Рішення № 138775844, 30.07.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

Єдиний унікальний номер справи208/12762/25

Номер провадження 2/208/1869/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Кам`янське Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Кузнєцової А. С.,

за участю секретаря судового засідання: Вікторовської О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Немцова Олена Леонідівна до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

26.09.2025 року на розгляд суду пред`явлено вказану позовну заяву, в якій позивач ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Немцової О. Л. просила стягнути одноразову матеріальну допомогу в сумі 97791,68 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.09.2025 року по день винесення рішення, моральну шкоду в сумі 5000 гривень та витрати на правничу допомогу в сумі 7000 гривень.

Ухвалою суду від 03.10.2025 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а.с. 33).

Позов мотивовано тим, що з 16.08.1983 року по 01.05.2025 року ОСОБА_1 працювала в Структурному підрозділі «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 01.05.2025 року звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком вперше.

У копії наказу про її звільнення з роботи зазначено: «компенсувати за невикористані 31 днів відпустки: додаткова відпустка за виcлугу poків за 3 дні за період з 12.01.2021 року до 11.01.2022 року: додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 року за 4 дні за період з 12.01.2021 року до 11.01.2022 року; додаткова відпустка за вислугу років за 3 дні за період з 12.01.2022 року до 11.01.2023 року: додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 року за 4 дні за період з 12.01.2022 року до 11.01.2023 року; додаткова відпустка за вислугу років за 3 дні за період з 12.01.2023 року до 31.12.2023 року; додаткова відпустка за вислугу років за 0 днів за період з 01.01.2024 року до 11.01.2024 року; додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 року за 4 дні за період з 12.01.2023 року до 31.12.2023 року; додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 року за 0 днів за період з 01.01.2024 року до 11.01.2024 року; основна щорічна відпустка за 2 дні за період з 12.01.2024 року до 11.01.2025 року; додаткова відпустка за вислугу років за 3 дні за період з 12.01.2024 року до11.01.2025 року; додаткова відпустка для працівників прийнятих на роботу на залізничний транспорт до 01.01.1997 року за 4 дні за період з 12.01.2024 року до 11.01.2025 року; основна щорічна відпустка за 1 день за період з 12.01.2025 року до 01.05.2025 року.

Виплату одноразової допомоги, передбачену п.3.22 Колективного договору між керівництвом та комітетом профспілки структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» у розмірі 8 середньомісячних заробітних плат, провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізиця» від 14.10.2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т).

При звільненні з роботи ОСОБА_1 отримала лише компенсацію за невикористані відпустки і на сьогоднішній день відповідачем не виплачено належну вищевказану одноразову допомогу.

16.09.2025 року ОСОБА_1 зателефонувала до бухгалтера підприємства для того, щоб довідатися інформацію про суми, які нараховані та виплачені їй при звільненні та надання відповідних довідок. Однак, бухгалтер повідомила, що з даним питанням потрібно звертатися до виконавчого директора Регіональної філії «Донецької залізниці» Бєлана Д.О. та надала електронну пошту для звернення (скрин повідомлення додано до позову).

17.09.2025 року позивач звернулася на електронну пошту виконавчого директора Регіональної філії «Донецької залізниці» Бєлана Д.О. та електронну пошту начальника структурного підрозділу «Покровське Локомотивне депо» Негалюка К.А. з заявою про виплату одноразової допомоги у розмірі 8 середньомісячних заробітних плат та надання довідки про середньоденну заробітну плату, довідки про розмір нарахованих та виплачених сум при звільненні, а також довідки про розмір одноразової допомоги.

Крім того, 16.09.2025 року адвокат позивача звернулася до відповідача про надання інформації щодо строків виплати одноразової допомоги у розмірі 8 середньомісячних заробітних плат ОСОБА_1 . Крім того, надання довідки про середньоденну заробітну плату, довідки про розмір нарахованих та виплачених сум при звільненні, а також довідки про розмір одноразової допомоги, передбачену п. 3.22 Колективного договору у розмірі 8 середньомісячних заробітних плат, яка на даний час не нарахована та не виплачена ОСОБА_1 . Також, 17.09.2025 року аналогічний адвокатський запит було направлено на електронну пошту виконавчого директора Регіональної філії «Донецької залізниці» Бєлана Д.О. та електронну пошту начальника структурного підрозділу «Покровське Локомотивне депо» Негалюка К.А.

Згідно відповіді СП «Служба локомотивного господарства» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» на заяву ОСОБА_1 , на виконання протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 року № Ц-1-1.5-25/47-25, доведеного листом від 04.04.2025 року № Ц-5-1.5-25/122-25, щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності Товариства починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Розмір заборгованості у грошовому вираженні було доведено до відома позивача лише 22 вересня 2025 року, після направлення заяви та відповідного адвокатського запиту. Затримку у виплаті одноразової допомоги позивач вважає незаконною, оскільки за статтею 116 КЗпП України відповідні кошти мали бути виплачені в день звільнення.

Згідно з довідкою СП «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 22.09.2025 року виплата передбачена колективним договором 8 середньомісячних заробітків складає 97791.68 грн. правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом з цього приводу внесено не було, вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача на її користь одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком є обґрунтованою та підлягає задоволенню у розмірі 97791,68 грн., з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів.

Разом з цим, відповідач станом на час розгляду справи не затвердив графіку щодо виплат позивачу, яка звільнена у травні 2025 року, та поставив вирішення питання про нарахування і виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст.116 КЗпП України) в залежності від затвердження графіку таких виплат, тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання відповідачем своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу «легітимних очікувань» у досягненні позивачем бажаного результату - нарахування та виплата всіх належних їй від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України), що з урахуванням доводів відповідача, може за фактом ніколи й не настати та у подальшому зробить неможливим ефективний захист порушених трудових і соціальних прав позивача, зокрема шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно довідки СП «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» середня заробітна плата позивача - 307,69 грн.

Позивач у день звільнення не працювала, дата звернення до відповідача з вимогою про погашення заборгованості по заробітній платі - 17.09.2025 року, тобто середній заробіток за затримку виплат належних позивачу сум під час звільнення розраховується з 17.09.2025 року по день ухвалення рішення суду.

Розрахунок середнього заробітку за затримку виплат належних позивачу сум під час звільнення за період з 17.09.2025 року по 26.09.2025 року: 8 робочих днів * 307,69 грн = 2461,52 грн.

Крім того, внаслідок невиплати ОСОБА_1 у день звільнення всіх сум, що належали останній від підприємства, а також у зв`язку з допущенням виникнення заборгованості із виплати таких сум порушені конституційні та трудові права позивача.

Внаслідок протиправних дій відповідача, який не виплатив позивачу належні їй при звільненні грошові кошти, позивач зазнала моральної шкоди. Ці кошти були єдиним джерелом існування позивача, оскільки позивач вже не працювала та на той час ще не отримувала пенсію

Через збройну агресію Російської Федерації позивач була змушена залишити свій рідний дім та переїхати до іншого міста. Отримані кошти були необхідні для оренди житла та забезпечення елементарних життєвих потреб. Затримка у виплаті заробітної плати спричинила позивачу значні душевні страждання, відчуття невизначеності, безпорадності та погіршення психологічного стану. Вона була позбавлена можливості самостійно забезпечувати свої основні потреби, що суттєво ускладнило її умови життя.

З огляду на викладене, позивач вважає, що невиплата належних їй коштів при звільненні є підставою для відшкодування моральної шкоди та просить суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 5000 гривень.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування роботодавцем завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3,4,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Враховуючи вищевикладене, витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн, які позивач понесла у зв`язку з неправомірними діями відповідача, підлягають стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь позивача (на підтвердження витрат надано договір про надання правничої допомоги, розрахунок, акт приймання виконаних робіт з описом наданих послуг, часу їх виконання та загальної суми, квитанцію про сплату послуг адвоката) (а. с. 1-7).

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Чаруковський Р. В. (згідно довіреності) в порядку ст. 278 ЦПК України подав відзив на позовну заяву, згідно якого, заперечував проти позовних вимог, так як вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Щодо матеріальної допомоги зазначив, що основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.

А ст.64 Конституції України визначає, що конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації на території України з 05:30 24.02.2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває до теперішнього часу.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 зазначеного закону, в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначається вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводяться тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15.03.2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію

трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно з наказом структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» регіональної філії «Донецька залізниця» AT «Укрзалізниця» від 25.04.2025 року №52/Ос трудовий договір з ОСОБА_1 було припинено у порядку статті 38 Кодексу законів про працю України- за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком вперше, та звільнено ОСОБА_1 01.05.2025 року. З зазначеним наказом позивача ознайомлено 29.04.2025 року. В наказі про звільнення зазначено про компенсацію 31 дня невикористаної відпустки, а також визначено що: «виплату: одноразової допомоги, передбачену п. 3.22 Колективного договору між керівництвом та комітетом профспілки структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» у розмірі 8 середньомісячних заробітних плат, провести відповідно до рішення правління AT «Укрзалізниця» від 14.10.2024 року (витяг з протоколу № Ц-82/63 Ком.т.).

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року протоколом №Ц-54/31 Ком.т. (копія витягу з протоколу додається) встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами. Так у п.1.1.4 зазначеного рішення зокрема зазначено наступне: «Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити.

Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.».

Так як законом передбачено право роботодавця зупиняти дії окремих положень колективного договору на період дії правового режиму воєнного стану, АТ «Укрзалізниця» правомірно призупинило виплату матеріальної допомоги для усіх працівників АТ «Укрзалізниця» на період дії воєнного стану. І призупинення АТ «Укрзалізниця» виплати матеріальної допомоги на період дії воєнного стану повністю узгоджується із положенням ст. 11 закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Крім того, питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 року у справі №580/2869/22.

В подальшому з урахуванням низки обставин, відповідачем вживались заходи щодо виконання свого обов`язку з нарахування та виплати вказаної матеріальної допомоги працівникам.

Так, протоколом № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24.07.2023 року було прийнято рішення про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились або будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року (копія витягу з протоколу додається).

В подальшому, протоколом № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця»

від 14.10.2024 року було прийнято рішення про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились або будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року (копія витягу з протоколу додається).

Зазначеним протоколом вирішено проводити нарахування та виплату матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціально політики.

Графіки виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік затверджувались 16.10.2024 року, 12.11.2024 року, 09.12.2024 року та виконувались до квітня 2025 року.

Однак, протоколом № Ц-1-1.5-25/47-25 Ком.т. засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від

28.03.2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця», у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва прийнято рішення про призупинення виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Вказане повідомлено листом члена правління АТ «Укрзалізниця» Лідії Гриценко № Ц-5-1-5-25/122-25 від 04.04.2025 року, адресованого керівникам регіональних філій та філій АТ «Укрзалізниця». У цьому листі також зазначено: «Наголошую про необхідність проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат - це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. На період призупинення виплат прошу керуватися графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік. … при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово» (копія листа додається).

На теперішній час відсутнє рішення правління про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились або будуть звільнені у період з січня до грудня 2025 року.

Наданий за заявою позивача та адвокатськими запитами розрахунок матеріальної допомоги є орієнтовним та не може вважатися первинним документом, необхідним для нарахування і виплати заробітної плати, так як його створення відбулося виключно для надання інформації на звернення. А наказ про нарахування і виплату такої допомоги не видавався через відсутність відповідного рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Таким чином, позивачу не було відмовлено у проведенні нарахування та виплати матеріальної допомоги, а відкладено до закінчення воєнного стану або зміни рішення правління АТ «Укрзалізниця». Тому вважає, що звернення позивача з цієї підстави до суду є передчасним, так як відсутнє порушення її права на отримання допомоги. А судовий захист такого права матиме місце лише у випадку не нарахування та не виплати матеріальної допомоги після закінчення воєнного стану або зміни рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Так, оскільки на дату подання позову та відзиву в Україні діє воєнний стан, а окреме рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» з відновлення виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію не прийнято, не існує законних підстав для стягнення на користь позивача відповідної одноразової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки.

Наведені обставини не позбавляють позивача можливості у майбутньому звернутися до суду з аналогічними вимогами, у випадку якщо відповідач не проведе з нею відповідний розрахунок за наявності вказаних умов.

Щодо середнього заробітку пояснив, що вимога стягнення з АТ «Укрзалізниця» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідною вимогою, яка залежить від результату розгляду судом основної вимоги - встановлення факту не проведення розрахунку в день звільнення та стягнення не сплачених коштів. З урахуванням викладених вище заперечень відповідача щодо проведення остаточного і своєчасного розрахунку з позивачем при звільненні, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягає розгляду та задоволенню через відсутність правових підстав і фактичних обставин.

Додатково просив суд при розгляді вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухваленні рішення врахувати наступне:

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Виходячи із диспозиції вказаної норми, виключно станом на дату здійснення розрахунку при звільненні, повинні бути наявні правові підстави для отримання працівником відповідних грошових коштів, а також можливість визначення їх розміру.

Згідно з ч. 2 ст. 116 КЗпП України, в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Даний факт має вирішальне значення, оскільки норма статті 117 КЗпП України передбачають відповідальність за двох окремих підстав.

Так, ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачає відповідальність в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України передбачає відповідальність при наявності спору про

розміри належних звільненому працівникові сум і власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті, тобто не більше як за шість місяців.

Також, ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не може бути застосована до даних правовідносин, оскільки всі належні грошові кошти, які можна було вирахувати та щодо яких були законні підстави станом на дату звільнення, виплачені позивачу.

Як зазначалося вище, в день звільнення позивача його право на отримання одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію було обмежено відповідно до статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та рішення правління АТ «Укрзалізниця» (протокол №Ц-54/31 Ком.т) від 14.03.2022 року, яким виплата вказаної матеріальної допомоги була призупинена для усіх працівників підприємства до окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Тому в день звільнення позивача йому не було нараховано зазначену матеріальну допомогу. Що виключає відповідальність роботодавця у формі стягнення середнього заробітку відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Додатково зазначив, що право суду на зменшення суми середнього заробітку безпосередньо законом не визначено, як наприклад право зменшувати розмір неустойки (ст.551 ЦК України). А відповідно до ч.2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Щодо моральної шкоди, представник відповідача зазначив, що позовна заява містить вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн.

Вважає зазначену вимогу безпідставною і необґрунтованою в зв`язку з наступними обставинами:

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином, ч. 1 ст. 1167 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - наявності моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме: неправомірної поведінки, причинного зв`язку та вини заподіювача.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої, третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідач також вважає, що до позовної заяви не додано належних доказів які підтверджують завдання моральної шкоди, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей позивача та ін. Тому сума відшкодування моральної шкоди є безпідставно і необґрунтовано завищеною та не відповідає принципами розумності, справедливості та співмірності.

Позивач стверджує, що затримка виплати заробітної плати спричинила значні душевні страждання, відчуття невизначеності, безпорадності, погіршення психологічного стану та позбавили його можливості самостійно забезпечувати свої основні потреби, суттєво ускладнило умови життя, а ці кошти були єдиним джерелом існування та необхідними для переїзду та оренди житла.

Зазначені твердження відповідач оцінює критично так як: - як зазначалося вище, виплату матеріальної допомоги було призупинено ще в березні 2022 року. Позивач була обізнана про таке зупинення та об`єктивно не могла розраховувати на безумовну виплату їй допомоги у день звільнення;

- розрахунок заробітної плати за травень 2025 року (який не містить нарахування матеріальної допомоги), як і всі інші щомісячні розрахунки, направлявся через систему АСБО «Фобос» на її особисту електронну пошту(ІНФОРМАЦІЯ_2.).

Що додатково підтверджує обізнаність позивача про не нарахування матеріальної допомоги;

- вимушений переїзд позивача та оренда житла відбулися не з вини відповідача та не мають жодного відношення до трудових відносин сторін;

- при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за 31 день відпустки у сумі 8283,02 грн.;

- з 23.01.2025 та до дня звільнення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась заробітна плата у зв`язку з відпусткою без збереження заробітної плати та неявкою на роботу з інших нез`ясованих причин (копії розрахунків заробітної плати - додаються. Тобто позивач доволі тривалий час обходилася без заробітної плати.

Викладені вище обставини підтверджують безпідставність і необґрунтованість вимоги

про стягнення моральної шкоди та виключають відповідальність відповідача через відсутність складу цивільного правопорушення.

Щодо строку звернення до суду в вказав, позовна заява містить взаємовиключні протиріччя:

- позивач звернулася до суду у межах строку визначеного ст. 233 КЗпП України;

- строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

Незважаючи на зазначені протиріччя, відповідач вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Розрахунок заробітної плати за травень 2025 року, який за своїм змістом є передбаченим ст. 233 КЗпП України письмовим повідомленням, в автоматичному режимі направлявся через систему АСБО «Фобос» на її особисту електронну пошту(ІНФОРМАЦІЯ_2.) на початку червня 2025 року. Тому встановлений строк звернення до суду сплинув ще на початку вересня 2025 року. Але розрахунок не містить інформації про нарахування матеріальної допомоги.

Позивач вважає, що перебіг строку звернення до суду розпочався 22.09.2025 року коли вона отримала відповідь на свою заяву. Але додане до відповіді повідомлення від 01.05.2025 року про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнені також не містить інформації про нарахування матеріальної допомоги.

Таким чином, і розрахунок заробітної плати за травень 2025 року, і повідомлення від 01.05.2025 року про нараховані та виплачені суми працівнику при звільнені підтверджують що роботодавець здійснив виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

І фактично на сьогоднішній день між сторонами відсутній предмет спору, так як всі нараховані позивачу суми виплачені в повному обсязі.

Щодо судових витрат вказав, що в частині розподілу судових витрат позовна заява містить вимоги про стягнення судового збору у розмірі 1937,92 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Орієнтовний розрахунок судових витрат позивачем на надано, тому наявні підстави вважати що розмір цих витрат є остаточним.

Позивачем помилково сплачено судовий збір окремо за двома майновими вимогами (середній заробіток та моральна шкода).

Відповідно до п.1 ч.2 ст.4 закону України «Про судовий збір» встановлено ставку судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана: фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Таким чином, розмір судового збору за майновими вимогами не залежить від їх кількості, а пов`язаний виключно з ціню позову і має встановлені законом обмеження - мінімальний та максимальний розмір. Тому з урахуванням положень п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» та розміру позовних вимог, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,0 грн.) - 1211,2 грн. А з урахуванням подання позовної заяви в електронному вигляді та відповідно до ч.3 ст.4 закону України «Про судовий збір» оплаті підлягав судовий збір в сумі 968,96 грн.

Таким чином, позивач надлишково сплатив судовий збір в сумі 968,96 грн. Зазначений судовий збір може бути повернутий позивачу з бюджету за відповідним клопотання, але не може розподілятися між сторонами відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Вважає, що при ухвалені судового рішення у справі №208/12762/25 між сторонами має бути розподілено судовий збір в сумі 968,96 грн., а не в сумі 1937,92 грн.

Позовна заява містить вимогу про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,0 грн. Так як відповідно до ч.6. ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідач вважає необхідним зазначити наступні заперечення:

Так як ні позовна заява, ні додатки до неї не містять орієнтовний розрахунок судових витрат, а правнича допомога вже оплачена позивачем, тому відповідач вважає її остаточною і надає свої заперечення щодо розміру таких витрат та їх співмірності саме відносно суми витрат 7000,0 грн.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути

співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

З урахуванням наведеного, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,0 грн. позивачем надано копії договору від 16.09.2025 року, розрахунку витрат від 26.09.2025 року,

акту виконаних робіт від 26.09.2025 року та платіжної інструкції від 26.09.2025 року.

Вважає що розрахунок витрат та акт виконаних робіт містять інформацію про послуги, які не належать до правової допомоги, або про послуги, які не є необхідними. Так надсилання адвокатських запитів вартістю 200 грн. не є витратами на правничу допомогу і мають підтверджуватися відповідними належними доказами (квитанціями, чеками та т.п.). А послуга підготовка адвокатських запитів, заяви вартістю 1000 грн. є необґрунтованою ні по необхідності, ні по вартості. Так до позовної заяви додано два однакових за змістом адвокатських запита, з яких запит від 16.09.2025 року адресовано АТ «Укрзалізниця», а запит від 17.09.2025 року регіональній філії «Донецька залізниця». Додана до позову заява позивача від 16.09.2025 року за змістом є ідентичною адвокатським запитам. Вважаємо, що в даному випадку відсутня необхідність складання такої кількості документів і достатньо було направити лише один адвокатський запит. Таким чином, послуга підготовка адвокатських запитів, заяви вартістю 1000 грн. штучно завищена у три рази та має складати 333,33 грн.

Таким чином, загальний розмір заявлених необґрунтованих витрат позивача на правову допомогу завищено на 866,66 грн.

Крім того залишок вартості послуг з правничої допомоги в сумі 6134,34 грн. є не співмірними з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.

З урахуванням зазначених обставин, вважає, що обґрунтована та співмірна вартість послуг з правничої допомоги не може перевищувати 2000,0 грн.

Також звернув увагу суду, що додана до позовної заяви платіжна інструкція від 26.09.2025 року не є належним доказом оплати позивачем правової допомоги. Так у розділі призначення платежу зазначено - переказ власних коштів. Будь яких посилань на оплату послуг з правничої допомоги, реквізитів договору або акту виконаних робіт - платіжна інструкція не містить. Що є додатковою умовою для відмови у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу за договором від 26.09.2025 року.

Викладені вище заперечення та пояснення відповідача підтверджують безпідставність і необґрунтованість позовних вимог, а також підтверджують наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 40-47).

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Немцова О. Л. на відзив представника відповідача відреагувала відповіддю в якій наполягала на задоволенні позовних вимог в обґрунтування строку звернення до суду послалася на ч. 1,2 ст. 233 КЗпП України якими передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Про розмір нарахованої матеріальної допомоги позивача було повідомлено 22.09.2025

року, з даним позовом позивач звернувся до суду 26.09.2025 року, тобто в межах строків, визначених ст.233 КЗпП України.

Стосовно стягнення одноразової матеріальної допомоги у п.п.3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002 - 2006 роки (із змінами та доповненнями), яка є чинною до теперішнього часу, визначено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачена виплата одноразової матеріальної допомоги в залежності від стажу роботи в галузі та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.

Відповідач посилається на внутрішні рішення про призупинення виплат. Однак, згідно з п. 2.3 та 2.4 Галузевої угоди, жодна зі сторін не може в односторонньому порядку припинити виконання взятих зобов`язань, а будь-які зміни не повинні погіршувати положення працівників. Доказів того, що угода була змінена у встановленому порядку з погіршенням умов для позивача, відповідач не навів. Таким чином, його дії є порушенням умов колективного договору та принципу добросовісності.

Однак, доказів внесення змін до угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги матеріали справи не містять.

Встановлено відповідно до протоколу правління від 14 березня 2022 року № Ц-54/31 Ком.т. керівництвом АТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення щодо призупинення додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги (окрім матеріальної допомоги на лікування та на поховання).

Рішенням правління (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року) були поновлені виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились/ будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року в порядку черговості.

Відповідно до листа члена правління АТ «Укрзалізниця» від 04 квітня 2025 року№Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Однак зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця згідно ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» не дає підстав для непроведення розрахунку в повному обсязі з працівником, що звільняється у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідач поставив вирішення питання про нарахування та виплати всіх належних працівникові (позивачу) від підприємства сум при звільненні (ст.116 КЗпП України), в залежності від припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», та за наявності відповідного рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», тобто від певних об`єктивних та суб`єктивних обставин, без визначення конкретних термінів для виконання останнім своїх майнових зобов`язань, щодо нарахування та виплати позивачу вказаних сум, що є порушенням реалізації принципу легітимних очікувань у досягненні позивачем бажаного результату: нарахування та виплата всіх належних йому від підприємства сум при звільнені (ст. 116 КЗпП України), що з урахуванням вищенаведених доводів відповідача, може за фактом ніколи й не настати, та у подальшому зробить неможливим ефективний захист порушених трудових та соціальних прав позивача, зокрема шляхом звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи викладене, вважає, що відповідачем при звільненні позивача було безпідставно, з порушенням встановленого порядку, не нараховано та не виплачено всіх сум, які підлягали виплаті, а саме одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі 97 791,68 грн.

Стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку за змістом ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно довідки СП «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» середня заробітна плата позивача - 307,69 грн.

Позивач у день звільнення не працювала, дата звернення до відповідача з вимогою про погашення заборгованості по заробітній платі - 17.09.2025 року, тобто середній заробіток за затримку виплат належних позивачу сум під час звільнення розраховується з 17.09.2025 року по день ухвалення рішення суду.

Щодо вирішення вимог про відшкодування моральної шкоди захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин. КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його житті та з урахуванням інших обставин.

Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин(незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (постанова Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 344/1861/18).

За наведених обставин, можна дійти висновку про те, що порушення відповідачем законних прав позивача у зв`язку з невиплатою їй всіх належних сум при звільненні призвело до моральних страждань позивача, втрати нею нормальних життєвих зв`язків та вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя, а також для захисту порушеного права, а тому вона має право на відшкодування заподіяної моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Стосовно судових витрат, послалася на ч. 1 ст. 133 ЦПК України згідно якої судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 3,4,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Між позивачем та адвокатом укладено відповідний договір про надання правової допомоги від 16.09.2025 року. Надані послуги підтверджені актом приймання - передачі виконаних робіт від 26.09.2025 року та детальним розрахунком витрат, які містять опис наданих послуг, часу їх виконання та обґрунтування загальної суми.

Факт оплати в повному обсязі підтверджується квитанцією, з якої видно, що позивачем сплачено 7000 гривень. Враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, тривалість їх виконання та ціну позову, зазначена сума витрат є співмірною вимогам частини 4 статті 137 ЦПК України. Відтак, витрати на правничу допомогу в повному обсязі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача (а.с.58-61).

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Чаруковський Р. В. (згідно довіреності) подав заперечення на відповідь на відзив щодо матеріальної допомоги вказав, що відповідач не порушив права позивача і провів з нею розрахунок при звільнені в повному обсязі, а доданий до позовної заяви розрахунок матеріальної допомоги від 22.09.2025 року є орієнтовним документом інформаційно - довідкового характеру, який не підтверджує нарахування позивачу матеріальної допомоги. Призупинення зазначених виплат - ци тимчасово проведені дії для забезпечення сталої роботи товариства.

Щодо середнього заробітку та моральної шкоди додатково зазначив, що заперечення відповідача щодо стягнення середнього заробітку викладені у відзиві і вирішення цього питання залежить безпосередньо від результатів розгляду судом вимоги про стягнення матеріальної допомоги. Вимога про стягнення моральної шкоди також перебуває у зв`язку з вимогою про стягнення матеріальної допомоги, але на погляд представника відповідача, ні позовна заява, ні відповідь на відзив не містять належних та обґрунтованих доказів отримання позивачем моральної шкоди, і що ц шкода є наслідком протиправних дій відповідача.

Стосовно судових витрат відповідач наголошує на тому, що факт оплати правової допомоги в повному обсязі підтверджується квитанцією, з якої видно, що позивачем сплачено 7000 гривень, але не надає пояснень щодо змісту розділу - призначення платежу. Тобто, на думку представника відповідача позивач ОСОБА_1 зробила переказ Немцовій О. Л., хоча підстави такого переказу квитанція не містить. Також вказав на відсутність обґрунтування з боку представника позивача щодо необхідності направлення трьох ідентичних за змістом запитів та заяви та про необхідність сплати судового збору в більшому розмірі (а.с.71-73).

Представник позивача - адвокат Немцова О. Л. подала заяву про проведення судового розгляду без її участі, а також без участі позивача та просила постановити рішення на підставі наданих доказів, позовної заяви відповіді на відзив (а. с. 120-121).

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» Чаруковський Р. В. (згідно довіреності) в судове засідання не з`явився, про день та час проведення судового засідання повідомлений шляхом сповіщення СМС повідомленням та надісланням листа на електронну адресу підприємства, надав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, але з урахування заяви представника позивача про проведення судового розгляду без її та позивача участі, суд відмовив у проведенні розгляду справи в режимі відеоконференції за участі представника відповідача та вважав за можливе розглянути справу на підставі наданих письмових позову, відзиву та заперечень, а також інших доказів, за відсутності сторін (а.с.98).

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, відзив відповідача, як підстава для часткового задоволення позовних вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно записів в трудовій книжці серійний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалзниця»:

- 16.08.1983 року - прийнята прибиральником рухомого состава (деталей) 2 розряду, дільниця по ремонту моноблоків та допоміжного обладнання;

- 01.05.2025 року - звільнена за ч. 1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, що не спростовується сторонами, але запис про звільнення в трудовій книжці відсутній (а.с.22-23).

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з нею своєчасно не проведено.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача не виплаченої одноразової допомоги, передбаченої п. 3.22 Колективного договору між керівництвом та комітетом профспілки структурного підрозділу «Покровське локомотивне депо» у розмірі 8 середньомісячних заробітних плат в розмірі 97791,68 гривень.

17.09.2025 року ОСОБА_1 , не дочекавшись виплати належних сум і будь - якої інформації щодо часу виплати, письмово звернулася до відповідача із вимогою провести розрахунок по всім належним виплатам після звільнення і надати розрахунок заборгованості (а.с. 9, 10, 11)

22.09.2025 року відповідач надав відповідь, що розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності Товариства починаючи з 01.04.2025 року та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено (а.с.13).

Згідно з довідкою СП «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 22.09.2025 року виплата передбачена колективним договором 8 середньомісячних заробітків складає 97791.68 грн. (а.с. 27-28).

За змістом ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно довідки СП «Покровське локомотивне депо» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» середня заробітна плата позивача становить 307,69 гривень (а.с. 14).

Вказані розрахунки, надані представником позивача - адвокатом Немцовою О. Л. але категорично спростовуються представником відповідача з причини того, що вказана виплата вихідної допомоги призупинена, а вимога про стягнення середнього заробітку є похідною вимогою від первісної і тому, на його погляд, не підлягає задоволенню.

Суд не погоджується з позицією відповідача та вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних відстав.

Судом встановлено, що згідно наказу АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_1 звільнена за ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком на 01.05.2025 року, що не спростовується сторонами.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України сума належних виплат (складові нарахованого заробітку) мала бути виплачена ОСОБА_1 роботодавцем АТ «Укрзалізниця» в день звільнення - 01.05.2025 року.

Щодо строку стоку для звернення до суду з цим позовом - 26.09.2025 року, то суд вважає його таким, що не пропущений, оскільки відповідачем своєчасно не проведено розрахунок з позивачем, в день звільнення вона не працювала, а тому розрахунок проводиться з моменту пред`явлення відповідної вимоги, тобто з 17.09.2025 року.

Щодо стягнення одноразової матеріальної допомоги, суд відхиляє доводи представника відповідача в цій частині та погоджується з позицією позивача і вважає, що матеріальна допомога має бути стягнута на користь позивача в сумі, згідно попереднього розрахунку представника відповідача, в сумі 97791,68 гривень з утриманням із вказаної суми установлених законодавством податків та зборів, оскільки відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно ст. 13 КЗпП України, ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України та ст. 9 Закону України «Про колективні договори і

угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства. Положення генеральної, галузевої (міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов`язковими для всіх суб`єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Згідно ст. 10, 16 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціальних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників і уповноважених ними органів, умови колективного договору, що погіршує порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оплату праці» форми і системи оплати праці, умови запровадження та розміри надбавок доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

У той же час, відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права та свободи

людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.

Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», яке регулює деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Керуючись нормами Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», керівництвом АТ «Укрзалізниця» було призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію.

Враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом з цього приводу внесено не було.

Заробітна плата в розумінні норм ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці» не є відповідальністю за порушення строків виконання зобов`язань, це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП України), компенсація за невикористані дні щорічної відпустки (ст. 83 КЗпП України), вихідна допомога (ст. 44 КЗпП України) не є відповідальністю за порушення строків розрахунку при звільненні.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості, - суд приходить до висновку, що примусовому стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість з нарахованих, але не виплачених при звільненні складових заробітку в сумі 97791,68 гривень з урахуванням прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з АТ «Укрзалізниця» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приходить до наступних висновків.

За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 01.05.2025 року, тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

ОСОБА_1 в особі представника, посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», - просить провести розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.

Сума середнього заробітку визначена відповідачем в розмірі 307,69 гривень (середньоденний заробіток) х 8 днів (кількість відпрацьованих робочих днів) за період з 17.09.2025 року по 26.09.2025 року.

Позивач у день звільнення не працювала, дата звернення до відповідача з вимогою про погашення заборгованості по заробітній платі - 17.09.2025 року, тобто середній заробіток за затримку виплат належних позивачу сум під час звільнення розраховується з 18.09.2025 року (наступний день після звернення) до 18.02.2026 року, по день фактичного розрахунку, але не більше ніж за 6 місяців, оскільки відповідачем не здійснено фактичної виплати заборгованості по вихідній допомозі.

З урахуванням розрахункового періоду, який у відповідності до статті 117 КЗпП України становить весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, з 18.09.2025 року до 18.02.2026 року (включно) кількість робочих днів становить 106 дні, що в грошовому вираженні складає 32615,14 гривен (106 р.д. х 307,69 гривень).

Щодо заявленого позивачем відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідач позбавив позивача ОСОБА_1 гарантованого Конституцією України права на можливість заробляти собі та своїй родині на життя. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань. Ці кошти були єдиним джерелом доходу позивача, оскільки вона вже не працювала і ще не отримувала пенсію. Затримка у виплаті спричинила позивачу значні душевні страждання відчуття невизначеності та безпорадності та погіршення психологічного стану. Вона була позбавлена можливості самостійно забезпечувати свої основні потреби, що суттєво ускладнило її умови життя.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Свої страждання і розмір понесеної нематеріальної шкоди підтверджуються наданими документами про наявність впродовж тривалого часу заборгованості по складовій заробітної плати.

Розрахунок моральної шкоди законодавством не передбачений, але за усталеною практикою Верховного суду представник позивача посилаючись на положення ст. 237-1 КЗпП України, просить відшкодувати моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 5000 гривень.

Даючи оцінку розрахунку моральної шкоди, наданої представником позивача, суд дійшов висновку про задоволення цієї частини позовних вимог в сумі 5000 гривень, виходячи з мотивів, наведених представником позивача аргументів, які суд вважає слушними.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, у тому числі витрат на правничу допомогу, сума яких складає 7 000 гривень. На обґрунтування заявленої вимоги до матеріалів позовної заяви долучено:

-копію договору про надання правової допомоги від 16.09.2025 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Немцовою О. Л. (а.с. 15);

-копію ордеру Серії АН № 1794174 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 адвокатом Немцовою О. Л. від 16.09.2025 року (а.с. 8);

-акт приймання виконаних робіт від 26.09.2025 року, згідно якого наведено детальний розрахунок проведених робіт на суму 7000 гривень (а.с. 2);

-платіжна інструкція на переказ власних коштів в сумі 7000 гривень від позивача ОСОБА_1 на ім`я Немцової О. Л (а.с.17);

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Представником відповідача подано заперечення щодо повного задоволення цієї частини позовних вимог. Частково визнано вимогу в розмірі 2000 гривень, які просив розділили між сторонами відповідно до розміру задоволених вимог.

Суд частково відхиляє ці заперечення відповідача та вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки адвокатом надано кошторис, який на погляд суду, є дійсно завищеним в частині витрат на запити та консультації.

На переконання суду, розмір витрат на професійну правову допомогу, що підлягає присудженню до стягнення на користь позивача, складає 5 000 гривень і такий розмір буде відповідати принципу співмірності виконаній роботі адвоката з позиції об`ємності та часу, об`єктивно потрібного для надання позивачеві послуг юридичного супроводження цієї справи.

Судові витрати, безпосередньо пов`язані з правничою допомогою адвоката, підлягають віднесенню на рахунок відповідача, що узгоджується зі ст. 141 ЦПК України.

Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з`ясуванню при ухваленні рішення.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з`ясуванню при ухваленні рішення, присуджує до стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні вперше на пенсію у розмірі 8 середньомісячних заробітків на загальну суму 97791,68 гривень; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.09.2025 року по 18.02.2026 року в сумі 32615,14 гривень; відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000 гривень; понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 гривень, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, позивач ОСОБА_1 при зверненні до суду сплатила судовий збір в розмірі 1937,92 гривень: 968,96 за вимогу про стягнення моральної шкоди та 968,96 за вимогою про стягнення середнього заробітку. Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенні повністю, а позовні вимоги щодо середнього заробітку задоволенні на 49%, тому розмір мита підлягає стягненню на користь позивача з АТ «Укрзалзниця» - 968,96+475,51=1426,47 гривень (розмір визначено з урахуванням дати подачі позову до суду).

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 19, 44, 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Немцова Олена Леонідівна до Акціонерного товариства «Укрзалізниця» про стягнення одноразової матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 :

- одноразову допомогу при звільненні вперше на пенсію в розмірі восьми середньомісячних заробітних плат на загальну суму 97 791(дев`яносто сім тисяч сімсот дев`яносто одна) гривня 68 (шістдесят вісім) копійок (сума визначена без урахуванням проведених утримань податків з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів);

- середні заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.09.2025 року по 18.02.2026 року в сумі 32615 (тридцять дві тисячі шістсот п`ятнадцять) гривень 14 (чотирнадцять) копійок (сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів);

- на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень(сума визначена без урахування утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Судові витрати по справі в сумі 6426 (шість тисяч чотириста двадцять шість) гривень 47 (сорок сім) копійок, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок відповідача та стягнути з Акціонерного товариства «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 :

-витрати на правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень;

-сплачений позивачем на користь держави судовий збір в сумі 1426 (одна тисяча чотириста двадцять шість) гривень 47 (сорок сім) копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду - 30.07.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 , номер карти платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- представник позивача: адвокат Немцова Олена Леонідівна, адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , номер карти платника податків НОМЕР_4 ;

- відповідач: Акціонерне товариство «Укрзаліззниця», код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5.

Суддя: А. С. Кузнєцова