести визнані судом вимоги кредитора до реєстру вимог кредиторів та примірник реєстру надати до справи.

Копію ухвали направити кредитору, боржнику і керуючому реструктуризацією боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 235, ст. 255 ГПК України, ухвала набрала законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена. Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня складення її повного тексту. Апеляційна скарга подається до Західного апеляційного господарського суду в установленому порядку.

Повний текст ухвали складено та підписано 05.08.2026 року.

Суддя П. Д. Пригуза