Рішення № 138779861, 28.07.2026, Франківський районний суд м. Львова

Справа № 462/1480/26

Провадження 2-а/465/131/26

РІШЕННЯ

Іменем України

28.07.2026 року м. Львів

Франківський районний суд м.Львова в складі:

головуючого судді Рудакова Д.І.,

за участю секретаря судового засідання Паньковецької Ю.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 13.02.2026 року інспектором УПП у Львівській області відносно неї винесено постанову серії ЕГА №1973139 від 13.02.2026 року про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.135 КУпАП за нібито безквитковий проїзд у міському електротранспорті. Вважає дану постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного. 13.02.2026 року близько 13:00 год. вона разом з подругою ОСОБА_2 зайшли у трамвай №1 та здійснили оплату проїзду шляхом придбання та валідації електронного квитка через мобільний пристрій з використанням технології ApplePay, після чого на екрані з`явилось повідомлення про успішну валідацію квитка, що супроводжувалось звуковим сигналом та світловим індикатором у вигляді зеленої галочки. Контролери відмовились перевірити справність обладнання та проігнорували їх пояснення. Окрім цього, вказує, що працівниками поліції не було витребувано технічні дані щодо роботи валідатора, не перевірено можливий технічний збій системи, не досліджено відеозаписи та не встановлено обставини функціонування електронної системи оплати. У даній справі відсутні належні та допустимі докази того, що позивачка умисно ухилилась від оплати проїзду, а також відсутні технічні дані щодо справності валідатора, інформація про можливі збої, відеофіксація події та інші докази вчинення адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕГА №1973139 від 13.02.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за ч.2 ст.135 КУпАП; закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.135 КУпАП; стягнути з відповідача на її користь сплачений судовий збір.

Не погоджуючись з поданим позовом, від представника відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку з безпідставністю такого.

Відзив обґрунтовує тим, що постанова серії ЕГА № 193139 від 13.02.2026 винесена інспектором 3 батальйону 1 роти 1 взводу УПП у Львівській області ДПП старшим лейтенантом поліції Леськівим Д.Л. в межах наданих йому повноважень розглядати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі і передбачені ст. 135 КУпАП. Повноваження контролера обмежуються фіксацією порушення, випискою штрафу та, у разі необхідності, викликом поліції. Відповідно, контролер має при собі спеціальний пристрій (валідатор контролера), до якого пасажир повинен прикласти свою "ЛеоКарт", банківську картку чи інший пристрій з NFC, щоб підтвердити валідацію. Прибувши на місце події, патрульні відповідно до ст. 280 КУпАП почали з`ясовувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. З огляду на те, що адміністративне правопорушення було вчинене 13.02.2026, термін зберігання відеозапису вичерпався, а тому надати даний відеозапис як доказ до суду, можливості немає. Проте, відсутність відеозаписів, як зазначає представник відповідача, у зв`язку із закінченням строків зберігання таких, не спростовує факт вчиненого Позивачем адміністративного правопорушення. Наданий Позивачем скріншот з мобільного застосунку «Приват24» від 14.02.2026 не є прямим доказом проїзду саме у транспортному засобі, в якому було здійснено перевірку та виявлено безквитковий проїзд. Таким чином, поліцейський на місці події встановив, що на пристрої контролера квиток відображається як недійсний, а це означає, що валідація не відбулася успішно, відповідно жодних доказів на місці події позивачем не надано щодо успішної оплати проїзду. Отже, враховуючи вищенаведене, поліцейський, керуючись наявними доказами та нормами власної дискреції виніс абсолютно законну та правомірну постанову.

У судовому засіданні позивач підтримала заявлені позовні вимоги. Просить задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак у поданому відзиві просив проводити розгляд справи без участі сторони відповідача.

Суд, заслухавши думку позивачки, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм фактичні правовідносини.

Судом встановлено, що постановою по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 1973139 від 13.02.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 135 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 500,00 грн.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 13.02.2026 року о 13:36 год. у м.Львові на пл.Двірцевій, 1 ОСОБА_1 у міському транспорті трамвай №1, бортовий номер 1232, здійснила проїзд без квитка, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.135 КУпАП.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо) неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Статтею 7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Таким чином, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

В силу положень статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до частини другої статті 41 Закону України «Про автомобільний транспорт» пасажир зобов`язаний мати при собі квиток на проїзд, на перевезення багажу, за наявності права пільгового проїзду - відповідне посвідчення чи довідку, на підставі якої надається пільга, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєструвати електронний квиток; виконувати вимоги правил надання послуг та правил користування пасажирським автомобільним транспортом.

Згідно з ч. 17 ст. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт», Правила користування міським пасажирським автомобільним транспортом затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування. Вони визначають порядок проїзду і його оплати, права та обов`язки пасажирів, а також взаємовідносини перевізників і пасажирів під час надання транспортних послуг, враховуючи особливості транспортної інфраструктури та наявність автоматизованої системи обліку оплати проїзду.

Відповідно до п. 3.4.1. рішення Львівської міської ради № 361 «Разова поїздка» - тариф, який застосовується лише в одному транспортному засобі і надає можливість однієї поїздки до кінцевого пункту маршруту в одному напрямку.

Пункт 4.1. рішення Львівської міської ради № 361 встановлює, що право проїзду у громадському транспорті м. Львова надає відповідним чином завалідований разовий квиток або проїзний абонемент з чинним на дату поїздки терміном дії. Оплата проїзду та перевезення багажу здійснюється незалежно від відстані проїзду та ваги багажу згідно з встановленим тарифом. Завалідований квиток на разову поїздку дає право на одну поїздку у межах кінцевих зупинок маршруту в одному напрямку (п. 4.3. рішення Львівської міської ради № 361).

Відповідно до п. 6.3.1.5. рішення Львівської міської ради № 361 у разі виявлення контролером відсутності підстав для проїзду пасажир зобов`язаний придбати у контролера проїзний документ за тарифним планом «квиток у контролера» та завалідувати його і сплатити штраф у розмірі, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Згідно з п. 4.2 рішення Львівської міської ради №361 пасажир, увійшовши у салон рухомого складу, зобов`язаний негайно (одразу, першочергово, без затримок) оплатити проїзд (завалідувати проїзний документ) з використанням того обладнання оплати проїзду (валідації), яке встановлено у цьому транспортному засобі. Відсутність або часткова несправність певних засобів оплати проїзду (валідації) не звільняє пасажира від обов`язку оплатити проїзд в інший доступний у цьому транспортному засобі спосіб.

Відповідно до п. 6.4.1.6. рішення Львівської міської ради №361 у разі відмови від сплати штрафу або порушення пасажиром громадського правопорядку контролер зобов`язаний звернутися до Національної поліції.

Частиною 2 ст. 135 КУпАП визначено, що безквитковий проїзд пасажира, в тому числі проїзд без реєстрації або компостування проїзного документа, а так само провезення без квитка дитини віком від семи до шістнадцяти років, в міському транспорті - тягне за собою накладення штрафу в двадцятикратному розмірі від вартості проїзду.

Статтею 4 Закону України «Про міський електричний транспорт» визначено, що право на користування транспортними послугами надає придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка, посвідчення або довідка, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - зареєстрований електронний квиток.

Позивачка обґрунтовує позовні вимоги тим, що жодного порушення чинного законодавства не допускала, так як нею було здійснено оплату (валідацію) проїзду через використання електронного квитка.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем долучено скрін-шот телефону з додатку онлайн-банкінгу, з якого вбачається, що з її банківської картки списано 20,00 грн. за оплату «Е-квиток Леокарт» (категорія «Транспорт», статус «Успішно»).

Таким чином, позивачка належним чином підтвердила оплату проїзду. При цьому, технічна неможливість валідації не може бути підставою для притягнення особи до відповідальності.

Окрім цього, позивачкою, на підтвердження своїх позовних вимог долучено до матеріалів справи письмові пояснення ОСОБА_2 від 23.02.2026 року, відповідно до яких остання зазначила, що 13.02.2026 року близько 13:00 год. вона разом з своєю подругою ОСОБА_1 зайшли у трамвай №1, де здійснили оплату проїзду шляхом придбання та валідації електронного квитка через мобільний пристрій з використанням технології ApplePay. Першою оплату здійснила ОСОБА_1 , яка піднесла свій телефон до валідатора, після чого на екрані її мобільного з`явилось повідомлення про успішну валідацію квитка, що супроводжувалось звуковим сигналом та світловим індикатором у вигляді зеленої галочки.

Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно з статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно положень частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, на відповідача як на суб`єкта владних повноважень, покладається обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення.

Разом з тим, на виконання вимог ст. 77 КАС України, представником відповідача суду не надано належних доказів, які б підтверджували обставини, що зазначені у вищевказаній спірній постанові по справі про адміністративне правопорушення.

Таким чином, в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні і беззаперечні докази наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 135 КУпАП, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп2010 констатовано, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст.62 Конституції України.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі N 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.

Відповідачем не надано суду, у порядку передбаченому КАС, доказів, які були досліджені та були взяті до уваги при винесенні оскаржуваної постанови. Таким чином, відповідач не виконав свій обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення. Відтак, вчинення позивачкою адміністративного правопорушення не підтверджується жодним доказом, окрім оскаржуваної постанови у справі про адміністративне правопорушення, що є предметом оскарження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Як вказано у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог - в частині скасування оскаржуваної постанови та закриття справи про адміністративне правопорушення, а в частині визнання оскаржуваної постанови протиправною - слід відмовити.

Окрім цього, згідно з ч. 5 ст. 139 КАС України, судові витрати по справі у виді сплаченого судового збору в розмірі 665,60 грн. необхідно стягнути на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 77, 79, 241-246, 286, 293 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення задоволити частково.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1973139 від 13.02.2026 року про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.135 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 коп. судових витрат на відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, адреса: м. Львів, вул. Перфецького, буд. 19.

Суддя Рудаков Д.І.