Рішення № 138779211, 06.08.2026, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2490/26

Провадження № 2/577/1505/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року

Конотопський міськрайонний суд Сумської області у складі :

головуючого судді Логіна Є.В.,

за участю секретаря судового засідання Скляр О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в місті Конотоп , в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення невиплачених при звільненні одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34 272 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 95 559,10 грн.,задовільнивши дану вимогу станом на день ухвалення рішення, а також судові витрати на сплату судового збору.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала на посаді маляра 4 розряду виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця» 8 років , звідки звільнилася 01.09.2025 у зв`язку зі скороченням штату, згідно наказу від 27.08.2025 № 221/ос, на підставі ч.1 ст.40 КЗпП України.

Позивач зазначає, що 14.03.2022 АТ «Українська залізниця» незаконно ухвалило рішеня про припинення права працівників-залізничників на отримання виплат, гарантованих колективними договорами підрозділів. Підтверджуючим фактом є те, що на дату прийняття цього рішення Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєного стану» ст. 11 якого передбачено, що «на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця», ще не абрав чинності, Закон набрав чинності 24.03.2022.

Між адміністрацією підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» філії «УЗ Вагон-сервіс» та профспілковим комітетом укладено Колективний договір, який діє по теперішній час. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку зі скороченням штату.

Однак при звільненні, їй роботодавцем безпідставно не було здійснено всіх належних виплат, зокрема передбачених пунктом 3.9 Колективного договору, а саме: матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки в сумі 34272 грн., а також, просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, згідно ст. 117 КЗпП України, який станом на момент звернення до суду, згідно розрахунку позивача становить 95559,10 грн. Останню вимогу просить задовільнити станом на день ухвалення рішення. Інформація про зобов`язання роботодавця виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення, відображена також у наказі про звільнення. Зазначає, що кошти, які не були виплачені роботодавцем при звільненні входять до структури оплати праці (заробітної плати) згідно із діючим законодавством України. Крім того просить поновити строк звернення до суду, оскільки такий пропущений з поважних причин.

Ухвалою судді від 12.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомленням сторін.

01.06.2026 р. представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому остання вимоги позивача повністю заперечує, просить відмовити в задоволенні позову. Свою позицію мотивує тим, що наказом № 221/ОС від 27.08.2025 року ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату . Дійсно, умовами колективного договору передбачені виплати працівникам інших додаткових виплат та матеріальної допомоги, але 14.03.2022 Правлінням АТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення про призупинення інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Таким чином, з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективними договорами, були призупинені, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики. Позивачу буде сплачено одноразову матеріальну допомогу згідно графіку виплат. Тобто, дія призупинення виплат, була здійснена на легітимних підставах і у встановлений спосіб. Виплата інших додаткових виплат саме призупинена, а не відмінена. Зазначає, що спірні додаткові виплати позивач отримає після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця». Крім того вказує, що позивач звернулась до суду зі спливом тримісячного строку звернення до суду, визначеного ст. 233 КЗпП України, тому просить застосувати строк позовної давності.

Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за власним переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, кожен окремо та в сукупності, дійшов наступного висновку.

Згідно Наказу № 221/ОС від 27.08.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 01.09.2025 звільнено у зв`язку зі скороченням штату на підставі ч.1 ст. 40 КЗпП. (а.с.10).

Цим же наказом постановлено виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, за 2023 -2024 роки, що передбачено колективним договором виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» на 2001-2005 роки, пролонгованого на 2006-2025 роки після отримання окремого рішення керівництва АТ "Укрзалізниця". (а.с.10).

Відповідно довідки виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» структурного (відокремленого) підрозділу АТ «Укрзалізниця» середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за 12 місяців з вересня 2024 року по серпень 2025 року становить 13 415,03 грн., середньоденна 735,07 грн. (а.с. 11).

01.09.2025 року ОСОБА_1 ознайомилася із наказом про звільнення, що засвідчила власноручним підписом.

У 2001 році між адміністрацією виробничого підрозділу «Експлуатаційно-ремонтне вагонне депо Конотоп» та профспілковим комітетом укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки зі змінами і доповненнями (а.с. 16-18).

Вказаний Колективний договір передбачає наступне:

пункт 3.9 - надання працівникам підприємства, один раз на рік матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на день подання заяви.

Згідно підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» визначено, що додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 (а.с. 32 ).

Як вбачається із повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 01.09.2025р., таке вручено позивачці під особистий підпис цього ж дня.

Статтею 43 Конституції України установлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами (стаття 97 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема: нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг (частина друга статті 13 КЗпП України).

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (ст. 117 КЗпП України).

В даному випадку представник відповідача не заперечує права позивачки на отримання спірних виплат, однак вважає правомірним відтермінування їх виплати як тимчасовий захід, зумовлений збройною агресією, з метою забезпечення сталої діяльності товариства.

Так, згідно ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (у редакції, чинній до 13 вересня 2025 року) на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору могла бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Представник відповідача, на обґрунтування своїх заперечень посилається на підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», яким було призупинено виплату матеріальної допомоги, передбаченої галузевими угодами та колективними договорами.

Так, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому відповідно до статті 58 Конституції України його положення не могли бути застосовані при прийнятті зазначеного рішення правління від 14 березня 2022 року.

Крім того, постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким визнано незаконним і скасовано підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення № Ц-54/31 у частині призупинення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги.

Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку про те, що відповідач, усупереч вимогам Закону України «Про колективні договори і угоди», не ініціював внесення змін до колективних договорів у встановленому законом порядку, тоді як призупинення чи зміна строків виплати матеріальної допомоги могли бути здійснені лише за взаємною згодою сторін, а не в односторонньому порядку.

Отже, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року № Ц-54/31, який визнано незаконним і скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили, не може бути підставою для відтермінування виплати позивачці спірних матеріальних допомог.

Інших рішень відповідача про зупинення дії положень Колективного договору в частині виплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги матеріали справи не містять. За таких обставин підстав для незастосування положень Колективного договору, які передбачають їх виплату, суд не вбачає.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020р. у справі № 821/1083/17 дійшла висновку, що під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на день звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством.

За таких обставин, положення статті 116 КЗпП України покладають на роботодавця обов`язок у день звільнення провести з працівником повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми, право на отримання яких передбачено не лише законодавством, а й колективним договором та іншими локальними актами. При цьому зазначена норма не пов`язує обов`язок роботодавця провести остаточний розрахунок із належністю відповідних виплат до фонду оплати праці.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.

Встановлені та досліджені судом обставини дають підстави для висновку про порушення роботодавцем положень статей 47, 116, 117 КЗпП України та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення спірних виплат і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас заслуговує на увагу заперечення відповідача в частині пропуску строку позивачем звернення до суду за захистом порушеного права, а тому суд вважає необхідним наголосити на такому.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відтак, тримісячний строк для звернення до суду з вимогами на підставі статті 116 КЗпП законодавець пов`язує саме з моменту одержання звільненим працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Установлені ст. 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Ці строки не перериваються і не зупиняються.

За положеннями ст. 234 КЗпП у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

В даному випадку ОСОБА_1 отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні 01.09.2025р., а звернулась до суду з даним позовом лише 07.05.2026р., тобто майже через вісім місяців, що є занадто тривалим.

Разом з позовом ОСОБА_1 подала і заяву про поновлення строку звернення до суду. У заяві зазначає, що роботодавець усно обіцяв здійснити виплату, вона добросовісно очікувала добровільного розрахунку, в Україні триває війна та існує складна ситуація.

За загальними правилами поважними причинами пропуску строку є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Однаку суд вважає, що наведені позивачкою обставини поважності причини пропуску строку самі по собі не є об`єктивними, непереборними перешкодами для звернення до суду.

Так, вже 01.09.2025 позивачка мала достатню інформацію для пред`явлення позову. Подальше очікування добровільної виплати є її власною процесуальною поведінкою, а не обставиною, яка унеможливлювала звернення до суду. Верховний Суд також виходить із того, що очікування працівником остаточного розрахунку не відтерміновує перебіг установленого законом строку.

Загальне посилання на воєнний стан, на переконання суду, також недостатнє. Позивачкою не встановлено прямий причинний зв`язок між конкретними обставинами війни та неможливістю звернення до суду, зокрема перебування на окупованій території, евакуація, припинення роботи суду, відсутність доступу до зв`язку тощо.

Наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову застосовуються судом лише тоді, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушено, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено.

Верховний Суд у постанові від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 зазначив, що у спорах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, перебіг тримісячного строку звернення до суду, визначений частиною другою статті 233 КЗпП України, починається з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Водночас відсутність у такому документі повної інформації про механізм нарахування окремих складових грошового забезпечення не означає, що перебіг цього строку не обмежений часом і розпочинається лише після отримання відповіді на адвокатський запит чи інший інформаційний запит. Особа повинна діяти добросовісно та активно реалізовувати своє право на судовий захист, а час, необхідний для отримання додаткової інформації, включається до загального тримісячного строку звернення до суду. Зазначене не надає особі права протягом необмеженого часу не вчиняти жодних дій.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у позові з підстав пропуску строку звернення до суду

Керуючись: ст.ст. 4, 13, 76-81, 89, 141 , 258, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023-2024 роки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його оголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін :

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця» (юридична адреса : 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815).

Суддя Логін Є. В.