Рішення № 138773921, 31.07.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/6972/25

Провадження № 2/591/1471/25

РІШЕННЯ

Іменем України

31 липня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Горб А.Д., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління «Служба у справах дітей Сумської міської ради», про позбавлення батьківських прав,

установив:

24.06.2025 представник позивачки звернулась до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову представник зазначає, що відповідач є батьком спільної дитини сторін, дитина проживає разом з матір`ю, яка займається його вихованням та утриманням. Шлюб між сторонами розірваний згідно із судовим рішенням. Відповідач пішов з родини коли дитині виповнилось 10 днів, до теперішнього часу жодного разу сина не бачив, не цікавився його життям, розвитком, потребами, умовами проживання та виховання. Відповідач сплачує аліменти на утримання дитини, але окрім аліментів жодної іншої допомоги сину не надає. Оскільки відповідач не виконує батьківських прав з 2010 року, наявні підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2025 справу передано для розгляду судді Сидоренко А.П.

Ухвалою суду від 30.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 23.10.2025.

Відповідач подав відзив на позов, проти вимог позивачки заперечує, оскільки ніколи не втрачав інтересу до дитини, позивачка у телефонних розмовах відмовляла у спілкуванні з дитиною законні підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні. Подання позивачкою позову відповідач пояснює наявністю конфлікту з приводу стягнення аліментів на утримання сина.

25.09.2025 представник позивачки подала для долучення до матеріалів справи розрахунок заборгованості по сплаті аліментів станом на серпень 2025 року.

22.10.2025 відповідач подав зустрічну позовну заяву, у якій просить суд усунути перешкоди, які чинить ОСОБА_1 у спілкуванні з сином сторін.

Ухвалою суду від 23.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання зустрічного позову, повернуто зустрічний позов ОСОБА_3 .

Також ухвалою суду від 23.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 20.01.2026, задоволено викладене у позові клопотання про виклик свідків, викликано для допиту у судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , а також неповнолітнього ОСОБА_4 .

На підставі розпорядження керівника апарату № 523 від 25.12.2025 у зв`язку з призначенням ОСОБА_10 суддею Сумського апеляційного суду проведено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до протоколу розподілу справу передано для розгляду судді Зері Ю.О.

У судовому засіданні, розпочатому 20.01.2026, оголошувались перерви до 02.02.2026 і зв`язку з неподанням органом опіки та піклування висновку стосовно можливості позбавлення відповідача батьківських прав, до 16.02.2026, до 11.05.2026, до 31.07.2026.

16.02.2026 від Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради до суду надійшов висновок про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 .

Позивачка та її представник під час розгляду справи по суті позов підтримали, просили суд його задовольнити із наведених у позові підстав. У судовому засіданні усно позивачка уточнила, що відповідач як батько дитини взагалі не бере участі у її вихованні та не надає ніякої матеріальної підтримки, коли вона у 2022 році звернулась до відповідача за допомогою в евакуації сина до більш безпечного місця, він відмовив, пославшись на те, що у нього є маленький син, який також потребує допомоги.

Відповідач підтримав заперечення проти позову, викладені у відзиві на позов та додатково поданих до суду поясненнях.

Протягом судового розгляду справи сторони подавали письмові пояснення на обґрунтування своїх позицій з предмета спору, додаткові міркування, заперечення тощо.

Представник органу опіки та піклування, присутній у ході судового розгляду справи, зазначав про можливість складення іншого висновку стосовно наявності підстав для позбавлення відповідача батьківських прав після заслуховування думки дитини, однак інший висновок поданий не був, представник просив врахувати раніше наданий до суду висновок.

У судовому засіданні, яке відбулось 11.05.2026, опитаний у присутності психолога неповнолітній ОСОБА_4 зазначив, що батька, який приймав участь у розгляді справи у режимі відеоконференції, він бачить уперше, заперечує проти того, щоб ОСОБА_3 був його батьком, не хоче мати з ним нічого спільного та не бажає спілкуватись.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні повідомила, що є подругою позивачки, з відповідачем вона також знайома, раніше підтримували дружні відносин, хрестили дітей. Після народження ОСОБА_11 відповідач покинув родину, вони перестали спілкуватись. Відповідач не намагався спілкуватись з ОСОБА_12 , при цьому позивачка такому спілкуванню не перешкоджала. Свідок відповідачеві не телефонувала, не намагалась врегулювати конфліктні питання, з`ясувати причини розладу у сім`ї.

Свідок ОСОБА_8 повідомила, що знайома з позивачкою з 2010 року, позивачка орендувала приміщення. Коли народився ОСОБА_13 , позивачка неодноразово приходила з ним на роботу, повідомляла свідкові про те, що чоловік пішов з сім`ї. Коли дитина підросла, позивачка користувалась послугами няні. Батька ОСОБА_11 свідок жодного разу не бачила, не чула, щоб позивачка спілкувалась з ним чи забороняла спілкуватисьз дитиною.

Свідок ОСОБА_6 повідомив, що знайомий з позивачкою приблизно з 2010 року, є сусідами по АДРЕСА_1 , діти дружили між собою, мами також спілкувались. Відповідача ніколи не бачив, позивачка одна виховувала дитину, допомагали у цьому старша донька та батьки. Свідку невідомо, чи дарував батько подарунки ОСОБА_14 , чи надавав кошти на його утримання.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх учасників справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 23.03.2022 повторно, актовим записом № 2084, складеним 14.09.2010.

Відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30.08.2011 шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , розірваний.

Відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14.03.2011 у справі № 2-771/11, зміненого в частині визначення розміру аліментів рішенням Апеляційного суду Сумської області від 20.04.2011, визначено місце проживання, зокрема, малолітнього ОСОБА_4 разом з матір`ю ОСОБА_15 , а також вирішено стягувати з ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей, зокрема і сина ОСОБА_16 до досягнення ними віку повноліття.

Відповідно до рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24.11.2025 у справі № 591/2429/25 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про збільшення розміру аліментів відмовлено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів відмовлено.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів № 156077, складеного державним виконавцем 21.08.2025, у виконавчому провадженні № 26649237 щодо виконання виконавчого листа № 2-771 від 14.03.2011, виданого Зарічним районним судом м. Суми, заборгованість зі сплати аліментів станом на серпень 2025 року відсутня.

Згідно довідки державного виконавця № 222765 від 03.12.2025, заборгованість за аліментами у виконавчому провадженні № 26649237 відсутня.

Відповідно до відповіді, наданої 04.06.2025 позивачці Комунальним закладом Сумський класичний ліцей Сумської міської ради, протягом двох років навчання у закладі дитини батько жодного разу не відвідував навчальний заклад, не приймав участі в освітньому середовищі, не підтримував зв`язок з класним керівником, не цікавився навчальною діяльністю та поведінкою сина, не приймав участь у батьківських зборах, саме мати здійснює виховання дитини, приймає участь у заходах класу, відвідує батьківські збори.

Згідно довідки № 01-21/189 від 23.05.2025, виданої КУ Сумською ЗОШ І-ІІІ ступенів № 23, за час навчання ОСОБА_4 , зі слів класного керівника, усі обов`язки, пов`язані з освітнім процесом учня, виконувала мати ОСОБА_1 , батько з приводу навчання та виховання сина з вчителем не спілкувався, батьківські збори та інші заходи не відвідував.

Відповідно до довідки № 01-66/104 від 12.05.2025, виданої Сумським ДНЗ (ясла-садок) № 8 «Космічний» м. Суми, з усного повідомлення педагога, який працював у період відвідування ОСОБА_16 цього закладу, дитину приводила і забирала мама, батьківські збори, свята, розваги відвідувала мама, квитанції за оплату харчування також оплачувала мама.

Відповідно до відомостей, наданих КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Сумської міської ради, декларація з лікарем-педіатром щодо медичного супроводу укладені з матір`ю ОСОБА_17 , згідно даних історії розвитку дитини, ф. 112/о, електронної медичної картки та зі слів лікаря, на прийом дитину приводила мати, батько не був присутній при зверненнях до лікаря, станом здоров`я сина не цікавився.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 23.03.2022, відповідач є батьком ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 14.07.2021, відповідач є батьком ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також відповідач є батьком ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка на даний час є повнолітньою.

Позивачка вважає, що оскільки відповідач з моменту народження сина ОСОБА_16 ухиляється від виконання батьківських обов`язків, наявні підстави для позбавлення його батьківських прав відносно спільного сина сторін.

Відповідач у свою чергу проти позову заперечує та вважає, що саме позивачка створює перешкоди у його спілкуванні з сином, а законні підстави для позбавлення його батьківських прав відсутні.

Відповідно до Висновку №256/27.1-27 від 16.02.2025 про можливість позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного Управлінням «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, Управління не вважає за можливе позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно неповнолітнього ОСОБА_4 .

Висновок мотивований тим, що батько дитини заперечує слова маері про те, що він не виявляє ініціативи у спілкуванні з дітьми, наголошує, що саме матір дітей чинить перешкоди у спілкуванні з дітьми, відповідач звертався до Управління з заявою про розгляд питання щодо визначення порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, відповідач у межах даної судової справи також звертався із зустрічним позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, але ухвалою суду було відмовлено у прийнятті зустрічного позову.

Суд погоджується з позицією Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради щодо недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_16 з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, забезпечення безпечних умов життя дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків.

Звертаючись до суду із позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_4 позивачка посилалася, зокрема на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню та утриманню дитини, майже із самого народження не приймає участі у житті дитини, після початку повномасштабного вторгнення на територію України не надав допомоги у вивезенні сина до більш безпечного місця, хоча мав таку можливість.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 07 грудня

2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява

№ 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У ході розгляду справи відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав, неодноразово наголошував, що бажає спілкуватися з сином, звернувся до суду з позовом про визначення способу участі у вихованні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надав докази відсутності заборгованості зі сплати аліментів на утримання сина, підтвердив готовність надати допомогу з огляду на безпекову ситуацію у м. Суми у виїзді сина ОСОБА_16 у безпечне місце.

У той же час беззаперечних доказів того, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, матеріали справи не містять.

Відповідно до отриманого судом у порядку статті 19 СК України висновку орган опіки та піклування не вважає за можливе позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Підстави не погоджуватись з наданим висновком органу опіки та піклування у суду відсутні.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 635/2771/17 будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

За статтею 12 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Суд вважає за доцільне наголосити, що думка дитини не повинна бути абсолютною для суду, якщо вона не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини. Ураховуючи думку дитини, суди повинні розуміти, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини, оскільки при вирішенні спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та у їх сукупності.

Нормами статей 12, 13 ЦПК України закріплено такі принципи цивільного судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, які полягають в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час судового розгляду не встановлено достатніх підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав з огляду на недоведеність позивачкою факту його свідомого винного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Судом не було встановлено, що відповідач не відповідає вимогам, необхідним для виховання дітей, або що він коли-небудь заподіював шкоду сину, або що він становить загрозу для здоров`я та розвитку дитини, або що спілкування з батьком порушуватиме відповідні права дитини.

Враховуючи положення національного законодавства, а також зважаючи на встановлені у справі обставини, з урахуванням інтересів дитини і того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно неповнолітнього сина не є виправданим, оскільки таке не сприятиме нормальному фізичному та психічному здоров`ю дитини.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Разом з тим суд вважає доцільним попередити відповідача про неприпустимість ухилення від участі у вихованні і утриманні сина та про необхідність зміни ставлення до його виховання, що у цьому випадку, на думку суду, буде достатнім і дієвим заходом.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, суд відповідно до статті 141 ЦПК України залишає за позивачкою понесені нею судові витрати.

Керуючись статтями 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові відмовити.

Попередити ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 про неприпустимість ухилення від участі у вихованні і утриманні дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та про необхідність зміни ставлення до його виховання.

Покласти на органи опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 батьківських обов`язків стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Управління «Служба у справах дітей Сумської міської ради», вул. Харківська, буд. 35 м. Суми, код ЄРДПОУ 34743343.

Повне судове рішення складено 05.08.2026.

Суддя Ю. О. Зеря